Печать
PDF

Розділ XIV. Правове становище селянського (фермерського) господарства

Posted in Аграрное право - Гайворонський В. М. Жушман В. П Аграрне право Укр.

§ 1. Поняття та основні ознаки селянського (фермерського) господарства

 

Селянське (фермерське) господарство слід розглядати як організаційно-правову форму ведення сільськогосподарського виробництва громадянами, суб'єктами аграрних правовідносин.
Селянське (фермерське) господарство з прийняттям 22 червня 1993 року Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» в новій редакції (з подальшими змінами та доповненнями) стало визначатись як форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробкою та реалізацією (ст. 2).

 

Селянське (фермерське) господарство має такі ознаки:

 

  • це форма аграрного підприємництва, яка здійснюється за самостійною ініціативою, на власний ризик і систематично;
  • ця форма ведення сільськогосподарського виробництва виникає виключно на добровільних засадах, за суб'єктивним особистим волевиявленням громадян;
  • ця діяльність здійснюється тільки громадянами України;
  • це, в основному, сімейно-трудове об'єднання, до складу якого входять подружжя, батьки, діти, що досягли 16-річного віку, пов'язане з особистою працею, внаслідок якої виробляється певна товарна маса продуктів харчування, сировини для промисловості, що дає можливість одержувати доходи;
  • трудові відносини в селянських (фермерських) господарствах виникають на основі членства в них, а також на засадах трудового Договору (контракту);
  • для членів селянського (фермерського) господарства їх індивідуальна праця повинна бути головною для них суспільно корисною формою праці;
  • діяльність членів цих господарств за своїм головним змістом є процесом використання земель як основного засобу виробництва;
  • майно селянського (фермерського) господарства належить його членам за правом спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між членами господарства;
  • селянське (фермерське) господарство має статус юридичної особи.

 

Все це дозволяє селянське (фермерське) господарство розглядати як добровільно створений, самостійний суб'єкт господарювання з правами юридичної особи, представлений окремим громадянином, сім'єю або групою осіб, які використовують землі сільськогосподарського призначення на приватній основі для вирощування, переробки й реалізації аграрної продукції, що є спільною сумісною власністю осіб, які ведуть це господарство.
При створенні селянського (фермерського) господарства його члени мають на меті брати активну участь у формуванні продовольчого фонду держави шляхом реалізації продукції споживачам, забезпечення добробуту сім'ї фермера на основі їх трудової участі у виробничій і підприємницькій діяльності. Будучи економічно самостійним, селянське (фермерське) господарство визначає напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, обсяг виробництва, організовує виробництво сільськогосподарської продукції та її реалізацію.


До основних завдань селянського (фермерського) господарства треба віднести:

 

  • забезпечення більш повної зайнятості сільського населення суспільно необхідною діяльністю, використання трудових ресурсів;
  • виробництво, переробку і збут сільськогосподарської продукції;
  • участь у розвитку інфраструктури місцевості, де розташоване фермерське господарство;
  • раціональне використання переданої йому земельної ділянки у власність або наданої в користування.

 

Оскільки селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, кооперативними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами, то виробничо-економічні відносини цього господарства з зазначеними організаціями, окремими громадянами будуються на основі договорів.
Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного постачання на період його трирічного становлення.
Втручання в господарську або іншу діяльність фермерського господарства з боку державних, інших органів, посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні такому господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом, господарським судом, третейським судом, а в деяких випадках судом загальної юрисдикції. Але це не виключає права державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю селянських (фермерських) господарств.

§ 2. Порядок створення селянського (фермерського) господарства і його державна реєстрація
Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний громадянин України. Іноземні громадяни такого безпосереднього права не мають, хоча вони можуть брати участь у діяльності селянського (фермерського) господарства.
Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» (статті 2-5) встановлює простий явочний спосіб створення такого господарства, тобто громадянин самостійно приймає рішення про створення фермерського господарства і йому не треба на це одержувати дозвіл.

Право на створення селянського (фермерського) господарства здійснюється за таких правових умов:

 

  • досягнення 18-річного віку, тобто повної дієздатності;
  • виявлення власного бажання створити фермерське господарство;
  • наявності документів, що підтверджують здатність громадянина займатися сільським господарством (це можуть бути документи про відповідну освіту, витяги із трудової книжки та ін );
  • проходження конкурсної комісії, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова відповідної ради .

 

Закон закріпив положення, відповідно до якого першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (ст. 4).
Для створення селянського (фермерського) господарства треба мати землі сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди із земель державної або комунальної власності, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.
Безоплатно у приватну власність передаються земельні ділянки в межах норм, визначених Земельним кодексом України. Така передача здійснюється один раз по кожному виду використання (ст. 116 Земельного кодексу). За плату передаються у приватну власність громадян для фермерського господарства земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство (ст. 121 Земельного кодексу).
У постійне користування для ведення фермерського господарства надаються землі, що перебувають у державній або комунальній власності, а в тимчасове - на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Ерозовані, переволожені, з підвищеною кислотністю або засоленістю земельні ділянки підлягають консервації, як і інші дегра-довані та малопродуктивні землі. Консервація здійснюється за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок на певний термін та в разі залуження або заліснення.
Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості наближеними до існуючих доріг, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
Землі лісового і водного фондів, що входять до угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватись у приватну власність, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів і невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт.
Селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації в районних державних адміністраціях.
Для реєстрації фермерського господарства до зазначеного органу подається заява, в окремих випадках статут, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прізвища, імені та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Після відведення земельної ділянки в натурі та одержання Державного акта на право приватної власності на землю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

§ 3. Склад селянського (фермерського) господарства, права та обов'язки його членів
Селянське (фермерське) господарство - це сімейно-трудове господарство, до складу якого входять у першу чергу особи, що перебувають між собою в сімейно-родинних відносинах, а саме: подружжя, їхні батьки, діти, що досягли 16-річного віку, інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві.
Склад фермерського господарства може збільшуватись або зменшуватись у зв'язку з народженням дітей чи вибуттям окремих його членів. Нові родичі можуть вступати до господарства за згодою всіх його членів. Кожен член господарства самостійно вирішує питання про вихід із нього, для цього не потрібен дозвіл інших членів.
Закон «Про селянське (фермерське) господарство» закріпив положення (ст. 23), відповідно до якого фермерське господарство разі виробничої потреби має право залучати до роботи в ньому Інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою), ними можуть бути як сторонні особи, так і родичі членів фермерського господарства. Особи, які працюють в господарстві за трудовим договором (утому числі й родичі), не є його членами, їх правові відносини з господарством базуються не на засадах членства, а на засадах трудового договору. Тому трудові відносини регулюються законодавством про працю.
Трудові спори в селянському (фермерському) господарстві вирішуються судом загальної юрисдикції.
З особами, залученими до роботи в селянському (фермерському) господарстві, укладається трудовий договір (контракт, угода) у письмовій формі, в якому визначається термін договору, умови праці (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці, її розміри та ін.). Трудовий договір (контракт, угода) підлягає реєстрації в місцевій раді, що передала земельну ділянку у власність або надала в користування, якщо селянське (фермерське) господарство є основним місцем роботи цих осіб.
Усі члени фермерського господарства, починаючи з 16-річно-го віку, і особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), підлягають державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства відповідно до чинного законодавства (ст. 28). Селянське (фермерське) господарство відповідно до чинного законодавства несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну його членам і особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними своїх трудових обов'язків.