§ 2. Правовий режим майна та особливості здійснення господарської діяльності державними й комунальними сільськогосподарськими підприємствами

За ст. 139 ГК майном є сукупність речей та інших цінностей (зокрема нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються суб'єктами господарювання та відображаються в їхньому балансі або враховуються в інших перед­бачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Правовий ре­жим майна державного (комунального) унітарного сільськогоспо­дарського підприємства визначають встановлені правовими норма­ми структура цього майна, порядок його придбання, використання й   вибуття,   а також  звернення   на  нього   стягнень  кредиторів.

Залежно від тієї економічної форми, якої набуває майно в про­цесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності нале­жать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Фон­ди — це однорідні за економічними ознаками групи матеріальних цінностей або грошових коштів, які мають загальне цільове приз­начення й підпорядковуються встановленому для кожної з цих груп особливому   правовому   режиму.

Головну й визначальну частину державного (комунального) сіль­ськогосподарського підприємства становлять виробничі фонди — майно, призначене для безпосереднього використання у виробни­чому процесі. Залежно від ролі в цьому процесі й способу перене­сення своєї вартості на продукцію виробничі фонди поділяють на основні та оборотні. Належність майна до основних і оборотних за­собів визначається відповідно до Закону України від 16 липня 1999 р. "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення    про    бухгалтерський    облік   основних   засобів    (фондів) державних, кооперативних (крім колгоспів) і громадських підпри­ємств та організацій, затвердженого листом Міністерства фінансів СРСР  від  7 травня   1976 р.   №   ЗО.

До основних фондів сільськогосподарських підприємств вироб­ничого і невиробничого призначення належать будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий ін­вентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривало­го застосування, віднесене законодавством до основних фондів. До основних засобів належать також капітальні вкладення в багато­річні насадження, на поліпшення земель і в орендовані будівлі, споруди, устаткування та інші об'єкти, що є основними засобами. Слід зауважити, що до основних засобів не належать предмети з терміном служби менше 1 року, незалежно від їх вартості, а також предмети вартістю до 15 неоподатковуваних мінімумів за одиницю за ціною придбання незалежно від терміну служби, за винятком сільськогосподарських машин і знарядь, будівельного механізова­ного інструменту, робочої і продуктивної худоби, які є основними засобами незалежно від їх вартості. Гранична вартість предметів, які не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерс­твом   фінансів   України.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, знаряддя лову, незалежно від вартості й терміну служби, спеціальні інстру­менти та спеціальні пристосування незалежно від вартості, спеці­альний одяг, спеціальне взуття, молодняк тварин і тварини на від­годівлі, птахи, кролики, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддос­лідні тварини, багаторічні насадження, вирощувані в розсадниках як посадковий матеріал та інші малоцінні предмети, й ті, що швид­ко зношуються. Оборотні засоби (сировина, матеріали, пальне та інші предмети праці) кваліфікуються як матеріальні витрати (вит­рати на обслуговування виробничого процесу), які відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг). Вони споживаються впро­довж одного виробничого циклу, трансформуючись у вироблену продукцію   (роботи,   послуги).

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у на­ціональній та іноземній валюті, призначені для здійснення товар­них відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансо­вих відносин відповідно до законодавства. Товарами в складі май­на суб'єктів аграрного підприємництва визнаються вироблена про­дукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Особливим видом майна цих суб'єктів, у тому числі державних та комунальних сільськогосподарських  підприємств,   є   цінні  папери.

Крім основних фондів, оборотних засобів і коштів, до виробни­чих фондів сільськогосподарського підприємства належать немате­ріальні активи, у складі яких відображаються здобуті підприємс­твом права користування  землею,   водами,   іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майно­ві права. Погашення вартості нематеріальних активів здійснюється щомісячно нарахуванням зносу, виходячи з їх первинної вартості й терміну корисного використання, але не більше 10 років, або тер­міну діяльності підприємства. Не нараховується знос на ноу-хау, знаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується в проце­сі їх  використання.

Ще одну велику частку майна державного (комунального) сільськогосподарського підприємства становлять спеціальні фонди. Це — грошові кошти, які прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі виробництва, а слугують іншим спеціальним цілям, перед­баченим чинним законодавством або статутом підприємства. До спеціальних   фондів   належать:

—  статутний фонд,   що являє  собою  сукупність внесків  (у грошо­вому   вираженні учасників  у майно   при   створенні   підприємства для
забезпечення    його   діяльності.    Законодавство,    яке   регулює   діяль­ність державних   (комунальних)   сільськогосподарських  підприємств, не    встановлює   ні   мінімального   розміру   статутного   фонду для   дер­жавного    (комунального) сільськогосподарського    підприємства,    ні обов'язковості  його   формування для   цього   виду підприємств;

—   резервний   фонд,    що   створюється   з   прибутку   підприємства для   покриття   непередбачених   витрат   і  збитків;

—   фонд охорони   праці та   ін.

Використання засобів одного фонду для цілей іншого фонду підприємства,   як правило,   не допускається.

Майно державних та комунальних сільськогосподарських під­приємств формується з таких джерел: грошових та матеріальних внесків засновників; доходів від реалізації продукції (робіт, пос­луг); доходів від цінних паперів; капітальних вкладень і дотацій з бюджетів; надходжень від продажу (здачі в оренду) майнових об'єк­тів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єк­тів; кредитів банків та інших кредиторів; безоплатних і благодійних внесків, пожертвувань організацій і громадян; інших джерел, не за­боронених   законом.

До державного (комунального) майна у сфері сільськогосподар­ського товарного виробництва належать цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств або їх структурних підрозді­лів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних (комунальних) підприємств, акції (частки, паї) держави (місцевих органів самоврядування) в майні суб'єктів господарюван­ня різних форм власності, а також майно, закріплене за державни­ми (комунальними) установами й організаціями з метою здійснен­ня відповідної господарської діяльності, і те, що його передано в бе­зоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для   використання   його   в   господарській діяльності.

Особливість правового режиму державного майна у сфері сіль­ськогосподарського    товарного    виробництва    полягає    в    тому,    що держава   через   свої  уповноважені   органи   здійснює   права   власника також  щодо   об'єктів  права  власності Українського  народу.   Згідно  з чинним   законодавством до   таких   об'єктів   належать:   земля,   її  над­ра,   атмосферне   повітря,   водні та інші  природні ресурси,   які розмі­щені    в    межах    України,     природні    ресурси    її    континентального шельфу,     виключної     (морської)     економічної     зони   .     Управління об'єктами  державної   власності   у   сфері   сільськогосподарського   то­варного   виробництва   здійснюють   Кабінет   Міністрів   України   і,   за його   уповноваженням,    центральні   та    місцеві    органи    виконавчої влади,   а також інші  суб'єкти   відповідно до   вимог чинного   законо­давства (наприклад,   Фонд держмайна,   Мінагрополітики тощо).   Ка­бінет   Міністрів  України також визначає   перелік державного  майна, яке   безоплатно   передається   у  власність  відповідних територіальних громад   (комунальну   власність).

Оскільки діяльність державного (комунального) сільськогос­подарського підприємства пов'язана з використанням земель сільськогосподарського призначення як головного засобу сіль­ськогосподарського виробництва, то йому надаються ці землі від­повідною радою на умовах постійного і строкового (за договором оренди) користування, оскільки власником цих земель (як і само­го підприємства) є й лишається держава (органи місцевого самов­рядування) .

Державні сільськогосподарські підприємства, що здійснюють діяльність, провадження якої дозволено виключно державним підприємствам, установам і організаціям, не можуть передавати­ся у комунальну та приватну власність . Види майна, яке може перебувати виключно в державній власності й відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а та­кож додаткові обмеження щодо розпорядження окремими вида­ми майна, що належить до основних фондів державних сільсько­господарських підприємств, установ і організацій, визначаються чинним   законодавством.

Відповідно до вищезазначеного, майно державного (комуналь­ного) комерційного сільськогосподарського підприємства закріпле­не за ним на праві господарського відання. Це — речове право, за яким суб'єкт аграрного підприємництва, котрий володіє, користу­ється і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), має обмежені правомочності роз­порядження щодо окремих видів цього майна. Такі обмеження зу­мовлені волею (згодою) власника майна (відповідних органів дер­жавної влади або місцевого самоврядування), який здійснює кон­троль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо   або   через   уповноважений   ним   орган,    не   втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Так, дер­жавне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємс­тво не має права безоплатно передавати належне йому майно ін­шим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбаче­них чинним законодавством. Відчужувати, заставляти майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду ціліс­ні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах . Кош­ти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до ос­новних фондів державного (комунального) комерційного сільсько­господарського підприємства, спрямовуються на інвестування його виробничої   діяльності.

Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське під­приємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні (органів місце­вого самоврядування) замовлення і державні (органів місцевого са­моврядування) завдання, а також враховувати їх у формуванні ви­робничої програми, визначенні перспектив свого економічного й соціального   розвитку  та   виборі   контрагентів.

Для управління державним (комунальним) сільськогосподар­ським підприємством і його майном наймається керівник (дирек­тор), з яким укладається контракт. У контракті визначаються поря­док і умови використання державного майна в процесі виробниц­тва й реалізації продукції, а також повноваження директора в уп­равлінні  й розпорядженні  майном   і  засобами  виробництва.

Державне (комунальне) комерційне сільськогосподарське під­приємство, яке здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав у разі їх порушення з боку будь-яких суб'єктів правовідносин у то­му числі й від власника майна. Такий захист здійснюється відпо­відно до   положень  чинного   законодавства.

Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське під­приємство володіє, користується і розпоряджається закріпленим за ними майном на праві оперативного управління. Під цим правом визнається речове право суб'єкта аграрного підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для некомерційної господарської діяльності, в межах, встановлених власником май­на, а також чинним законодавством. Власник майна, закріплено­го   на   праві   оперативного   управління   за   казенним   (комунальним некомерційним) сільськогосподарським підприємством, контро­лює використання і збереження наданого в оперативне управлін­ня майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у цього підприємства надлишкове майно, а також те, що не використовується, або використовується ним не за приз-н аче ння м.

Особливості здійснення господарської діяльності на основі пра­ва оперативного управління полягають у тому, що казенне (кому­нальне некомерційне) сільськогосподарське підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпле-ним за ним майном, яке належить до основних фондів, без попе­редньої   згоди   органу,   до   сфери  управління  якого   воно   входить.

За ч. 4 ст. 77 ГК, джерелами формування майна казенного під­приємства є: державне майно, передане підприємству відповідно до рішення про його створення; кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підприємства; цільові кошти, виділені з Державного бюджету України; кредити банків; передба­чена статутом частина доходів підприємства, одержаних ним за наслідками господарської діяльності; інші джерела, не заборонені законом.

Казенне (комунальне некомерційне) сільськогосподарське під­приємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно належить. За сво­їми зобов'язаннями казенне (комунальне некомерційне) сільсько­господарське підприємство відповідає лише коштами, що перебу­вають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених кош­тів держава (органи місцевого самоврядування) в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе цілковиту суб-сидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного (комуналь­ного не комерційного) сільськогосподарського підприємства. Поря­док розподілу та використання прибутку казенного (комунального некомерційного) підприємства визначається його статутом відпо­відно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України (ор­ганом   місцевого   самоврядування).

Захист прав підприємства, яке господарює на основі права опе­ративного управління, здійснюється відповідно до положень, вста­новлених   щодо   захисту   права   власності.

Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (ко­мунального) сільськогосподарського підприємства або його окре­мих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплекса­ми й відокремлюються в самостійні підприємства, а також об'єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі в майні інших суб'єктів господарювання, можуть бути від­чужені на користь громадян або недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами. Приватизація державних (комуналь­них) сільськогосподарських підприємств здійснюється не інакше, як на виконання державної програми приватизації, що визначає ці­лі,   пріоритети   та   умови   приватизації,   і   в   порядку,    встановленому чинним законодавством . Вирізняють такі шляхи приватизації дер­жавних (комунальних) сільськогосподарських підприємств або їх майна:

—  купівля-продаж   об'єктів   приватизації   на   аукціоні,    за   кон­курсом    або    іншими    способами,    що    передбачають    конкуренцію
покупців;

—  викуп  цілісного   майнового  комплексу державного   (комуналь­ного)  сільськогосподарського підприємства,   зданого в оренду,  у ви­падках та  порядку,   передбачених чинним   законодавством;

—   викуп   майнз   державного    (комунального)    сільськогосподар­ського підприємства в інших випадках,   передбачених чинним зако­нодавством.