§ 1. Поняття виробничо-господарської діяльність сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання

Господарська діяльність сільськогосподарських підприємств — це діяльність суб'єктів аграрного господарювання у сфері суспіль­ного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію про­дукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ст. З ГК господарська діяльність може здійснюватись з метою одержання прибутку (під­приємництво) або без мети одержання прибутку (некомерційна господарська   діяльність).

Сферу аграрних господарських відносин становлять виробничо-господарські, організаційно - господарські та внутрішньогосподар­ські відносини. Ця глава присвячена аналізу саме виробничо-гос­подарських   відносин   сільськогосподарських   підприємств.

Виробничо-господарськими є майнові та інші відносини, що ви­никають між суб'єктами аграрного господарювання під час безпо­середнього   здійснення   господарської діяльності.

В иробничо - господарська   діяльність   сільськогосподарських   під­приємств   Грунтується   на   певних   принципах та умовах.   Загальними принципами  господарювання   в аграрному секторі економіки  є:   за­безпечення   економічної   багатоманітності  та   захисту державою   всіх суб'єктів   аграрного   господарювання;   свобода   підприємницької ді­яльності  в  межах,   визначених законом;   вільний рух капіталів,  това­рів   і   послуг   на  території   України;   обмеження   державного   регулю­вання   економічних  процесів у зв'язку з потребою  забезпечення  со­ціальної    спрямованості    економіки,    добросовісної    конкуренції    у підприємництві;   екологічний захист населення;  захист прав спожи­вачів   і   безпеки   суспільства   й  держави;   захист   національного   това­ровиробника;    заборона   незаконного   втручання   органів   державної влади та органів місцевого  самоврядування,   їх посадових осіб у гос­подарські   відносини   сільськогосподарських   підприємств.

Головною умовою здійснення виробничо-господарської діяль­ності сільськогосподарськими підприємствами є державна реєстра­ція. Статтею 89 ЦК визначається, що юридична особа підлягає дер­жавній реєстрації у  порядку,   встановленому законом.   Відповідно до ст. 58 ГК діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одер­жані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету в уста­новленому   законом   порядку.

Грунтуючись на вищенаведених принципах та умовах здійснен­ня господарської діяльності, сільськогосподарське підприємство самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробниц­тва, його структуру і обсяг, самостійно розпоряджається виробле­ною продукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України. Воно має право кооперуватися з промисловими підприємствами та установами під час перероб­лення сільськогосподарської продукції, виготовлення промислових та інших товарів, розширення сфери соціально-культурного, кому­нально-побутового обслуговування сільського населення, підготов­ки   й   перепідготовки   кадрів.

Сільськогосподарське підприємство бере участь у приватизації переробних, агросервісних та інших державних і комунальних під­приємств. Воно також може здійснювати представницьку діяльнос­ті з цінними паперами, для чого створює довірчі товариства, які ді­ють у межах повноважень, наданих загальними зборами або збора­ми   уповноважених   сільськогосподарського   підприємства.

Аграрне підприємство має право вступати в договірні відноси­ни з будь-якими державними, комунальними, приватними комер­ційними й громадськими некомерційними підприємствами, уста­новами та організаціями, з окремими громадянами, самостійно ви­бирати партнерів, зокрема зарубіжних, для укладення договорів. Спори, що виникають під час виконання таких договорів, розгля­даються   судами   й   господарськими   судами.

Підприємство добровільно може брати на себе виконання дер­жавного замовлення на продаж сільськогосподарської продукції. У договорі на державне замовлення передбачається забезпечення під­приємства матеріально-технічними ресурсами в обсягах, номенкла­турі та асортименті, що гарантують паритетність відносин. У разі невиконання державою умов договору, сільськогосподарське під­приємство має право зменшити продаж їй сільськогосподарської продукції пропорційно обсягу недопоставлених йому матеріально-технічних ресурсів. Якщо впродовж дії договору на державне за­мовлення ціни на матеріально-технічні ресурси збільшуються, дер­жава   повинна   компенсувати   це   підприємствам.

Аграрне підприємство реалізує свою продукцію та надає пос­луги підприємствам, організаціям і громадянам за цінами й тари­фами, що встановлюються ним самостійно або на договірній ос­нові. При регулюванні цін державою гарантуються однакові пра­ва та обов'язки сільськогосподарських товаровиробників, неза­лежно від форми господарювання. На законодавчому рівні задек­ларовано принцип, згідно з яким закупівельні ціни на сільсько­господарську продукцію, оптові ціни на засоби виробництва, ма­теріальні  ресурси   й   тарифи   на   послуги для   села   повинні   забезпечувати   еквівалентний   обмін   між   сільським   господарством   і   промисловістю.

Отже, змістом господарської діяльності аграрних підприємств є свобода здійснення діяльності, яка не заборонена законом. Крім того, всім суб'єктам аграрного господарювання гарантуються одна­кові права доступу на ринок, до матеріальних, фінансових, трудо­вих,   інформаційних  і   природних ресурсів.

Особливість аграрної господарської діяльності полягає в тому, що сільськогосподарське виробництво ґрунтується на використан­ні землі як основного засобу виробництва. Наслідком цього є на­явність спеціальних форм організації і ведення виробництва в аг­рарному секторі економіки (наприклад, фермерських господарств), а також особливого правового регулювання господарської діяль­ності. У цій сфері з урахуванням: біологічного циклу в сільськогос­подарській діяльності; особливостей контролю за власністю на зем­лю та інші природні об'єкти; державного регулювання умов, в яких функціонує аграрний сектор економіки; особливостей економічної конкурентоспроможності сільського господарства; особливостей функціонування ринку товарної сільськогосподарської продукції; вагомого соціально-політичного й культурного значення розвитку селянства   .

Виробничо - господарська діяльність сільськогосподарських під­приємств має чітко виражений зональний характер і розвинуту га­лузеву спеціалізацією. Котра в сільському господарстві полягає в диференціації напрямів виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного господарювання залежно від їх територіально­го розташування та поділу галузі на окремі види виробництва. Тоб­то, спеціалізоване сільськогосподарське підприємство — це суб'єкт аграрного господарювання, діяльність якого пов'язана з виробниц­твом   однорідної   продукції.

Спеціалізація виробничо-господарської діяльності — найважли­віший засіб підвищення ефективності сільського господарства. Во­на дає змогу інтенсивно впроваджувати досягнення науково-тех­нічного прогресу, раціонально використовувати агрокліматичні умови,    матеріально-технічні   й   трудові   ресурси.

Основними галузями в сільському господарстві, які впливають на спеціалізацію суб'єктів аграрного господарювання, є рослин­ництво і тваринництво. В аграрному секторі економіки розрізня­ють також зональну (внутрішньозональну), галузеву (внутрішню й міжгалузеву), міжгосподарську, господарську (внутрішньогосподар­ську), технологічну, функціональну та інші форми спеціалізації ви­робництва   .

Поряд із розвитком основних напрямів своєї діяльності сіль­ськогосподарські підприємства мають право здійснювати промис­лову переробку своєї продукції — як самостійно, так і у співпраці з іншими підприємствами. Для більш ефективного й раціонально­го використання трудових ресурсів та місцевих джерел сировини, підвищення своєї прибутковості вони можуть створювати й розви­вати підсобні господарства, а також різні промисли; вступати в до­говірні відносини з будь-якими суб'єктами підприємництва (фізич­ними та юридичними особами, в тому числі іноземними). Така ді­яльність є допоміжною, оскільки основною, статутною діяльністю є виробництво продуктів харчування рослинного й тваринного походження.

Правове регулювання виробничо-господарської діяльності сіль­ськогосподарських підприємств здійснюється за допомогою право­вих норм як загальних, так і спеціальних законів та підзаконних актів.

Так, за ст. 28 Закону України від 17 липня 1997 р. "Про сіль­ськогосподарську кооперацію" , кооператив (об'єднання), відпо­відно до свого статуту, самостійно визначає основні напрями гос­подарської діяльності, здійснює її планування й реалізацію. Вироб­ничі кооперативи (об'єднання) реалізують свою продукцію за ціна­ми, що встановлюються ними самостійно або на договірних заса­дах. Обслуговуючі кооперативи (об'єднання) надають послуги за цінами й тарифами, що встановлюються на договірних засадах ок­ремо для членів кооперативу та інших осіб. Відносини кооперати­ву (об'єднання) з іншими підприємствами, установами та організа­ціями, а також з громадянами в усіх сферах господарської діяль­ності   встановлюються   на   основі  договорів   (угод).

Згідно  зі  ст.   11   Закону України     від   10  квітня   1992 р."Про  споживчу   кооперацію"   ,   споживчі   товариства   та  їх   спілки   самостійно розробляють програми економічного й соціального розвитку, роз­глядають і затверджують їх на загальних зборах (зборах уповнова­жених), конференціях, з'їздах, радах. Вони мають цілковиту госпо­дарську самостійність, покривають свої витрати за рахунок доходів від своєї господарської діяльності та забезпечують схоронність власності споживчої кооперації. Споживчі товариства та їх спілки відповідно до статутних вимог мають право: створювати (реоргані­зовувати, ліквідовувати) для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства, установи, організації, біржі, комерційні банки, фінансово-розрахункові центри, страхові товариства та інші об'єкти, діяльність яких не суперечить законам України; вступати як засновники або учасники до господарських товариств, спільних підприємств, асоціацій та інших об'єднань для розв'язання госпо­дарських і соціальних завдань; придбавати майно державних під­приємств  та  підприємств,   створених  на  інших   формах   власності,   а також   інше   майно    і   майнові   права;    одержувати   в   установленому порядку  земельні ділянки   в   користування.

Організації та підприємства споживчої кооперації формують то­варні та матеріально-технічні ресурси за рахунок закупівель на до­говірних засадах у підприємств (виробників), в оптовій торгівлі, на біржах, аукціонах, шляхом заготівель сільськогосподарської про­дукції і сировини у громадян, селянських (фермерських) госпо­дарств, колективних сільськогосподарських підприємств, радгос­пів, виробництва товарів на власних підприємствах та з інших дже­рел, не заборонених чинним законодавством. Забезпечення спо­живчої кооперації централізовано розподіленими ресурсами здій­снюється в тому ж порядку, що й забезпечення підприємств агроп­ромислового   комплексу   України.

Виробничо - господарська правосуб'єктність колективних сіль­ськогосподарських підприємств регулюється нормами Закону Ук­раїни від 14 лютого 1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство" , а акціонерних сільськогосподарських товариств та товариств з обмеженою відповідальністю — нормами ГК та Закону України   від   19   вересня    1991   р.   "Про   господарські товариства"   .

Відповідно до ст. 24 Закону України від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство" , останнє діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством. Фермерське госпо­дарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціаліза­цію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її пе­реробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партне­рів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, в тому числі іноземних.

Сільськогосподарські підприємства зобов'язані дотримуватися встановлених відповідно до законодавства екологічних, ветеринар­но-санітарних правил і норм щодо якості виробленої продукції та інших   вимог.