1. Поняття і види суб'єктів аграрного права.
2. Особливості правосуб'єктності аграрних підприємств.
3. Створення і ліквідація суб'єктів аграрного господарювання.

 

Поняття і види суб'єктів аграрного права. Суб'єктами аграр­ного права визнаються учасники господарських відносин, які здійс­нюють господарську діяльність на землі, реалізуючи господарсь­ку компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків) у сфері виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції, аграрного сервісу, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Учасниками відносин у сфері аграрного господарювання є аграр­ні підприємства, громадяни України, іноземці та особи без грома­дянства, які здійснюють господарську діяльність, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені органіаацій-но-гоеподареькою компетенцією.

Суб'єктів аграрного господарювання можна класифікувати 0а Рівними крйтіріями, аокріма ша. юридичним статусом, за формою власності, спеціальною правоздатністю та функціями, суб'єктним складом, способом утворення та формування статутного фонду, організаційно-правовою формою, кількістю працівників та обся­гом валового доходу.

За юридичним статусом всі суб'єкти аграрного господарю­вання поділяються на юридичних і фізичних осіб. Серед останніх вирізняються фізичні особи, які ведуть особисте селянське госпо­дарство для задоволення особистих потреб у сільськогоспо­дарській продукції, надлишки якої реалізуються на ринках.

За формою власності аграрні товаровиробники, згідно з Законом України «Про власність», поділяються на приватні, колективні, дер­жавні та змішані, а згідно з ЦК — на юридичних осіб приватного пра­ва та юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК). Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів, як правило, на договірних засадах. Юридичні особи публічного пра­ва створюються розпорядчим способом на підставі акта органу дер­жавної влади або органу місцевого самоврядування.

За спеціальною правоздатністю та функціями суб'єкти аграр­ного господарювання поділяються на суб'єктів у сфері товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рос­линного і тваринного походження, суб'єктів у сфері агровиробничо-го сервісу, суб'єктів у сфері фінансування, кредитування, страху­вання, торгівлі. До перших належить більшість суб'єктів аграрного господарювання (виробничі сільськогосподарські кооперативи, то­вариства, спілки селян, фермерські господарства, державні аграрні підприємства тощо). До других — товариства, кооперативи та інші, які здійснюють агрохімічне, меліоративне, виробничо-технічне та інше обслуговування аграрних підприємців. До третіх — банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії тощо.

За суб'єктним складом аграрні товаровиробники поділяють на українські та спільні за участю іноземного інвестора. Згідно зі ст. 63 ГК підприємство, створене відповідно до вимог законодав­ства України, в статутному фонді якого не менш як 10% стано­вить іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземни­ми інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями із дня зарахування іноземної інвес­тиції на його баланс.

За способом утворення гяа формування статутного фонду аг­рарних товаровиробників поділяють на унітарні та корпоративні під­приємства. Відповідно до ст. 63 ГК України унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирі­шує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігій­ної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне аграрне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (догово­ром), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи тру­дової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є сільськогоспо­дарські кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в то­му числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

За організаційно-правовою формою всіх суб'єктів аграрного господарювання можна поділити на підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства.

Окрему групу сільськогосподарських підприємств складають державні і комунальні підприємства, які, на відміну від інших суб'єктів аграрного господарювання, створюються в розпорядчо­му порядку згідно з рішенням компетентного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську ко­операцію» сільськогосподарським кооперативом є юридична осо­ба, створена фізичними та/або юридичними особами, що є сільсь­когосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об'єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності в сільському господарстві та обслуговуван­ня переважно членів кооперативу.

 

Основними кваліфікаційними ознаками сільськогосподарських кооперативів є:

 

 

• недержавна форма власності;
• відносини членства;
• здійснення членами кооперативу управлінських функцій за принципом: «один член — один голос»;
• особиста трудова участь членів у спільній виробничій або ін­шій господарській діяльності в аграрному секторі;
• об'єднання членами своїх майнових пайових внесків;
• наявність інституту кооперативних виплат і виплат на паї.

 

До кооперативних форм виробництва сільськогосподарської продукції також належать колективні сільськогосподарські під­приємства, фермерські господарства, їх об'єднання тощо¹.

Згідно із Законом України «Про фермерське господарство» фер­мерське господарство є юридичною особою. Його членами можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермер­ського господарства і виявили бажання виробляти товарну сільсь­когосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізаці­єю з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, згідно із законом. Фер­мерське господарство, на відміну від інших сільськогосподарських кооперативів, може бути створено однією особою.

Господарськими товариствами визнаються підприємства, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єд­нання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У сфері аграрного виробництва діють переважно акціонерні товариства закритого і відкритого типів і товариства з обмеженої відповідальністю.

За кількістю працівників та обсягом валового доходу сільсько­господарські підприємства поділяють на малі, середні та великі.

Згідно з ч. 7 ст. 63 ГК малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансо­вий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує су­ми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро. Великими підприємст­вами визнаються підприємстві¹, в яких середньооблікова чисель­ність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу #Д реалізації продукції (робіт, пос­луг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро. Усі інші підприємства відносять до середніх.

Особливості правосуб'єктності аграрних підприємств. Право-суб'єктність аграрних підприємств характеризується поєднанням загальних ознак, притаманний усім суб'єктам господарювання, і специфічних ознак, зумовлених особливостями сільськогоспо­дарського виробництва.

Суб'єкти аграрного господарювання мають загальну цивільну правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) і діє­здатність (здатність набувати цивільних прав та обов'язків). Відпо­відно до цього вони мають господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), відокремлене майно, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифі­каційним кодом, відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, можуть від свого імені набувати та здійснювати майнові та особисті немайнові права, іДати обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді. Важливою ознакою суб'єктів аграрного гос­подарювання є також обов'язкова державна реєстрація, з моменту якої юридичні особи та фізичні особи-підприємці набувають ста­тус суб'єктів аграрного права.

Специфіка правового статусу суб'єктів аграрного господарю­вання полягає в тому, що всі вони, незалежно від їх організаційно-правової форми, є учасниками цивільних, земельних, трудових, організаційно-управлінських (адміністративних), фінансових та інших правовідносин. Коло і характер таких відносин різноманіт­ні, мають індивідуальну визначенність для кожної конкретної ор­ганізації, яка зумовлюється не тільки її організаційно-правовою формою, але й спеціалізацією, іншими особливостями окремих ви­дів сільськогосподарських юридичних осіб. Водночас зазначеній сукупності правовідносин (аграрних правовідносин) притаманні специфічні риси, які зумовлюються галузевим характером госпо­дарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників, пов'язаної з використанням землі як основного засобу виробництва, а також рослин і тварин, тобто природного й біологічного чинників виробництва, які зазнають постійного впливу погодно-кліматичних умов¹.

Визначальним у характеристиці правосуб'єктності суб'єктів аграрного господарювання є особливості предмета і завдань їхньої діяльності, які полягають у виробництві, переробці й реалізації сільськогосподарської товарної продукції (продуктів харчування та сировини).

Особливості правового статусу суб'єктів аграрного господарю­вання визначаються нормами аграрного законодавства. Так, згідно зі ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», сільськогосподарські кооперативи залежно від завдань і предмета діяльності поділяються на виробничі й обслуговувальні. Вироб­ничі кооперативи здійснюють свою господарську діяльність на за­садах підприємництва з метою одержання доходу. Обслуговуваль­ні кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників коопе­рації. У свою чергу, залежно від виду діяльності обслуговувальні кооперативи поділяються на переробні, заготівельно-збутові, пос­тачальницькі та інші. Здійснювані ними послуги пов'язані з вироб­ництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тваринни­цтва, лісівництва та рибництва².

Особливість правосуб'єктності аграрних підприємств коопера­тивного типу полягає також у тому, що в них, на відміну від акціо­нерних аграрних товариств, має місце об'єднання насамперед ро­бочої сили, а не капіталів.

Особливості правосуб'єктності сільськогосподарських під­приємств накладають відбиток на всі аграрні правовідносини. Так, сезонний характер виробництва сільськогосподарської про­дукції обумовлює вагому роль локального регулювання режиму праці й відпочинку, норм праці та оплати праці, правил дис­ципліни праці та внутрішнього трудового розпорядку. Договірні правовідносини характеризуються наявністю спеціального виду договору — договору контрактації сільськогосподарської про­дукції, на підставі якого здійснюється державна закупівля сільсь­когосподарської продукції.

Створення і ліквідація суб'єктів аграрного господарювання. Створення суб'єктів аграрного господарювання проходить низку стадій: ініціативну, організаційну та легалізаційну.

Згідно зі ст. 56 ГК суб'єкт аграрного господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповнова­женого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, при­єднання, виділення, поділу, перетворення) дієвого (дієвих) суб'єкта (суб'єктів) господарювання. Вони можуть утворюватись також шля­хом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарюван­ня за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до за­конодавства України про захист економічної конкуренції.

Організаційна стадія має свої відмінності залежно від того, в якому порядку (розпорядчому чи нормативно-явочному) створюватиметься суб'єкт аграрного підприємництва. Державні унітарні аграрні під­приємства утворюються компетентним органом державної влади у роз­порядчому порядку. Більшість суб'єктів аграрного підприємництва утворюється в нормативно-явочному порядку, тобто на підставі спе­ціального закону, який визначає правовий статус тих чи інших суб'єк­тів підприємництва, порядок їх утворення та припинення (наприк­лад, Закон України «Про фермерське господарство»).

Відповідно до ст. 87 ЦК України для створення суб'єкта аграр­ного господарювання його учасники (засновники) розробляють ус­тановчі документи, які викладаються письмово і підписуються всі­ма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлено іншого порядку їх затвердження. Установчим документом товари­ства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого ці­єю особою. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновника­ми). Установчий акт може міститись також і в заповіті. До створен­ня установи установчий акт, складений однією або кількома особа­ми, може бути скасований засновником (засновниками).

Суб'єкт аграрного господарювання вважається створеним із дня його державної реєстрації (ч. 4 ст. 87 ЦК України). Правила дер­жавної реєстрації не поширюються на особисті селянські господа­рства, які не є суб'єктами підприємницької діяльності й лише під­лягають державному обліку за місцем їх розташування.

Згідно зі ст. 104 ЦК України суб'єкт аграрного господарюван­ня припиняється у результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим господарюючим суб'єктам — правонаступни­кам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації. Порядок припинення суб'єктів аграрного господарю­вання у процесі відновлення їх платоспроможності або банкрут­ства встановлюється Законом України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом».

Суб'єкт аграрного господарювання ліквідується за рішенням його учасників або органу суб'єкта господарювання, уповноваже­ного на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із за­кінченням строку, на який було створено суб'єкт аграрного госпо­дарювання, досягненням мети, для якої його створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; за рішенням суду про визнання судом недійсною державну реєстра­цію суб'єкта аграрного господарювання через допущені під час йо­го створення порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Ліквідація суб'єкта аграрного господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником (власника­ми) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений ГК. Ліквідацію суб'єкта гос­подарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується (наприклад, на правління господарсь­кого товариства).

Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред'явлен­ня вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який містить відомості про склад майна господарюючого суб'єкта, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а та­кож про результати їх розгляду. Проміжний ліквідаційний ба­ланс затверджується учасниками господарюючого суб'єкта або ор­ганом, який прийняв рішення про його ліквідацію.

 

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються за такої черговості:

 

 

1. у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодуван­ня збитків, завданих каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2. У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'я­зані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за вико­ристання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3. у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);
4. у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги (ст. 112 ЦК України).

 

 

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно до суми ви­мог, що належать кожному кредитору цієї черги.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертав­ся до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредитору, відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через від­сутність майна суб'єкта аграрного господарювання, що ліквідуєть­ся вважається погашеними.

Після завершення розрахунків із кредиторами ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджують учас­ники господарюючого суб'єкта або орган, що прийняв рішення про його ліквідацію.

Майно суб'єкта аграрного господарювання, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передають його учасникам, якщо інше не встановлено установчими документами суб'єкта аг­рарного господарювання або законом.

Субєкт  аграрного господарювання є ліквідованим із дня вне­сення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.

 

Запитання для самоконтролю

 

1. Що являють собою суб'єкти аграрного права?
2. Якими ознаками характеризується суб'єкт аграрного права?
3. Які види суб'єктів аграрного господарювання передбачено аграрним законодавством?
4. 3 якого моменту у сільськогосподарських підприємств ви­никає статус юридичної особи?
5. Які види колективних сільськогосподарських підприємств ви знаєте?
6. Які способи створення сільськогосподарських підприємств передбачено аграрним законодавством?
7. Які документи належать до установчих документів сільсь­ когосподарського підприємства?
8. Які дані мають містити установчі документи сільськогос­подарського підприємства?
9. Які способи реорганізації підприємств Ви знаєте?
10. За яких умов припиняється діяльність суб'єктів аграрного господарювання?