Печать
PDF

ГЛАВА 9 ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ - Страница 2

Posted in Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України

 

§ 3. Відшкодування збитків власникам земельних ділянок і землекористувачам

Самостійним способом захисту прав громадян та юридич­них осіб на земельні ділянки, які перебувають у їх власності чи користуванні, відповідно до ст. 152 ЗК України є відшкоду­вання заподіяних збитків. Воно здійснюється за підстав, пе­редбачених ст. 156, тау порядку, визначеному ст. 157 ЗК Ук­раїни. Обов'язковість відшкодування збитків прямо закріп­лена правовими приписами Земельного кодексу України (статті 97, 101, 146, 147, 152, 155 та 212).

Відшкодування збитків власникам земельних ділянок та землекористувачам здійснюється тими особами, які їх запо­діяли, добровільно або в судовому порядку.

Заподіяні збитки можуть бути результатом правомір­них чи неправомірних (протиправних) дій органів вико­навчої влади, органів місцевого самоврядування, інших органів, а також громадян та юридичних осіб. їх відшко­дування — важливий захід правової відповідальності осо­би за вчинені нею земельні правопорушення, тобто за її

Докладніше про це див. у § 3 цієї глави.

неправомірні дії. При заподіянні земельно-правових збитків правомірними діями особи їх відшкодування вис­тупає самостійною гарантією реалізації земельних прав суб'єктів.

Загальний перелік підстав відшкодування завданих збитків закріплений у ст. 156 ЗК України. Він є невичер­пним і не підлягає обмеженому тлумаченню. До його скла­ду входять різні за своїм характером підстави. Серед них можна виділити групу тих, які належать до правомірних дій, і самостійну групу підстав, які є результатом земель­них правопорушень, тобто дій неправомірних. Першу гру­пу підстав становлять: вилучення (викуп) сільськогоспо­дарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; тимчасове зайняття вказаних угідь, земель та чагарників для інших видів використання; встановлен­ня обмежень щодо використання земельних ділянок. До другої групи входять: погіршення якості ґрунтового покри­ву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; приведення сільсько­господарських угідь, лісових земель та чагарників у непри­датний для використання стан тощо. Що стосується нео­держання доходів за час тимчасового невикористання зе­мельної ділянки як самостійної підстави відшкодування збитків, то вона може бути результатом як правомірних, так і протиправних дій.

Коло суб'єктів, на яких закон покладає обов'язок відшко­довувати збитки власникам землі та землекористувачам, визначає ст. 157 ЗК України. Згідно з цією нормою, відшко­дування земельно-правових збитків здійснюють органи ви­конавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадя­ни та юридичні особи у разі використання відповідних зе­мельних ділянок або коли їх діяльність обмежує права влас­ників земельних ділянок і землекористувачів чи погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відхода­ми і стічними водами.

Особливість відшкодування земельно-правових збитків полягає в тому, що такі збитки можуть відшкодовувати не самі заподіювачі шкоди, а той суб'єкт, в інтересах якого діяв заподіювач шкоди. Так, при вилученні (викупі) сільськогос­подарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом за рішенням уповноважених органів вико­навчої влади або органів місцевого самоврядування збитки землевласників і землекористувачів, заподіяні таким вилу­ченням (викупом), відшкодовують не названі органи, а осо­би, в інтересах яких було вилучено (викуплено) відповідні зе­мельні ділянки.

Відшкодування збитків — цивільно-правова категорія. Збитками вважаються втрати, яких особа зазнала у зв'яз­ку з пошкодженням або знищенням речі, а також витра­ти, які були чи будуть здійснені особою для відновлення свого порушеного права. Крім того, до збитків відносять і доходи, які особа могла б одержати, якби її право не було порушено. В останньому випадку йдеться про неодержані доходи, тобто упущену вигоду. Розміри збитків, заподія­них власникам землі і землекористувачам вилученням зазначених (викупом) зазначених земель з додержанням вимог, передбачених статтями 146, 147 та 149—151 ЗК України, визначаються для земельних ділянок, що пере­бувають на праві власності, з урахуванням повної вартос­ті земельної ділянки. Така вартість встановлюється відпо­відно до грошової та експертної оцінки земель, що прово­диться згідно з п. З ст. 146 за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Розміри збитків, заподіяних землекористувачам вилученням у них відповідних земельних ділянок, визначають комісії, створені Київ­ською та Севастопольською міськими, районними дер­жавними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного підпорядкування) рад відповідно до порядку, встановленого ст. 157 ЗК України. При цьому розміри збитків встановлюють у повному обсязі за реальною вартістю майна на момент заподіяння збитків, проведеними витратами на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості). Відновну вартість визначають на основі нормативів та індексів від­новної вартості.

Відшкодування збитків, заподіяних власникам землі і землекористувачам тимчасовим зайняттям сільськогоспо­дарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання, здійснюється у випадках передачі їх на підставі угоди з власником землі або за погодженням із зем­лекористувачем юридичними особами — підприємствами, установами та організаціями, які здійснюють геологознімальні, пошукові, геодезичні та інші розвідувальні роботи відповідно до ст. 97 ЗК України.

Збитки, заподіяні внаслідок самовільного тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та ча­гарників, відшкодовуються з урахуванням вимог ст. 212 ЗК України.

Новелою чинного Земельного кодексу є положення про те, що відшкодування збитків власникам землі і землекористу­вачам здійснюється у випадках встановлення обмежень що­до використання земельних ділянок. Таку можливість перед­бачає ст. 111 ЗК України. Це право може бути обмежено на певний строк законом або договором шляхом встановлення різного роду зобов'язань, обмежень та умов. Такі обмеження за своєю сутністю є правомірними і становлять відносно са­мостійну групу. До цієї групи належать також обмеження, пов'язані з встановленням земельних сервітутів та охорон­них зон (статті 91 і 96 ЗК).

До неправомірних обмежень прав власників землі і земле­користувачів відносять дії, пов'язані з втручанням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у здійснення цими суб'єктами повноважень щодо володіння, користування належними їм земельними ділянками, само­вільним зайняттям земельних ділянок, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших властивостей земель.

Збитки, заподіяні самовільним зайняттям земельних ді­лянок, псуванням, забрудненням земель та іншими пору­шеннями земельного законодавства відшкодовуються особа­ми, які їх заподіяли, відповідно до статей 211 і 212 ЗК Украї­ни та з урахуванням цивільно-правових приписів.

Право на відшкодування збитків, зумовлених забруднен­ням і засміченням земельних ресурсів через порушення при­родоохоронного законодавства, гарантується законом і дер­жаві. У цьому разі порядок розрахунку розмірів відшкодуван­ня шкоди встановлений Методикою визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодав­ства, яка затверджена наказом Мінекоресурсів України від 27 жовтня 1997 р. та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 5 травня 1998 р.1

Збитки відшкодовуються у повному розмірі. їх розмір ви­значається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористу­вач міг би одержати від земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі до стану, придатного до її вико­ристання за призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

Не виключається відшкодування заподіяних збитків вин­ною особою в натурі шляхом відновлення попереднього ста­ну (якості) земельних ділянок або шляхом надання (передачі) земельної ділянки, рівноцінної за розміром і якістю.