§ 6. Підстави та порядок припинення права власності на землю

Підставами припинення права власності на землю є юри­дичні факти, з якими закон пов'язує припинення правовід­носин земельної власності. Земельний кодекс України визна­чає юридичні факти, які ведуть до припинення права дер­жавної, комунальної та приватної власності на землю.

Підставами припинення права державної власності на землю є: 1) приватизація земель, які перебувають у власнос­ті держави; 2) розмежування земель державної та комуналь­ної власності; 3) передача земельної ділянки державної влас­ності у комунальну власність.

Підставами припинення права комунальної власності визнаються: 1) приватизація земель, які перебувають у кому­нальній власності та 2) передача земельної ділянки кому­нальної власності у власність держави.

Загальною підставою припинення права державної та ко­мунальної власності на землю виступає укладення уповнова­женими органами цивільно-правових угод про перехід права власності на земельну ділянку, в тому числі і відповідно до міжнародних договорів.

Слід підкреслити, що припинення права державної та ко­мунальної власності може мати місце за наявності згоди власників таких земель — держави в особі відповідних орга­нів державної виконавчої влади та територіальних громад в особі відповідних органів місцевого самоврядування. Приму­сове припинення права державної та права комунальної власності на землю може мати місце за рішенням суду.

Щодо підстав припинення права приватної власності на землю, то вони визначені у статтях 140 і 143 ЗК України. На жаль, ці статті містять суперечливі положення. Так, у ст. 140 «Підстави припинення права власності на земельну ді­лянку», визначено, що підставами припинення права при­ватної власності на земельну ділянку є:

а) добровільна від­мова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г)  звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кре­дитора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспіль­ної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

є) невідчуження земельної ділянки інозем­ними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом. Стаття 143 «Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку» містить дещо інший перелік підстав припинення
прав на землю, включаючи і право власності, а саме:

а) ви­користання земельної ділянки не за цільовим призначен­ням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речови­нами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами,
пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, пору­шення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель спо­собами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

в) конфіска­ції земельної ділянки;

г) викупу (вилучення) земельної ді­лянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ді­лянку за зобов'язаннями власника цієї земельної ділянки;

д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випад­ках, визначених Земельним кодексом України.

Зі змісту наведених вище статей випливає, що ст. 143 ЗК України містить підстави припинення як права власності, так і інших прав на землю (права постійного користування, права оренди), в той час як ст. 140 Кодексу визначає лише підстави припинення права власності на землю. Отже, заз­начені статті співвідносяться між собою як загальна (ст. 143) та спеціальна (ст. 140). Згідно з правилами тлумачення та застосування правових норм, якщо закон містить з одного і того самого питання дві норми (статті), з яких одна є загаль­ною, а друга — спеціальною, то застосовується спеціальна норма (стаття). Таким чином, право приватної власності на землю може бути припинене з підстав, передбачених у ст. 140 ЗК України.

Слід зазначити, що земельне законодавство України, на відміну від цивільного, не визнає безхазяйних земельних ді­лянок, які не мають власників. Якщо право власності на зе­мельну ділянку, яка належить одному суб'єктові, припиня­ється, то це означає, що воно виникає у іншого суб'єкта цьо­го права. Іншими словами, порядок набуття права власності на землю одним суб'єктом нерозривно пов'язаний з поряд­ком припинення цього права у іншого суб'єкта. Тому, вивча­ючи порядок припинення права власності на землю, слід звернутися до § 4 «Підстави та порядок виникнення права власності на землю» цього розділу.