§ 3. Фінансовий контроль

У сфері державного управління фінансами важливе значен­ня має державний фінансовий контроль за формуванням дер­жавних доходів та їх раціональним використанням. Система фінансового контролю складається з: 1) державних органів контролю загальної компетенції (Верховна Рада України, Ка­бінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації); 2) державних органів спеціалізованого фінансового контролю (Рахункова палата, Мінфін України, Державне казначейство України, Державна комісія з цінних паперів та фондового рин­ку, Державна контрольно-ревізійна служба в Україні, Держав­на податкова адміністрація України, Національний банк Ук­раїни та інші); 3) аудиту.

Верховна Рада України здійснює фінансовий контроль у ході розгляду проектів і затвердження Державного бюджету України, під час його виконання; приймає рішення щодо звіту про його виконання.

Серед органів фінансового контролю провідне місце займає Рахункова палата як постійно діючий орган контролю, що утво­рює Верховна Рада України, підпорядкований і підзвітний їй.

Основними завданнями Рахункової палати є контроль: за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюд­жету України, витрачанням бюджетних коштів (у тому числі загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням); за утворенням і погашенням внутрішнього й зовнішнього боргу України; за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічно­го, соціального й національно-культурного розвитку; за до­триманням законності щодо надання Україною позик і еконо­мічної допомоги іноземним державам, міжнародним організа­ціям, передбачених у Державному бюджеті України; за законністю й своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Націо­нального банку України та уповноважених банках¹.

Для виконання зазначених завдань Рахункову палату наді­лено, зокрема, такими повноваженнями: проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді дер­жавного майна України, Антимонопольному комітеті Украї­ни, інших державних органах і установах, а також на підприєм­ствах і в організаціях, незалежно від форм власності. Рахунко­ва палата має право контролювати також місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи й організації, банки, кредитні установи, госпо­дарські товариства, страхові компанії, інші фінансові устано­ви та їх спілки, асоціації та інші об'єднання, незалежно від форм власності, об'єднання громадян, недержавні фонди та інші не­державні комерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується виконання коштів Державного бюд­жету України, тощо.

Державний фінансовий контроль здійснюють також уповнова­жені центральні органи виконавчої влади спеціальної компетенції та контрольно-ревізійні підрозділи, що функціонують у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Державна контрольно-ревізійна служба в Україні. Головним її завданням є державний контроль за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірні­стю бухгалтерського обліку й звітності в міністерствах, відом­ствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отри­мують кошти з бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів (ст. 2 Закону України «Про державну контрольно-реві­зійну службу в Україні»)¹. Державна контрольно-ревізійна служба складається з Головного контрольно-ревізійного управ­ління України, контрольно-ревізійних управлінь в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.

Державна контрольно-ревізійна служба здійснює контроль у формі ревізій і перевірок. За виявлення порушень законо­давства з питань використання державної власності та фінансів органи контрольно-ревізійної служби мають право: вилучати до бюджету приховані й занижені валютні та інші платежі, ставити питання про припинення бюджетного фінансування й кредитування; стягувати в дохід держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами, держав­ними фондами, підприємствами, установами й організаціями за незаконним угодами, без установлених законом підстав і з порушенням законодавства; накладати на керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій адміністра­тивні стягнення; застосовувати до підприємств, установ, органі­зацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені п. 7 ст. 11 Закону «Про державну подат­кову службу в Україні», тощо.

Завданнями органів державної податкової служби в Україні є здійснення контролю за додержанням податкового законо­давства, правильністю обчислення, повнотою й своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України «Про дер­жавну податкову службу в Україні»)¹. До системи органів дер­жавної податкової служби належать: Державна податкова ад­міністрація України, державні податкові адміністрації в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні подат­кові інспекції в районах, містах, районах у містах. До складу органів державної податкової служби належать відповідні спе­ціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушен­нями — податкова міліція.

Органи державної податкової служби мають, зокрема, пра­во: перевіряти грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, кошториси, декларації, товарно-касові книги, показники елек­тронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, що використовують під час розрахунків за готівку зі спожива­чами, та інші документи; вимагати від керівників та інших по­садових осіб підприємств, установ, організацій, а також від гро­мадян, діяльність яких перевіряють, усунення виявлених по­рушень податкового законодавства, контролювати їх виконання, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів держав­ної податкової служби; застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції; застосовувати до юри­дичних і фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які в установлений законом строк не повідомили про відкрит­тя або закриття рахунків у банках, а також до установ банків штрафні санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; стягувати до бюджетів і держав­них цільових фондів суми недоїмки, пені та штрафних санкцій; накладати адміністративні стягнення на посадових осіб і гро­мадян, винних у порушенні податкового законодавства, та здійснювати інші дії.

Метою банківського нагляду, який здійснює Національний банк України та його регіональні органи, є стабільність банків­ської системи й захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання грошових коштів клієнтів на банків­ських рахунках (ст. 67 Закону України «Про банки і банківсь­ку діяльність»)¹. Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх підрозділи на території України й за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних і фізичних осіб у частині дотримання вимог закону щодо здійснення банківської діяльності.

У разі порушення банками та іншими особами банківсько­го законодавства Національний банк України адекватно вчи­неному порушенню має право застосувати заходи впливу, до яких, зокрема, відносяться: обмеження, зупинення чи припи­нення здійснення окремих видів банківських операцій; накла­дання штрафів на керівників банків і банки; тимчасове відсто­ронення посадової особи банку від посади в разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог законодавства.

З метою підвищення ефективності використання державних фінансів Кабінет Міністрів України затвердив Стратегію роз­витку системи державного фінансового контролю, яку здійсню­ють уповноважені органи виконавчої влади й контрольно-ревізійні підрозділи, що функціонують у структурі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Зокрема, визна­чено такі складники реалізації державної політики в сфері дер­жавного фінансового контролю: 1) формування цілісної систе­ми контролю; 2) розвиток нормативно-правової бази діяльності суб'єктів державного фінансового контролю; 3) удосконалення наукового, науково-технічного та кадрового забезпечення.

До системи фінансового контролю входить аудит — перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти й відповідності чинному зако­нодавству та встановленим нормативам (ст. 2 Закону України «Про аудиторську діяльність»)¹. Аудит здійснюють незалежні особи (аудитори), аудиторські фірми, які уповноважено суб'єк­тами господарювання на його проведення.

Аудитори мають право: самостійно визначати форми й ме­тоди аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань і досвіду; отримувати необхідні документи й пояснення від ке­рівництва та працівників замовника; перевіряти наявність май­на, грошей, цінностей, вимагати від керівництва господарюю­чого суб'єкта проведення контрольних оглядів, замірів вико­наних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюють перевірку документів.

Аудитори й аудиторські фірмі зобов'язані: належним чином надавати аудиторські послуги, перевіряти стан бухгалтерсько­го обліку й звітності замовника, їх достовірність, повноту та відповідність чинному законодавству й установленим нормати­вам; повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замов­ників про виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення бухгалтерського обліку й звітності; зберігати в таємниці інфор­мацію, отриману під час проведення аудиту та виконання інших аудиторських послуг. Не розголошувати відомості, що станов­лять предмет комерційної таємниці, та не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб; обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами робіт у формі консультацій, перевірок або експертиз.

За наслідками проведення аудиту складають аудиторський висновок, який господарюючі суб'єкти подають до відповідної податкової інспекції не пізніше десяти днів після закінчення перевірки. В разі неподання або несвоєчасного подання вис­новку відповідним податковим інспекціям з вини господарю­ючого суб'єкта до нього застосовують фінансові санкції та ад­міністративні штрафи, передбачені чинним законодавством.

§ 4. Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі фінансів

Чинне законодавство передбачає адміністративну відпові­дальність за окремі види фінансових правопорушень. До та­ких правопорушень, за які Кодексом України про адміністра­тивні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність, належать, зокрема: порушення правил про валютні операції (ст. 162); ухилення від подання декларації про доходи (ст. 164¹); порушення законодавства з фінансових питань (ст. 164²); несвоєчасне здавання виторгу (ст. 164⁴); незаконне розголошення або використання інформації, що становить бан­ківську таємницю (ст. 164¹¹); порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 164¹²); ухилення від реєстрації в органах Пенсійного фонду України, Фонду соціального стра­хування України платників обов'язкових страхових внесків і порушення порядку обчислення й сплати внесків на соціальне страхування (ст. 165^і); порушення порядку формування та за­стосування цін і тарифів (ст. 165²); порушення строку реєст­рації як платника страхових внесків до Фонду загальнообо­в'язкового державного соціального страхування України на ви­падок безробіття, несвоєчасна або неповна сплата страхових внесків (ст. 165³); порушення законодавства про загальнообо­в'язкове державне соціальне страхування від нещасного випад­ку на виробництві та професійного захворювання, які зумови­ли втрату працездатності (ст. 165⁴); ухилення від реєстрації як платника страхових внесків до Фонду соціального страхуван­ня з тимчасової втрати працездатності, несвоєчасна або непов­на сплата страхових внесків, а також порушення порядку ви­користання страхових коштів (ст. 165^s); порушення банківсь­кого законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які загро­жують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (ст. 166⁵); порушення порядку подання фінансової звітності та ведення бухгалтерського обліку при ліквідації юридичної осо­би (ст. 166⁶); протидія тимчасовій адміністрації або ліквідації банку (ст. 166⁷); здійснення банківської діяльності без банків­ської ліцензії (ст. 166⁸); порушення законодавства щодо запо­бігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержа­них злочинним шляхом (ст. 166⁹).

Справи про правопорушення в сфері фінансів розглядають уповноважені на те посадові особи органів державної конт­рольно-ревізійної та податкової служб, Національного банку, органів Пенсійного фонду України й Фонду соціального стра­хування України, Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку, Державного департаменту фінансового моніто­рингу Міністерства фінансів України, а також суди.