Стаття 133. Порушення правил перевезення небезпечних речовин і предметів, великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті

Порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів ручною кладдю на залізничному транспорті -тягне за собою попередження або накладення штрафу в розмірі від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на морському і річковому транспорті - тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян у розмірі від одного до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від двох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

Порушення правил перевезення небезпечних речовин або предметів на повітряному транспорті - тягне за собою накладення штрафу на громадян у розмірі від двох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з оплатним вилученням або конфіскацією зазначених речовин і предметів або без таких, і на посадових осіб - у розмірі від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину третю статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Порушення правил перевезення небезпечних, великогабаритних та великовагових вантажів на автомобільному транспорті - тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину четверту статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

[У частину четверту статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 2350-1'II від 05.04.2001 p.]

Провезення в автобусах, маршрутних таксі, тролейбусах або трамваях, а також здача в багаж чи в камеру схову на автомобільному транспорті небезпечних речовин або предметів - тягнуть за собою попередження або накладення штрафу в розмірі від 0,5 до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину п 'яту статті 133 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Перелік небезпечних речовин або предметів визначається правилами перевезення, діючими на відповідних видах транспорту.

[У статтю 133 внесено зміни та доповнення згідно з Указом Президії Верховної Ради УкраїнськоїРСР № 3282-ХІ від 19.12.86p.; Законом України № 3785-ХІІ від 23.12.93 р.]

Об'єктом цих правопорушень, передбачених цією статтею, є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Державне управління та державне регулювання безпеки у сфері перевезення небезпечних вантажів здійснюється на підставі Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.2000 р. Відповідно до зазначеного Закону небезпечний вантаж - це речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин. Небезпечні речовини - це речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті розчини; клас 4.1 -легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 -    речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 -    інфекційні речовини; клас 7-радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби. Враховуючи можливість настання шкідливих наслідків  порушення  правил  перевезення  небезпечних  вантажів,  закон  покладає  на їх   відправника   низку   обов'язків.   Відправник   небезпечних   вантажів   зобов'язаний: здійснювати заходи щодо фізичного захисту, охорони і безпеки небезпечних вантажів до передачі їх перевізнику; надавати перевізнику необхідні документи з достовірною інформацією про небезпечний вантаж, а в разі дорожнього перевезення - аварійну картку;   забезпечувати   підготовку   вантажу   до   відправлення,   подавати   перевізнику небезпечний   вантаж   у   відповідній   упаковці   (тарі),   контейнері,   цистерні   та  засобі пакування; забезпечувати у певних випадках фізичний захист, охорону і супроводження небезпечного вантажу під час перевезення; забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які займаються відправленням небезпечних вантажів, та їх медичного огляду; надавати в установленому порядку необхідну інформацію про відправлення небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та спеціально уповноваженим органам; здійснити в установленому порядку страхування відповідальності на випадок настання негативних наслідків перевезення небезпечних вантажів; відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів.

До небезпечних предметів належать зброя, вибухові пристрої, інші предмети, що можуть спричинити небезпеку під час перевезення. Під вибуховими пристроями слід розуміти саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підготовлені і за певних обставин спроможні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити вражаючі фактори - спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду - шляхом вивільнення, розсіювання або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів, токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних речовин.

Правила перевезення небезпечних речовин і предметів встановлено відповідними відомчими нормативними актами, зокрема: Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом МВС України від 26.07.2004 р. № 822, Інструкцією з організації перевезень вантажів повітряним транспортом, затвердженою наказом Міністерства транспорту України від 15.07.2004 р. № 630, Положенням про здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері страхування при перевезенні небезпечних вантажів залізничним транспортом, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 19.11.2003 р. № 898, Правилами повітряних перевезень вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.2003 р. № 793, Правилами судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16.02.2004 р. № 91 та іншими. Так, відповідно до п. 3.11 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України пасажирам забороняється провозити у вагонах легкозаймисті, шкідливі і вибухові речовини. Перевезення цих речовин може здійснюватися лише у спеціальному порядку, визначеному Правилами перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644. Відповідно до п. 12.1.1 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.07.2003 р. № 568, пасажиру не слід включати у багаж товари, предмети, рідкі та інші речовини, здатні створити значний ризик для здоров'я пасажирів, безпеки польоту чи власності перевізника або інших пасажирів при перевезенні, зокрема, вибухонебезпечні, стиснуті гази, матеріали, що викликають корозію, окисники, радіоактивні матеріали, магніти, легкозаймисті матеріали, отрутні, шкідливі або подразнювальні речовини, а також будь-які інші предмети та речовини, що визначені в «Технических инструкциях по безопасной перевозке опасньїх грузов по воздуху», як такі, що заборонені для перевезення на пасажирських повітряних суднах Зазначені нормативні акти встановлюють певні заборони, обмеження та спеціальні правила щодо перевезення небезпечних речовин і предметів.

Перевезення великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті регламентується постановою Кабінету Міністрів України «Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами» від 18.01.2001 р. № З0, та Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306. Відповідно до зазначених нормативних актів за спеціальними правилами здійснюються перевезення небезпечних вантажів і незнешкодженої тари з-під них, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2 65 м, за висотою від поверхні дороги -4м (для контейнеровозів на встановлених маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактична маса понад 38 т, навантаження на одиночну вісь - 10 т, здвоєні осі - 16 т строєні - 22 т (на встановлених Мінтрансом і Державтоінспекцією маршрутах - 40 т, для контейнеровозів на встановлених маршрутах - 44 т, навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Основним документом, який дає право на рух великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами та визначає умови і режим їх проїзду, є дозвіл, що видається перевізнику Державтоінспекцією за наявності погодження з дорожніми, комунальними, залізничними та іншими підприємствами і організаціями.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні правил перевезення небезпечних речовин і предметів, великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті. Правопорушення можуть бути вчинені як шляхом дії (наприклад, перевезення пасажирами залізничного транспорту у вагонах легкозаймистих, шкідливих і вибухових речовин), так і шляхом бездіяльності -наприклад, неотриманням дозволу Державтоінспекції на перевезення великогабаритних та великовагових вантажів на автомобільному транспорті).

Під час провадження за матеріалами про адміністративні правопорушення, передбачені частинами 1, 2, 4 та 5 коментованої статті можуть виникнути питання про наявність в діях осіб, які перевозять небезпечні предмети, ознак злочину, передбаченого ст. 263 Кримінального кодексу України, що встановлює кримінальну відповідальність за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. При вирішенні питання, чи є незаконними носіння вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), а також носіння холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, необхідно керуватися ст.263 Кримінального кодексу України, Положенням про дозвільну систему (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1992 р. № 576 з наступними змінами), Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металевими снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів (затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 р. № 622) та іншими нормативними актами.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, передбачає наявність вини як у формі умислу, так і необережності.

Суб'єктами правопорушень, передбачених частинами 1 та 5 можуть бути громадяни, яким виповнилося 16 років; частин 2 та 3 - як громадяни, так і посадові особи, а ч. 4 - водії транспортних засобів.

Стаття 133¹. Порушення правил надання послуг пасажирсь­кого автомобільного транспорту

Здійснення регулярних перевезень пасажирів на постійних маршрутах без укладення договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом або без паспорта маршруту - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян -суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення правил надання послуг з перевезення організованих груп   дітей    або   туристів   -   тягне   за   собою    накладення    штрафу    на водіїв транспортних засобів від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відхилення від визначеного маршруту руху автобуса або маршрутного таксомотора, незаїзд на автостанцію (автовокзал), якщо такий заїзд передбачений розкладом руху автобуса або маршрутного таксомотора, -тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Здійснення перевезень пасажирів в таксі, в яких не встановлено або не працює таксометр, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відсутність візуальної або гучномовної інформації для пасажирів про відправлення, прибуття автобусів, вартість проїзду, правила надання послуг та пільги на пасажирському автотранспорті, відсутність візуальної інформації для пасажирів в автобусах і маршрутних таксомоторах, передбаченої Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановленого режиму праці і відпочинку водіїв - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Безпідставна відмова від передбаченого законом пільгового перевезення громадян - тягне за собою накладення штрафу на водіїв транспортних засобів, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від восьми до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Статтю 133' доповнено частиною сьомою згідно із Законом України № 3322-IV від 12.01.2006р.]

[Кодекс доповнено статтею 133' згідно із Законом України № 2029-111 від 05.10.2000 p.]

Порядок здійснення міських, приміських, міжміських і міжнародних перевезень пасажирів, багажу, ручної поклажі та посилок, перевезень організованих груп дітей і туристів, а також обслуговування громадян на автостанціях, автовокзалах регламентується Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Зазначені правила є обов'язковими для виконання пасажирськими перевізниками та автостанціями (автовокзалами) всіх форм власності, замовниками транспортних перевезень, водіями та пасажирами. Крім того, ці відносини регулюються наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Порядку і умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом» від 21.01.1998 р. № 21.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 1 коментованої статті, полягає у здійснені регулярних перевезень пасажирів на постійних маршрутах без укладення договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом або без паспорта маршруту. За встановленими зазначеними нормативним актами правилами, підприємства транспорту та інші пасажирські перевізники надають послуги на підставі державних контрактів, державних замовлень і договорів про перевезення пасажирів з урахуванням економічної ефективності провізних можливостей транспорту. Пасажирський перевізник - це суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії   надає   послуги   за   договором   про   перевезення   пасажирів   автомобільним транспортом загального користування. Він укладає з власником автостанції (автовокзалу) договір про продаж квитків і надання обов'язкових послуг. Договір повинен передбачати відповідальність пасажирського перевізника, власника автостанції (автовокзалу) за невиконання чи неналежне виконання умов договору, несвоєчасність розрахунків за виконані ними роботи. Форми типових договорів затверджуються Мінтрансзв'язком. На маршрут оформлюється паспорт за формою, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв'язку України «Про затвердження Форми паспорта міського та приміського автобусного маршруту загального користування, Форми паспорта міжміського автобусного маршруту загального користування та Інструкції про порядок складання та ведення паспортів міського, приміського, міжміського та міжнародного автобусних маршрутів загального користування від 27.12.2004 р. № 1142». Регулярні перевезення - це перевезення за визначеними та узгодженими маршрутами і розкладами руху; а перевезення нерегулярні — перевезення, умови здійснення яких визначаються в кожному окремому випадку за погодженням між замовником і перевізником. Відкриття, закриття та зміна маршрутів проводяться перевізником після вивчення пасажиропотоків і моделювання маршрутних та міжрайонних кореспонденцій, обстеження доріг та дорожніх об'єктів на маршрутах за погодженням з власниками цих дорожніх об'єктів або їх уповноваженими особами.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті, полягає у порушенні правил надання послуг з перевезення організованих груп дітей або туристів. Організована група дітей - це належно впорядкована група (певна кількість) дітей, які здійснюють спільну поїздку автобусом за певним маршрутом. Правила перевезення організованих груп дітей встановлені Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Відповідно цього нормативного документа перевезення організованих груп дітей повинно здійснюватися із забезпеченням високого рівня безпеки, надійності якості транспортного обслуговування. Максимальна кількість дітей для перевезення автобусом неповинна перевищувати кількості місць для сидіння у ньому згідно з паспортом заводу-виготовлювача. Організовані групи дітей повинні перевозитися досвідченими водіями, які мають стаж керування транспортним засобом більше трьох років. Перевезення організованих груп дітей здійснюється пасажирським перевізником за наявності у нього відповідного дозволу, форма та порядок видачі якого затверджуються Мінтрансзв'язком та МОН. Перевезення організованих груп дітей колоною з п'яти і більше автобусів узгоджується з органами Державтоінспекції. До початку перевезення організованих груп дітей замовнику і пасажирському перевізнику необхідно: а) визначити маршрут перевезення організованих груп дітей, як правило, такий, яким уже здійснюються регулярні автобусні перевезення; б) встановити зупинки автобуса: технічні - одна на перші 50 кілометрів і не менше однієї - на кожні наступні 100 кілометрів маршруту; для відпочинку - на 5 хвилин через кожну годину руху і на 30 хвилин - через кожні 5 годин руху (допускається поєднання 30-хвилинного відпочинку з перервою на обід); для приймання їжі - через 3-5 годин руху; для ночівлі; в) скласти схему маршруту; г) скласти розклад руху. Перевезення організованих груп дітей виконуються тільки у світлу пору доби і за сприятливих погодних умов. Схема маршруту та розклад руху складаються в трьох примірниках, узгоджуються пасажирським перевізником з відповідними органами Державтоінспекції і затверджуються замовником. На схему маршруту наносяться ділянки доріг, населені пункти, місця концентрації дорожньо-транспортних пригод, аварійно небезпечні ділянки тощо. Один примірник схеми маршруту і розкладу руху видаються водію, інші два зберігаються у замовника та пасажирського перевізника. Інформаційне забезпечення перевезень організованих груп дітей повинно бути візуальним. Візуальна інформація на автобусі розміщується на передньому трафареті (напис чорною фарбою «На замовлення»), спереду і ззаду в автобусі встановлюється розпізнавальний знак «Діти». Під час руху автобусів з організованими групами дітей у колоні відповідно до вимог Правил дорожнього руху: встановлюється розпізнавальний знак «Колона»; вмикається ближнє світло фар; автобуси повинні рухатися тільки в один ряд якнайближче до правого краю проїзної частини, за винятком випадків, коли колона супроводжується транспортними засобами Державтоінспекції; швидкість руху колони і дистанція між автобусами встановлюються старшим колони або за режимом руху головної машини; колона повинна бути поділена на групи (не більше п'яти транспортних засобів у кожній), дистанція між якими забезпечує можливість обгону групи іншими транспортними засобами; у разі зупинки колони на дорозі на всіх автобусах вмикаються засоби аварійної сигналізації. У салоні автобуса повинні бути позначені місця розташування аварійних виходів із зазначенням способу їх відкривання, вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки. Написи можуть замінюватися відповідними символічними зображеннями. У разі настання несприятливих метеорологічних і дорожніх умов, виходу з ладу автобуса, загрози безпеці руху, а також погіршення здоров'я водія необхідно припинити рух з повідомленням про це пасажирського перевізника, який повинен вжити заходів для доставки дітей до кінцевого пункту маршруту, заміни автобуса, водія.

Правила перевезення туристів також встановлені Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Нормотворець встановлює, що перевезення туристів здійснюється на підставі довгострокового договору або договору разового перевезення, зразки яких затверджуються Мінтрансзв'язком та Держтурадміністрацією. До того ж максимальна кількість туристів для перевезення автобусом не повинна перевищувати кількості місць для сидіння згідно з паспортом заводу-виготовлювача. У договорі визначаються вимоги до транспортного засобу та його обладнання, умови відпочинку і харчування водіїв тощо. Договір на разове перевезення туристів укладається з пасажирським перевізником суб'єктом туристичної діяльності, який є замовником на перевезення, у формі замовлення не пізніше ніж за 48 годин до здійснення перевезення. Зміни у замовленні на перевезення повинні бути подані замовником у письмовій формі за підписом уповноваженої особи. Перевезення туристів здійснюється за маршрутом, що визначається суб'єктом туристичної діяльності. Візуальна інформація на автобусі розміщується на передньому трафареті (напис чорною фарбою «Туристичний»). У салоні автобуса повинні бути позначені місця розташування аварійних виходів із зазначенням способу їх відкривання, вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки. Написи можуть замінюватися або дублюватися відповідними символічними зображеннями. Для належної організації туристичних перевезень пасажирському перевізнику необхідно: а) визначити маршрут перевезення туристів, як правило, такий, яким уже здійснюються регулярні автобусні перевезення; б) визначити місця зупинки автобуса з урахуванням, що після керування автобусом протягом чотирьох з половиною годин водій повинен зробити перерву не менше ніж на 45 хвилин, якщо не настала перерва на обід; в) скласти схему маршруту з нанесенням на неї ділянок доріг, населених пунктів, місць концентрації дорожньо-транспортних подій, аварійно небезпечних ділянок тощо; г) скласти розклад руху.

Порушення зазначених правил утворює склад адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 коментованої статті.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті, є відхиленням від визначеного маршруту руху автобуса або маршрутного таксомотора, незаїзд на автостанцію (автовокзал), якщо такий заїзд передбачений розкладом руху автобуса або маршрутного таксомотора. Додержання визначеної у паспорті маршруту схеми та графіку руху є обов'язковими. Будь-які зміни маршруту можуть здійснюватися   у   спеціальному   порядку   за   погодженням   з   власниками   дорожніх об'єктів або їх уповноваженими особами. Однак у випадках тимчасового закриття для руху ділянок дороги відповідно до встановлених для цього правил відхилення від визначеного маршруту руху автобуса або маршрутного таксомотора не містить складу адміністративного правопорушення.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті, є здійсненням перевезень пасажирів таксі, в яких не встановлено або не працює таксометр. Таксі - це спеціальний легковий автомобіль, обладнаний таксометром і призначений для перевезення пасажирів та їх багажу в індивідуальному порядку. Таксометр - реєстратор розрахункових операцій, яким оснащується таксі для надання пасажиру інформації щодо оплати поїздки. Заборона здійснювати перевезення пасажирів, якщо в таксі відсутній або не працює таксометр, встановлена ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених ч. 5 коментованої статті, - це відсутність візуальної або гучномовної інформації для пасажирів про відправлення, прибуття автобусів, вартість проїзду, правила надання послуг та пільги на пасажирському автотранспорті, відсутність візуальної інформації для пасажирів в автобусах і маршрутних таксомоторах, передбаченої Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176. Відповідно до цього нормативного акту пасажири повинні одержувати чітку і своєчасну інформацію про назви зупинок, можливі пересадки, оплату проїзду тощо. Розміщення візуальної інформації здійснюється на автобусах: міських та приміських маршрутів: на передньому трафареті - номер маршруту і назва початкової та кінцевої зупинки; на боковому - додатково назви основних проміжних зупинок (у чотиридверному автобусі встановлюється один боковий трафарет біля задніх вхідних дверей); на задньому - номер маршруту; у разі здійснення перевезень в експресному режимі руху та в режимі маршрутного таксі на передньому і боковому трафаретах над номером маршруту та назвою зупинок - напис відповідно червоною фарбою «Експрес», чорною — «Маршрутне таксі». На передньому трафареті вантажопасажирського автомобіля - напис чорною фарбою «Вантажопасажирський»; міжміських та міжнародних маршрутів: на передньому і боковому трафаретах - назва початкової та кінцевої зупинки (у разі здійснення міжнародних перевезень інформація подається двома мовами у два рядки: верхній - українською, нижній - мовою держави, до якої здійснюються перевезення). Вихід чи вхід або вхід та вихід пасажирів з автобусу позначається спеціальними знаками (написами). У салоні автобуса розміщується така інформація: витяг із зазначених Правил; позначення входу та виходу; напис про розмір штрафу за безквитковий проїзд і перевезення неоплаченого багажу; позначення місць розташування аварійних виходів із зазначенням способу їх відкривання, вогнегасника, аптечки та кнопки екстреної зупинки; написи «Не палити», «Місця для пасажирів з дітьми та інвалідів» (на міських та приміських маршрутах); відомості про пасажирського перевізника та страховика (найменування, адреса, телефон); нумерація місць при здійсненні міжміських і міжнародних перевезень. Зупинки автобусів на міських та приміських маршрутах обладнуються автопавільйонами, трафаретами з назвою зупинки і номерами маршрутів, відомостями про режим роботи автобусів (назви початкового і кінцевого пунктів, час початку та закінчення руху на маршруті, інтервал руху або час відправлення автобусів) та інформацією з безпеки дорожнього руху тощо. Порушення зазначених правил утворює склад адміністративного правопорушення, передбачених ч. 5 коментованої статті.

Об'єктивна сторона правопорушень, передбачених частиною шостою коментованої статті, є порушенням встановленого режиму праці і відпочинку водіїв. Оскільки знаходження водія на маршруті у стані втоми може стати причиною створення аварійної   ситуації,   дорожньо-транспортної   пригоди   тощо,   нормотворцем   прийнято низку правових актів, в яких на підставі фізіологічних закономірностей виникнення та протікання процесів втоми встановлено особливі умови режиму праці і відпочинку водіїв. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту України від 17.01.2002 р. № 18, яке прийнято відповідно до Кодексу законів про працю України, Конвенції про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Рекомендацій щодо тривалості робочого часу та періодів відпочинку на дорожньому транспорті, ухваленій Генеральною конференцією Міжнародної організації праці, встановлює відповідні вимоги. Так, максимальна загальна тривалість керування автотранспортним засобом, зокрема надурочні роботи, не може перевищувати 9 годин на день і 48 годин на тиждень у середньому за місячний обліковий період, а в умовах гірської місцевості під час перевезень пасажирів автобусами габаритною довжиною понад 9,5 метра та під час перевезень великовагових, великогабаритних вантажів не може перевищувати 8 годин. Водіям автобусів, які працюють на міських, приміських і міжміських регулярних пасажирських маршрутах, з їхньої згоди може встановлюватись робочий день з розподілом зміни на дві частини за умови, що тривалість цих частин не може перевищувати 4 годин з урахуванням часу, необхідного для повернення на місце стоянки. До того ж тривалість перерви між частинами зміни повинна бути не менше двох годин без урахування часу для відпочинку і харчування. Час для короткочасного відпочинку (не менше 15 хвилин) від керування автотранспортними засобами на маршруті надається у кінцевих пунктах маршруту. Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 17.01.2002 р. № 18, передбачені також інші особливості режиму праці та відпочинку водіїв, порушення яких утворює склад цього правопорушення.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 7 коментованої статті, виражена у відмові пасажирського перевізника в пільговому перевезенні громадян, які згідно з законом мають право на пільгове перевезення. Згідно з ч. 1 ст. 36 Закон України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення осіб, які відповідно до законодавства користуються такими правами, здійснюються пасажирськими перевізниками усіх форм власності та підпорядкування. Пасажирському перевізнику забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Суб'єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю умислу.

Суб'єктами правопорушень, які передбачені частинами 1, 5 та 6 можуть бути посадові особи та суб'єкти підприємницької діяльності (пасажирські перевізники), ч. 2 - зазначені особи, а також водії, ч. 7 - водії та громадяни (суб'єкти підприємницької діяльності). Суб'єктами правопорушень, передбачених ч. З коментованої статті, можуть бути лише водії автобусів та маршрутних таксомоторів.