Серед стягнень КУпАП називає тільки два види позбавлення спеці­ального права: права керування (статті 108, 116, 122, 123, 124, 130 та ін.) і права полювання (ст. 85).

Таке стягнення передбачається за грубе чи систематичне порушення порядку користування правом. Воно застосовується судом і уповноваже­ними на те посадовими особами.

У всіх випадках застосування цього стягнення йдеться про позбав­лення спеціальних прав, що відрізняються від прав конституційних, які громадяни мають від народження або які виникають у результаті при­дбання дієздатності. Основна їх особливість полягає в тому, що вони пер­соніфіковані, тобто даються конкретній особі в дозвільному порядку.

Позбавлення прав, будучи стягненням, водночас виконує завдання припинення протиправної діяльності, у ньому вдало поєднуються ка­ральний і припинювальний моменти. Попереджувальне завдання воно розв'язує не тільки шляхом виправлення і перевиховання правопоруш­ника, а й шляхом позбавлення його можливості знову чинити аналогічні проступки.

Виправні роботи (ст. 31 КУпАП) — стягнення майнового характеру, що триває. Воно застосовується на термін до двох місяців із відбуванням за місцем постійної роботи винного і з відрахуванням до 20 відсотків йо­го заробітку в дохід держави.

Виправні роботи призначаються у судовому порядку. Ця санкція за­стосовується тільки до правопорушників, які мають постійну роботу. Во­на не може застосовуватися до непрацездатних осіб (пенсіонерів за ві­ком, інвалідів, до вагітних). Крім того, відповідно до ст. 15 КУпАП, ви­правні роботи не можуть бути застосовані до військових, призваних на збори військовозобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу ор­ганів внутрішніх справ.

Таке стягнення застосовується за адміністративні правопорушення, що за ступенем суспільної небезпеки наближаються до злочинних діянь. Це дрібне розкрадання (ст. 51), ухилення від відшкодування майнового збитку, заподіяного злочином (ст. 51^і), дрібне хуліганство (ст. 173), зліс­на непокора законному розпорядженню працівника міліції (ст. 185) та ін.

Виправні роботи призначаються тільки як основне стягнення й від­буваються виключно за місцем постійної роботи правопорушника. Відра­хування здійснюються із заробітку за основним місцем роботи, за суміс­ництвом, гонорарів, одержуваних за договорами і трудовими угодами. Вони не допускаються з пенсій, грошової допомоги, виплат одноразового характеру.

Крім відрахувань грошових сум у дохід держави, виправні роботи припускають ще низку правообмежень майнового та трудового характе­ру. Так, у період відбування виправних робіт забороняється надання чергової відпустки, час їх відбування не зараховується у виробничий стаж, не допускається звільнення з роботи за власним бажанням, крім окремих випадків (перехід на роботу з кращими умовами праці, на роботу за фа­хом тощо).

У всіх випадках виправні роботи встановлюються законодавцем у межах альтернативних санкцій.

Адміністративний арешт (ст. 32 КУпАП). Ці стягнення встановле­но за адміністративні правопорушення, що за ступенем громадської небез­пеки наближаються до злочинів. Арешт є найбільш суворим з усіх видів адміністративних стягнень. Тому законодавець прямо зазначає, що адмі­ністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за окре­мі види адміністративних правопорушень. Цією ж обставиною поясню­ється використання цього стягнення тільки в альтернативних санкціях.

Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) термі­ном до 15 діб. Його не застосовують до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2-ої груп (ст. 32), а також військовослужбовців, призваних на збори військо­возобов'язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутріш­ніх справ (ст. 15).

Винятковість адміністративного арешту означає, що можливість вжиття до правопорушника альтернативних заходів впливу старанно ви­вчена і визнана недоцільною. У цьому зв'язку характерними є санкції ст. 173 «Дрібне хуліганство», ст. 178 «Розпивання спиртних напоїв у гро­мадських місцях і поява у громадських місцях у п'яному вигляді», ст. 185 «Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника мілі­ції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця, ст. 185^і «Порушення порядку організації і прове­дення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій». У них підкрес­люється, що ці проступки тягнуть за собою адміністративний арешт ли­ше у тому разі, якщо з урахуванням обставин справи й особи правопо­рушника вжиття до нього інших заходів впливу визнається недостатнім.

За чинним законодавством адміністративний арешт передбачається за вчинення таких видів правопорушень:

—незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, переси­
лання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в
невеликих розмірах (ст. 44);

—дрібне хуліганство (ст. 173);

—розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у гро­
мадських місцях у п'яному вигляді (ч. З ст. 178);

—злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника
міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку,
військовослужбовця (ст. 185);

—порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, ву­
личних походів і демонстрацій (ст. 185^і);

— прояв неповаги до суду (ст. 185³).

Крім того, адміністративний арешт передбачений як наслідок ухи­лення особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного хуліганства. Відповідно до ст. 325 КУпАП постановою судді не-відбутий строк виправних робіт може бути замінено адміністративним арештом із розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як на 15 діб.

Виселення за межі України як міра адміністративного стягнення за­стосовується за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України.

Вона поширюється виключно на іноземців, її застосування передба­чене ст. 24 КУпАП і ст. 32 Закону України «Про правовий статус інозем­ців» від 4 квітня 1994 р.

Іноземець може бути виселений за межі України в трьох випадках:

1)     якщо його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України
або охорони громадського порядку;

2)  якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних
інтересів громадян України;

3)  якщо іноземець грубо порушив законодавство про правовий статус
іноземців.

У разі ухвалення рішення про виселення іноземець зобов'язаний по­кинути територію України у терміни, зазначені в цьому рішенні. Якщо іноземець ухиляється від виконання такого рішення, то він підлягає за­триманню і примусовому виселенню, проте для цього необхідна санкція прокурора. Затримання для примусового виселення допускається тільки на термін, необхідний для практичної реалізації цього рішення.

Рішення про виселення іноземця може бути оскаржене в судовому порядку. Оскарження не припиняє виконання рішення про виселення.