13.3. Обставини, що виключають суспільну небезпечність діяння

Кримінальний кодекс України визначає обставини, що виключають суспільну небезпечність і протиправність діяння, а саме:

• Необхідна оборона (дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони).
• Уявна оборона (дії, пов’язанні з заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання).
• Затримання особи, що вчинила злочин (дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи);
• Крайня необхідність (заподіяння шкоди інтересам, що охороняються законом у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності).
• Фізичний або психічний  примус (дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду інтересам, що охороняються законом, вчинена  під безпосереднім впливом фізичного та психічного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками);
• Виконання наказу або розпорядження (дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду інтересам, що охороняються законом, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження).
• Діяння, пов’язане з ризиком (тобто дія або бездіяльність, яка заподіяла шкоду інтересам, що охороняються законом, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети).
• Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (вимушене заподіяння шкоди інтересам, що охороняються законом, особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності).

13.4. Стадії вчинення злочину

Стадії  вчинення  злочину – це певні етапи підготовки і здійснення навмисного злочину, які різняться за характером дій на кожному етапі. Існують три стадії вчинення злочину: готування до злочину; замах на злочин; завершений  злочин ( ст. 13 КК України).

Готування  до  злочину – це  підшукування  або  пристосування  засобів  чи  знарядь або  інше  умисне  створення  умов  для  вчинення  злочину .

Підшукання – це  придбання , пошук ,виявлення різних  засобів  або  знарядь вчинення  злочину .

Пристосування – ці діяння, які змінюють форму певних засобів і знарядь з метою надання їм  якості  засобів  чи  знарядь  злочинів, їх  відповідний  ремонт тощо.

Інше умисне  створення умов для вчинення злочину – це пошук співучасників, розробка  плану  злочину , вивчення  місця  вчинення  злочину  тощо. Готування  до злочину підлягає під кримінальну  відповідальність ( ст.  14  КК  України ) .

Замах  на  злочин -  це умисна дія, безпосередньо спрямована на  вчинення  злочину , але  не  доведена до кінця через обставини, що не залежали від волі винного. Наприклад , винний  стріляв у  потерпілого  з  метою  вбити  його  і  схибив .

Замах  на  злочин  підпадає  під  кримінальну  відповідальність ( ст. 15 КК України ).

Завершеним  злочин вважається тоді, коли завершено діяння, яке  має  всі  вказані в законі ознаки складу злочину (об’єктивні й суб’єктивні).

Добровільна  відмова  від  доведення злочину  до  кінця – це  добровільне  й  остаточне припинення  особою з власної волі приготування до злочину або замаху на злочин (попередньої злочинної  діяльності), якщо  при  цьому  вона  усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця  (ст. 17 КК України).

Добровільна  відмова  від  злочину – це  обставина , через  яку особа звільняється  від кримінальної відповідальності. Але особа , що добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній  відповідальності лише  тоді, коли фактично вчинене нею діяння  містить склад іншого злочину. Наприклад, особа А. намагається вбити особу Б., шляхом підпалення будинку, але коли домівка загорілася, А. отямилась і почала гасити пожежу. Дах провалився й особа Б. отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження. Особа А. звільняється від кримінальної відповідальності за вбивство, але нестиме відповідальність за заподіяння  середньої  тяжкості  тілесні ушкоджень.

13.5. Співучасть у вчиненні злочину

Співучастю у злочині є умисна спільна участь кількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного  злочину ( ст. 26  КК  України ).

У  кримінальному  праві  розрізняють  такі  форми  співучасті .

1. Співучасть без  попередньої  домовленості виявляється  тоді , коли  діяльність  одного  співучасника  приєднується  до  діяльності інших у  процесі скоєння  злочину.

2. Співучасть  за попередньою домовленістю існує в елементарній  формі  й  у формі  організованої групи  У першому  випадку  укладається  звичайна  угода  про  скоєння  одного  злочину .

3. Організована  група – це  стійка  група , яка здійснює певні злочини .

4. Злочинна організація – особливо стійка організована група осіб з розподілом ролей (наприклад  банда ).

За співучастю у вчиненні злочину розрізняють таких осіб:

-     Виконавець ( ч. 2  ст.  27  КК  України ) – це особа, яка безпосередньо вчинила злочин, тобто виконала повністю або частково об’єктивний аспект злочину. Без виконавця немає  співучасті .

-     Організатор ( ч. 3  ст.  27  КК  України ) – це  особа , яка керувала , організовувала  вчинення   злочину  і  спрямовувала  злочинну  діяльність  співучасників .

-     Підбурювач – це  особа , яка схилила  до  вчинення  злочину  погрозою, підкупом , примусом  , умовляннями  або  в  інший   спосіб ( ч. 4  ст.  27  КК  України )

-     Пособник – це  особа , яка  порадами , вказівками , наданням  засобів  чи  знарядь  або  усуненням  перешкод  сприяла  вчиненню  злочинних  дій  виконавцем ( ч. 5  ст.  27  КК  України ).

13.6. Поняття неосудності

Суб’єктом злочину є осудна фізична особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Кримінальний кодекс України дає характеристику осудності, обмеженій осудності, неосудності.

Осудність – психічна властивість особи усвідомлювати фактичний зміст вчиненого нею діяння та керуватись такою усвідомленістю

Обмежена осудність  - осудна особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність); яка не могла повною мірою керувати своїми діями (бездіяльністю) підлягає кримінальній відповідальності (ч.1 ст.20), але суд може врахувати це при визначенні покарання або застосовувати примусові заходи медичного характеру.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, перебувала у стані неосудності.

Неосудність – нездатність особи, яка вчинила злочин, усвідомлювати фактичний характер та суспільну небезпечність свого діяння або керувати ним внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану (ч.2 ст.19 Кримінального кодексу)

Критерії неосудності:

-     медичний;

-     юридичний;

Ознаки медичного критерію:

-     хронічна душевна  хвороба (епілепсія, шизофренія, прогресуючий параліч);

-     тимчасовий розлад психічної діяльності (гарячка, реактивний стан в наслідок тяжкого душевного потрясіння);

-     слабоумство (олігофренія, дебільність, ідіотія);

-     інший хворий стан (психопатія, неврози)

Ознаки юридичного критерію:

-     нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпечність свого діяння (інтелектуальний момент);

-     нездатність особи керувати своїми діями або бездіяльністю (вольовий момент)

Тільки сукупність одного юридичного та одного медичного критеріїв є підставою для визнання особи неосудною.

Стан алкогольного сп’яніння, вживання наркотичних або інших одурманюючих речовин не звільняє від кримінальної відповідальності (ст.21 Кримінального кодексу).

13.7. Види кримінальних покарань

Кримінальне покарання — це особливий захід державного примусу, що застосовується судом від імені держави до особи, винної у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Застосовуючи кримінальне покарання, держава переслідує наступні цілі:

• настання негативних наслідків для винного (кара);
• виправлення і перевиховання засудженого;
• запобігання вчиненню засудженим нових злочинів (спеціальне попередження);
• запобігання вчиненню злочинів іншими особами (загальне попередження).

Кримінальне покарання характеризується тим, що воно:

• призначається тільки за вироком суду і відповідно до закону;
• призначається лише до від імені держави і в інтересах всього суспільства, а отже має публічний характер;
• має особистий, персоніфікований характер і не може розповсюджуватися на інших осіб;
• полягає у тому, що засуджений зазнає кари за вчинений злочин, тобто певних втрат і страждань, передбачених кримінальним і виправно-трудовим законом;
• має спеціальну мету і тягне судимість;
• не має на меті завдати фізичних страждань засудженій особі або принижувати її гідність;
• являє собою справедливий акт правосуддя.

Кримінальний кодекс передбачає 12 видів покарань, які поділяються на основні, додаткові та змішані, що можна прослідкувати по таблиці:

Види кримінальних покарань:

Види основних покарань:

1.   Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

2. Покарання у формі виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли 16-річного віку, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

3. Покарання у формі службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від 6 місяців до 2 років у випадках, передбачених КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше 2 років призначити службове обмеження на той самий строк.

4. Покарання у формі арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. Арешт не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до 7 років.

5. Покарання у формі обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк від 1 до 5 років. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої груп.

6. Покарання у формі тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК України, а також, якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше 2 років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

7. Покарання у вигляді позбавлення вол на певний строк полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи. Позбавлення волі встановлюється на строк від 1 до 15 років.

8.   Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.

9. Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

10. Покарання у формі конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

11. Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, установлених в Особливій частині КК України. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями КК України не передбачено вищого розміру штрафу. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, коли його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК України. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

12. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

13.8. Обставини, які пом’якшують покарання

Закон враховує обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання за вчинений злочин. Так, згідно зі ст. 66 КК України, обставинами, які пом'якшують покарання, визнаються:

а)   з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

б)   добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

в)   вчинення злочину неповнолітнім;

г)   вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

д)   вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

е)   вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

ж)  вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

з)   вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

и)   виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з учиненням злочину у випадках, передбачених КК України.

При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, інші обставини, не зазначені вище.