6.4. Органи державної виконавчої влади України.

Система органів виконавчої влади складається з вищих, центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Вищий орган виконавчої влади. Ст.113 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України від 21 грудня 2006 встановлює, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є  вищим органом у системі органів виконавчої влади; здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України. Права і обов'язки Кабінету Міністрів України визначені Кон­ституцією України та Законом «Про Кабінет Міністрів України». До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, 1-й Віце-прем’єр і три віце-прем'єр-міністри та міністри України.

-     Прем'єр-міністр України призначається Верховною Ра­дою України за поданням Президента України;

-     кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народ­них депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України;

-     прийняття Верховною Радою України резолюції не­довіри Кабінету Міністрів України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України (в цьому випадку Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України).

Кабінет Міністрів України за обсягом і характером компетенції є органом загальної компетенції, оскільки в його віданні знаходяться всі питання життєдіяльності держави.

Центральні органи виконавчої влади утворюють систему, до якої згідно з Указом Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999р. входять: міністерства; державні комітети; центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство України — головний орган виконавчої влади, утворений для формування і забезпечення державної політики в основних сферах діяльності та відповідних секторах державного управління.

Державний комітет України — центральний орган виконавчої влади утворюється для забезпечення реалізації державної політики в міжгалузевих та міжсекторних сферах державного управління.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом створений для виконання визначених Конституцією та законами України особливих завдань і повноважень, наприклад, Антимонопольний комітет України. Для такого органу може встановлюватися особливий порядок утворення, реорганізації, ліквідації, призначення та звільнення керівників тощо.

Повноваження Кабінету Міністрів визначаються ст. 116 Конституції України.

Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує  та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади і призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керів­ників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України (раніше частина цих повноважень належала Президенту України).

6.5.      Органи місцевої державної виконавчої влади України.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністра­ції. Голови місцевих державних адміністрацій призна­чаються і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Вони відпові­дальні перед Президентом України і Кабінетом Мініст­рів, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Склад місцевих держадміністрацій фор­мують голови місцевих державних адміністрацій.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтро­льні радам у частині повноважень, делегованих їм відпо­відними районними чи обласними радами.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь. Якщо недовіру висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Прези­дент приймає рішення про відставку голови місцевої держадміністрації (ст. 118 Конституції).

Місцеві державні адміністрації забезпечують на відповідній території:

1.   Виконання Конституції та законів України, актів Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади.

2.   Законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян.

3.   Виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку національних меншин.

4.   Підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів.

5.   Звіт про виконання відповідних бюджетів.

6.   Взаємодію з органами місцевого самоврядування.

7.   Реалізацію інших повноважень, наданих державою і відповідними радами.

6.6. Місцеве самоврядування в Україні.

Правову основу місцевого та регіонального самоврядування в Україні складають Конституція України, Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р.

Місцеве самоврядування є правом територіальної  громади — жителів села чи добровільного об'єднан­ня в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України. Воно може здійснюватися територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого само­врядування: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі комітети.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, є районні та обласні ради.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціати­вою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною влас­ної компетенції, фінансів і майна. До складу цих рад входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на ос­нові загального, рівного, прямого виборчого права таємним го­лосуванням строком на 5 років.

Ст. 142 Конституції України визначає, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і не­рухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

6.7. Судова влада в Україні.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (судовою владою). Основні завдання судової влади в Україні:

-     зміцнення законності;

-     охорона від посягань на власність;

-     судовий захист від посягань на честь і гідність;

-     запобігання у вчиненні злочинів.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, система судів загальної юрисдикції, визначені Конституцією та Законом "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р.

Згідно з цим законом судова влада реалізується шляхом здійс­нення правосуддя у формі конституційного, цивільного, госпо­дарського, адміністративного та кримінального судочинства.

Судочинство в Україні здійснюється: Конституційним Судом та су­дами загальної юрисдикції.

Конституційний Суд є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка будується за принципами територіальності та спеціалізації.

Принцип територіальності означає, що система судів загальної юрисдикції визначається особливостями адміністративно-територіаль­ного устрою і до неї належать: місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом системи судів загальної юрисдикції є Верховний Суд, Він може переглянути будь-яке рішення судів нижчих ланок. Конституція України забороняє створення будь-яких надзвичайних і особливих суддів.

Місцеві суди - суди першої інстанції, розглядають переважну більшість цивільних, кримінальних та адміністративних справ.

Апеляційні суди - суди другої інстанції. Вони розглядають і перевіряють законність рішень судів першої інстанції.

Система судів загальної юрисдикції

Примітка : цифрами позначено кількість відповідних судів

Засади судочинства:

-     законність;

-     рівність всіх учасників судового процесу;

-     забезпечення доведеності вини;

-     змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів;

-     підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

-     забезпечення обвинуваченому права на захист;

-     гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

-     забезпечення апеляційного оскарження рішення суду;

-     обов’язковість рішення суду

6.8. Правовий статус Конституційного Суду України.

Порядок формування, функціонування і компетенція Конституційного Суду визначаються розділом XII Конституції України і Законом України «Про Конституційний Суд України» (16 жовтня 1996 р.);

Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України не входить до системи судів загальної юрисдикції і, відповідно, не розглядає конкретних кримінальних або цивільних справ, не є апеляційною чи наглядовою інстанцією для судів загальної юрисдикції. Він вирішує питання щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України і законів України.

Формування складу Конституційного Суду також відрізняється від формування інших судових органів. Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада і з’їзд суддів України призначають по 6 суддів Конституційного Суду. Суддя Конституційного Суду призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк. На спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду судді Конституційного Суду зі свого складу шляхом таєм­ного голосування обирають Голову Конституційного Суду (тільки на один трирічний строк).

Повноваження Конституційного Суду України:

-    вирішення питань щодо відповідності Конституції України (конституційності): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

-    офіційне тлумачення Конституції України і законів України;

-    надання висновку щодо відповідності Конституції України діючих міжнародних договорів України чи тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для ратифікації;

-    надання висновку щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту.

Усі державні органи, органи місцевого самоврядування і їхні посадові особи, громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства зобов'язані дотримуватися Конституції України і виконувати її.

6.9..  Поняття та система  правоохоронних органів, їх завдання.

Правоохоронні органи - це державні та недержавні органи, головним завданням і функцією яких є охорона правопорядку, захист прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб, держави.

До державних правоохоронних органів належать:

1)    прокуратура;

2)    органи й установи юстиції (Міністерство юстиції, Вища рада юстиції, нотаріат, відділи реєстрації актів гро­мадянського стану);

3)    органи внутрішніх справ, у тому числі — міліція;

4)    Служба безпеки України;

5)    органи державної податкової служби;

6)    митні органи.

До недержавних правоохоронних органів належать адвокатура, приватний нотаріат, приватні охоронні орга­нізації.

Прокуратура України — це єдина система державних органів, що здійснюють прокурорський нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів.

Правовий статус прокуратури України визначається Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» (5 листопада 1991 р.) зі змінами, внесеними Законом України від 12 липня 2001 р.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, що призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради Укра­їни. Верховна Рада України може висловити недовіру Гене­ральному прокурору України, що тягне його відставку з посади.  Строк повноважень Генерального прокурора України – 5 років.

Система органів прокуратури України

Генеральна прокуратура України

Прокуратура АРК

Прокуратури областей

Прокуратури міст Києва та Севастополя

Військові прокуратури регіонів,

військово-морських сил

Спеціальні прокуратури

Міські, районні, міжрайонні, прокуратури

Військові прокуратури гарнізонів

Відповідно до Конституції та законів України на про­куратуру України покладені такі функції (повноважен­ня):

1)    підтримання державного обвинувачення у суді. За­вдання прокурора - в обвинувальній промові обґрунтувати застосування до підсудного кримінального закону;

2)    представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його нездатність із поважних причин самостійно захистити свої порушені права чи оскаржувані права, а держави - наявність по­рушення або загрози порушення державних інтересів;

3)    нагляд за додержанням законів органами, що здій­снюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство (до них належать: міліція, податкова міліція, органи безпеки України, митні органи, органи державного пожежного нагляду, органи прикордонної охорони і деякі інші);

4)    нагляд за додержанням законів при виконанні су­дових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Про­куратура зобов'язана здійснювати нагляд за дотриманням законів у слідчих ізоляторах, ізоляторах тимчасового утримання, установах з виконання кримінальних пока­рань, психіатричних лікарнях з суворим і посиленим на­глядом;

5)    нагляд за додержанням прав і свобод людини і гро­мадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

До створення системи державних органів, на які будуть покладені функції досудового слідства, органи прокурату­ри здійснюють також розслідування ряду злочинів, як правило, тяжких та особливо тяжких.

Крім того, Генеральний прокурор та підлеглі йому про­курори координують діяльність на боротьбу зі злочинністю всіх правоохоронних органів.