ГЛАВА 21 Засади правозахисної діяльності
Поняття та державні гарантії правозахисної діяльності, інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; органи юстиції; нотаріат; адвокатура
§ 1. Поняття правозахисної діяльності
Потреба в існуванні правозахисних інститутів пояснюється низкою взаємопов'язаних чинників. По-перше, тим, що гарантування охорони прав громадян стало одним із принципів правової системи та державного життя, що знайшов відображення в Конституції. Державні органи і окремі службові особи, самостійно виконуючи свої професійні функції і завдання, часто-густо порушують конституційні права та правомірні інтереси фізичних і юридичних осіб або не дбають про них. Тому захист прав громадян потрібен, незважаючи на наявність системи контролю за законністю з боку суду, органів прокуратури та інших уповноважених на це органів.
По-друге, міжнародні політико-правові інститути приділяють все більше уваги правам людини в посттоталітарних країнах. Для Української держави дотримання міжнародних стандартів з прав людини стало одним із пріоритетів внутрішньої політики. Про це свідчить прийняття в нашій країні нових політичних документів з основних питань розвитку демократії, захисту прав людини, проведення судово-правової реформи
По-третє, правозахисні інститути є незалежними від державних органів; для них характерна відкритість, вільний доступ для всіх, хто потребує захисту своїх прав і свобод. Механізми захисту прав і свобод громадян виникають у процесі взаємодії органів влади та громадянського суспільства і це стало реальним гарантом від відомчого або неправомірного втручання. У наший державі поступово створюється адміністративна юстиція, яка базується на наявності у громадян не тільки приватних, а й публічних прав й завдяки цьому окремі громадяни можуть вступати у правові відносини з державою щодо захисту своїх приватних прав.
Правозахисна діяльність полягає у захисті прав та інтересів громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб щодо спірних питань їхніх прав і охоронюваних інтересів, а також у наданні правової допомоги від обвинувачення, посилення правових гарантій охорони прав і свобод від втручання органів влади та управління. Предмет правозахисної діяльності стосується правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, а також захисту фізичних осіб від обвинувачення. Кількість осіб, які потребують допомоги та захисту, з кожним роком збільшується.
Гаранти правозахисної діяльності. Державою сформульовані певні правові гарантії права на захист й на здійснення правозахисної діяльності. Так, у КК встановлена кримінальна відповідальність за порушення права на захист (частина 1 ст. 374 КК), за якою недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею карається штрафом від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. При цьому, якщо це призвело ще й до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або це було вчинено за попередньою змовою групою осіб або призвело до інших тяжких наслідків, то кара винних у порушенні права на захист осіб є більш жорсткою (ч. 2 ст. 374 КК). Гарантією нормального ведення правозахисної діяльності слугує заборона у втручання в діяльність захисника чи представника особи. За вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги або порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та проф?.сійної таємниці карається штрафом від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до 3 років, а ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, караються значно суворіше (частини 1 і 2 ст. 397). Крім того, передбачена кримінальна відповідальність за погрозу або насильство що до захисника чи представника особи (ст 398 КК), за умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399 КК), за посягання на життя захисника чи представника у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК).
Правозахисна функція, яку виконують державні й недержавні органи, має багато складових. Це, зокрема, роз'яснення громадянам їхніх прав та обов'язків, надання юридичної допомоги, представництво в суді, правоохоронних органах тощо. Державним органом, який повинен сприяти розвитку юридично-інформаційних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, надання їм платних послуг правового й технічного характеру є Міністерство юстиції України та його органи на місцях. До органів юстиції входить компетенція з виконавчого провадження судових рішень, реєстрації актів громадянського стану, державної реєстрації нормативно-правових актів і громадських об'єднань, а також забезпечення діяльності нотаріату.
Правозахисну функцію виконує адвокатура, яка є професійною правозахисною недержавною інституцією1. Свою діяльність вона спрямовує, на захист громадян і осіб від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах, у досудовому порядку та в інших органах влади. Разом із тим, громадяни України мають право вільного вибору захисника і можуть обирати захисником своїх інтересів особу, яка є фахівцем у галузі права, якщо така особа може легально надавати правову допомогу особисто чи за дорученням юридичної особи. У 1998 р. в Україні розпочала свою роботу нова право-захисна інституція — Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
§ 2. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
Діяльність Уповноваженого безпосередньо спрямована на охорону прав і свобод людини, розширення обізнаності громадян про порушення їхніх прав і свобод органами влади, посадовими особами. Ця діяльність водночас є і правозахисною, і правороз'яснювальною. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює легітимний парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також захист прав кожного на території України в межах своїх повноважень.
Уповноважений здійснює свої функції незалежно від інших державних органів і посадових осіб. Він розглядає скарги про порушення конституційних прав громадян, що звертаються до нього після того, як всі правомірні шляхи для відновлення порушених прав вичерпано. Омбудсман (так цей орган іменується в країнах Заходу) може порушити провадження у відповідних державних органах.
Свою діяльність він будує відповідно до Конституції України, Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. і має на меті, зокрема:
а) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами України;
б) сприяння поновленню порушених прав і свобод;
в) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина відповідно до Конституції України та міжнародних стандартів;
г) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу та інші.
Компетенція Уповноваженого стосується відносин, що виникають між громадянином при реалізації його прав і свобод та об'єднаннями громадян, установами, підприємствами, організаціями (незалежно від форми власності), їх посадовими та службовими особами1.
При цьому Уповноважений має право:
—невідкладного прийому найвищими посадовими особами держави, керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування;
—звертатися з поданням до Конституційного Суду України про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради, актів Президента та Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина;
—ознайомлюватися з документами, у тому числі й секретними тощо;
—вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій (незалежно від форми власності) сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій тощо;
—запрошувати посадових і службових осіб для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються у справі;
—відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих,попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні тощо;
—звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина тих осіб, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;
—направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого в разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами необхідних заходів тощо
Уповноваженим може бути призначений громадянин України, який на день обрання досяг сорока років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні. Першою особою, обраною на цю посаду була Н І Карпачова. Нещодавно вона переобрана Верховною Радою України на новий 5-річний термін.
У результаті діяльності Уповноваженого підтримується віра людини у справедливість, нейтралізується негативне ставлення її до влади, пом'якшуються конфлікти між державою, її органами і громадянами. Діяльність Омбудсмана демократизує суспільство, розвиває правову свідомість.
Важливою гарантією діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є те, що він користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень.
Уповноважений щорічно письмово докладає Верховній Раді України про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями (незалежно від форми власності) та їх посадовими і службовими особами.
Щорічна доповідь повинна містити посилання на випадки порушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Уповноважений вживав необхідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року.
Уповноважений з прав людини для здійснення своїх повноважень формує секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.