Печать
PDF

Розділ II Окремі галузі права України ГЛАВА 7 Основи конституційного права України § 1. Конституційне право як провідна галузь національного права України - Страница 3

Posted in Право - В.В. Копєйчиков Правознавство

 

 

§ 3. Загальні засади демократичного конституційного ладу України

Розділ І Конституції України має назву «Загальні засади» і складається з 20 статей. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є базою для конститу­ційного регулювання найважливіших суспільних відносин.

Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною, не­залежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими дер­жавами. Такі підвалини забезпечують у державі повноту зако­нодавчої, виконавчої та судової влади, а також непідпорядкування і непідзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах. Демократизм в Україні передбачає створення найсприят­ливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави та суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.

Говорячи про Україну як соціальну державу, слід брати до уваги її орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефек­тивної соціальної політики, що діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина, створенні доступних систем освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, належній підтримці малозабезпечених верств населення тощо.

Правова держава — це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

Стаття 2 Конституції проголошує Україну унітарною держа­вою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України. Україна як унітарна держава має єдині: а) державні органи; б) систему законодавства; в) територію; г) громадянство; ґ) символіку тощо.

В Україні встановлено республіканську форму правління (ч. 1 ст. 5 Конституції). Тому носієм суверенітету і єдиним джере­лом влади визнається лише народ.

Державні символи — це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкрет­ної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповнені й певного історичного чи ідеологічного змісту. Конституція України визначила такі символи нашої держави: Державний Прапор, Державний Герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького, і Державний Гімн. Наведено їх загальні описи.

Столицею України, тобто адміністративно-політичним цен тром і місцем знаходження загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ.

Відповідно до ст. 6 Конституції, «державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову». Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або од­ного органу, що призводить, як засвідчує історичний досвід, до свавілля у керівництві державою та суспільством.

Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), треба усвідомлювати, що мається на увазі право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно і незалежно від органів держави, але в порядку і ме­жах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питан­ня місцевого значення.

У статтях 8,9 і 19 Конституції України закріплено такі основ­ні принципи побудови та функціонування національної право­вої системи:

а) верховенство права, що передбачає неухильне дотриман­ня правових принципів незалежно від міркувань стосовно їхньої політичної доцільності;

б) найвища юридична сила Конституції. Згідно з цим прин­ципом, закони та інші нормативно-правові акти мають прийма­тися на основі Конституції та відповідати їй. В іншому разі прийняті акти мають визнаватися недійсними й не підлягають виконанню;

в) визнання положень Конституції нормами прямої дії. Цим зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо.

Норми, визначені статтями 10—12 Конституції України, покликані врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин, вони випливають з положень відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національного законодавства, наприклад у Законі України «Про мови в Україні» від 28 жовтня 1989 р.

Основні засади економічних відносин в Україні закріплено у статтях 13, 14, 16 Конституції. Саме ними визначено об'єкти, які є «власністю Українського народу», від імені якого права власника щодо цих об'єктів «здійснюють органи державної вла­ди та органи місцевого самоврядування». До таких об'єктів на­лежать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси.

 

Стаття 15 Конституції України гарантує побудову суспільно­го життя «на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності».

У розділі І Конституції України закріплено засади національ­ної безпеки та зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Під національною безпекою мається на увазі стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих і можливих внутрішніх і зовнішніх загроз у всіх сфе­рах суспільних відносин. З метою забезпечення належного рівня захищеності цих інтересів у ст. 17 Конституції визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України.

Стаття 18 Конституції закріплює спрямування зовнішньо­політичної діяльності України на забезпечення її національних інтересів і безпеки через «підтримання мирного і взаємовигід­ного співробітництва з іншими країнами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права». Ці норми й прин­ципи закладено в деяких міжнародно-правових актах, зокрема у Статуті ООН та Декларації про принципи міжнародного права.