§ 7. Принципи, види, функції та мета юридичної відповідальності

Принципи юридичної відповідальності: відповідальність вин­ної особи за діяння, а не за виявлення наміру; законність, невідворотність, доцільність і справедливість покладення юри­дичної відповідальності; гуманність і своєчасність юридичної відповідальності тощо.

Мета юридичної відповідальності полягає у вияві її соціальної необхідності та ефективності. Розрізняють такі види мети юри­дичної відповідальності: загальну превенцію правопорушення; покарання правопорушника; вплив на свідомість правопоруш­ника; моральну перебудову особи; формування у людини, яка порушила норми права, настанови на правомірну поведінку надалі; виховний вплив на інших людей з метою запобігання правопорушенням з їхнього боку.

Мета юридичної відповідальності, своєю чергою, визначає її функції.

Функції юридичної відповідальності — це головні напрями юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, які скоїли чи можуть скоїти правопорушення. Розрізняють такі види функцій юридичної відповідальності: превентивну (попе­реджувальну); виховну; репресивну (каральну); компенсаційну (поновлювальну); сигналізаційну (інформаційну) тощо.

Існування різних видів правопорушень передбачає й поділ рет­роспективної юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави для такого поділу. Залежно від суб'єктів органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається: органами влади; виконавчими і розпо­рядчими органами; судовими та іншими юрисдикційними органа­ми. Щодо правопорушників її поділяють на індивідуальну і колек­тивну. Розрізняють також внутрішню державну і міжнародну юри­дичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової нор­ми, що порушена. На цій підставі розрізняють: кримінально-пра­вову; адміністративну; цивільно-правову; трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) тощо.

Кримінальна відповідальність — це різновид ретроспектив­ної юридичної відповідальності, що полягає в застосуванні заходів кримінального покарання до фізичних осіб, винних у скоєнні злочину.

Різновидом ретроспективної юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність, під якою розуміють покла­дення на порушників загальнообов'язкових правил, чинних в управлінні та в інших сферах, адміністративних стягнень, котрі тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового чи мораль­ного характеру.

Самостійним видом ретроспективної юридичної відповідаль­ності є цивільно-правова відповідальність, тобто відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов'я­зань, заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за по­рушення особистих майнових прав. Завданням цивільно-пра­вової відповідальності є захист прав власника. Окрім майново­го цивільно-правова відповідальність має ще компенсаційний (правопоновлювальний) характер. З допомогою цивільного пра­ва регулюються й особисті немайнові відносини. На фізичну чи юридичну особу може бути покладено обов'язок спростування відомостей, що ганьблять честь і гідність громадянина чи організації, якщо той, хто її поширює, не доведе, що вони відповідають дійсності (див. ЦК України). Але притягнення до немайнової відповідальності в цивільному праві скоріше виня­ток, аніж правило. Основним же для названого виду відпові­дальності є майновий характер заподіяної шкоди, правової санкції та юридичної відповідальності.

Трудове право передбачає дисциплінарну (статті 139—152 КЗпП України) та матеріальну відповідальність працівників (статті 130-138 КЗпП України).

Дисциплінарна відповідальність — це різновид юридичної ретроспективної відповідальності працівника за порушення тру­дової дисципліни із застосуванням до нього догани та звіль­нення; законодавством, статутами й положеннями про дисцип­ліну для окремих категорій працівників можуть бути передба­чені інші дисциплінарні стягнення.

Розрізняють загальну та спеціальну дисциплінарну відпові­дальність. Загальна дисциплінарна відповідальність передба­чається Кодексом законів про працю та Правилами внутрішньо­го трудового розпорядку. Спеціальна дисциплінарна відповідаль­ність здійснюється в порядку підлеглості, за статутами про дисципліну або за окремими нормативними актами.

Дисциплінарні стягнення можуть застосовувати органи, які мають право приймати на роботу (обирати, затверджувати і при­значати на посаду якогось працівника). Дисциплінарні стягнен­ня на працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства, можуть накладати також органи, адміністративно вищі за зга­дані (ст. 147'КЗпП України).

Близько до дисциплінарної стоїть матеріальна відповідаль­ність, оскільки підставою для притягнення до обох видів відповідальності є трудове правопорушення. На відміну від дисциплінарної, матеріальна відповідальність працівника настає в разі заподіяння матеріальної шкоди.

Матеріальна відповідальність розглядається як різновид рет-роспективної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організа­ції внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'яз­ків (ст. 130 КЗпП України).

Підставами для накладення матеріальної відповідальності є пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; при­чинний зв'язок між протиправними діями чи бездіяльністю та виниклою шкодою або провина працівника в заподіяній шкоді.

Матеріальна відповідальність може бути повною та обмеже­ною. Випадки обмеженої матеріальної відповідальності працівників передбачено ст. 133 КЗпП України, а повної -ст. 134 КЗпП України.

Як самостійний вид ретроспективної юридичної відповідаль­ності в теорії права розглядають скасування актів, які супере­чать чинному законодавству. Це особливий вид ретроспективної юридичної відповідальності, який полягає в тому, що компе­тентний орган чи службова особа застосовує правовідновлю-вальну санкцію, скасовуючи незаконно прийнятий акт. Є кілька форм названої юридичної відповідальності: скасування акта, що суперечить чинному законодавству; визнання недійсним акта, що суперечить чинному законодавству; зміна акта в тій частині, що не відповідає чинному законодавству; надання вказівок ком­петентним органом чи службовою особою про обов'язкове ска­сування чи зміну акта, що суперечить чинному законодавству, суб'єктом, який його приймав. Не вважається формою названо­го виду юридичної відповідальності припинення дії акта.