3.3. Слідство в органах прокуратури. Координація діяльності по боротьбі із злочинністю

Відповідно до п. 9 розд. 15 Перехідних положень Конституції Ук­раїни прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних за­конів функцію "попереднього слідства — до формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функ­ціонування".

Згідно з кримінально-процесуальним законодавством (ст. 112 КПК України) слідчі слідчого апарату прокуратури здійснюють слідство у кримінальних справах про вбивства, зґвалтування, злочи­ни у сфері службової діяльності, проти довкілля, правосуддя та ін. Крім того, в усіх справах про злочини, вчинені службовими особа­ми, які займають відповідне становище, згідно зі ст. 9 Закону Украї­ни "Про державну службу" досудове слідство здійснюють також слідчі прокуратури.

У Генеральній прокуратурі України працюють старші слідчі з особливо важливих справ і слідчі з особливо важливих справ, у про­куратурі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Се­вастополя — слідчі з особливо важливих справ і старші слідчі, у ра­йонних, районних у містах і міських прокуратурах— старші слідчі та слідчі.

Усі рішення про напрямки слідства і провадження слідчих дій слідчі прокуратури приймають самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди, затвердження чи санкції від прокурора або вмотивованого рішення суду, і несуть по­вну відповідальність за їх законне і своєчасне виконання.

Як зазначалося, прокуратура є часткою правоохоронної системи і за конституційним статусом та наглядовими повноваженнями по­сідає особливе місце серед правоохоронних органів, що ведуть бо­ротьбу зі злочинністю і корупцією. Закон України "Про прокурату­ру" покладає на прокуратуру роль координатора діяльності право­охоронних органів по боротьбі із злочинністю.

Координаційні повноваження прокурорів закріплені у ст. 10 За­кону України "Про прокуратуру", відповідно до якої Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують діяльність по боротьбі із злочинністю органів внутрішніх справ, органів служби безпеки, податкової міліції, органів митної служби та інших правоохоронних органів.

З метою забезпечення координаційної діяльності зазначених пра­воохоронних органів прокурор скликає координаційні наради, організовує робочі групи, отримує статистичну та іншу необхідну інформацію, а також бере участь в організації нарад координацій­ного комітету з боротьби з організованою злочинністю та коруп­цією при Президентові України.

На основі зазначених положень Закону України "Про прокурату­ру" Президент України 12 лютого 2000 р. видав Указ № 299 "Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю", відповідно до якого діяльність по боротьбі із злочинністю, у тому числі з її проявами в організованих формах і корупцією, координують прокурори.

Таким чином, особливим напрямком діяльності прокуратури є також координація діяльності правоохоронних органів з боротьби зі злочинністю.

3.4. Система органів прокуратури і організація її діяльності

Прокуратура України — це єдина централізована система органів, що пов'язані загальними завданнями та функціями. Систе­ма органів прокуратури створена згідно з адміністративно-терито­ріальним устроєм держави і визначається ст. 13 Закону України "Про прокуратуру". Систему органів прокуратури становлять Гене­ральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. До органів військових прокуратур на­лежать військові прокуратури регіонів, військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних) і військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

У системі органів прокуратури діють спеціальні прокуратури (на правах регіональних), що підпорядковуються обласному прокуро­рові. До таких прокуратур належать природоохоронні, транспортні прокуратури, прокуратури з питань нагляду за додержанням кримі­нально-виконавчого законодавства та ін.

Генеральна прокуратура України є центральним органом систе­ми прокуратури, який очолює Генеральний прокурор України. Ге­неральний прокурор України керує діяльністю всіх органів проку­ратури і забезпечує виконання завдань, покладених на прокурату­ри Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".

Відповідно до Конституції України Генеральний прокурор Украї­ни призначається на посаду за згодою Верховної Ради України і звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада Украї­ни може висловити недовіру Генеральному прокуророві, що має на­слідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України — 5 років.

Генеральний прокурор звільняється з посади ще й у таких випад­ках:

• закінчення строку, на який його призначено;
• неможливості виконувати свої повноваження за станом здо­ров'я;
• набрання сили обвинувальним вироком щодо нього;
• припинення його громадянства;
• подання заяви про звільнення за власним бажанням.

Генеральний прокурор України спрямовує діяльність органів прокуратури і здійснює нагляд за нею, призначає першого заступ­ника та заступників Генерального прокурора України, прокурорів усіх рівнів.

Структуру Генеральної прокуратури України становлять головні управління, управління та відділи з різних напрямків діяльності про­куратури, визначених Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".

У Генеральній прокуратурі, прокуратурі Автономної Республіки Крим, прокуратурах областей, міст Києва і Севастополя створюються колегії. Колегії в органах прокуратури є дорадчим органом. Рішення колегії реалізуються наказами відповідних прокурорів. Ко­легія Генеральної прокуратури України створюється у складі Гене­рального прокурора України, його першого та інших заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим та деяких керівників апа­рату Генеральної прокуратури. Колегії прокуратур розглядають найважливіші питання щодо додержання законності, стану правопо­рядку, діяльності органів прокуратури у сфері боротьби зі злочинні­стю і зміцнення законності.

Система органів прокуратури може ефективно діяти лише за умо­ви належної організації її діяльності. Організація діяльності — це за­соби, форми й методи реалізації завдань, покладені на органи проку­ратури. Головним в організації діяльності органів прокуратури є виз­начення її основних напрямків, належне планування, забезпечення дієвого контролю виконання, правильний добір і розстановка кадрів.

Правоохоронна діяльність прокуратури, яка побудована на чіткій системі, має внутрішню організаційну логіку, підпорядковану закономірностям, що дають можливість виявляти порушення зако­ну та відповідно реагувати на них. Централізація органів прокура­тури, вертикальне підпорядкування прокурорів нижчого рівня та не­залежність їх від будь-якого впливу є основою зміцнення законності, забезпечення демократичних принципів правової держави.

3.5. Кадри органів прокуратури

Особливий характер діяльності прокурорів і слідчих прокурату­ри зумовлює необхідність визначення певних вимог профе6сійного та морально-етичного плану щодо осіб, які призначаються на такі посади.

Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни Украї­ни, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості. Працівники прокуратури повинні мати високі людські якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, по­єднувати свої професійні обов'язки з громадською мужністю, не­підкупністю, справедливістю. Вони повинні особливо дотримувати­ся вимог закону.

Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування до одного року. Особи, які вперше призначені на посаду помічників прокурорів, проку­рорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, складають Присягу працівника прокуратури.

На посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя призначаються особи віком не молодше ЗО років, які мають досвід роботи в органах прокуратури або на су­дових посадах не менше семи років. На посади міських, районних прокурорів призначаються особи віком не молодше 25 років зі ста­жем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не мен­ше трьох років.

Прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз на 5 років. Прокурорам і слідчим органів прокуратури присвоюються класні чини відповідно до посади, яку вони обіймають, і стажу ро­боти.

Чинне законодавство гарантує недоторканність особи праців­ників прокуратури. Нанесення тілесних ушкоджень, образа, погроза щодо працівника прокуратури чи його близьких родичів, а також знищення майна, інші насильницькі дії у зв'язку з виконанням служ­бових обов'язків спричинюють встановлену кримінальним законом кримінальну відповідальність.

3.6. Сутність змін, внесених у Закон України "Про прокуратуру" у зв'язку з приведенням його положень у відповідність до ст. 8 Конституції України

З прийняттям Конституції України 1996 р. багато законодавчих положень з регулювання судової діяльності й діяльності правоохо­ронних органів потребували суттєвих змін, що безпосередньо стосу­ються і органів прокуратури.

Зокрема, суттєво змінено в судочинстві функції прокурора як представника держави. Нині у відповідність до Конституції України приведені кримінально-процесуальне законодавство (із змінами від 21 червня 2001 р.) та Закон України "Про прокуратуру" (із змінами від 12 липня 2001 р.). У цьому зв'язку прокурор позбавлений пере­ваг, які він мав у судовому процесі та провадженні у кримінальних справах, а саме санкціонувати арешт громадян, які звинувачуються у вчиненні злочину, давати санкції на обшук житлового приміщен­ня та інших володінь особи, вносити протести щодо судових рішень, які набрали чинності, або припиняти їх виконання, складати висно­вок після виступів сторін у цивільному процесі, навіть тоді, коли він виступає як позивач, продовжувати строки перебування під вартою.

Такі функції, як санкції на арешт, обшук житлових приміщень, продовження строків тримання під вартою, згідно з Конституцією України відійшли виключно до судів, а прокурор, як і громадянин або його адвокат, звертається до суду з клопотанням, направляє апе­ляційні та касаційні подання на судове рішення до апеляційного або касаційного суду.

Після внесення змін у кримінально-процесуальне законодавство участь прокурора під час розгляду судом кримінальних справ обо­в'язкова, крім випадків, коли розглядаються кримінальні справи щодо приватного звинувачення і коли прокурор відмовляється від підтримання державного обвинувачення.

При судовому розгляді справи прокурор підтримує державне об­винувачення, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, по­вний і об'єктивний розгляд справи, висловлює свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання для підсудного. На відміну від положення, яке діяло раніше, за новим процесуальним законом у разі відмови прокурора від обвинувачен­ня суд може продовжувати розгляд справи, якщо цього вимагає по­терпілий у справі.

Як державний обвинувач прокурор обов'язково бере участь у розгляді справи апеляційним судом, а при незгоді з рішенням апеля­ційного суду він, як і інші учасники процесу, має право на касаційне подання до Касаційного суду України та Верховного Суду України.

Конституція України визначила як основну засаду судочинства підтримання державного обвинувачення в суді прокурором, тобто поставила під сумнів участь у судочинстві представника громадсь­кості — громадського обвинувача. Через це внаслідок змін, внесених у кримінально-процесуальний закон, такий учасник кримінального процесу, як громадський обвинувач, відсутній.

Потреба подальшого реформування українського законодавства щодо організації та діяльності прокуратури України зумовлена на­самперед змінами як структури, функцій органів державної влади та управління, так і суспільних відносин у цій сфері. На нових засадах відповідно до Конституції України та Закону України "Про судо­устрій України" від 7 лютого 2002 р. сформовано систему органів судової влади, створено нові інституції, покликані здійснювати захист прав людини; з розширенням прав суб'єктів господарювання одночасно обмежується сфера діяльності контролюючих та наглядо­вих органів. Потреби реформування законодавства у сфері проку­рорської діяльності продиктовані також вимогами п. 9 розд. 15 Пе­рехідних положень Конституції України.

Закон України "Про судоустрій України", який набрав чинності 1 червня 2002 р., а також зміни, які було внесено у кримінально-про­цесуальний, цивільний процесуальний кодекси України 21 червня 2001 р., зумовлюють такі напрямки реформування прокуратури:

• поступове приведення структури в системі органів прокурату­ри у відповідність до конституційних функцій прокуратури з
  урахуванням нового судоустрою та досудового слідства;
• забезпечення конкретного визначення обсягів, меж та форм по­вноважень прокуратури щодо представництва інтересів грома­дянина і держави в суді;
• точне визначення і встановлення кола найважливіших інте­ресів держави, які повинна захищати прокуратура.

Новий Закон України "Про судоустрій України", що набрав чин­ності з 1 червня 2002 р., зумовлює необхідність чіткого розподілу функцій між органами правосуддя та прокуратури, у тому числі щодо зобов'язань, які випливають з положень Європейської Кон­венції про захист прав і основних свобод громадян (1950 р.).

Контрольні питання

1. Правові основи діяльності органів прокуратури і Конституційний статус прокуратури України.
2. Зміни, внесені 12 липня 2001 р. до Закону України "Про прокурату­ру", і їх відповідність положенням Конституції України 1996 р.
3. Місце прокуратури в системі органів державної влади, роль у забез­печенні взаємодії всіх гілок влади.
4. Завдання органів прокуратури, їх визначення в Законі України "Про прокуратуру", відповідність основним принципам правової держави.
5. Функції прокуратури і їх правове регламентування.
6. Охарактеризуйте принципи організації і діяльності органів прокура­тури.
7. Сутність функції підтримання прокурором державного обвинувачен­ня в суді.
8. Форми представництва прокурором інтересів громадянина і держа­ви в суді.
9. Напрямки прокуратури на сучасному етапі, визначені Перехідними положеннями Конституції України.
10. Визначення прокурорського нагляду як самостійної форми держав­ної діяльності.
11. Загальний нагляд, його предмет, значення щодо забезпечення закон­ності в усіх сферах життєдіяльності країни.
12. Акти прокурорського реагування на порушення законності.
13. Нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність; предмет і завдання такого нагляду.
14. Нагляд за додержанням законів органами дізнання, досудового слідства і значення цієї галузі; нагляд за забезпеченням законності при розкритті та розслідуванні злочинів.
15. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кри­мінальних справах, а також при застосуванні інших примусових за­собів, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян: суть такого нагляду, повноваження прокурора при його здійсненні.
16. Слідство в органах прокуратури.
17. Координація прокурорами діяльності правоохоронних органів у бо­ротьбі зі злочинністю.
18. Система органів прокуратури і організація їх діяльності.
19. Генеральний прокурор України: порядок його призначення, повно­важення, роль щодо спрямованості діяльності органів прокуратури.
20. Кадри органів прокуратури.
21. Значення і основні напрямки подальшого реформування прокуратури.