Печать
PDF

4.2.1. Шкода здоров’ю людини, як наскрізне кримінально-правове поняття

Posted in Уголовное право - Теорія розмежування складів злочинів (Л. П. Брич)

4.2.1. Шкода здоров’ю людини, як наскрізне кримінально-правове поняття

Перш за все, потрібно дослідити те, що об’єднує ці склади злочинів, й відповідно породжує потребу в їхньому розмежуванні — спільні ознаки. Як було задекларовано вище, критерієм об’єднання відповідних складів злочинів у одну групу стало те, що ознакою кожного з них є суспільно небезпечні наслідки, що полягають у шкоді здоров’ю людини.

Поняття «шкода здоров’ю людини» має широкий обсяг. Логіко-граматична конструкція «шкода здоров’ю людини» та її варіанти вживається у багатьох статтях Особливої частини КК України, але не в усіх випадках для позначення наслідків, що відображаються цим поняттям. Так, у ч. 1 ст. 2651 КК України «Незаконне виготовлення ядерного вибухового пристрою чи пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію» термін «може заподіяти шкоду здоров’ю людей» є однією з характеристик предмета злочину — пристрою, що розсіює радіоактивний матеріал або випромінює радіацію. А у ч. 2 ст. 265 КК України «Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами» та у ч. 2 ст. 2651 КК України термін «спричинення шкоди здоров’ю людей» позначає мету вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння, реалізація якої уже є ознакою кожного зі складів злочинів, закріплених у частинах 3-х названих статей, де суспільно небезпечні наслідки, що полягають у заподіянні шкоди здоров’ю позначені терміном «інші тяжкі наслідки». У ч. 1 ст. 346 КК України «Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча» термін «шкода здоров’ю» позначає зміст погрози щодо потерпілого, різні за тяжкістю прояви реалізації котрої є ознакою, за якою диференційовано кримінальну відповідальність у відповідних складах злочинів (ч. 2, 3 ст. 346 КК України).

Поняття «заподіяння шкоди здоров’ю людей», вжите у диспозиції ч. 1 ст. 181 КК України «Посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів», як уже обґрунтовувалось у цій праці, відображає зміст такої ознаки складу злочину як мета.

Логіко-граматична конструкція «заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого» позначає суспільно небезпечні наслідки, наприклад, у таких складах злочинів: «Порушення вимог законодавства про охорону праці» (ч. 1 ст. 271 КК України), «Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою» (ч. 1 ст. 272 КК України), «Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах» (ч. 1 ст. 273 КК України), «Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки» (ч. 1 ст. 274 КК України), «Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд» (ч. 1 ст. 275 КК України), «Самовільне без потреби зупинення поїзда» (ст. 283 КК України), «Порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами» (ч. 1 ст. 326 КК України), «Заготівля, перероблення або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції» (ч. 1 ст. 327 КК України), а «спричинення істотної шкоди здоров’ю потерпілого» названо як наслідок у ч. 1 ст. 137 КК України «Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей». Для позначення наслідків складу злочину це неадекватне поняття — поняття, загальновживаний зміст якого є ширшим, ніж той, який ми можемо надати відповідній ознаці складу злочину. Адже поняття «заподіяння шкоди здоров’ю» дуже широке за обсягом. Воно охоплює як кримінально-карані (побої, умисні легкі, середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження), так і не кримінально-карані прояви такої шкоди (легке тілесне ушкодження, заподіяне через необережність). Встановлюючи зміст і обсяг цього оціночного поняття як такого, що позначає суспільно небезпечні наслідки складу злочину, ми повинні враховувати ще й інші фактори, в тому числі, санкцію відповідних статей Особливої частини КК, в результаті чого одному й тому самому терміну надається неоднакове значення щодо різних статей Особливої частини КК. Як слушно зауважує Є.В. Фесенко, «наслідок, якщо йому надається кваліфікуюче значення, має піддаватись або кількісним вимірам, або конкретному якісному визначенню, якщо його навіть сформульовано як оцінне поняття. У протилежному разі він не може бути ознакою складу злочину через неможливість його точного встановлення»[1151].

Тому не дивно, що більшість коментаторів оминає з’ясування змісту аналізованого поняття[1152]. Існуючі ж поодинокі тлумачення мають нечітке, розмите значення. «Заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого означає фактичне захворювання внаслідок вказаних дій хоча б однієї особи (за винятком того, хто брав участь у вчиненні цього злочину). Злочин визнається закінченим з моменту настання будь-якого вказаного наслідку, — написано у одному з підручників»[1153]. З наведеного тлумачення не зрозуміло, який вид та розмір шкоди здоров’ю, на думку авторів, охоплюється розглядуваними наслідками. Щодо злочинів проти безпеки виробництва це поняття, підтримуючи відповідні роз’яснення постанови Пленуму Верховного Суду України, виданої на базі КК України 1960 р.[1154], тлумачать так: «Шкода здоров’ю потерпілого охоплює види виробничого травматизму або нещасних випадків із сторонніми виробництву, пов’язані із заподіянням одній особі середньої тяжкості тілесного ушкодження або заподіянням одній чи кільком особам легких тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров’я або незначну втрату працездатності»[1155]. Слід зазначити, що в п. 21 прийнятої недавно постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва» від 12 червня 2009 р. збережений такий самий підхід[1156]. Навпаки, О.О. Бахуринська обґрунтовує висновок про те, що «мінімальним» проявом шкоди здоров’ю потерпілого внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці потрібно вважати середньої тяжкості тілесне ушкодження[1157].

До істотної шкоди здоров’ю неповнолітнього — ознаки складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 137 КК України, М.Г. Заславська пропонує відносити «заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило незначну втрату працездатності та середньої тяжкості тілесне ушкодження, незалежно від кількості потерпілих». При цьому в п. 5 наукової новизни отриманих результатів вона зазначає, що таке тлумачення поняття «істотна шкода здоров’ю неповнолітнього» відрізняється від існуючих точок зору і судової практики застосування ст. 137 КК України[1158]. А.І. Брайловська вважає, що істотною шкодою здоров’ю в тій же «ч. 1 ст. 137 КК України є наслідки у вигляді середньої тяжкості і легких тілесних ушкоджень, які викликають короткочасний розлад здоров’я чи незначну стійку втрату працездатності, а також відхилення у моральному, фізичному, психосексуальному, етичному, психічному розвитку дитини»[1159]. При цьому, як видно з визначення цією авторкою поняття «тяжкі наслідки», приналежність середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень до поняття «істотна шкода здоров'ю» вона ставить в залежність від кількості потерпілих, а шкоди фізичному і психічному розвитку дитини — від поворотності чи безповоротності наслідків.

Наведені підходи до розуміння терміну «шкода здоров'ю потерпілого» не можна назвати послідовними. По-перше, виникає запитання, чому в обсяг цього поняття включено легке тілесне ушкодження. Загальновідомо, що відношення винного до суспільно небезпечних наслідків у кожному із злочинів проти безпеки виробництва може бути лише необережним. За необережне ж заподіяння легких тілесних ушкоджень відповідальність у КК не встановлена[1160]. На підставі наведеного, не можна погодитись з наполегливо обстоюваною О.О. Бахуринською пропозицією декриміналізувати заподіяння легкого тілесного ушкодження як різновиду суспільно-небезпечних наслідків в злочині, передбаченому ст. 271 КК України[1161]. Більш обґрунтованим є підхід згідно з яким «в усіх статтях, які передбачають заподіяння тілесних ушкоджень, як наслідок порушення певних правил (тобто ставлення до їх заподіяння може бути тільки необережним) мову слід вести тільки про тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження» і в зв’язку з цим внести відповідні зміни до статей Особливої частини КК»[1162]. По-друге, якщо поняття «шкода здоров’ю потерпілого» охоплює легке тілесне ушкодження, що спричинило розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, то з яких підстав в обсяг цього поняття не включено легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності. Незважаючи на те, що в самому понятті «легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності» закладена суперечність (виходить, що злочин проти здоров’я не заподіяв шкоду здоров’ю), умисне заподіяння вказаного ушкодження віднесене законодавцем до злочинів проти здоров’я. По-третє, відхилення в нормальному моральному, етичному розвитку дитини не можуть включатися в зміст поняття «шкода здоров’ю», бо сам моральний, етичний розвиток не є складовими поняття «здоров’я» в тому сенсі, як його прийнято розуміти у кримінально-правовій літературі[1163].

Навряд чи ситуацію з тлумаченням терміну «шкода здоров’ю людини» та його варіантів, вжитих для позначення суспільно небезпечних наслідків злочину, можна однозначно вирішити на базі чинного законодавства. Ця проблема є ще одним кричущим про необхідність змін фактом на користь пропозицій, котрі висувались у кримінально-правовій літературі[1164] і обґрунтовуються у цій праці — позначати суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди здоров’ю вказівкою на конкретний вид, розмір шкоди, кількість потерпілих та форму вини, з якою вони вчиняються. Це також зніме проблему для правозастосування в частині розмежування відповідних складів злочинів.

Схвалюючи заміну терміну «тілесні ушкодження» більш широким поняттям «шкода здоров’ю» у КК РФ 1996 р. Г.Н. Борзенков мотивував це тим, що така заміна сприяла уніфікації термінології та усувала проблеми для кримінально-правової кваліфікації, пов’язані із занадто вузьким обсягом поняття «тілесні ушкодження» і, що тепер акцент перенесений саме на характер наслідків у вигляді тої чи іншої тяжкості шкоди здоров'ю, а спосіб дії не зводиться до тілесних ушкоджень[1165]. Тобто схвалюється не заміна попереднього терміну абстрактним поняттям, а поняттям, що чітко позначає наслідки, розмір яких конкретизований щодо кожного конкретного складу злочину.

Звісно, що закон має бути лаконічним, але не всупереч і не за рахунок його точності і зрозумілості. Leges intellegi ab omnibus debent [закони повинні бути зрозумілі кожному]. Ubi jus incertum, ubi nullum [коли закон невизначений, закону нема]. Ex ambquo controversia nascitur [незрозумілість породжує суперечність]. А термін «заподіяння шкоди здоров’ю людини» для позначення суспільно небезпечних наслідків придатний і доречний як узагальнююче поняття, зміст якого має бути уточнений щодо кожного конкретного злочину як у самому законі, так і у текстах, що роз’яснюють закон. Доцільність використання цього терміна для позначення інших ознак складу злочину, наприклад, ознак предмета, змісту погрози, мети, не викликає заперечень.