По-четверте, аргумент автора, висунутий ним для заперечення існування конкуренції спеціальних норм, який полягає в твердженні, що немає правил подолання такого виду конкуренції^[558], не відповідає дійсності. Такі правила існують. Вони не закріплені у КК РФ чи КК України, проте, як дослідив М.І. Хавронюк, дістали законодавче закріплення у кримінальних законах окремих держав, зокрема, дуже чітко сформульовані у КК Молдови^[559]. Однотипні правила подолання конкуренції кількох спеціальних норм майже одностайно підтримуються у кримінально-правовій літературі^[560] і застосовуються судовою практикою, зокрема закріплені в низці постанов Пленуму Верховного Суду як РФ, так і України. Наприклад, у абз. 3 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7 лютого 2003 р. сказано: «Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК) або матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117 КК), або при перевищенні меж необхідної оборони чи в разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК), кваліфікується тільки за цими статтями КК, навіть якщо воно мало ознаки особливої жорстокості». Ці правила ґрунтуються на принципах кримінального права та принципах кримінально-правової кваліфікації.

Можна погодитися з твердженням Є.В. Благова, що норми про кваліфікований та особливо кваліфікований склад злочину можуть мати співвідношення загальної і спеціальної, якщо ознаки особливо кваліфікуючі, охоплюють кваліфікуючі ознаки, стосуються однієї обставини^[561], оскільки між цими ознаками існує логічне відношення підпорядкування. Наведене є підставою для потенційної багатоступеневої конкуренції загальної і спеціальної норм, про яку вже йшлося у цій праці. Проте, це не свідчить про неможливість конкуренції кількох спеціальних норм. Зокрема, вона може виникати між нормами про кваліфікований та особливо кваліфікований склади одного злочину, спеціальні ознаки кожної з яких відображені непорівнянними (непорівнюваними) поняттями.

Третя позиція представлена О.К. Маріним. Він ґрунтовно доводить доцільність виділення поряд із конкуренцією загальної і спеціальної норм, «частини» і «цілого», й такого виду конкуренції, як конкуренція спеціальних норм, і не ототожнює цей прояв співвідношення складів злочинів з їхньою суміжністю. Цей вчений називає і розкриває родові і видові ознаки такого кримінально-правового явища, як конкуренція спеціальних норм. Водночас, припускає думку про можливість виникнення конкуренції між нормами, що містять суміжні склади злочинів^[562], що робить його позицію суперечливою.

Питання про те, як відрізняється цей вид конкуренції від інших: конкуренції загальної та спеціальної норм та конкуренції кримінально-правових норм, як частини і цілого, досить повно висвітлене у кримінально-правовій літературі^[563]. Зараз же потрібно встановити, за якими властивостями можна відрізнити склади злочинів, передбачені конкуруючими, як спеціальні, нормами, від суміжних складів злочинів.

Для того, щоб довести нетотожність складів злочинів, передбачених конкуруючими спеціальними нормами і суміжних складів злочинів потрібно: по-перше, встановити наявність ознак, які поєднують конкуренцію спеціальних кримінально-правових норм з іншими видами конкуренції в кримінальному праві^[564]; по-друге, показати властивості, за якими склади злочинів, передбачені конкуруючими, як спеціальні, нормами, відрізняються від суміжних складів злочинів.

Стосовно першого із поставлених завдань, то за основу можна взяти дослідження О.К. Маріна, який довів, що цьому виду конкуренції властиві всі родові ознаки такої нетипової ситуації правозастосування, якою є конкуренція кримінально-правових норм^[565]. А саме:

1) одне й те ж суспільно небезпечне діяння підпадає під ознаки кількох (стосовно цього виду конкуренції, як мінімум, трьох: двох спеціальних та однієї загальної) кримінально-правових норм;

2) конкуруючі норми одночасно претендують на застосування у певному конкретному випадку. Сказане означає, що кожна із конкуруючих норм має потенційну можливість бути застосованою у вирішенні конкретного випадку, тобто є формально та фактично чинними. Розкриваючи зміст цієї ознаки, О.К. Марін зазначає, що правові норми, які перебувають у конкуренції, «діють паралельно, функціонують одночасно і не виключають одна одну (виділено мною — Л.Б.)»^[566].

3) між конкуруючими нормами існує функціональний зв’язок^[567]. Функціональний зв’язок, на думку О.К. Маріна, виявляється, з одного боку, у тому, що коли на момент остаточної кваліфікації буде відмінена одна з конкуруючих норм, застосована може бути інша, а з другого — в ситуації, коли при оцінці вчиненого діяння застосована одна з конкуруючих норм, застосування іншої — неприпустиме. Цей вчений услід за Б.А. Куріновим відкидає можливість кваліфікації вчиненого за сукупністю норм, які, у даному випадку, знаходяться у відношенні конкуренції^[568].

На наявність між конкуруючими нормами глибокого взаємозв’язку у свій час вказував Б.А. Курінов. Він писав, що якби одна із конкуруючих норм до моменту застосування була відмінена, то кожен конкретний випадок міг би бути кваліфікований за іншою з конкуруючих норм^[569]. Думаю, що таке твердження є неточним. Воно справджується лише в односторонньому порядку. Тобто тією нормою, яка може бути застосована замість відміненої норми, є лише загальна норма замість спеціальної, норма-«частина» замість норми-«ціле», і аж ніяк не навпаки. Стосовно конкуренції спеціальних норм цей зв’язок дещо інший. У разі відміни однієї зі спеціальних норм її може замінити у кваліфікації інша спеціальна норма. С.Ф. Сауляк взагалі заперечує можливість такого зв’язку (за відсутності однієї з конкуруючих норм кваліфікувати діяння за іншою — тією, що залишилася), в якому, на її думку, проявляється юридичний аспект зв’язків між конкуруючими нормами, щодо норм, які знаходяться у відношенні підпорядкування за обсягом^[570].

Всі наведені вище властивості характерні для норм, що передбачають склади злочинів, кореспондуючі за функціями ознаки яких є не порівнюваними поняттями. Саме ці склади злочинів Л.В. Іногамова-Хегай характеризує як склади з відмінними, але сумісними, а тому нейтральними ознаками, і вважає різновидом суміжних складів злочинів. Із формально-логічного закону несуперечності, а також з правил поділу понять, що ґрунтуються, крім інших, й на вказаному законі випливає, що одне й те ж видове явище не може одночасно належати до різних за своєю природою родових явищ, що виділені за одним критерієм поділу. Тобто, певна група складів злочинів зі спільними ознаками не може одночасно належати до категорії суміжних і до категорії тих, що співвідносяться один з одним як особливе з особливим, і передбачені потенційно конкуруючими, як кілька спеціальних, нормами.

Наявність тотожних істотних ознак, характерних для конкуренції спеціальних кримінально-правових норм і явища конкуренції кримінально-правових норм, як родового для всіх видів конкуренції, означає, що й склади злочинів, передбачені конкуруючими спеціальними нормами, мають ознаки, які об’єднують їх зі складами злочинів, передбаченими нормами, що перебувають між собою у конкуренції інших видів.

Тепер потрібно розглянути відмінність складів злочинів, передбачених конкуруючими спеціальними нормами, від суміжних складів злочинів за тими властивостями, за якими встановлювались відмінності суміжних складів злочинів від складів, передбачених конкуруючими нормами інших видів. А саме:

— за співвідношенням норм, якими передбачені ці склади злочинів;

— за характером співвідношення сукупності спільних ознак цих складів злочинів;

— за характером співвідношення ознак, зміст яких не збігається у складах злочинів, про які йде мова.

Конструкції складів злочинів, які Л.В. Іногамова-Хегай відносить до суміжних з відмінними несумісними, а тому не збіжними ознаками, мають більше істотних відмінностей від складів злочинів, які, на думку цієї вченої, також є суміжними, але із відмінними сумісними ознаками, ніж подібностей.

Певна подібність полягає у співвідношенні норм. На відміну від норм, що конкурують як загальна та спеціальна, а також як частина і ціле, норми, конкуруючі одна з одною, як спеціальні, не підпорядковуються одна одній, ні за змістом, ні за обсягом^[571]. Разом з тим, на відміну від норм, що передбачають суміжні склади злочинів, які є автономними одна щодо одної, і за жодних обставин не можуть бути застосовані одна замість одної, конкуруючі спеціальні норми не позбавлені певного підпорядкування. Вони підпорядковуються за обсягом спільній для них загальній нормі і можуть бути взаємозамінними.

В результаті аналізу Особливої частини КК можна виявити особливу категорію суміжних складів злочинів, котрі належать до цього типу співвідношення складів злочинів завдяки його домінуванню в ієрархії типів співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками. У співвідношенні з іншими нормами, кожна з норм про ці склади злочинів є останньою ланкою у багатоступеневій конкуренції одного виду. Вони водночас є потенційно спеціальними нормами відносно до загальної норми, передбаченої у п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України. Так, норма про умисне вбивство особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України) співвідноситься із нормами про посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України), працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК України), судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів (ст. 379 КК України), захисника чи представника особи або їх близьких родичів (ст. 400 КК України), представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист (ст. 443 КК України), як загальна і спеціальні. Передбачаючи суміжні склади злочинів, ці норми підпорядковуються за обсягом спільній для них загальній нормі. Але на відміну від взаємозамінності спеціальних норм, у разі скасування будь-якої з розглядуваних норм, інша з норм, що передбачає суміжний склад злочину, не може замінити її у кваліфікації. Відмінена норма може бути замінена у кваліфікації лише загальною нормою. Відповідно, співвідношення між нормами, що передбачають суміжні склади злочинів, мається на увазі, автономність, відсутність підпорядкування як за обсягом, так і за змістом, залишається.