2.2. Типи співвідношення складів правопорушень зі спільними ознаками

Азбучною істиною у правовій науці є положення про системний характер права певної держави, про те, що право є складною системою, яка включає підсистеми: галузі та інститути, які, в свою чергу, також є складними системами. Системний характер визнають і за їхніми компонентами — іншими впорядкованими правовими масивами^[320]. Незважаючи на констатацію непоодиноких порушень принципу системності, як законодавства в цілому, так і в межах кримінального закону, зокрема, існує презумпція про те, що законодавство певної держави і кожна його галузь також є системою^[321].

Серед багатства визначень поняття «система», що існують у теорії систем^[322], найбільше узгоджується із сутністю права і законодавства розуміння системи, як сукупності взаємопов'язаних і взаємодіючих між собою елементів, розташованих у певному порядку. Взаємопов’язаність і взаємодія елементів системи відображується поняттям «зв’язок»

Проблема зв’язків системних явищ не була обійдена увагою, як у правовій науці, так і у філософії. Значення зв'язків у системних утвореннях, як їх складової, що відрізняє систему від простого нагромадження (множини) розрізнених субстанцій (об’єктів), підкреслювалося у наукових дослідженнях^[323]. Системність об’єкта реально розкривається, перш за все, через його зв’язки і їх типологію, — писав філософ Е.Г. Юдін^[324].

Прояви системності кримінального права, і як галузі права, і як галузі законодавства, ставали об’єктом уваги й у кримінально-правових дослідженнях^[325]. У кримінально-правовій літературі також детально аналізували зв’язки кримінального закону, стан дослідження цієї проблеми у правовій та філософській літературі, на підставі чого було виснувано, що «дослідження питань зв’язків кримінального закону та зв’язків системи законодавства не є новим для науки кримінального права»^[326].

Розглядаючи зв’язки в системному утворенні, важливо визначитися, в межах якої системи, й відповідно, між якими об’єктами (елементами системи) ми досліджуємо ці зв’язки. Зокрема, Т.С. Коханюк веде мову про зв’язки кримінального закону^[327]. У філософії серед системоутворюючих зв’язків виділяють зв’язки взаємодії, останні поділяють на зв’язки між об’єктами та зв’язки між властивостями цих об’єктів^[328].

Кримінальний закон певної держави, як складна система, включає різні рівні системних утворень. Зокрема, підсистемами КК України першого рівня поділу є системи його Загальної та Особливої частин. Площиною, що пронизує усю сферу Загальної та Особливої частин КК України є система всіх законодавчих моделей кримінально-караної поведінки. Ця система, як і будь-яка інша характеризується наявністю елементів, розташованих у певному порядку (для цієї системи це конкретні склади злочинів^[329]), та наявністю взаємозв’язків між ними. Склад злочину, як підмічають у кримінально-правовій літературі, також є цілісним системним утворенням, оскільки відповідає всім ознакам системи^[330]. В межах системи всіх законодавчих моделей кримінально-караної поведінки існує множина груп складів злочинів зі спільними ознаками^[331]. Елементом системи складів злочинів зі спільними ознаками є склад злочину.

Для кримінально-правових досліджень характерним є вживання як родового поняття «суміжні склади злочинів», яким автори й відображували такий кримінально-правовий феномен, як склади злочинів зі спільними ознаками, що призводило до підміни понять та створювало ілюзію про відсутність відмінності у співвідношеннях між ними. Аналізу існуючих у доктрині кримінального права підходів до розуміння поняття «суміжні склади злочинів» присвячено окремий структурний підрозділ цієї праці.

Насправді ж, як уже говорилося, родовим є поняття «склади злочинів зі спільними ознаками». Існує певна видова різноманітність зв'язків між складами злочинів зі спільними ознаками. Критеріями, що визначають цю видову різноманітність є функції ознак цих складів злочинів у розмежуванні, які в свою чергу детермінуються логічним відношенням між поняттями, що відображають відповідні ознаки.

Т.С. Коханюк розрізняє зв’язки кримінального закону, що стали основою системи кримінального закону, які називає системоутворюючими, і зв’язки кримінального закону, як підсистеми системи законодавства, які пропонує вважати системними^[332]. Заперечуючи Т.С. Коханюк, варто зауважити, що ті чи інші характеристики кожного зв’язку в системному утворенні залежать, перш за все, від якостей елементів, між якими існує зв’язок. Це можна показати на прикладі зв’язків складу злочину і складу адміністративного правопорушення, що мають спільні ознаки. Такі об'єкти, як склад злочину та склад адміністративного правопорушення, порівняно зі складами інших правопорушень, — єдині, що мають чітко формалізовану, тобто закріплену в законі структуру. Вони, як об'єкти — елементи відповідних підсистем в межах системи права України, нічим не відрізняються. Суспільна небезпека як матеріальна і первинна риса властива злочину, а не його складу. Відповідно суть зв'язків між складами злочинів зі спільними ознаками та між ними і складами адміністративних правопорушень, що мають з ними спільні ознаки, у міжгалузевій системі складів правопорушень зі спільними ознаками, як таких, що забезпечують цілісність відповідних підсистем та системи, не відрізняється. Тому немає потреби розрізняти їх термінологічно, створюючи ілюзію про принципову відмінність між ними. Відповідно, більш логічною є позиція науковців, які називають їх лише системними зв’язками^[333]. Водночас, істотні відмінності між елементами системи всіх законодавчих моделей кримінально-караної поведінки і систем інших правопорушень (цивільних, дисциплінарних) дають підстави вести мову про принципову відмінність й зв’язків між ними, що розглядається в наступному підрозділі цієї праці.

Типи функціональних зв’язків норм права розглядав А.Ф. Черданцев^[334], розуміючи під функціональними зв’язками ті, що випливають із «розподілу праці» між нормами права, коли взаємопов’язані норми регламентують різні сторони чи різні елементи одних і тих же суспільних відносин. Він розрізняв зв’язки: функціональні і структурні. Проте, наведені ним типи функціональних зв'язків норм права, що враховуються у тлумаченні, виділені не за одним критерієм класифікації, і, слід заакцентувати, що А.Ф. Черданцев описував зв’язки між такими об’єктами, як норми права, що є елементами системи права. Одним з концептуальних положень, які відстоюються у моїй праці, є визнання об’єктом розмежування складу злочину. А значить розглядатимуться зв’язки у системах, елементом якої є склад злочину. Відокремлювати функціональні зв’язки від структурних навряд чи обґрунтовано. Структурні зв’язки це ніщо інше, як порядок розташування елементів у системі, який, безумовно справляє вплив на властивості системи, й врешті решт, на ті зв’язки, які А.Ф. Черданцев виокремлює як функціональні.

У теорії кримінального права склади злочинів класифікують за кількома критеріями. Проблема ж класифікації зв’язків між ними, як елементами єдиної системи, у кримінально-правовій літературі розглядалась лише фрагментарно^[335]. Зв’язки складів злочинів класифікувались за такими рівнями: 1) міжгалузеві зв’язки складу злочину, 2) зв’язки складу злочину з іншими приписами кримінального права (внутрігалузеві зв’язки); 3) зв’язки між складовими всередині самого складу злочину^[336]. Погоджуючись з існуванням усіх наведених рівнів зв’язків складів злочинів, слід звернути увагу, що проблема не розглядалась через призму розмежування складів злочинів зі спільними ознаками та відмежування їх від складів інших правопорушень. Тим більше, не йшлося про виділення типів співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками. Оскільки галузь кримінального законодавства включає підсистеми, зокрема, про які йшлося вище, то є підстави вести мову про існування зв’язків складу злочину у межах цих підсистем, принаймні ще одного рівня зв’язків розглядуваного об’єкта — це зв’язки між складами злочинів зі спільними ознаками. Цей рівень розташовується після рівня внутрігалузевих зв’язків складу злочину.

Незважаючи на аксіоматичність тези про системний характер права, в більшості випадків науковці розглядали проблему розмежування конкретних складів злочинів, не аналізуючи зв’язків між ними, не пропонуючи визначати тип співвідношення між складами злочинів, між якими шукали відмінність, а робили акцент лише на ознаці чи ознаках, за якою (якими), на їхню думку, відрізняються склади злочинів^[337]. Такий підхід свідчить про те, що автори не клали в основу розмежування складів злочинів зі спільними ознаками тип співвідношення між ними. Проте, не можна стверджувати, що роль зв’язків між елементами в системі повністю була проігнорована в дослідженні розмежування складів злочинів чи дотичних проблем. Стосовно таких об’єктів, як кримінально-правові норми, О.К. Марін зауважував, що «характер взаємозв’язку між нормами і є тією класифікаційною підставою, яка дає можливість виділити різновиди надмірного регулювання в праві: колізію, конкретизацію, виняток та конкуренцію»^[338].

Отже, тип співвідношення між складами злочинів зі спільними ознаками це, по-перше, зв’язок між такими об’єктами, як склади злочинів; по-друге, особливий зв’язок між певними складами злочинів зі спільними ознаками; по-третє, сутність, а значить особливість такого зв’язку законодавець може сформулювати, а адресати кримінального закону встановити, виходячи з логічного відношення між поняттями про кореспондуючі ознаки цих складів злочинів^[339]; по-четверте, останнє визначає різні властивості цих ознак, зокрема їх функції, а через них функції відповідних законодавчих конструкцій (складів злочинів) у розмежуванні; по-п'яте, вид логічного відношення між поняттями про кореспондуючі ознаки відповідних складів злочинів детермінує відмінність у зв’язках між іншими властивостями цих ознак.

Таким чином, тип співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками можна визначити як такий різновид зв’язку взаємодії між ними, що визначаючись логічним відношенням між поняттями про кореспондуючі ознаки цих складів злочинів, відрізняється від інших типів співвідношення за зв’язками між властивостями цих ознак. Системний підхід передбачає, що нові терміни, які пропонуються в науковий оборот, повинні узгоджуватися з вже існуючими одиницями термінологічного апарату. Тому пропоновані назви конкретних типів співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками повинні бути пов’язані з існуючою термінологією.

Відображуючи злочин в його істотних ознаках, кожен конкретний склад злочину з точки зору формальної логіки є загальним, збірним, безвідносним поняттям^[340]. Оскільки, склади злочинів зі спільними ознаками є порівнюваними поняттями, то вони перебувають один з одним у логічних відношеннях, котрі визначаються логічними відношеннями між поняттями про кореспондуючі ознаки цих складів злочинів. Останнє визначає тип співвідношення між складами злочинів. А він у свою чергу — правила кримінально-правової кваліфікації, які є різними для кожного такого типу співвідношення. Тому під час законотворення дуже важливо закласти таке співвідношення між складами злочинів зі спільними ознаками, яке дасть можливість досягти під час застосування кримінально-правових норм того кримінально-політичного результату, який був метою законотворення.

Зараз же можна констатувати, що між поняттями про склади злочинів зі спільними ознаками можуть існувати такі види логічного відношення:

У відношенні рівнозначності (тотожності) перебувають поняття про юридичні конструкції складів правопорушень, кожна з ознак яких і вся їх сукупність також перебуває у відношенні рівнозначності. Це означає, що всі ознаки таких складів злочинів є спільними. Оскільки, законодавець ідентифікує їх як різні склади правопорушень, то такий вид відношення між складами злочинів означає наявність колізії між нормами, у яких вони закріплені. Це безумовно, є недоліком законодавчої техніки. Такий тип є співвідношенням складів злочинів, передбачених колізуючими нормами.

Логічне відношення несумісності між певними кореспондуючими ознаками складів злочинів зі спільними ознаками (розмежувальними ознаками), що визначає відношення несумісності складів злочинів, що вміщують такі ознаки, унеможливлює ситуацію, щоб одне й те саме діяння містило ці склади злочинів. Такий тип є співвідношенням суміжних складів злочинів.

Поняття конкуренції кримінально-правових норм, її родових ознак та видів достатньо повно проаналізоване у кримінально-правовій літературі^[341]. Тому немає потреби детально розглядати ці проблеми у цій праці. Проте, широко визнане у кримінальному праві поняття конкуренції кримінально-правових норм, яку визначають, як «наявність кількох правових положень, які «претендують» на застосування до певного випадку»^[342] з одночасним розумінням колізії, «як такого співвідношення між двома чи більше юридичними положеннями, коли вони спрямовані на регламентацію одного й того ж питання, але по-різному його вирішують»^[343]; не включає ознак, за якими можна відрізнити конкуренцію норм від колізії. Тому вказівка у дефініції родового поняття конкуренції норм права на відсутність суперечності приписів норм права, а у дефініції колізії кримінально-правових норм — на суперечність їх одна одній за змістом, як на істотні ознаки відповідних кримінально-правових явищ^[344], є цілком слушною. Проте, суть відмінності між ними, причину такої суперечності наведена дефініція не розкриває. Насправді ж корінь зла — у тому, що всі ознаки таких складів злочинів є спільними, що зумовлює їх тотожність і колізію норм, у яких вони закріплені. Тому конкуренцію кримінально-правових норм можна визначити, як таку ситуацію в правозастосуванні, коли вчинено один злочин, який передбачений кількома кримінально-правовими нормами, що містять склади злочинів, між якими не існує логічного відношення тотожності.

Співвідношення складів злочинів, яке є передумовою конкуренції кримінально-правових норм, не є однаковим для всіх потенційних видів такої конкуренції. Відштовхуючись від складу злочину, оскільки саме він виступає об’єктом розмежування, і підтримуючи, існуючу у кримінальному праві позицію, що конкуренція кримінально-правових норм є явищем, що існує у правозастосуванні і не існує в законодавстві^[345], розглянемо типи співвідношення складів злочинів, передбачених потенційно конкуруючими нормами.

Відношення підпорядкування (рід — вид — індивід) характерне для понять про склади злочинів зі спільними ознаками, яке є передумовою конкуренції загальної і спеціальної норм, в тому числі, багатоступеневої.

Також відношення підпорядкування характерне для понять про формальний та матеріальний склади злочину. Це дає підстави для висновку, що між такими складами злочинів існує тип співвідношення, що потенціює конкуренцію загальної і спеціальної норм. Це є ще одним аргументом, щоб погодитися з О.К. Маріним в тому, що «про конкуренцію частини і цілого мова може йти лише за наявності так званих складених злочинів (складів злочинів)»^[346].

Згідно з положеннями, визнаними у формальній логіці, відношення підпорядкування, що існує лише між порівнюваними сумісними поняттями, це відношення за обсягами цих понять^[347]. Воно характеризується тим, що обсяг одного поняття цілком включається (входить) в обсяг іншого поняття, але не вичерпує його^[348]. У кримінально-правовій літературі усталеним же є розуміння характеру взаємозв’язку між нормами, що конкурують, як частина і ціле, як підпорядкування за змістом^[349], що суперечить положенням формальної логіки.

Є підстави стверджувати, що такий вид логічного відношення несумісних понять, як супідрядність (координація), характеризує відношення між складом злочину, котрий є частиною, так званого, складеного складу злочину, з іншими його частинами. Логічне відношення координації властиве лише щодо несумісних понять. Тому потребує обґрунтування теза про несумісність понять про розглядувані склади злочинів. Наприклад, несумісність умисного тяжкого тілесного ушкодження і вбивства через необережність, які є складовими юридичної конструкції, закріпленої у ч. 2 ст. 121 КК України «Умисне тяжке тілесне ушкодження» визначають різні наслідки, відповідно: тяжке тілесне ушкодження і смерть людини. Адже, одне й те саме явище реальної дійсності не може бути визнане водночас і смертю людини, і тяжким тілесним ушкодженням.

Відношення перехрещення між поняттями про склади злочинів зі спільними ознаками детермінує потенційну конкуренцію норм, що передбачають ці склади злочинів, як кількох спеціальних.

Співвідношення складів злочинів є явищем статичним. Воно виявляється уже в тексті закону. На відміну від співвідношення кримінально-правових правових норм, зокрема, конкуренція між якими виявляється на етапі застосування закону.

У кримінально-правовій літературі послуговуються різною термінологією для того, щоб об'єднати виділені за наявністю спільних ознак групи кримінально-правових феноменів: злочинів, складів злочинів, кримінально-правових норм. Тому потрібно з’ясувати, як співвідносяться поняття, що відображують такі об’єднання, з поняттям «типи співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками».

Так, виявлено поодиноке застосування терміну «конвенгертні (зовнішньо схожі) злочини»^[350] (правильне написання цього іншомовного слова: «конвергентні» — Л.Б.). До одного кола конвергентних злочинів В.О. Останін включив передбачені статтями 192, 212, 222 КК України. З одного боку, для виділення окремої групи злочинів, оскільки вони, як явища реальної дійсності, справді можуть бути не пов’язані один з одним в часі, просторі і за колом осіб, використання такого об'єднуючого терміна, на перший погляд, заперечень не викликає. З другого боку, подібними один з одним не пов'язані в часі, просторі і за колом осіб злочини можуть бути лише за ознаками їх складів. Тому застосування розглядуваного терміна для позначення певного типу співвідношення між складами злочинів є недоречним з огляду на те, що згідно з лінгвістичним значенням слово «конвергенція» означає: «збіг ознак, властивостей у явищах, між собою не пов’язаних, незалежних»^[351]. Склади злочинів же як елементи однієї системи в жодному разі не є явищами, не пов'язаними один з одним, та не залежними.

У теорії кримінального права існує точка зору, що характер суспільної небезпеки злочинного діяння є одним з об'єднуючих критеріїв виокремлення певного кола суміжних складів злочинів. Зокрема, так вважає Н.Ф. Кузнєцова^[352] та услід за нею деякі інші автори. Перш за все, варто зауважити некоректність застосування поняття «характер суспільної небезпеки» до законодавчої конструкції — склад злочину. Однаковий характер суспільної небезпеки мають ті злочини, що посягають на тотожні об’єкти або ж об’єкти, котрі знаходяться в одній площині. Щодо таких злочинів у теорії кримінального права застосовувалось поняття «однорідні злочини». Посилаючись на позицію судової практики, М.І. Бажанов однорідними злочинами визнавав такі злочинні дії, котрі мають тотожні або схожі безпосередні об’єкти і вчинені з однією й тією ж формою вини^[353]. Найпоширенішою у теорії кримінального права дослідники вважають думку «про те, що для визнання злочинів однорідними має значення і схожість об’єкта злочину, і схожість вини і мотиву злочину»^[354]. Отже, для поняття однорідних злочинів властивою є така ознака, як характер суспільної небезпеки. Маючи однакові за змістом ознаки складу злочину: об’єкт і ті ознаки, які вказують на нього, склади однорідних злочинів належать до категорії складів зі спільними ознаками, що уподібнює їх із суміжними складами злочинів. Тому є потреба встановити співвідношення цих понять та межі їх застосування.

Аналіз показує, що склади злочинів, спільними ознаками котрих є ті, що вказують на тотожність або подібність їх об’єктів можуть мати різні типи співвідношення. Це залежить від інших критеріїв, а саме: від співвідношення ознак, за якими ці склади злочинів відрізняються, що детальніше розглядається у інших структурних частинах цієї праці. Тому можна стверджувати, що поняття «склади однорідних злочинів», та поняття «суміжні склади злочинів» пересікаються, але не вичерпуються одне одним. Суміжними можуть бути й склади, що відображують злочини з однаковим характером суспільної небезпеки. Також суміжними можуть бути склади, що є законодавчими моделями злочинів з різним характером суспільної небезпеки. Звісно, що розмежування перших через наявність більшої кількості ознак з тотожним змістом є значно складнішим.

Тому окремо слід вести мову про дефініцію однорідних злочинів та про співвідношення відповідного поняття з поняттям «суміжні склади злочинів». Варто ще раз підкреслити, що останнє, відображує певний тип співвідношення, тобто тип зв’язку взаємодії між складами злочинів зі спільними ознаками в межах системи кримінального закону.

Поняття «однорідні злочини» має свою нішу для використання в науковому обороті. Зокрема, одним із законодавчо закріплених різновидів повторності є повторність двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, який у кримінально-правовій доктрині ідентифікують як повторність однорідних злочинів^[355], що визнається такою лише у випадках, передбачених у Особливій частині КК.

Поняття однорідних злочинів пов’язане з поняттям «асоціації кримінально-правових норм». Останнім часом у термінологічний оборот кримінального права намагаються впровадити запропонований ще у 70-х роках минулого століття С.С. Алєксєєвим термін «асоціації кримінально-правових норм»^[356]. Як вказують, норми, що входять в асоціацію, «передбачають відповідальність за посягання на одні й ті ж правовідносини, однак розчленовані («подрібнені») за допомогою варіантних вказівок, у зв’язку з чим посягання на них утворює окремі склади залежно від ступеня суспільної небезпеки»^[357]. Виходячи з наведеного вище розуміння однорідних злочинів, можна стверджувати, що поняття «асоціації кримінально-правових норм» співвідносне із поняттям однорідних злочинів.

Попри те, що милозвучний та не громіздкий термін «асоціація кримінально-правових норм», має нішу для свого застосування^[358], викликають заперечення твердження апологета цього підходу ГЗ. Яремко про «рівноправність» кримінально-правових норм, як елементів системи, що зветься асоціацією. Також важко погодитись з її переконанням, що до запровадження в науковий оборот кримінально-правового феномену «асоціація кримінально-правових норм» існував суцільний хаос у диференціації кримінальної відповідальності за ті, чи інші злочинні посягання. Детальніше критика окремих аспектів цієї позиції Г.З. Яремко дана у підрозділі про ієрархію типів співвідношення між складами злочинів зі спільними ознаками.

Зараз же потрібно з’ясувати співвідношення понять: «норми про суміжні склади злочинів» та «асоціація кримінально-правових норм». Доцільність ця випливає з того, що пропоноване до наукового ужитку поняття «асоціація кримінально-правових норм» є порівнюваним з поняттями: «норми про суміжні склади злочинів» та «норми про однорідні склади злочинів». Їхня подібність полягає в тому, що вони означають певну групу норм, об’єднаних за певним, єдиним для них критерієм. Тобто, склади злочинів, що передбачені нормами, що входять в кожну з таких груп, мають спільні ознаки.

Як і щодо норм про однорідні злочини, об’єднуючим началом асоціації кримінально-правових норм є однаковий характер суспільної небезпеки злочинних діянь, за які у цих нормах встановлено кримінальну відповідальність. Особливістю злочинів, охоплених однією асоціацією кримінально-правових норм, порівняно з однорідними злочинами є те, що до перших відносять лише ті, що посягають на одні й ті самі правовідносини, а до категорії однорідних злочинів відносять ті, що посягають, як на тотожні об’єкти кримінально-правової охорони, так і на об’єкти, які знаходяться в одній площині. Таким чином, поняття «норми про однорідні злочини» є ширшим і включає поняття «асоціації кримінально-правових норм». Співвідношення ж останнього з поняттям «норми про суміжні склади злочинів» таке ж, як і поняття «норми про однорідні злочини».

А.А. Тер-Акопов виділяє таке абстрактне поняття, як «спеціальний склад злочину», який, як він вказує, не слід ототожнювати з конкретним складом злочину. Вчений пише, що «спеціальний склад злочину» є характеристикою злочинів одного виду і є проміжним між загальним і конкретним складом злочину.

А.А. Тер-Акопов дає цьому поняттю таку дефініцію: спеціальний склад злочину — це сукупність закріплених окремими кримінально-правовими нормами ознак, що характеризують зміст і структуру злочинів, які посягають на спеціальні сфери суспільних відношень, що забезпечують безпеку особи, суспільства держави. Визначальною ознакою, котра робить склад спеціальним, А.А. Тер-Акопов вважає особливий характер відносин, що є одним з об’єктів злочинів (спеціальний об’єкт). Підставами для виділення такої категорії як спеціальний склад злочину, цей учений називає два критерії: спільність відносин, на які посягають відповідні злочини, та обмежене коло суб’єктів, що є суб’єктами цих відносин^[359].

Оскільки, «спеціальний склад злочину» — це теоретична абстракція, яка не є, ні певною підсистемою — сукупністю конкретних складів злочинів, ні елементом системи. Тому це поняття не позначає певний тип співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками, оскільки, як уже говорилося тип співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками — це певний різновид зв’язку між складами злочинів як елементами в межах єдиної системи.

Таким чином, типами співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками є лише певний різновид зв’язку між елементами відповідної системи.