1.2. Стан дослідження проблем розмежування складів злочинів у юридичній літературі

Оскільки, як уже було сказано, теорія розмежування складів злочинів є комплексним вченням, що включається у сфери: законодавчої техніки, тлумачення кримінального закону та кримінально-правової кваліфікації, то й аналізу стану дослідженості проблеми розмежування складів злочинів потрібно піддавати наукову літературу з цих сфер.

Перш за все, у кримінально-правовій літературі^[30] серед сукупності нематеріальних засобів і прийомів, що використовуються для надання змісту норм відповідної форми (саме так пропонують розуміти зміст поняття «законодавча техніка»^[31]), не називають, й відповідно не розкривають тих засобів, котрі мають забезпечити розмежування складів злочинів у подальшому застосуванні кримінально-правових норм. У дослідженнях системи^[32] та принципу системності кримінального права^[33] не звернуто увагу на те, як мають бути побудовані юридичні конструкції для того, щоб був реалізований цей принцип в частині розмежування складів злочинів. Вивчення кримінально-правової літератури в цій частині підтверджує актуальність трансльованого ще у 1917 р. вислову П.І. Люблинського: «Законодательная техника представляет область, в которой, к сожалению, трудилось еще мало работников»^[34].

Пропонуючи методику конструювання складу злочину, вказуючи на необхідність врахування при цьому його системних зв'язків з іншими приписами кримінального права, науковці так само не ставили собі за мету змоделювати конструкцію, яка забезпечить розмежування складів злочинів зі спільними ознаками^[35]. У дослідженнях конструкції складу злочину доцільним вважали включення до неї лише тих ознак, які визначають характер і ступінь його суспільної небезпеки^[36], не звертаючи уваги на необхідність такого формулювання ознак складу злочину та такої побудови цієї законодавчої моделі злочину, які б дали можливість відрізнити їх під час застосування кримінального закону.

У дослідженнях законодавчої техніки диференціації кримінальної відповідальності, висуваючи та аналізуючи вимоги до кваліфікуючих та пом’якшуючих ознак^[37], автори не оцінюють їх з точки зору прогнозування їхньої придатності забезпечувати розмежування складів злочинів та відмежування їх від складів адміністративних правопорушень у кримінально-правовій кваліфікації.

Виснувані у науці правила законодавчої техніки регламентації кваліфікуючих і пом’якшуючих ознак складів злочинів, як одного із засобів диференціації кримінальної відповідальності, щодо яких виділено логічний, стилістичний аспекти вимог, враховуючи, що кваліфікуючі та пом’якшуючі ознаки складу злочину — це ознаки, які наділені певними функціями у розмежуванні складів злочинів, безумовно стосуються й законодавчого моделювання розмежування складів злочинів. Дотримання запропонованих Т.А. Лєснієвскі-Костарєвою правил здатне справити позитивний вплив на розмежування складів злочинів. Зокрема, стилістичні вимоги конструювання кваліфікованих і «привілейованих» складів, що викристалізувані авторкою із загальних вимог законодавчої техніки до викладення нормативного матеріалу з пристосуванням до функціональних особливостей кваліфікуючих та пом’якшуючих ознак, в узагальненому вигляді авторкою зведені до того, що поняття, якими позначаються кваліфікуючі ознаки, повинні бути формально-визначеними, тобто тотожними своєму змісту, бути наділеними високою інформативністю і семантичною жорсткістю. Конкретизуючи їх, Т.А. Лєснієвскі-Костарєва запропонувала такі правила. По-перше, не допустимими авторка вважає розпливчасті формулювання, небажаними — приблизні переліки. Перелік для викладення конкретних проявів кваліфікуючої (привілеюючої) ознаки повинен бути вичерпним, — вказує дослідниця. По-друге, в межах інституту кваліфікуючих і пом’якшуючих ознак особливо важливим є однакове вживання понять і термінів. По-третє, специфіка кваліфікуючих і пом’якшуючих ознак вимагає максимально обережного використання оціночних понять для їх позначення^[38].

Але запропоновані вченою правила, що характеризують стилістичний аспект вимог, сама Т.А. Лєснієвскі-Костарєва обґрунтовує специфікою кваліфікуючих та пом’якшуючих ознак, не конкретизуючи цієї специфіки. Аналіз же дає підстави вказувати, що вони обумовлені не сутнісними характеристиками цих ознак — не тим, що в кваліфікуючих ознаках втілений підвищений ступінь суспільної небезпеки злочину порівняно з тим, що містить основний склад, а у пом’якшуючих, навпаки, — нижчий. Висунуті дослідницею правила — складові стилістичного аспекту вимог законодавчої регламентації кваліфікуючих та пом’якшуючих ознак якраз спрямовані на забезпечення розмежування відповідних складів злочинів, хоч Т.А. Лєснієвскі-Костарєва про це не пише. Проте, вони стосуються лише одного з можливих проявів розмежування складів злочинів — формулювання в законі відповідних ознак, і не вичерпують усіх необхідних вимог, покликаних забезпечити розмежування складів злочинів, не враховують їх місця в системі ознак складу злочину. Крім того, Т.А. Лєснієвскі-Костарєва не розглядала проблему з точки зору співвідношення відповідних законодавчих моделей кримінально-караної поведінки.

У працях, присвячених тлумаченню кримінального закону^[39] лише побіжно торкаються тлумачення нормативно-правових приписів під кутом зору розмежування складів злочинів.

Вивчення вітчизняної та зарубіжної літератури з кримінального права і відповідних бібліографічних довідників^[40] показує, що проблема розмежування складів злочинів була актуальною для кримінально-правової науки у всі часи. Проте, стосувалися наукові дослідження розмежування складів злочинів, як структурної частини кримінально-правової кваліфікації. Перелік робіт, котрі в цілому, чи їхні структурні частини присвячені дослідженню проблем розмежування складів злочинів в ході кримінально-правової кваліфікації містить більше, ніж 300 найменувань (він весь час поповнюється). Ознайомлення з цими джерелами дає можливість розділити їх на дві нерівні частини. Одна з них включає праці, у яких питання розмежування зачіпаються у зв’язку з аналізом загальних положень кримінально-правової кваліфікації, інша ж — стосується розмежування конкретних складів злочинів.

Отож, першу, кількісно меншу частину, складають роботи, присвячені проблемам теорії кримінально-правової кваліфікації, що містять структурні елементи, назва яких декларує, що в них досліджуються загальні питання розмежування складів злочинів. Сюди можна віднести праці Є.В.Благова^[41], В.Н.Кудрявцева^[42], В.І. Малихіна^[43], Б.А. Мірєнского^[44], В.Е. Новічкова^[45], С.А. Тарарухіна^[46], Є.В. Фесенка^[47]. До цієї ж групи можна віднести також дослідження Л.В. Іногамової-Хегай^[48], О.К. Маріна^[49], В.О. Навроцького^[50], С.Ф. Сауляк^[51], A.Н. Трайніна^[52], К.С. Хахуліної^[53], В.Б. Шакіна^[54]. Проте, слід зазначити, що у цих працях питання розмежування складів злочинів лише зачіпаються, багатьох проблем науковці торкаються лише побіжно. Ґрунтовному дослідженню фундаментальні основи теорії розмежування складів злочинів не піддавалися. З приводу багатьох проблем, що стосуються розмежування складів злочинів, у наведених працях не показана чітка й однозначна позиція їх авторів. Очевидно, що у наведених працях вчені не ставили собі за мету розв'язання теоретичних проблем у тій царині, що є сегментом наукових пошуків автора цієї праці. Тому висновки автора щодо позицій учених з приводу положень теорії розмежування складів злочинів часто ґрунтуються не на прямих твердженнях науковців, а на тих прикладах, які наводять автори у своїх працях, на певних непрямих їхніх подачах. Це обумовлює необхідність дослівного цитування для того, щоб з боку можна було оцінити, чи адекватною є інтерпретація автора цієї праці тих чи інших позицій, висловлених у науковій літературі.

Вивчення та узагальнення праць з розглядуваної групи приводить до висновку про те, що основою для формування теорії розмежування складів злочинів стала, видана вперше ще в 60-х роках минулого століття, монографія B. Н. Кудрявцева «Общая теория квалификации преступлений»^[55]. Цей вчений намітив віхи, що вказують напрямки для теоретичних досліджень у цій сфері. Багато наступних дослідників не зробили більше для розвитку вчення про розмежування складів злочинів, ніж було зроблено в цій науковій праці В.Н. Кудрявцева Так у навчальному посібнику Б.А. Мірєнского, зокрема, у відповідній його структурній частині^[56] власне про розмежування складів злочинів не йдеться. Навчальні посібники В.Є. Новічкова^[57], В.І. Малихіна^[58], монографія В.К. Дуюнова і АГ. Хлєбушкіна^[59] в частині, де йдеться про розмежування злочинів, в основному, є коротким викладом відповідних положень праці B. Н. Кудрявцева, а навчальний посібник Г.В. Назаренка та А.І. Ситнікової^[60] — праці Є.В. Благова, і самостійного наукового значення не мають. Не вносить істотної новизни в розробку розглядуваної проблеми й виклад питань «розмежування злочинів» C.А. Тарарухіним^[61]. Відображені у авторефераті дисертації російського вченого В.Б. Шакіна^[62] положення не відрізняються нічим новим порівняно з опублікованими раніше в Україні працями^[63].

Особливої уваги заслуговують наукові пошуки Є.В. Фесенка^[64]. Дослідження ознак, характерних для складів злочинів зі спільними ознаками проводилось тільки в роботах Є.В. Фесенка. Цей вчений дав визначення відповідних ознак, класифікував їх, виділив такий критерій класифікації цих ознак як функції в розмежуванні складів злочинів, звернув увагу на нетотожність понять: «кваліфікація злочинів» і «розмежування». Праці Є.В. Фесенка є істотним внеском у розвиток теорії розмежування складів злочинів.

Ознайомлення з комплексними працями, в котрих досліджуються конкретні склади злочинів приводить до висновку, що попри те, що часто автори взагалі не піднімають проблему розмежування досліджуваних ними складів злочинів, водночас є підстави підтвердити висловлювання В.Н. Кудрявцева про те, що розмежуванню конкретних злочинів в Особливій частині кримінального права приділяється значна увага.

Тож до другої частини праць, значно більшої за першу, у яких згадується про розмежування досліджуваних у них складів злочинів, можна віднести праці, в котрих досліджуються конкретні склади злочинів. Щоправда, висвітлюється це питання в основному у наукових статтях. У більшості авторефератів дисертацій, присвячених дослідженню конкретних складів злочинів, не відображена наявність у представлених ними дисертаціях окремих структурних частин, присвячених розмежуванню складів злочинів. В деяких проблема фрагментарно висвітлюється, але окрема структурна частина не виділяється^[65], або проблему розмежування зачіпають в зв’язку з висвітленням окремих ознак складу злочину, не акцентуючи, що це має значення для розмежування^[66]. Монографічні дослідження, в тому числі, дисертації, в яких виділено окремий розділ, присвячений розмежуванню складів злочинів, зроблено відповідні висновки, що зафіксовані серед положень наукової новизни і (або) завдань дослідження та фігурують у такій структурній частині роботи, як висновки, починають масово з’являтися лише з 2007 р.^[67]. Також виявлена одна захищена в Україні дисертація, присвячена саме розмежуванню певного складу злочину з іншими складами злочинів^[68].

Але є підстави констатувати, що загальні правила розмежування складів злочинів, основні категорії теорії розмежування складів злочинів у кримінально-правовій літературі з виділеної другої групи практично не розглядаються. За рідкісними винятками^[69], теоретичних узагальнень в цих дослідженнях немає. Формулюючи рекомендації, автори праць цієї — другої групи не керуються принципом системності права, з якого випливає необхідність підпорядкування кожного часткового випадку розмежування закономірностям, властивим для системи кримінального права в цілому. Крім того, у наявних роботах (віднесених до другої групи), в основу розмежування конкретних складів злочинів часто кладуться положення, які суперечать принципам кримінального права, принципам кримінально-правової кваліфікації та законам формальної логіки. Наприклад, як розмежувальні називають ознаки складу злочину, кожна з яких посідає різне місце в системі ознак складу злочину і є не порівнюваними поняттями^[70]. З усіх вивчених під кутом зору стану дослідження проблеми розмежування складів злочинів авторефератів дисертацій з кримінального права, не можна висловити зазначених вище зауважень до автореферату кандидатської дисертації О.О. Бахуринської на тему «Кримінально-правова характеристика порушення вимог законодавства про охорону праці»^[71].

Автори демонструють однакові підходи до розмежування суміжних складів злочинів та розмежування складів злочинів, передбачених кримінально-правовими нормами, що перебувають між собою у конкуренції^[72], не розрізняючи ці поняття. Поняття «суміжні склади злочинів» вживається як універсальне^[73].

Розрізнення сфери застосування термінів «суміжні склади злочинів» і «склади, передбачені конкуруючими нормами», з'являється у поодиноких працях^[74].

В результаті аналізу кримінально-правової літератури, присвяченої як загальним, так і частковим проблемам розмежування складів злочинів, відмежування складів злочинів від складів адміністративних правопорушень, виявлені недоліки у застосуванні термінології^[75].

Також не дослідженою є проблема відмежування складів злочинів від складів інших правопорушень. Аналіз української, російської, білоруської та радянської наукової літератури, та відповідних бібліографічних довідників^[76] дав можливість виявити лише близько півтори сотні публікацій^[77], з назв яких видно, що вони присвячені різним аспектам співвідношення злочинів та незлочинних діянь. Лише частина з них стосується співвідношення складів злочинів та складів адміністративних правопорушень. У більшості з виявлених праць ця проблема досліджується стосовно конкретних діянь. Водночас, багато проблем відмежування конкретних складів злочинів від складів адміністративних правопорушень, що мають з ними спільні ознаки, залишається поза увагою вчених. Лише в окремих авторефератах дисертацій з кримінального права, захищених після вступу в силу чинного КК, відображена наявність у дисертаціях, які вони представляють, положень, присвячених відмежуванню досліджуваних у них складів злочинів від складів відповідних правопорушень^[78]. Ця проблема обійдена увагою і у більшості підручників з Особливої частини кримінального права, і у науково-практичних коментарях. Відповідні положення знаходимо у Науково-практичному коментарі до Кримінального кодексу України за загальною редакцією В.Г. Гончаренка та П.П. Андрушка^[79], Довіднику з Особливої частини Кримінального кодексу України М.І. Хавронюка^[80], найновіших підручниках з Особливої частини кримінального права^[81], де стосовно складів злочинів, що мають спільні ознаки зі складами інших правопорушень, авторами проаналізоване відповідне співвідношення.

Відмінність злочинів від інших правопорушень викладалася у підручниках із Загальної частини кримінального права^[82].

Аналіз наукової літератури дає підстави констатувати, що автори не надають достатньої уваги відмежуванню складів злочинів від складів адміністративних правопорушень.

Актуальність й недостатня дослідженість проблеми співвідношення злочинів з іншими правопорушеннями зумовила те, що ця проблема стала темою науково-практичної конференції, що була проведена МДУ ім. М.В. Ломоносова^[83]. У виступах більшості учасників цієї конференції йшлося про співвідношення конкретних складів злочинів та відповідних їм складів інших правопорушень. В цілому можна констатувати, що у кримінально-правовій літературі аналізувалися критерії співвідношення конкретних складів злочинів та складів адміністративних правопорушень, досліджувалася проблема малозначності діянь. Автори висували критерії, за якими можливо, на їхню думку, здійснити таке відмежування^[84]. Виділено значення для відмежування злочинів від проступків об’єкта правопорушення^[85], об'єктивної сторони^[86], суб'єкта, суб’єктивної сторони^[87]. Відзначається особлива простота відмежування складу злочину від складу адміністративного правопорушення за наслідками того чи іншого виду правопорушення^[88]. Названо принципи, з яких потрібно виходити, з’ясовуючи співвідношення положень кримінального і адміністративного права, запропоновано певні критерії для встановлення такого співвідношення^[89]. Запропоновано правила подолання колізії кримінально-правових норм і норм інших галузей права в ході застосування відповідного законодавства^[90]. Проте наявні рекомендації різних авторів щодо способів подолання такої колізії є полярними, що детальніше розглядається у іншому структурному підрозділі цієї праці.

Емпіричні ж дослідження показали нагальну потребу практичних працівників в такого роду теоретичних узагальненнях. Практика потребує відповідних рекомендацій, оскільки зустрічається зі значними труднощами, обумовленими, перш за все, недоліками закону. Наявність в цій частині проблем для практики виявляють й інші дослідники^[91]. Відповідно, й законодавець повинен мати чітку теоретичну концепцію законодавчої техніки в частині відмежування складів злочинів від складів адміністративних правопорушень.

Найгірше, що проблеми для розмежування складів злочинів та відмежування їх від складів адміністративних правопорушень у практичній правозастосовній діяльності закладаються або пропонуються самим законодавцем в ході диференціації кримінальної відповідальності та диференціації юридичної відповідальності, що зокрема, яскраво виявилося у законопроектах, спрямованих на протидію корупції^[92], а також щодо посилення боротьби із споживанням неповнолітніми алкогольних напоїв, пива та тютюнових виробів^[93]. Такий стан законопроектних робіт, законодавства та кримінально-правової літератури обумовлений тим, що теорія розмежування складів злочинів у кримінально-правовій науці ще не сформувалась. У рекомендованих Міністерством освіти України підручниках із загальної частини кримінального права проблему розмежування складів злочинів часто не включають у структуру підручника ні як самостійну проблему, ні у складі інших проблем застосування кримінального права^[94].

Таким чином, є підстави для висновку, що у кримінально-правовій доктрині поки що не існує комплексної теорії законодавчого забезпечення чіткого і безпроблемного розмежування складів злочинів та відмежування їх від складів адміністративних правопорушень. Не пропонувалась досі й концепція розмежування складів злочинів та відмежування їх від складів інших правопорушень як одного з етапів кримінально-правової кваліфікації, не усталений відповідний термінологічний апарат. Зокрема:

— відсутня термінологічна єдність;

— не з’ясовано поняття розмежування складів злочинів;

— немає єдності у розумінні того, що є об’єктом розмежування елементів у системі всіх законодавчих моделей кримінально-караної поведінки;

— не досліджувалась проблема варіантності типів співвідношення складів злочинів зі спільними ознаками;

— немає одностайного підходу до поняття суміжних складів злочинів;

— не сформульовані вимоги до ознак складу злочину, залежно від їхнього функціонального призначення у розмежуванні;

— не розглянута роль ознак складу злочину в розмежуванні залежно від місця цих ознак в системі ознак складу злочину;

— не досліджувалась проблема типів співвідношення між складами злочинів та складами адміністративних правопорушень, що мають з ними спільні ознаки;

— немає одностайності щодо того, що є критерієм відмежування складів злочинів від складів інших правопорушень.