ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, НАРКОТИЧНИХ РЕЧОВИН, ЇХ АНАЛОГІВ АБО ПРЕКУРСОРІВ ТА ІНШІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ PDF Печать
Уголовное право - Практика судів Укр. з крим. справ (2006-2007)

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, НАРКОТИЧНИХ РЕЧОВИН, ЇХ АНАЛОГІВ АБО ПРЕКУРСОРІВ ТА ІНШІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ[1]

Пост. ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4 «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» // ВВСУ. — 2002. — №4. — Вкладка. — С. 10—21

 

Вчинення незаконних дій щодо особливо небезпечних наркотичних засобів є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. Неврахування цієї обставини судом потягло неправильну кваліфікацію дій винної особи

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 січня 2006 р. // ВВСУ. — 2006. — № 5. — С. 18

(витяг)

Кам’янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області виро­ком від 5 листопада 2004 р. засудив К. за ч. 1 ст. 307 КК на три роки позбав­лення волі та на підставі ст. 75 КК звільнив її від відбування покарання з ви­пробуванням з іспитовим строком один рік.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

Як визнав суд, К. 20 серпня 2004 р. незаконно збула В. 7 мілілітрів аце- тнльованого опію вагою у перерахунку на суху речовину 0,21 грама.

У касаційному поданні перший заступник прокурора Хмельницької об­ласті порушив питання про скасування вироку і направлення справи на но­вий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням кримінально­го закону, істотним порушенням кримінально-процесуального закону та м’я­кістю призначеного засудженій покарання.

Він зазначив, що органи досудового слідства інкримінували К. ч. 2 ст. 307 КК за такою кваліфікуючою ознакою, як незаконний збут особливо небез­печного наркотичного засобу, однак суд кваліфікував її дії за ч. 1 цієї статті, не вмотивувавши своє рішення. Прокурор також зауважив, що районний суд безпідставно звільнив К. від покарання, оскільки вона була засуджена за по­переднім вироком від 21 березня 2003 р. і після відбуття покарання на шлях виправлення не стала.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України задовольнила подання з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства пред’яви­ли К. обвинувачення у незаконному зберіганні з метою збуту та збуті нар­котичних засобів, вчиненому повторно, як особі, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308—310, 312, 314, 315, 317 КК. Предметом таких дій був особливо небезпечний наркотичний засіб.

При перекваліфікації дії К. з ч. 2 на ч. 1 ст. 307 КК суд, обґрунтовуючи своє рішення, у мотивувальній частині вироку зазначив, що оскільки відпо­відно до п. 1 ст. 89 КК судимість обвинуваченої погашена, слід вважати, що вона незаконно збула наркотичний засіб. При цьому наявну в діях К. квалі­фікуючу ознаку злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, — вчинення дій щодо особливо небезпечного наркотичного засобу, що інкримінувалися їй органа­ми досудового слідства, суд не взяв до уваги, порушивши таким чином вимо­ги ст. 324 і ст. 334 КПК.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних спра­вах Верховного Суду України вирок Кам’янець-Подільського міськрайон- ного суду Хмельницької області від 5 листопада 2004 р. щодо К. скасувала і направила справу на новий судовий розгляд.

 

Суд правильно кваліфікував дії особи за ч. 2 ст. 309 КК України за ознакою повторності, оскільки попередню її судимість за аналогіч­ний злочин не знято і не погашено в установленому законом порядку

Ухвала колегії суддів Судової палатиу кримінальних справах Верховного Суду України від 21 березня 2006 р. // ВВСУ. —2006. — № 9. — С. 18

(витяг)

Заводський районний суд м. Дніпродзержннська Дніпропетровської об­ласті вироком від 25 квітня 2005 р. засудив С. за ч. 2 ст. 309 КК на три роки позбавлення волі та на підставі ст. 71 КК приєднав до цього покарання невідбуту частину покарання за попереднім вироком і остаточно визначив їй до відбування три роки шість місяців позбавлення волі.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 15 липня 2005 р. залишив вирок без зміни.

С.  визнано винною в тому, що 20 листопада 2003 р. вона придбала у не встановленої слідством особи особливо небезпечний наркотичний засіб — 8,4 мілілітра опію ацетильованого — і перевезла за місцем свого проживання.

У касаційній скарзі засуджена просила пом’якшити їй покарання, поси­лаючись на наявність у неї тяжких захворювань, що призвели до інваліднос­ті, у зв’язку з чим вона вживала наркотичні засоби для полегшення болю. С. також заперечувала проти кваліфікації її дій за ознакою повторності.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів Судової палати у кримі­нальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу не задовольни­ла з таких підстав.

Винність С. у вчиненні злочину підтверджена сукупністю зібраних у спра­ві доказів, яким суд дав належну оцінку і які обгрунтовано поклав в основу вироку, що у скарзі засуджена не заперечує. Кваліфікація її дій за ч. 2 ст. 309 КК є правильною.

Посилання С. на відсутність у її діях такої кваліфікуючої ознаки, як учи­нення злочину повторно не заслуговують на увагу.

З матеріалів справи вбачається, що вироком від 21 лютого 2002 р. С. було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК, і цю судимість у встановленому законом поряд­ку не знято й не погашено. Тому її дії правильно кваліфіковано за ознакою повторності.

У зв’язку із зазначеним та враховуючи, що засудженій призначено пока­рання відповідно до вимог закону, з урахуванням характеру та ступеня су­спільної небезпечності вчиненого нею злочину, даних про її особу й інших обставин справи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України у задоволенні касаційної скарги С. відмовила.


Незаконне заволодіння наркотичними засобами, психотропними ре­човинами, їх аналогами та подальше їх зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи без такої мети, а також їх незаконний збут становлять сукупність злочинів, передбачених статтями 307, 308 чи ст. 309 КК, проте не мають ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 або ч. 2 ст. 309 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 6 липня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 117—119

(витяг)

Вироком апеляційного суду Запорізької області від 30 березня 2006 р. У. засуджений за ч. 3 ст. 308 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіска­цією всього майна; за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України — на 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна; за ч. 1 ст. 185 КК України — на 3 роки по­збавлення волі; за ч. 2 ст. 309 КК України — на 3 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 307 КК України — на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

На підставі ст. 70 КК України У. остаточно призначено 12 років позбав­лення волі з конфіскацією всього майна.

Постановлено стягнути з У. на користь Г. 1525 грн на відшкодування ма­теріальної шкоди.

Вирішені також питання про речові докази відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

У. засуджений за вчинення таких злочинів.

28 липня 2005 р. У, перебуваючи у будинку по вул. Ватутіна, з метою за­володіння наркотичними засобами вчинив напад на мешканку будинку О.: повалив її на ліжко, а потім, обмотавши електричним шнуром шию О., почав із застосуванням снлн затягувати петлю і задушив її.

Встановлено, що смерть потерпілої О. наступила від механічної асфіксії.

Після цього У. заволодів особливо небезпечним наркотичним засобом — опієм ацетильованим.

Потім він вчинив крадіжку 5000 грн та мобільного телефону («Но- кіа—2100») вартістю 270 грн, які належали О. 29  липня 2005 р. У. в своєму будинку збув Є. медичний шприц, запов­нений особливо небезпечним наркотичним засобом (опієм ацетильованим) об’ємом 2 мл.

При виїзді у цей день з міста У. та Є. їх автомобіль було зупинено пра­цівниками міліції і в ньому було знайдено: опій ацетнльованнй вагою 2,044 г та 5,7 г сухої суміші, яка належить до особливо небезпечного наркотичного засобу — канабісу, який він зберігав без мети збуту.

У касаційній скарзі засуджений У. вважає, що суд, призначаючи йому покарання, не врахував того, що він є єдиним годувальником у сім’ї, з ним прожнвае мама, яка хворіє. Він повністю визнав свою винність, у зв’язку з цим просить пом’якшити призначене йому покарання.

Висновок суду про винність засудженого У. у вчиненні злочинів за об­ставин, зазначених у вироку, підтверджується сукупністю доказів, перевіре­них у встановленому законом порядку, досліджених у судовому засіданні та належно оцінених судом, зокрема показаннями самого засудженого У. на по­чатку досудового слідства, під час допиту як підозрюваного, при відтворенні обстановки і обставин події та викладених у явці з повмнною, в яких він ви­знавав себе винним у вчиненні зазначених злочинів; його ж частковими по­казаннями у судовому засіданні, показаннями свідків С. та М., які впізнали флакон з-під медикаментів, вилучений у засудженого У, як такий, що нале­жав потерпілій О., в якої вони постійно придбавалн наркотичні засоби; свід­ків Є. та С. про їх поїздку з У. за наркотичними засобами; даними протоко­лу огляду місця події про виявлення трупа О. протоколом огляду автомобіля («ЗАЗ-ОАЕШОО»), під час якого були виявлені наркотичні засоби; даними огляду електричного шнура, виявленого в очереті біля ДОЦ «Горніст»; ви­сновками судово-медичної експертизи про те, що смерть О. настала внаслі­док здавлювання її шиї петлею, що спричинило механічну асфіксію; виснов­ками судово-хімічної експертизи про те, що рідина коричневого кольору, ви­явлена підчас огляду автомобіля «ЗАЗ-ОАЕШОО», є розчином особливо небезпечного наркотичного засобу — ацетнльованого опію (вагою 1,044 г).

Винуватість У. у вчиненні зазначених злочинів підтверджується також іншими доказами, дослідженими у судовому засіданні, і не оспорюється за­судженим у касаційній скарзі.

Апеляційний суд всебічно, повно й об’єктивно дослідив обставини спра­ви, дав зібраним доказам належну оцінку, а дії засудженого У. за ч. 3 ст. 308, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 307 КК України (за кваліфікуючою озна­кою — особливо небезпечний наркотичний засіб) кваліфікував правильно.

Водночас дії засудженого У. підлягають перекваліфікації з ч. 2 на ч. 1 ст. 309 КК України, оскільки відповідно до роз’яснень п. 10 постанови Пле­нуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочи­ни у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» від 26 квітня 2002 р. незаконне заволодіння наркотичними за­собами, психотропними речовинами, їх аналогами та подальше їх зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи без такої мети, а також їх неза­конний збут становлять сукупність злочинів, передбачених статтями 307, 308 чи ст. 309 КК, проте не мають ознаки повторності, передбаченої ч. 2 ст. 307 або ч. 2 ст. 309 КК.

У зв’язку з цим дії У. необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 309 КК України, оскільки в його діях повторності однорідних злочинів немає, а зберігання ним наркотичних засобів у великих розмірах йому не пред’являлося як обвину­вачення.

З огляду на наведене підлягає також виключенню з обвинувачення У. та­ка кваліфікуюча ознака ч. 2 ст. 307 КК України, як вчинення ним повторного однорідного злочину.

Що стосується міри покарання, визначеної судом У, то вона призначена йому з урахуванням характеру та ступеня суспільної небезпечності вчинених ним злочинів, даних про його особу, а також усіх обставин справи, зокрема й тих, на які він посилається в касаційній скарзі.

На підставі наведеного колегія суддів Верховного Суду України вирок апеляційного суду Запорізької області змінила, виключила з обвинувачен­ня засудженого кваліфікуючу ознаку ч. 2 ст. 307 КК України, повторність од­норідних злочинів; перекваліфікувала дії У. з ч. 2 ст. 309 на ч. 1 ст. 309 КК України і призначила за цим законом 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 308, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 307 та ч. 1 ст. 309 КК України, призначила 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

В іншій частині вирок щодо У. залишила без змін.

 

Дії засудженого щодо висушування та перемелення канабісу (зірва­них ним верхівок дикорослої коноплі) для перетворення його на готову для вживання форму цього наркотичного засобу правильно ква­ліфіковані за ч. 2 ст. 309 КК України як виготовлення наркотичного за­собу. Додаткова кваліфікація цих дій засудженого ще й за ч. 1 ст. 309 КК України є зайвою

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15 серпня 2006р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 120—122

(витяг)

Вироком Сніжнянського міського суду Донецької області від 4 жовтня 2003  р. Д. засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 309 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинен­ня менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покаран­ня у виді 3 років позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України його звільнено від відбування покаран­ня з випробуванням та іспитовим строком на 2 роки з покладенням певних обов’язків, передбачених ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з Д. 235 грн 38 коп. судових витрат.

За вироком суду Д. засуджено за те, що він приблизно 20 червня 2005 р. вдень на околиці селища шахти № 21, знайшовши дикорослу коноплю, відді­лив від неї невнсушені верхівки, після чого цей особливо небезпечний нар­котичний засіб (канабіс) вагою 232 г переніс у гараж за місцем свого прожи­вання, де зберігав без мети збуту.

9  липня 2005 р. вдень на околиці селища за зазначеною вище адресою Д., повторно знайшовши дикорослу коноплю, відділив від неї верхівки (ка­набіс) і переніс у гараж за місцем свого проживання, де шляхом їх просушу­вання з подальшим перемеленням вручну виготовив наркотичний засіб (ка­набіс) вагою 15,38 г, який зберігав без мети збуту.

В апеляційному порядку справа не розглядалась.

У касаційному поданні заступник прокурора Донецької області просить вирок щодо Д. змінити, виключивши засудження за ч. 1 ст. 309, ст. 70 КК України, та вважати його засудженим за ч. 2 ст. 309 КК України до покаран­ня, призначеного судом, уточнивши, що дії Д. (10 липня 2005 р.) були спря­мовані не на виготовлення наркотичних засобів, а на їх вироблення.

Колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає частковому задо­воленню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості Д. у вчиненні зазначених у вироку злочинів ґрунтуються на достатніх і допустимих доказах, які ретель­но досліджені в судовому засіданні, і ці висновки є правильними.

Посилання в поданні про помилкове визначення судом дій, вчинених Д.

9 липня 2005 р., як виготовлення наркотичного засобу без мети збуту, а не як їх виробництво, не ґрунтується на законі.

Відповідно до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засо­бів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» від 15 лютого 1995 р. (у редакції Закону від 3 квітня 2003 р.) виробництвом наркотичних засобів визнаються усі дії, пов’язані з серійним одержанням наркотичних засобів, а виготовленням — усі дії, зокрема рафінування та екстракцію, в результа­ті яких одержуються наркотичні засоби, а також відбувається перетворен­ня наркотичних засобів на готові до використання форми наркотичних за­собів.

За встановленими фактичними обставинами справи Д. не займався се­рійним одержанням наркотичних засобів, а тому його дії щодо внсушуван- ня та перемелення каннабісу для перетворення його на готову до вживання форму цього наркотичного засобу правильно кваліфіковані як виготовлення наркотичного засобу.

Крім того, саме цей склад злочину, передбаченого ст. 309 КК України, був пред’явленим як обвинувачення Д. органами досудового слідства.

Помилкове зазначення судом дати 8 липня 1999 р. як дати прийняття Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних ре­човин, їх аналогів і прекурсорів», який фактично був прийнятий 15 лютого 1995 р., не є істотним порушенням, і ця помилка може бути усунута згідно зі ст. 411 КПК України.

Враховуючи викладене, підстав для зміни вироку в цій частині не вста­новлено. Дії Д. правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 309 КК України.

Водночас колегія суддів вважає зайвою кваліфікацію дій Д. ще й за ч. 1 ст. 309 КК України, оскільки, як свідчать матеріали справи, і як зазначено судом у вироку, Д. 20 червня 2005 р. придбав та зберігав без мети збуту нар­котичний засіб (каннабіс), а потім 10 липня 2005 р. повторно придбав, виго­товив та зберігав без мети збуту наркотичний засіб (каннабіс), а тому всі його дії за обома епізодами охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 309 КК України за ознакою повторності та додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 309 КК України не потребують.

З урахуванням цього судові рішення щодо Д. слід змінити, виключити з них кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 309 КК України і призначити йому покарання за цим законом і за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України.

Покарання Д. за ч. 2 ст. 309 КК України, обране відповідно до вимог ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнила частково.

Вирок Сніжнянського міського суду Донецької області від 4 жовтня 2005 р. щодо Д. змінила, виключила кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 309 КК України як зайву і призначила йому покарання за цим законом і за сукупністю злочи­нів на підставі ст. 70 КК України. На підставі зазначеного Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила:

Вважати Д. засудженим за ч. 2 ст. 309 КК України на 3 роки позбавлен­ня волі зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування покаран­ня з випробуванням та іспитовим строком на 2 роки та з покладенням на під­ставі ст. 76 КК України обов’язків, визначених судом.

 

Зі змісту «Таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які зна­ходяться у незаконному обігу», затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 1 серпня 2000 р. № 188, розміри їх ви­значаються в грамах і кілограмах, розмір опію ацетильованого визна­чається в перерахунку на суху речовину.

Зі змісту ст. 69 КК України убачається, що призначення основно­го покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, або перехід до іншого більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті, можливе за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 травня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 2(4). — С. 32—34

(витяг)

Вироком колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Дніпропетровської області від 15 лютого 2006 р. А. засуджено до позбавлення волі за ч. 1 ст. 309 КК України на 1 рік, за ч. 2 ст. 307 КК із за­стосуванням ст. 69 КК України на 4 роки, а за сукупністю злочинів на підста­ві ст. 70 КК України їй визначено 4 роки позбавлення волі.

За ч. 2 ст. 309 КК України її виправдано.

Цим вироком у частині кваліфікації та призначення покарання скасо­вано вирок Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 24 листопада 2005  р., яким А. було засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі, за ч. 2 ст. 307 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі з кон­фіскацією майна, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України їй було визначено 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього на­лежного їй майна.

А. з урахуванням змін, внесених апеляційним судом, визнано вннною в тому, що вона:

— 13 травня 2005 р. в лісосмузі біля с. Широкої Дачі Шнроковського райо­ну незаконно придбала наркотичний засіб (9 мл. опію ацетнльованого), який незаконно зберігала без мети збуту і який того дня у неї було вилучено пра­цівниками міліції;

— 14 травня 2005 р. повторно біля 17 год. у лісосмузі біля зупинки транс­порту на вул. Тельмана у м. Кривому Розі незаконно придбала 12 мл. особли­во небезпечного наркотичного засобу — опію ацетнльованого, з якого 11 мл. незаконно зберігала для власних потреб та з метою збуту і того самого дня, перебуваючи у стані наркотичного сп’яніння, повторно збула по 2 мг (0,08 г.) Г, М. і П.

У касаційному поданні прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, порушено питання про скасування вироку апе­ляційного суду і направлення справи щодо А. на новий апеляційний розгляд у зв’язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, непра­вильним застосуванням кримінального закону та м’якістю призначеного за­судженій покарання. На обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що апеляційний суд безпідставно не зазначив у формулюванні обвину­вачення, визнаного судом доведеним, суху вагу наркотичного засобу в гра­мах; безпідставно виправдав А. за ч. 2 ст. 309 КК України за зберігання нею 5 мл опію ацетильованого; не застосував до засудженої конфіскацію майна і необгрунтовано застосував до неї ст. 69 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав доводи каса­ційного подання, пояснення засудженої А., яка заперечувала проти задово­лення доводів подання, обговоривши доводи касаційного подання і переві­ривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання про­курора підлягає частковому задоволенню.

Доводи в касаційному поданні прокурора про те, що апеляційний суд до­пустився істотних порушень кримінально-процесуального закону, є обґрун­тованими.

Відповідно до вимог ст. 378 КПК України вирок апеляційного суду по­винен відповідати вимогам, зазначеним у статтях 332—335 КПК України, і у ньому зазначається зміст вироку суду першої інстанції, зокрема формулюван­ня обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Як убачається зі змісту «Таблиць невеликих, великих та особливо вели­ких розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться у незаконному обігу», їх розміри визначаються у грамах і кіло­грамах, розмір опію ацетильованого визначається в перерахунку на суху ре­човину.

Проте апеляційний суд ці вимоги закону належним чином не виконав, не зазначив у грамах суху вагу наркотичного засобу — опію ацетильованого, яка є критерієм його розміру, чим допустив неконкретність формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Крім того, апеляційний суд, виправдавши А. за ч. 2 ст. 309 КК України за епізодом незаконного зберігання нею без мети збуту 5 мл. опію, керувався лише показаннями засудженої А.

Інші ж наведені судом першої інстанції докази її винності, які суд ви­знав достовірними при обґрунтуванні доведеності винності засудженої, апе­ляційний суд відкинув, не дослідивши їх і фактично не мотивуючи своє рі­шення.

Апеляційний суд при призначенні А. покарання за ч. 2 ст. 307 КК Украї­ни і за сукупністю злочинів не призначив обов’язкового для зазначеної стат­ті закону додаткового покарання у виді конфіскації майна і не навів доводів на обґрунтування цього рішення.

Крім того, апеляційний суд належним чином не мотивував і застосуван­ня до А. ст. 69 КК України.

Зокрема, зі змісту ст. 69 КК України убачається, що призначення основ­ного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особ­ливої частини КК України, або перехід до іншого більш м’якого виду основно­го покарання, не зазначеного в санкції статті, можливе за наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Проте суд на обґрунтування застосування до А. ст. 69 КК України поси­лався лише на задовільну характеристику засудженої, яка не працює, не має постійного місця проживання, має неповнолітню дитину та на щире каяття її у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 309 КК України.

Таке рішення суду не можна визнати законним і обґрунтованим.

З огляду на це та з урахуванням положень ст. 398 КПК України вирок апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа — направленню на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді має бути враховано наведене у цій ухвалі та перевірені доводи апеляцій засудженої А., прокурора та касаційно­го подання прокурора і залежно від установленого повинно бути прийнято рішення, яке б відповідало вимогам закону.

На підставі наведеного, керуючись статтями 395, 396 КПК України, ко­легія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Украї­ни касаційне подання прокурора частково задовольнила, вирок колегії суд­дів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетров­ської області щодо А. скасувала і справу направила на новий апеляційний розгляд.

 

Виправдувальний вирок щодо особи, виправданої за ч. 2 ст. 309 КК України за недоведеністю її участі у вчиненні злочину, судами апе­ляційної та касаційної інстанцій залишений у цій частині без зміни

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 14 липня 2005 р. // Судова практика Верхов­ного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 311—313

(витяг)

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2004 р. Ф. виправдано за ч. 2 ст. 309 КК України за недоведеністю її участі у вчиненні злочину.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 2 листопада 2004 р. за­значений вирок залишено без зміни.

Органами досудового слідства Ф. обвинувачувалася в тому, що вона по­вторно незаконно придбала у невстановленої слідством особи без мети збуту і зберігала за місцем свого проживання 0,4 г наркотичного засобу — екстрак­ту каннабісу, який 4 лютого 2004 р. був вилучений із її житла працівниками міліції.

Розглядаючи вказану кримінальну справу, суд дійшов висновку, що до­кази про винність Ф. у незаконному придбанні та зберіганні без мети збуту 0,4 г наркотичного засобу — екстракту каннабісу — відсутні, а ті, на які поси­лаються органи досудового слідства, здобуті незаконним шляхом.

У касаційному поданні державний обвинувач стверджує, що під час роз­гляду матеріалів справи Ф. суд не виконав вимог закону про повне, всебічне та об’єктивне дослідження доказів та не врахував, що на досудовому слідстві вона і свідки у справі З. та М. давали достовірні показання і порушує питан­ня про скасування постановлених щодо неї судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касатора, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Висновок суду про недоведеність вини Ф. у пред’явленому обвинувачен­ні є обґрунтованим, оскільки її обвинувачення в незаконному зберіганні нар­котичних засобів не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні.

Так, згідно з матеріалами справи працівники міліції П., П-р та М. прове­ли не огляд, а обшук житла Ф. у порушення вимог ст. 177 КПК України, без постанови судді про проведення цієї слідчої дії.

Підстав для проведення обшуку житла без постанови судді про це, як це передбачено ч. 6 ст. 177 КПК України, в них не було, оскільки у справі не встановлено, що для обшуку цієї квартири склалися невідкладні обставини.

Посилання у касаційному поданні на те, що працівниками міліції про­водився огляд житла Ф. за письмовою згодою власника житла, не можна вва­жати обґрунтованими, оскільки вони проводили обшук, а не огляд, і це під­тверджується тим, що вони зупинили свої дії, коли виявили частини плас- тикової пляшки. За таких обставин вони повинні були діяти відповідно до вимог ст. 177 КПК України.

Також згідно з матеріалами справи вилучення з квартири Ф. пластико- вої пляшки з залишками наркотичного засобу працівники міліції провели з порушенням вимог ст. 186 КПК України, оскільки вона була вилучена без понятих та належно не була упакована. Разом з тим, виконання вимог цьо­го Закону є обов’язковим і тому, що кількість та вагу вилученого наркотич­ного засобу необхідно було встановлювати висновками хіміко-біологічної експертизи.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що частину пластикової пляшки не можна визнати речовим доказом у спра­ві, оскільки вона долучена до справи з порушенням вимог кримінально-про­цесуального законодавства.

З урахуванням наведеного суд правильно виправдав Ф. за ч. 2 ст. 309 КК України.

Разом з тим підлягає виключенню з вироку посилання на те, що огляд місця події може провести тільки слідчий, оскільки згідно зі статтями 104 та 227 КПК України ці дії за певних умов можуть провести працівники органів дізнання та прокурор.

З урахуванням викладеного підстав вважати необгрунтованими судові рішення щодо Ф. у колегії суддів немає.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримі­нальних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора за­довольнила частково, виключила з вироку Київського районного суду м. Оде­си від 25 червня 2004 р. посилання суду на те, що огляд місця події може про­вести тільки слідчий.

У решті цей вирок та ухвалу апеляційного суду Одеської області від

2 листопада 2004 р. щодо Ф. залишила без зміни.


Перекваліфікувавши дії з ч. 2 ст. 307 на ч. 1 ст. 307 КК України, суд не взяв до уваги, що предметом злочинних дій обвинуваченого були особливо небезпечні наркотичні засоби

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 19 квітня 2007р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 95—96

(витяг)

Вироком Судацького міського суду АРК від 18 листопада 2005 р. О. ра­ніше неодноразово судимого (останній раз 21 червня 2000 р. за ч. 2 ст. 140 КК України на 2 роки позбавлення волі) засуджено за ч. 1 ст. 307 КК Украї­ни на 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

В апеляційному порядку вирок щодо О. не переглядався.

Як визнав встановленим суд, 1 серпня 2005 р., близько 14 год., О. на го­родах с. Переваловка м. Судака незаконно придбав дикорослий мак, перевіз його у свій гараж № 63 кооперативу «Восток» по вул. Восточне шосе м. Су­дака, де виготовив з нього наркотичний засіб групи опій та зберігав його з метою збуту.

2  серпня 2005 р. близько 10 год. 5 хв. на перехресті вул. Леніна та Феодо- сійського шосе м. Судака О. був затриманий працівниками міліції, які вияви­ли та вилучили у нього речовину сухою вагою 0,29 г, яка згідно з висновком судово-хімічної експертизи є особливо небезпечним наркотичним засобом — опієм ацетильованим, а близько 17 год. 40 хв. у гаражі О. працівниками мі­ліції було виявлено та вилучено речовину сухою вагою 0,50 г, яка згідно з вис­новком судово-хімічної експертизи є особливо небезпечним наркотичним за­собом — опієм екстракційним.

У касаційному поданні заступник прокурора АРК зазначає, що суд без­підставно перекваліфікував дії О. з ч. 2 на ч. 1 ст. 307 КК України, оскільки предметом його злочинних дій були особливо небезпечні наркотичні засоби, що є кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 307 КК України. Просить вирок скасу­вати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування про­курора, який підтримав касаційне подання, обговоривши його доводи та пе­ревіривши кримінальну справу, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню на таких підставах.

Органами досудового слідства О. було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, а саме: незаконно­му виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні з метою збуту, а також незаконному збуті особливо небезпечних наркотичних засобів, вчинених по­вторно.

Під час судового розгляду справи суд першої інстанції дійшов виснов­ку про відсутність у діях О. кваліфікуючих ознак злочину — «збут особ­ливо небезпечних наркотичних засобів» та «повторність», виключив зазна­чені ознаки з його обвинувачення та кваліфікував дії О. за ч. 1 ст. 307 КК України.

Проте судом було залишено поза увагою те, що предметом злочинних дій О. були особливо небезпечні наркотичні засоби, що є кваліфікуючою озна­кою ч. 2 ст. 307 КК України, а тому вирок підлягає скасуванню з направлен­ням справи на новий судовий розгляд.

Якщо під час нового судового розгляду справи буде доведена вина О. з врахуванням встановлених фактичних обставин справи, суду необхідно пра- внльно кваліфікувати його дії та призначити покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України.

На підставі наведеного, керуючись статтями 395, 396 КПКУкраїнн, ко­легія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Украї­ни касаційне подання заступника прокурора АРК задовольнила.

Вирок Судацького міського суду АРК від 18 листопада 2005 р. щодо О. скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд до того самого суду.

 

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 309 КК України, пе­редбачає вчинення дій, спрямованих на незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання нар­котичних засобів

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 29 березня 2007 р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 97—98

(витяг)

Вироком Феодосійського міського суду АРК від 11 жовтня 2005 р. О., раніше судимого, останній раз 26 квітня 2004 р. Тернопільським міськрайон- ннм судом Тернопільської області за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки позба­влення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК України від відбування пока­рання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік і 6 місяців, засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України О. остаточно призначено покарання у ви­ді 2 років і 6 місяців позбавлення волі.

В апеляційному порядку справа не переглядалась.

О. визнано винуватим у тому, що він 6 серпня 2005 р. у с. Миколаївка Сімферопольського району АРК без мети збуту, повторно придбав у невс- тановленої слідством особи за 50 грн наркотичний засіб — опій ацетнльо- ваннй вагою 0,11 г, з яким, зберігаючи його при собі, попрямував до свого місця проживання в м. Феодосія, де був затриманий у той самий день пра­цівниками міліції. Його визнано також винуватим у вчиненні зазначеного злочину за кваліфікуючою ознакою — незаконне виготовлення наркотичних засобів.

У касаційному поданні прокурор, посилаючись на те, що суд при поста­новлені вироку щодо О. не дав оцінки одній з ознак зазначеного злочину — незаконному перевезенню наркотичних засобів, за якою йому пред’являлось обвинувачення, й неправильно кваліфікував дії засудженого за ознакою — незаконне виготовлення наркотичних засобів, за якою органами досудового слідства О. не було пред’явлено обвинувачення, просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Також прокурор звертає увагу на порушення судом вимог ст. 334 КПК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав подання та вважав необхідним скасувати вирок, а справу направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання про­курора й заперечення засудженого і захисника О., колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню на таких підставах.

У статті 275 КПК України визначено межі судового розгляду: розгляд справи провадиться тільки стосовно підсудних і лише в межах пред’явленого їм обвинувачення.

У разі необхідності доповнити чи змінити пред’явлене обвинувачення або порушити кримінальну справу за новим обвинуваченням чи щодо но­вих осіб суд додержується правил, установлених у статтях 276—278 КПК України.

Як убачається з матеріалів справи, органи досудового слідства пред’яви­ли О. обвинувачення у незаконному придбанні, зберіганні й перевезенні нар­котичних засобів без мети збуту і кваліфікували його дії за ч. 2 ст. 309 КК України за ознакою повторності.

У суді прокурор, який підтримував державне обвинувачення у цій спра­ві, погодився з такою кваліфікацією дій О. і не змінював його відповідно до ст. 277 КПК України.

Суд, не додержуючись правил, установлених у статтях 276—278 КПК України, на порушення вимог ч. 1 ст. 275 КПК України вийшов за межі судо­вого розгляду й визнав О. винуватим, окрім іншого, ще й у виготовленні нар­котичних засобів, хоча цю кваліфікуючу ознаку не було йому інкриміновано органами досудового слідства.

Таке порушення вимог кримінально-процесуального закону визнається колегією суддів істотним.

Також є обґрунтованими й посилання прокурора у поданні на те, що суд не дав оцінку ознаці зазначеного злочину — незаконному перевезенню нар­котичних засобів, за якою йому пред’являлось обвинувачення.

При цьому суду мотивувальній частині вироку взагалі не зазначив, що О. учинив, окрім іншого, також і незаконне перевезення наркотичних засобів і не навів у вироку жодних мотивів виключення цієї ознаки об’єктивної сто­рони злочину з обвинувачення.

Заслуговують на увагу й доводи прокурора у поданні про порушення су­дом вимог ст. 334 КПК України — відсутність у мотивувальній частині виро­ку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Так, об’єктив­на сторона злочину, передбаченого ст. 309 КК України, передбачає вчинення дій, направлених на незаконне виробництво, виготовлення, придбання, збе­рігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів. Суд, викладаючи у мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення О., не зазна­чив обов’язкову ознаку об’єктивної сторони дій О. — те, що ці дії визнаються незаконними.

З урахуванням викладеного вирок підлягає скасуванню, а справа — на­правленню на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 395 і 396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційне подання заступника прокурора АРК задовольнила.

Вирок Феодосійського міського суду АРК від 11 жовтня 2005 р. щодо О. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

 

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 312 КК України обов'язковою озна­кою суб'єктивної сторони цього складу злочину є наявність мети збуту прекурсорів або їх збут для виробництва або виготовлення нар­котичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних спра­вах та Військової судової колегії Верховного Суду України від 26 січня 2007 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 99—101

(витяг)

Вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 3 жов­тня 2002 р. П., раніше чотири рази судимий, останній раз — вироком цього самого суду від 17 червня 1999 р. за ст. 196 КК України на 1 рік виправних робіт з відрахуванням 15% заробітку в дохід держави; постановою цього суду від 9 грудня 1999 р. покарання у виді виправних робіт замінено на один рік позбавлення волі, звільнений за відбуттям покарання, засуджений до позбав­лення волі: за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки; за ч. 2 ст. 308 КК України на 5 років з конфіскацією всього майна; за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки і за ч. 1 ст. 312 КК України на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом частково­го складання покарань П. остаточно визначено покарання у виді позбавлен­ня волі строком на 6 років з конфіскацією всього майна.

Цим самим вироком засуджено Ш., судові рішення щодо якого не оскар­жуються.

П. засуджений за вчинення таких злочинів:

— у перших числах жовтня 2001 р. П. у невстановленому місці з метою особистого вживання незаконно придбав шляхом збирання сухі коробочки маку вагою 300 г, із яких незаконно виготовив наркотичний засіб — макову соломку, яку з метою подальшого виготовлення іншого наркотичного засобу незаконно зберігав у лісовому масиві неподалік ЦЗФ «Червоноградська» в с. Сілець Сокальського району Львівської області;

— 10 жовтня 2001 р. П. у тому самому лісовому масиві незаконно виго­товив для особистого вживання наркотичний засіб — опій екстракційний за­гальною кількістю 1432,5 мл,

— 13 грудня 2001 р. П. та Ш. за попередньою змовою між собою незакон­но проникли до приміщення КП «Аптека 114», що у м. Соснівка Львівської області, звідки таємно викрали медикаменти загального користування на за­гальну суму 936 грн 6 коп. та готівку в сумі 16 грн 32 коп., а П., крім цього, ще й прекурсор-ефедрнн кількістю 5,1 г вартістю 0,05 грн і психотропні речови­ни на суму 159 грн 96 коп.

Крім того, П. у невстановленнй час у невстановленому місці придбав для особистого вживання наркотичну речовину пентабарбітал кількістю 23,26 г, яку незаконно зберігав у схованці в під’їзді будинку по вул. Львівській у м. Соснівка Львівської області до 5 лютого 2002 р.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Львівської області від 3 грудня 2002 р. вирок залишено без зміни.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верхов­ного Суду України від 10 лютого 2004 р. відмовлено в задоволенні касацій­ної скарги засудженого П.

У клопотанні засуджений П. звертав увагу на необґрунтованість його за­судження, зокрема і за ч. 1 ст. 312 КК України, оскільки судом встановлено, що крадіжку прекурсору він вчинив з метою особистого використання, а дис­позиція цієї норми передбачає обов’язкову наявність мети збуту.

Заслухавши суддю-доповідача, промову прокурора, який погодився з поданням, внесеним п’ятьма суддями, і вважав за необхідне вирок у частині засудження П. за ч. 1 ст. 312 КК України скасувати, а справу за цим обвину­ваченням закрити на підставі, передбаченій п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України, у зв’язку з чим пом’якшити покарання, призначене засудженому за сукупніс­тю решти злочинів, у вчиненні яких він визнаний винним, перевіривши ма­теріали справи та обговоривши доводи клопотання, судді Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії дійшли висновку, що воно підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про винність П. у злочинах, за які його засуджено, за ви­нятком злочину, передбаченого ч. 1 ст. 312 КК України, ґрунтуються на все­бічно, повно та об’єктивно досліджених матеріалах справи. Постановлені су­дові рішення в частині його засудження за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 308 і ч. 2 ст. 309 КК України є законними й обґрунтованими.

Однак кваліфікуючи дії засудженого за ч. 1 ст. 312 КК України, місце­вий суд припустився помилки, яка залишилась невиправленою судами апе­ляційної та касаційної інстанцій.

Визнаючи винним і засуджуючи П. за ч. 1 ст. 312 КК України, суду мо­тивувальній частині вироку зазначив, що прекурсори з аптеки П. викрав для власного вживання.

Водночас, відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 312 КК України обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього складу злочину є наявність мети збуту прекурсорів або їх збут.

Оскільки такої мети в діях П. не встановлено, постановлені щодо нього судові рішення в частині засудження за ч. 1 ст. 312 КК України підлягають скасуванню, а справа — закриттю за відсутністю в його діях цього складу злочину.

Керуючись статтями 4004, 40010 КПК України, Верховний Суд України клопотання засудженого П. задовольнив частково.

Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 3 жовтня 2002  р., ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Львівської області від 3 грудня 2002 р., ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 10 лю­того 2004 р. у частині засудження П. за ч. 1 ст. 312 КК України скасувати, а справу закрити за відсутністю в діях засудженого зазначеного складу злочину.

Вважати П. засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлен­ня волі, за ч. 2 ст. 308 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, за ч. 2 ст. 309 КК України на 2 роки позбавлення волі. Остаточ­не покарання за сукупністю злочинів визначити на підставі ст. 70 КК Украї­ни шляхом часткового складання призначених покарань у виді позбавлення волі на 5 років 8 місяців з конфіскацією всього майна.

 

[1] Див. також: Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини про­ти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 328—331; Судова практика Верховного Суду України у кримінальних спра­вах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «!н Юре», 2007. — С. 307—310; Судо­ва практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 101—103.