ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Пост. ПВСУ від 2 липня 1976 р. № 4 «Про судову практику в справах про знищення та пошкодження державного чи колективного майна шля­хом підпалу або внаслідок порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки» // Постанови... — С. 103—107

Пост. ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи ра­діоактивними матеріалами» // ВВСУ. — 2002. — №4. — Вкладка. — С. 2—9

Пост. ПВСУ від 23 грудня 2005 р. № 13 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єд­наннями» // ВВСУ. — 2006. — №1. — С. 2—6

З метою однакового і правильного застосування судами законодавства при розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинни­ми об’єднаннями, Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу судів на те, що при розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями, необхідно врахову­вати: норми Кримінального кодексу України (далі — КК), в яких визначе­но особливості кримінальної відповідальності осіб, котрі вчинили злочини у співучасті (статті 26—31); ознаки злочину, що вказують на його вчинення організованою групою (ч. 3 ст. 28) або злочинною організацією (ч. 4 ст. 28); положення статей Особливої частини КК, якими передбачено додаткові озна­ки спеціальних видів таких груп чи організацій (статті 257, 258, 260).

Суди мають досліджувати докази не лише стосовно конкретних злочи­нів, а й щодо тих ознак, які вказують на їх вчинення саме організованою гру­пою чи злочинною організацією, — щодо виду об’єднання, мети його створен­ня і плану злочинної діяльності, тривалості існування, матеріальної бази, кіль­кісного складу, вербування нових членів, структури та ієрархії об’єднання, наявності в нього корупційннх зв’язків, існування певних правил поведінки його членів, розподілу між ними функцій тощо. У мотивувальній частині ви­року необхідно наводити дані про те, коли саме і протягом якого часу було утворено організовану групу чи злочинну організацію, як довго вона функціо­нувала, відомості про організаторів об’єднання та характер стосунків, які скла­лися між ними і членами останнього.

При розгляді багатоепізодних справ судам слід установлювати, на якому етапі злочинної діяльності об’єднання набуло ознак стійкого і до якого са­ме виду воно належить, маючи на увазі, що нерідко об’єднання зазнає таких змін після вчинення ряду злочинів у простих формах співучасті (групою осіб або групою осіб за попередньою змовою) чи трансформується з одного виду в інший (наприклад, декілька організованих груп об’єднуються в злочинну організацію, організована група озброюється і набуває ознак банди).

2. Суди мають ретельно з’ясовувати характер дій тих осіб, котрих органи досудового слідства визнали організаторами злочинної діяльності стійких об’єднань чи вчинення конкретних злочинів у простих формах співучасті, оскільки, як правило, такі особи є найбільш небезпечними суб’єктами орга­нізованої злочинної діяльності. При цьому слід ураховувати, що відповідно до ч. 3 ст. 27 КК організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням, а також особа, яка утворила організовану групу або злочинну організацію чи керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності такої групи або організації.

3. При з’ясуванні змісту ознак, за якими особа може бути визнана орга­нізатором вчинення злочину (злочинів) у простих формах співучасті, потріб­но виходити з того, що дії організаційного характеру полягають в об’єднанні дій інших співучасників і спрямуванні їх на вчинення одного чи декількох злочинів або в координації поведінки цих осіб.

Організація вчинення злочину (злочинів) може полягати в залученні співучасників усіх видів (виконавців, пособннків, підбурювачів, інших орга­нізаторів) або лише одного з них (наприклад, виконавців) і здійснюватись у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення тощо. Мета зберегти єдність співучасників для подальшої злочинної діяльності при цьо­му не ставиться.

Керування підготовкою злочину (злочинів) виявляється у спрямуванні дій виконавця, пособннка, підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: замовлення злочину; підшукування або пристосування засобів чи знарядь його вчинення; залучення співучасників, інструктування їх щодо виконання відповідних злочинних діянь; усунення перешкод та інше умисне створення умов для вчинення злочину, зокрема розроблення заходів щодо нейтралізації діяльності правоохоронних органів (організація підкупу працівника такого органу, застосування насильства до нього або його близь­ких, усунення з посади чи інше блокування його діяльності, яка може пере­шкодити реалізації злочинних намірів); визначення місць переховування співучасників після вчинення злочину та його знарядь, а також предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо.

Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зу­силь інших співучасників на безпосереднє виконання діянь, що становлять об’єктивну сторону складу злочину (діяння виконавця), або на забезпечення такого виконання (діяння пособника та підбурювача). Воно може полягати в інструктуванні учасників злочину щодо виконання тих чи інших діянь, які становлять об’єктивну сторону складу злочину, або щодо забезпечення їх ви­конання, у координації злочинних дій співучасників (розставлення останніх на місці злочину, визначення послідовності їх дій, налагодження зв’язку між ними), у забезпеченні прикриття цих дій тощо.

Дії організатора злочину (злочинів) при простій формі співучасті на­лежить кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, якою передбачено відповідальність за вчинений злочин, із посиланням на ч. 3 ст. 27 КК, а якщо він був одним із виконавців діянь, що становлять об’єктивну сторону складу цього злочину, — без посилання на зазначену норму. Якщо ж особа брала участь у вчиненні одного злочину як організатор, а іншого — як виконавець, пособник чи підбурювач, її дії в кожному випадку мають кваліфікуватися са­мостійно.

4. Утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стій­кого злочинного об’єднання для заняття злочинною діяльністю. Зазначені дії за своїм змістом близькі до дій з організації злочину і включають підшу­кання співучасників, об’єднання їхніх зусиль, детальний розподіл між ни­ми обов’язків, складення плану, визначення способів його виконання. Проте основною метою організатора такої групи (організації) є утворення стійкого об’єднання осіб для заняття злочинною діяльністю, забезпечення взаємозв’яз­ку між діями всіх учасників останнього, упорядкування взаємодії його струк­турних частин.

5. Керування організованою групою або злочинною організацією поля­гає у вчиненні сукупності дій, спрямованих на управління їх функціонуван­ням як стійких об’єднань осіб (забезпечення існування, відповідного рівня організованості, дотримання загальних правил поведінки і дисципліни; вер­бування нових учасників, розподіл або перерозподіл між ними функціональ­них обов’язків; планування конкретних злочинів і злочинної діяльності в ці­лому; організація заходів щодо прикриття останньої; вдосконалення струк­тури об’єднання) та здійсненням ними злочинної діяльності (визначення її мети і напрямів, конкретних завдань об’єднання, його структурних частин або окремих учасників, координація їхніх дій; ініціювання здійснення певного виду злочинної діяльності чи вчинення конкретних злочинів тощо).

Зазначені дії організаційного характеру можуть здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, давання доручень, проведення інструктажів, прийняття звітів про виконання тих чи інших дій, застосування заходів впли­ву щодо учасників злочинного об’єднання за невиконання наказів і доручень або порушення встановлених у ньому правил поведінки.

6. Забезпечення фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації може полягати і в організації постачання їй коштів іншими особами, і в безпосередньому його здійсненні. У такий спосіб кошти можуть спрямовуватись на фінансування витрат, пов’язаних як із функціо­нуванням організованої групи чи злочинної організації (придбання автотех- нічних засобів, зброї чи іншого майна, оренда приміщення, виплата коштів членам цих об’єднань за виконання ними відповідних функцій, а також ви­нагороди виконавцям та іншим співучасникам злочинів, підкуп представни­ків влади, здійснення розвідувальних заходів, вкладання коштів у незаконну підприємницьку діяльність тощо), так і зі вчиненням конкретного злочину.

При цьому слід мати на увазі, що здійснення іншого, крім фінансового (наприклад, матеріально-технічного, інформаційного), забезпечення злочин­ної діяльності організованої групи чи злочинної організації за змістом ч. 3 ст. 27 КК не є підставою для визнання особи організатором. Це можливо ли­ше за умови вчинення нею й інших дій, відповідальність за які передбачено зазначеною нормою.

7. Організація приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації може полягати у координації дій щодо легалізації (відмивання) доходів, одержаних зазначеними об’єднаннями злочинним шля­хом; підкупу осіб, уповноважених на виконання функцій держави; створення умов для проникнення учасників цих об’єднань до органів влади з метою за­безпечити безпеку злочинної діяльності та виїзду учасників такої діяльності за межі регіону чи країни; збуту предметів, здобутих злочинних шляхом; мас­кування слідів злочину; фізичного знищення потерпілих чи свідків, а також тих співучасників, які могли б виступити як свідки. Таке приховування є специфічною формою пособницької діяльності.

У разі, коли приховування, на організацію якого були спрямовані дії особи, саме по собі утворює склад окремого злочину (наприклад, убивство, знищення чи пошкодження майна, давання хабара, легалізація (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом) і це охоплювалось умислом такої осо­би, її дії необхідно додатково кваліфікувати ще й як організацію відповідного злочину.

8. Якщо конкретні дії організаційного характеру (організація відповід­ного стійкого злочинного об’єднання або керування ним) за своїми ознаками утворюють самостійний склад злочину, то особу, яка їх вчинила, треба визна­вати виконавцем такого злочину, а її дії додатково кваліфікувати за відповід­ною статтею Особливої частини КК (зокрема, за ч. 1 ст. 255, ст. 257).

9. Під організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК) належить розуміти внутріш­ньо стійке об’єднання трьох і більше осіб, яке було попередньо утворене з ме­тою вчинення ряду злочинів або тільки одного, який потребує ретельної дов­готривалої підготовки. Таку групу слід вважати утвореною з моменту досяг­нення її учасниками домовленості про вчинення першого злочину за наявнос­ті планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності.

10. Злочинна організація (ч. 4 ст. 28 КК) — це внутрішньо й зовнішньо стійке ієрархічне об’єднання трьох і більше осіб або двох і більше організова­них груп (структурних частин), метою діяльності якого є вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів чи тільки одного, що вимагає ретельної довго­тривалої підготовки, або керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинну організацію слід вважати утвореною (створеною), якщо після досягнення особами згоди щодо вчинення першого тяжкого чи особливо тя­жкого злочину, але до його закінчення об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак такої організації. При цьому не має значення, передувала набуттю об’єд­нанням ознак злочинної організації стадія його існування як організованої групи чи зазначена організація була одразу створена як така.

Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об’єд­нанням усіх обов’язкових ознак злочинної організації, ці злочини за наявності до того підстав необхідно кваліфікувати як такі, що вчинені організованою групою.

11. Стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізувати, як внутріш­нім (наприклад, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об’єднання відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу тощо).

На здатність об’єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючнм фак­торам указують, зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність плану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.

Ознаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути вста­новлення корупційннх зв’язків в органах влади, наявність каналів обміну ін­формацією щодо діяльності конкурентів по злочинному середовищу, ство­рення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх на­повнення й використання тощо.

Набуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й ознак зов­нішньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяж­ких і особливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну організацію.

12. Структура злочинного об’єднання — це його внутрішня побудо­ва, яка визначається відповідною конфігурацією і змістом стійких зв’язків учасників об’єднання та забезпечує психологічну єдність і стабільність остан­нього.

Ієрархічність злочинної організації полягає у підпорядкованості учас­ників останньої організатору і забезпечує певний порядок керування таким об’єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв’язків та прин­ципів взаємозалежності його учасників або структурних частин при здійс­ненні спільної злочинної діяльності.

13. Вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому об’єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів.

14. Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК суб’єктом злочину, вчиненого організо­ваною групою, може визнаватись лише особа, яка є учасником такого об’єд­нання, причому не тільки та, котра була одним із виконавців злочину, а й та, котра його готувала. Тому у випадках, коли діяльність організованої групи була припинена на стадії готування злочину чи ця група здійснила готуван­ня, а діяння, що становить об’єктивну сторону складу злочину, було викона­не не всіма, а одним чи двома її учасниками, суди мають кваліфікувати зло­чин як учинений організованою групою.

15. При кваліфікації злочинів, учинених організованою групою або зло­чинною організацією, суди повинні дотримувати положень ч. 1 ст. 30 КК про умови відповідальності організаторів та учасників таких об’єднань, врахо­вуючи при цьому, що зазначені умови є неоднаковими і залежать від того, у складі якого об’єднання особа вчиняла злочини, — організованої групи чи злочинної організації. Якщо в першому випадку відповідальність настає тільки за злочинні дії осіб, які зорганізувалися, то в другому — і за саму орга­нізацію для злочинної діяльності, тобто злочинами визнаються і створення злочинної організації та (або) вступ до неї, безвідносно до того, чи розпочали її учасники вчинювати конкретні злочини. Тому злочини, вчинені у складі злочинної організації, належить самостійно кваліфікувати за відповідними нормами за сукупністю з нормою, яка передбачає відповідальність за ство­рення такої організації, участь у ній чи у вчинюваних нею злочинах (ч. 1 ст. 255 КК).

16. Бандитизм становить окремий різновид спільної злочинної діяльно­сті, специфічними проявами якої в цьому разі є організація озброєної банди та участь у ній або у вчинюваному нею нападі. Для притягнення особи до від­повідальності за ст. 257 КК достатньо вчинення нею хоча б одного з цих діянь (за умови, що організацію банди доведено). Суд має з’ясовувати, в якій саме формі особа вчинила бандитизм, та зазначати це у вироку з наведенням від­повідних мотивів.

17. Бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або зло­чинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох напа­дів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного та­кого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки.

Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками зго­ди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спіль­ної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об’єднання на­було всіх обов’язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об’єднання як організованої групи або зло­чинної організації чи банда одразу була створена як така.

Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об’єд­нанням усіх обов’язкових ознак банди, ці злочини за наявності до того під­став необхідно визнавати такими, що вчинені організованою групою чи зло­чинною організацією.

Оскільки ст. 257 КК передбачено відповідальність за організацію банди, а не за організаційну діяльність щодо її створення, дії обвинувачених можна кваліфікувати як закінчений бандитизм лише у випадках, коли банду дійсно було організовано. Організаційна ж діяльність, яка не дала такого результа­ту, може розцінюватись як замах на бандитизм.

18. Обов’язковими ознаками організації банди є мета цієї діяльності — вчинення нападів — та озброєність її учасників або хоча б одного з них (в остан­ньому випадку інші учасники мають знати про це й усвідомлювати можли­вість застосування зброї під час нападів). Організація такого об’єднання утво­рює склад бандитизму незалежно від того, чи встигли його учасники здійс­нити хоча б один із намічених нападів.

19. Організацією озброєної банди належить визнавати створення як ор­ганізованої групи чи злочинної організації, що вже озброєні, але ще не вчи­нили нападів, так і таких стійких об’єднань, які, щоб дістати зброю, вчиня­ють напади на військовослужбовців, працівників правоохоронних органів тощо. Уже в момент нападу з метою заволодіння зброєю ці об'єднання ста­ють бандою, оскільки в такий спосіб її члени озброюються.

20. У випадках, коли для вирішення питання про належність відповід­них предметів до зброї, а також питання про їх придатність до використання за цільовим призначенням потрібні спеціальні знання, у справі необхідно при­значати експертизу, яку слід проводити у відповідних експертних установах. Для вирішення лише другого питання достатньо участі спеціаліста.

Треба мати на увазі, що банда може бути озброєна і гладкоствольною зброєю.

21. Роз’яснити судам, що дії, які полягають у незаконному заволодінні вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибу­ховими пристроями, їх придбанні, виготовленні, ремонті, або в незаконному заволодінні радіоактивними матеріалами чи їх придбанні, або у виготовлен­ні, ремонті холодної зброї, вчинені з метою організації банди, а також анало­гічні дії учасників уже існуючої банди чи збут останніми зазначених предме­тів належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ст. 262 або ч. 1 чи ч. 2 ст. 263 КК.

Дії ж учасників банди, пов’язані з незаконним носінням, зберіганням, ремонтом та передачею (один одному) предметів, якими вона озброєна, є складовими елементами бандитизму і додаткової кваліфікації за ст. 263 КК не потребують.

22. Оскільки законом установлено відповідальність за сам факт органі­зації банди, то особа, яка була одним із її організаторів, визнається виконав­цем злочину, передбаченого ст. 257 КК, навіть якщо вона в подальшому не брала участі в діяльності банди.

23. Участь в озброєній банді слід розуміти не тільки як безпосереднє здійснення нападів, а й як сам факт вступу особи до неї чи вчинення будь- яких дій, спрямованих на створення сприятливих умов для її функціонування (надання транспорту, приміщень, здійснення фінансування та матеріально- технічного забезпечення, постачання зброї, підшукання об’єктів для нападу, зберігання зброї, злочинно набутого майна, коштів тощо). Проте в будь-яко­му разі участь у банді (як форма бандитизму) обов’зково передбачає членст­во особи в цьому об’єднанні, яке набувається шляхом вступу до останнього. Вчинення зазначених дій особою, яка не є учасником банди, належить розці­нювати як пособннцтво у бандитизмі.

24. Нападом озброєної банди є дії, спрямовані на досягнення злочинно­го результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування. Такий напад вважається здійсненим і в тих ви­падках, коли члени банди не застосовували зброї, яка перебувала в їх розпо­рядженні.

25. Участь у вчинюваному бандою нападі може брати й особа, яка не входить до її складу. Проте дії такої особи можна кваліфікувати за ст. 257 КК тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що є учасником нападу, який вчинює банда. Якщо ж зазначена особа не брала безпосередньої участі у на­паді, а лише якимось чином сприяла в його вчиненні, її дії слід вважати пособництвом.

Особи, які не були учасниками банди і не усвідомлювали факту її існу­вання, але в будь-який спосіб сприяли у вчиненні нею нападу, несуть відпо­відальність за злочин, що охоплювався їхнім умислом.

26. Суди мають ураховувати, що ст. 257 КК, яка містить законодавче ви­значення поняття бандитизму, не передбачає ні якихось конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов’язкової ознаки складу цього злочину, ні відповідальності за вчинення її членами під час нападу злочинних діянь, які утворюють самостійні склади злочинів (крім відповідальності за організацію банди, участь у ній та у вчинюваних нею нападах). Тому в таких випадках су­дам належить керуватися положенням ст. 33 КК, згідно з яким за сукупності злочинів кожен із них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або час­тиною статті Особливої частини КК.

27. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верхов­ного Суду України від 7 липня 1995 р. № 9 «Про судову практику в справах про бандитизм».