ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ^[1]

Пост. ПВСУ від 2 березня 1973 р. № 2 «Про судову практику в спра­вах про обман покупців» // Постанови... — С. 134—140

Пост. ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 6 «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів» // Постанови... — С. 108—111

Пост. ПВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3 «Про практику застосування су­дами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» // ВВСУ. — 2003. — №3. — С. 2—6

Пост. ПВСУ від 8 жовтня 2004 р. № 15 «Про деякі питання засто­сування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів» // ВВСУ. — 2004. — № 11. — С. 8—13

Пост. ПВСУ від 15 квітня 2005 р. № 5 «Про практику застосування су­дами законодавства про кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» // ВВСУ. — 2005. — №5. — С. 9—12

Пост. ПВСУ від 3 червня 2005 р. № 8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил» // ВВСУ. — 2005. — № 6. — С. 10—13

Постанову про порушення кримінальної справи скасовано всупереч положенням ст. 94 КПК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 травня 2005р. //ВВСУ. — 2006. — №2. — С. 26—27

(витяг)

Приморський районний суд м. Маріуполя постановою від 20 травня 2004 р. скасував постанову начальника Маріупольської митниці від 25 берез­ня 2004 р. про порушення кримінальної справи щодо Н. за наявності в його діях ознак злочину, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 201 КК.

Начальник Маріупольської митниці постановою від 25 березня 2004 р. порушив кримінальну справу за ч. 1 ст. 201 КК щодо Н., який при перетині митного кордону України приховав від митного контролю 10 тис. євро.

Скасовуючи постанову від 25 березня 2004 р. як таку, що ухвалена неза­конно, районний суд керувався тим, що законодавець виключив з чинного КК кримінальну відповідальність за контрабанду валюти, а п. 39 ст. 1 МК не мо­же бути підставою для визнання валюти товаром.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 28 липня 2004 р. поста­нову районного суду від 20 травня 2004 р. залишив без зміни.

У касаційному поданні заступник прокурора Донецької області, вва­жаючи, що в діях Н. є склад злочину, відповідальність за який передбаче­на ст. 201 КК, порушив питання про скасування судових рішень щодо цієї особи у зв’язку з недотриманням судами норм кримінального та криміналь­но-процесуального законів та направлення справи на новий судовий роз­гляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора про необхідність задоволення касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведе­ні у касаційному поданні доводи, колегія суддів Судової палати у криміналь­них справах Верховного Суду України визнала, що подання підлягає частко­вому задоволенню з таких підстав.

У ст. 201 КК передбачено кримінальну відповідальність за контрабан­ду, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах.

Диспозиція зазначеної статті є бланкетною і роз’яснення термінів, які згадуються в ній, дане в ст. 1 МК, в п. 39 якої визначено поняття «товар». Відповідно до п. 39 ст. 1 МК товари — це будь-яке рухоме майно, в тому чис­лі валютні та культурні цінності. До валютних цінностей за змістом п. 1 ст. 1 цього Кодексу належить валюта України та іноземна.

Згідно з постановою про порушення кримінальної справи від 25 березня 2004 р. н. перемістив через митний кордон України з приховуванням від ми­тного контролю 10 тис. євро, що є великим розміром.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що п. 39 ст. 1 МК не може бути підставою для притягнення Н. до кримінальної відповідально­сті за ст. 201 КК, не ґрунтуються на законі та є помилковими.

Про те, що у справі суд мав керуватися положеннями МК, свідчить ст. 7 цього Кодексу, в якій передбачено, що законодавство України з питань мит­ної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, законів Украї­ни та інших нормативно-правових актів з питань митної справи.

Апеляційний суд безпідставно зазначив, що порушення встановленого законом порядку переміщення валюти України через митний кордон визна­ється порушенням тільки митних правил і не може бути злочином, навіть як­що вчинене у великих розмірах.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних спра­вах Верховного Суду України дійшла висновку, що постанова Приморського районного суду м. Маріуполя та ухвала Апеляційного суду Донецької облас­ті є такими, що суперечать вимогам ст. 94 КПК, й з урахуванням наведеного касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнила частково: скасувала постанову Приморського районного суду м. Маріупо­ля від 20 травня 2004 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 липня 2004 р. щодо Н.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 КК України обов'язковою умовою, за якої настає відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одер­жаних злочинним шляхом, є одержання таких доходів унаслідок вчи­нення визначеного у п. 1 примітки до ст. 209 КК України суспільно небезпечного протиправного діяння

Ухвала спільного засідання Судової палати у кримінальних спра­вах та Військової судової колегії Верховного Суду України від 26 січня 2005  р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. —2007. — Вип.. 1(3). — С. 36—38

(витяг)

Вироком Підволочнського районного суду Тернопільської області від 22 вересня 2004 р. Л. засуджено:

— за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 3 роки 5  місяців позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємниць­кою діяльністю строком на 3 роки, без конфіскації майна;

— за ч. 1 ст. 209 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяль­ністю на 2 роки, з конфіскацією 3800 грн, отриманих злочинним шляхом, без конфіскації майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів Л. остаточно ви­значено 3 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права займатись підприємницькою діяльністю строком на 3 роки, з конфіскацією 3800 грн, отриманих злочинним шляхом, без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України Л. від відбування основного покарання звільнена з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік.

Відповідно до ст. 76 КК України на засуджену покладено обов’язок пові­домляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання.

В апеляційному і касаційному порядку вирок не переглядався.

У клопотанні в порядку виключного провадження засуджена Л. пору­шила питання про скасування вироку в частині її засудження за ч. 1 ст. 209 КК України у зв’язку з відсутністю в її діях складу цього злочину. Посилала­ся на те, що згідно з договором грошима, які були використані на закупівлю худоби у липні 2003 р., вона до 31 грудня 2003 р. володіла законно, оскільки отримала їх під звіт.

Клопотання внесено на судовий розгляд спільного засідання за подан­ням, підписаним п’ятьма суддями Верховного Суду України.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який вважав, що клопо­тання засудженої Л. підлягає задоволенню, перевіривши викладені у клопо­танні доводи та матеріали справи, судді Судової палати у кримінальних спра­вах та Військової судової колегії вважають, що клопотання є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

За вироком суду Л. засуджено за те, що 1 серпня 2002 р. між нею як суб’єктом підприємницької діяльності і ТОВ «Заготзбут» було укладено до- говір-доручення на закупівлю худоби. 2 квітня 2003 р. сторони уклали новий договір-доручення № 6/01 на закупівлю худоби, на підставі якого Л. отримала в касі ТОВ «Заготзбут» під звіт 30 800 грн. Частина цих грошей (16 682 грн) була призначена на погашення кредиторської заборгованості товариства пе­ред нею, а 14 118 грн було призначено для закупівлі худоби від виробника. Однак Л. у встановлений строк (до 31 грудня 2003 р.) гроші товариству не повернула, а зазначену суму витратила на власні потреби.

Крім того, із привласнених 14 118 грн Л. протягом липня 2003 р. закупи­ла худобу для ТОВ «Заготсервіс» на суму 3800 грн. За здану худобу в зазна­ченому підприємстві вона отримала 3800 грн і використала їх на власні по­треби, легалізувавши таким чином 3800 грн.

Як убачається з вироку суду, дії Л. були кваліфіковані за ч. 1 ст. 209 КК України, оскільки вона вчинила фінансову операцію — протягом липня 2003 р. закупила худобу для ТОВ «Заготсервіс» на суму 3800 грн за рахунок грошей, які отримала у ТОВ «Заготзбут» за договором від 2 квітня 2003 р. під звіт, зі строком повернення 31 грудня 2003 р.

За змістом ч. 1 ст. 209 КК України злочин, у результаті якого отримані незаконні доходи, обов’язково має передувати легалізації.

У той же час відповідно до формулювання обвинувачення, викладено­го у вироку, привласнення коштів ТОВ «Заготзбут» Л. полягало у тому, що вона не повернула їх у строк, встановлений договором, тобто до 31 грудня 2003 р., і використала на власні потреби. Таким чином, гроші, які були у Л. в липні 2003 р., ще не були нею привласнені, а тому вчинення нею фінансової операції з використанням грошей, які були в її розпорядженні на законних підставах (за договором), не можна вважати легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом.

За таких обставин вирок Підволочиського районного суду Тернопіль­ської області від 22 вересня 2004 р. у частині засудження Л. за ч. 1 ст. 209 КК України підлягає скасуванню, а справа — закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю в діянні складу злочину, оскільки Л. був вчине­ний предикатний злочин.

З огляду на наведене, керуючись статтями 400⁴ і 400¹⁰ КПК України, Верховний Суд України клопотання засудженої Л. задовольнив.

Вирок Підволочиського районного суду Тернопільської області від 22 ве­ресня 2004 р. щодо Л. у частині її засудження за ч. 1 ст. 209 КК України ска­сував. Справу закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю в діянні складу злочину.

Л. визнана засудженою за ч. 5 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права займатися підприємницькою діяльністю строком на 3 роки, без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України Л. від відбування основного покарання звільнена з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік. Відповідно до ст. 76 КК України на засуджену покладено обов’язок повідомляти органи кримі­нально-виконавчої системи про зміну місця проживання.

В іншій частині вирок залишено без змін.

Умисне ухилення від сплати податків, поєднане із складанням заві- домо неправдивих документів, яке спричинило тяжкі наслідки, пра­вильно кваліфіковано за ч. 3 ст. 212 і ч. 2 ст. 366 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 20 лютого 2007 р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 90—91

(витяг)

Вироком Перевальського районного суду Луганської області від 27 лнп- ня 2006 р. Т. засуджено:

— за ч. 3 ст. 212 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господар­ських та організаційно-розпорядчих функцій, строком на 1 рік та з конфіска­цією всього майна, що є її власністю;

— за ч. 2 ст. 366 КК України на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарсь­ких та організаційно-розпорядчих функцій, строком на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України Т. визначено остаточне покарання 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з вико­нанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функ­цій, строком на 1 рік та з конфіскацією всього майна, що є її власністю.

На підставі ст. 75 КК України Т. звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням відповідно до ви­мог ст. 76 КК України обов’язку повідомляти органи кримінально-виконав­чої системи про зміну місця проживання.

У апеляційному порядку вирок щодо Т. не переглядався.

Т. визнано судом вннною і засуджено за те, що вона, обіймаючи посаду головного бухгалтера ВАТ Державної холдингової компанії «Луганськвугле- буд», що розташовувалося в м. Перевальську Луганської області, і будучи службовою особою, у 2002 році не внесла у рахунок валового доходу цього підприємства суми кредиторської заборгованості, за якими спливли строки позовної давності, що призвело до несплати цим підприємством податку на прибуток у сумі 303 731 грн.

Також Т. при складанні декларації про прибуток за ІУ квартал 2002 р., яка є офіційним документом, внесла до неї завідомо неправдиві відомості — занизила валові прибутки підприємства в сумі 1 012 438 грн 24 коп., тобто приховала об’єкт оподаткування, що призвело до несплати до бюджету подат­ку в сумі 303 731 грн, що призвело до настання тяжких наслідків.

У касаційному поданні прокурора порушується питання про зміну ви­року суду щодо Т. — виключення з нього додаткового покарання у вигляді конфіскації майна. Свою вимогу прокурор обґрунтовує тим, що, звільнивши Т. від відбування покарання з випробуванням, суд неправильно призначив їй додаткову міру покарання у виді конфіскації майна, оскільки в цьому ви­падку таке покарання за чинним законодавством не передбачено.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Висновки суду про доведеність винності Т. у вчиненні злочинів та ква­ліфікацію її дій за ч. 3 ст. 212 і ч. 2 ст. 366 КК України у поданні не оспорю­ються.

У той же час при призначенні покарання суд допустив помилку.

Відповідно до вимог ст. 77 КК України у разі звільнення особи від відбу­вання покарання з випробуванням можуть бути призначені лише певні пере­лічені в цій статті додаткові покарання, серед яких конфіскації майна немає.

Отже, при засудженні Т. та звільненні від відбування покарання з ви­пробуванням суд не мав права застосовувати додаткове покарання у виді конфіскації майна. Тому рішення про застосування такого додаткового пока­рання підлягає виключенню з вироку суду, як стосовно цього правильно по­рушено питання в поданні прокурора.

Керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила касаційне подання заступника прокурора Луганської області задовольнити.

Вирок Перевальського районного суду Луганської області від 27 липня 2004 р. щодо Т. змінити, виключити з нього рішення про призначення додат­кового покарання у вигляді конфіскації майна.

В іншій частині цей вирок залишити без зміни.

Злочинні дії перекваліфіковано з ч. 3 ст. 199 на ч. 2 ст. 199 КК Украї­ни, оскільки не встановлено, що придбання, зберігання, перевезення та збут підробленої національної валюти України засуджені здійсню­вали у складі організованої групи

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 квітня 2007р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 91—94

(витяг)

Вироком Бучацького районного суду Тернопільської області від 30 черв­ня 2006 р. засуджено:

— Ш. за ч. 3 ст. 199 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а на підставі ст. 75 КК Украї­ни його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців;

— Ч. за ч. 3 ст. 199 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а на підставі ст. 75 КК Украї­ни її звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим стро­ком тривалістю 2 роки 6 місяців;

— К. за ч. 3 ст. 199 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим стро­ком тривалістю 2 роки 6 місяців;

— Г. за ч. 3 ст. 199 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 1 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а на підставі ст. 75 КК Украї­ни його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців.

Постановлено стягнути з Ш., Ч., К. та Г. солідарно на користь науково- дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВСУ в Тернопіль­ській області 753 грн 20 коп. судових витрат.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

Як зазначено у вироку, Ш. у червні 2005 р., отримавши від особи, справа щодо якої виділена в окреме провадження, підроблені банкноти НБУ номі­налом по 100 та 200 грн на загальну суму 2300 грн, перевіз їх до місця свого проживання в с. Підзамочок Бучацького району Тернопільської області для зберігання з метою подальшого збуту.

На початку лютого 2006 р. Ш. створив організовану групу, діяльність якої була спрямована на придбання, зберігання, перевезення з метою збуту та збут підробленої національної валюти України. До складу цієї групи ввій­шли Ч., К. та Г. 10 лютого 2006 р. Ш. з метою збуту підробленої національної валюти України взяв сховані у своєму будинку в с. Підзамочок три підроблені банк­ноти по 200 грн, які передав Ч. з метою збуту, а вона, у свою чергу, з цією ж метою передала їх К.

14 лютого 2006 р. вдень К. передав одну зазначену банкноту Г., а той по­зичив цю банкноту С., який не запідозрив підробки.

Після цього Г. намагався розміняти підроблену банкноту номіналом 200 грн на автозаправній станції «Лана» у м. Бучачі, однак оператор АЗС П., запідозривши підробку, повернув банкноту Г.

16 лютого 2006 р. К., перебуваючи у барі «Орхідея» у м. Бучачі, пред’явив до оплати підроблену банкноту номіналом 200 грн та отримав здачу в сумі 192 грн 20 коп.

Цього ж дня К., перебуваючи в зазначеному барі разом з Г, ще раз пред’явив до оплати підроблену банкноту номіналом 200 грн, проте злочин до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, оскільки бармен М., запідозрив­ши підробку, повернула банкноту К.

17 лютого 2006 р. у помешканні Ш. працівниками міліції було виявлено та вилучено п’ять підроблених банкнот НБУ номіналом 200 грн та одну під­роблену банкноту номіналом 100 грн.

У касаційному поданні заступник прокурора зазначає про неправильне застосування судом кримінального закону, просить змінити вирок щодо за­суджених, перекваліфікувати їх дії з ч. 3 ст. 199 на ч. 2 ст. 199 КК України та стягнути з них судові витрати у дольовому порядку.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який просив задовольнити касаційне подання, перевіривши матеріали спра­ви та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню на таких підставах.

Кваліфікуючи дії Ш., Ч., К. та Г. за ч. 3 ст. 199 КК України як придбання, зберігання, перевезення з метою збуту та збут підроблених банкнот НБУ, вчинені організованою групою, суд не врахував, що відповідно до ч. 3 ст. 28

КК України злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його вчиненні брали участь три і більше осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та інших злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Проте у внроку місцевого суду не наведено ознак стійкості групи, в яку, на думку місцевого суду, зорганізувалися Ш., Ч., К. та Г. Вирок не містить доказів того, що засуджені розробили (хоча б у загальних рисах) і схвалили план злочинної діяльності, розподілили між собою ролі, вербували нових членів, встановили загальні правила поведінки, прикривали свою діяльність як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб.

За таких обставин дії Ш., Ч., К. та Г. підлягають перекваліфікації з ч. 3 ст. 199 на ч. 2 ст. 199 КК України.

Крім того, призначаючи засудженим покарання за вчинений ними зло­чин, суд неправильно застосував кримінальний закон.

Так, у ст. 77 КК України законодавець передбачив вичерпний перелік додаткових покарань, які можуть бути призначені у разі звільнення засудже­ної особи від відбування покарання з випробуванням. Конфіскація майна у цьому переліку не значиться, а тому суд не міг засудженим, яких він звіль­нив від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, призначити цей вид додаткового покарання.

Крім того, на порушення вимог ч. 2 ст. 93 КПК України суд стягнув су­дові витрати з Ш., Ч., К. та Г. солідарно, хоча відповідно до зазначеної норми закону мав визначити розмір стягнення цих витрат у дольовому порядку з кожного із засуджених, ураховуючи при цьому ступінь вини кожного з них та їх майновий стан.

До того ж, на порушення вимог ст. 334 КПК України суд зазначив у ви­року про вчинення злочину В., хоча справа щодо цієї особи виділена в окре­ме провадження, а тому це посилання підлягає виключенню з вироку.

У зв’язку із застосуванням кримінального закону, який передбачає від­повідальність за менш тяжкий злочин, колегія суддів вважає за необхідне по­м’якшити призначене засудженим покарання.

З  огляду на наведене та керуючись статтями 395, 396 КПК України, ко­легія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду Украї­ни ухвалила касаційне подання заступника прокурора Тернопільської облас­ті задовольнити.

Вирок Бучацького районного суду від 30 червня 2006 р. щодо Ш., Ч., К. та Г. змінити.

Перекваліфікувати дії Ш., Ч., К. та Г. з ч. 3 ст. 199 на ч. 2 ст. 199 КК України і призначити їм за цим законом покарання із застосуванням ст. 69 КК Украї­ни у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки кожному.

На підставі ст. 75 КК України засуджених звільнити від відбування по­карання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців.

Стягнути з Ш., Ч., К. та Г. судові витрати на користь науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВСУ в Тернопільській області в дольовому порядку по 188 грн 30 коп. з кожного. Виключити з вироку по­силання на вчинення злочинів В.