§4. Спадкування за законом

Якщо померлий не залишав заповіту або залишений заповіт не набував дії (спадкоємець помирав раніше за спадкодавця), то настає спадкування за зако­ном.

Спадкування за законом виникло раніше, ніж спадкування за заповітом, пройшовши складний і тривалий шлях становлення. У процесі свого історич­ного розвитку склалися такі види спадкоємства за законом: спадкування за jus civile, спадкоємство за преторським правом -bonorum possessio, спадкоємство за правом Юстиніана.

Уже Закони XII таблиць встановили, що відкриття спадщини за законом можливе тільки тоді, коли немає заповіту. І саме спадкування за законом виз­началося положеннями Закону XII таблиць. Можна сказати, що Законами XII таблиць і дальшим розвитком цивільного права (jus civile) були закладені ос­нови спадкування за законом.

Але розвиток економічного життя, зміцнення приватної власності, витіс­нення агнатичного споріднення когнатичним вимагали нових підходів, нових принципів спадкування за законом. І такі принципи були вироблені преторсь­кою практикою центумвірального суду.

Весь попередній розвиток римського спадкового права дав змогу імпера­тору Юстиніану своїми 118 і 127 новелами провести кардинальну реформу спадкування за законом. В основу спадкування за законом у новелах Юстині-ана покладено когнатичне (кровне) споріднення та індивідуальна приватна власність.

Якщо за цивільним правом розрізняли три класи спадкоємців, а за пре­торськими едиктами - чотири, то Юстиніан усіх потенціальних спадкоємців розділив на п'ять класів. Перший клас спадкоємців за законом становили усі низхідні родичі померлого. Це, зокрема, сини, дочки, внуки, правнуки. При цьому спадкоємці ближчого ступеня усували від спадкування спадкоємців даль­шого стуленя. Тому за життя дітей спадкодавця їх діти (внуки спадкодавця) до спадкування зазвичай не закликалися. Внуки могли закликатися до спадку­вання лише в тому випадку, коли немає в живих їхнього батька - сина спадкодавця. У цьому випадку внуки мали право дістати ту частку, яку одер­жав би їх батько, якщо б пережив спадкодавця. Така участь у спадкуванні називається спадкуванням за правом представництва, тобто внуки у даному випадку ніби представляють собою св,ого померлого батька.

До другого класу спадкоємців за законом відносилися висхідні родичі - батько, мати, дід, баба, а також повнорідні брати і сестри та їхні діти.

Третій клас спадкоємців за законом - це неповнорідні брати і сестри, а також їхні діти.

До четвертого класу спадкоємців входили усі інші родичі без обмеження ступенів. При цьому родичі ближчого ступеня усували від спадкування ро­дичів більш віддаленого ступеня.

До п'ятого класу спадкоємців за законом відносилися чоловік або жінка, які пережили одне одного.

Чоловік, який пережив дружину, або жінка, яка пережила чоловіка закли­калися до спадкування, якщо нікого з названих вище родичів у спадкодавця не виявилося, або ніхто з них не прийняв спадщини. Практично подружжя, яке пережило одне одного, дуже рідко могло бути спадкоємцем. Щоправда, "бідна вдова" могла одержати 1/4 частину майна померлого заможного чоловіка. Однак обов'язкова частка такої вдови залежала від кількості дітей. Якщо вона мала трьох і більше дітей, то одержувала рівну частку з дітьми.

Отже, за правом Юстиніана суворо додержувались принципу: не допуска­лося одночасне закликання до спадкування спадкоємців різних класів. Ніхто із спадкоємців інших класів, якщо є спадкоємці першого класу, не міг бути закликаний до спадкування. Коло спадкоємців у праві Юстиніана було прак­тично обмежене.

На закінчення слід зазначити, що впорядкування системи спадкування за законом, відмова від зовсім застарілого агнатичного принципу і встановлення спадкування на засадах кровного споріднення без всяких обмежень для жінок є безперечною і великою заслугою Юстиніанівських реформ. Усі ці риси збли­жують її з сучасними системами.

Разом тим система спадкування за законом не була позбавлена і деяких недоліків. Найбільший з них - це закликання до спадкування незліченної кількості родичів. У цьому Юстиніан зробив навіть крок назад порівняно з преторським едиктом, який обмежував закликання когнатів до шостого сту­пеня. Така незліченність рідні часто призводила до того, що для окремих осіб смерть спадкодавця і відкриття спадщини було приємною несподіванкою. На виправдання Юстиніана треба зазначити, що питання про обмеження спадку­вання побічних родичів виникло значно пізніше, і цей недолік римської спадкової системи повторили й деякі наступні кодифікації. '