§ 5. Відповідальність сторін у зобов'язаннях із зберігання

Якщо охоронець не виконає належним чином своїх обов'язків, допустить втрату майна, нестачу або його пошкодження, він несе відповідальність за це перед по-клажодавцем.

Відповідальність охоронця може бути повною і обмеженою. При повній відповідальності охоронець відшкодовує поклажодавцеві як прямі збитки, так і недоодержані доходи, тобто відповідає за загальними правилами, що встановлені ст.203 ЦК України. Повна відповідальність може настати, якщо це передбачено законом або договором (ст.419 ЦК). У всіх інших випадках настає обмежена відповідальність, на підставі якої за втрату та нестачу майна охоронець відповідає лише у розмірі вартості втраченого майна чи майна, якого не вистачає, а за пошкодження майна — у розмірі суми, на яку знизилася його вартість (ст.419 ЦК). Отже внаслідок диспо­зитивного характеру даної статті у вказаних у ній розмірах охоронець відповідає в тих випадках, якщо за законом або договором на охоронця не покладено обов'язок по відшко­дуванню збитків. Вартість втраченого, пошкодженого майна або майна, якого не вистачає, що підлягає стягненню, визначається за державними роздрібними цінами з ураху­ванням зношення. Якщо при здаванні майна на схов було зроблено оцінку цього майна, яку зазначено у договорі або іншому письмовому документі, виданому охоронцем, відпо­відальність охоронця обмежується сумою оцінки, коли не до­ведено, що дійсна вартість пошкодженого, втраченого майна або майна, якого не вистачає, перевищує цю суму. Отже право доводити завищення вартості вказаного майна закон надає тільки охоронцям. Особі, що здала речі на схов із за­значенням їх вартості, не надається право доводити заниження оцінки майна.

У деяких випадках вартість предметів схову визначається за згодою сторін, і майно оцінюється нижче або вище його дійсної вартості (наприклад, при здачі майна до ломбарду). В інших випадках ціна майна оголошується лише однією сторо­ною, зокрема покпажодацем, без участі охоронця і, як правило, без перевірки дійсної вартості майна (при здачі речей до камери схову транспортній організації). Проте ч. 2 ст. 419 ЦК України не ставить розмір відповідальності охорон­ця в залежність від способу визначення вартості речей, що їх здають на схов. Згідно з цією статтею дозволяється доводити дійсну вартість втраченого, пошкодженого майна тільки охо­ронцеві, на думку якого дійсна вартість речей нижча від ого­лошеної суми.

Відповідно, незважаючи на те, що при прийманні майна на схов і визначенні його вартості за згодою сторін може бути занижено  оцінку  речей,  закон  дозволяє  у  разі їх  втрати відшкодовувати збитки лише у розмірі оцінки, встановленої у договорі. В розмірі оголошеної цінності несуть відповідаль­ність транспортні організації при втраті або пошкодженні речей, що здані до камери схову, якщо охоронець не доведе, що дійсна вартість майна нижча від суми оцінки. Якщо речі здано до камери схову цих організацій без оголошення їх вар­тості або до автоматичних камер схову, де оцінка не оголо­шується, охоронці відповідають у межах доведеної позивачем дійсної вартості речей за державними роздрібними цінами з урахуванням їх зношення.

За пошкодження майна охоронець відповідає у розмірі суми, на яку знизилася його вартість (ч.1 ст. 419 ЦК). Це правило має застосовуватися у тих випадках, коли майно є в наявності, але пошкоджено, в зв'язку з чим знизилася його вартість. Характер пошкодження майна має бути таким, що можна поновити його вартість і використовувати за почат­ковим призначенням після відповідного ремонту.

Під зниженням вартості пошкодженого майна розуміється зниження його цінності внаслідок погіршення якості, необхід­ності ремонту, зниження ефективності використання корис­них якостей¹. Розмір суми, на яку знизилася вартість майна в результаті пошкодження, може визначатися за допомогою експертизи. Отже, якщо пошкоджене майно можна вико­ристовувати за початковим призначенням, хоч і зі знижен­ням вартості, стягненню підлягає сума оцінки. Якщо таке майно може бути використане за призначенням після необ­хідного ремонту, потрібно стягнути вартість цього ремонту. Крім того, за наявності відповідних умов можливе стягнення і суми, на яку знизилася вартість пошкодженого майна внаслідок втрати ним товарного вигляду. У подібних випадках не можна стягувати з охоронця вартість майна, яку воно мало до пошкодження.

Якщо у зв'язку з пошкодженням майна, за яке охоронець відповідає, якість майна знизилася настільки, що воно не може бути використано за початковим призначенням, покла-жодавець   має   право   від   нього   відмовитися.   Охоронець зобов'язаний у такому разі відшкодувати дійсну вартість майна з урахуванням його зношення. Ступінь пошкодження майна та його придатність до подальшого використання визначається сторонами, а у разі спору встановлюється висновком спеціальної інспекції або експертизи.

У ст. 419 ЦК України немає вказівки щодо того, до якого моменту повинна визначатися вартість втраченого або по­шкодженого майна — на день втрати або пошкодження майна, тобто на момент заподіяння шкоди, чи на день розг­ляду позову. Вирішення цього питання має важливе значення для встановлення розміру відшкодування, що підлягає стяг­ненню з охоронця, у разі зміни ціни майна. Звичайно, при визначенні розміру суми, що підлягає стягненню з охоронця за незбереження майна при зниженні ціни на нього після втрати або пошкодження, слід виходити з вартості майна до моменту його втрати або пошкодження, враховуючи при цьому зношення, а не зі зниженої вартості, що існує на день розгляду справи і винесення рішення. Зниження ціни на майно після втрати його охоронцем не повинно ставити останнього в краще становище, ніж особу чия річ втрачена. У тих випадках, коли ціна на майно підвищена після його втрати або пошкодження, розмір збитків, цю підлягають відшкодуванню, слід обчислювати виходячи із цін, які існують на день розгляду спору і винесення рішення, на що спра­ведливо вказується в літературі¹. Це пояснюється тим, що принцип повного відшкодування заподіяної шкоди полягає в поновленні попереднього майнового становища кредитора, забезпеченні можливості набути взамін втраченого нове майно.

Відповідальність за правилами ст. 419 ЦК України застосо­вується також у тих випадках, коли схов здійснюється на підставі інших договорів чи вказівок закону, якщо інше не встановлено законом або спеціальними правилами про ці до­говори (ст. 424 ЦК).

За ст. 420 ЦК України відповідальність покладається тільки за втрату або пошкодження майна громадян, що зберігається не за договором схову, а на інших підставах. Відповідачами тут можуть бути лише організації, перелічені у даній статті: го­телі, будинки відпочинку, санаторії, гуртожитки і тому подібні організації. Вони відповідають за збереження майна грома­дян, яке перебуває у відведених йому приміщеннях, хоч це майно і не було здано на зберігання цим організаціям, за винятком грошей і коштовностей. Розмір відповідальності цих організацій також визначається за правилами ст. 419 ЦК України.

Як правило, у цивільному праві відповідальність настає за наявності вини особи, яка не виконала або не належним чином виконала зобов'язання. У зобов'язаннях схову майна передбачається виняток з цього правила. Зокрема органі­зація, що здійснює схов у межах своєї професійної діяльності, звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкод­ження майна лише тоді, коли доведе, що шкода спричинена непереборною силою.

Отже за ст. 420 ЦК України відповідальність будуть нести організації, для яких схов є додатковою функцією, а за ст. 418 ЦК— лише організації, для яких схов є єдиною або однією з основних цілей діяльності. Організації, для яких схов є однією з цілей діяльності, яка передбачена статутом (положенням), несуть підвищену відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження майна. Вони відповідають не лише за наявності вини, а й незалежно від неї. Такі охоронці звільняються від відповідальності в тому випадку, якщо шкода заподіяна діями непереборної сили. Для звільнення охоронця від відповідаль­ності за незбереження майна в результаті дії непереборної сили необхідно, щоб невиконання ним своїх обов'язків було в причинному зв'язку з такими діями, щоб дійсно це явище (повінь, землетрус тощо) впливали на діяльність охоронця, завдаючи шкоду. Якщо охоронець міг і повинен був перед­бачити заподіяння шкоди майну, цю зберігається, зокрема настанням повені і запобігти шкідливим наслідкам доступ­ними йому засобами, його посилання на непереборну силу у випадку втрати або пошкодження майна буде необгрунто­ваним. Він повинен довести, що об'єктивно не міг відвернути дії непереборної сили, у зв'язку з чим і не зміг зберегти майно.

Отже умовами відповідальності охоронців відповідно до ст. 418 ЦК України є: наявність шкоди, причинного зв'язку між поведінкою  охоронця   і  заподіяною  шкодою,   а  також протиправність дій охоронця. Вина не є необхідною умовою відповідальності таких охоронців. Відповідальність охоронця-громадянина за незбереження майна передбачена ст.416 ЦК України. Вона настає за наявності загальних підстав за пору­шення зобов'язань.

При безоплатному зберіганні майна громадянин відповідає за наявності у його діях умислу або грубої необережності за ч. 2 ст. 416 ЦК України. Громадянин виявляє грубу необереж­ність, якщо не застосовує елементарних максимально необ­хідних заходів щодо збереження ввіреного йому майна, розу­міючи можливість його втрати або пошкодження.

За наявності у діях громадянина простої необережності при безоплатному зберіганні речей він має бути звільнений від відповідальності за незбереження майна. Проста необе­режність характеризується тим, що охоронець, виконавши мінімальні, елементарні вимоги, не застосував необхідних заходів щодо збереження майна, хоч міг і повинен був знати, що вжиті заходи недостатні і можуть потягти за собою втрату або пошкодження майна.

При оплатному зберіганні речей іншого громадянина вимоги до охоронця зі збереження майна пред'являються більш високі. Згідно з ч. 1 ст. 416 ЦК України він зобов'язаний вжити всіх заходів, передбачених договором або необхідних для збереження майна незалежно від ступеня турботи про свої речі. Тому в таких випадках на охоронця покладається більш висока відповідальність за втрату, нестачу або пошко­дження майна.

На умовах, зазначених у статтях 416 , 418 та 420 ЦК України, охоронці відповідають за незбереження майна в межах строку схову. Відповідальність охоронця зменшується, якщо поклажодавець не забере майно у строк, обумовлений договором, а при схові майна без зазначення строку — у строк, визначений охоронцем. У такому разі охоронець звіль­няється від відповідальності за втрату, нестачу чи по­шкодження невитребуваного майна. Охоронець відповідає лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності (ч. 2 ст. 48 ЦК). Таким чином, після прострочення поклажо-давця в отриманні майна знову відповідальність охоронця знижується. За несхоронність речей внаслідок простої необе­режності охоронець не відповідає. Це правило поширюється на випадки схову майна як організаціями, для яких схов є однією із цілей діяльності, так і підприємствами, що здій­снюють схов у вигляді додаткової або допоміжної функції, а також громадянами.

Поклажодавець, як і охоронець, за невиконання своїх обо­в'язків щодо охоронця несе відповідальність за збитки, які виникли у зв'язку з цим. Закон не передбачає відповідаль­ність поклажодавця незалежно від вини, тому потрібно виходити із загального правила про відповідальність лише за вину. Поклажодавець відповідає і за порушення обов'язку отримати майно по закінченню встановленого строку.

Майно, здане на зберігання, може заподіяти шкоду охорон­цеві своїми природними властивостями. Як правильно вказує О.С.Йоффе, якщо охоронець знав або повинен був знати про шкідливі властивості речей і все ж прийняв їх на зберігання, то він має вжити необхідних заходів, щоб запобігти збиткам, за які не можна притягти до відповідальності особу, яка здала такі речі¹. А якщо охоронець не знав і не міг знати про властивості речей, які можуть заподіяти шкоду його майну, то поклажодавець повинен відшкодувати охоронцеві збитки, спричинені властивостями майна. У ст.422 ЦК України не сказано, чи потрібно для настання відповідальності покпажо-давця щоб він знав про шкідливі властивості майна, яке здається на схов, немає вказівки і на умови звільнення по-кпажодавця від обов'язку відшкодувати збитки охоронцеві, спричинені шкідливими властивостями майна. Для більш точ­ного і правильного розуміння ст. 422 ЦК України треба було б її доповнити, вказавши на те, що поклажодавець звіль­няється від відповідальності за збитки, спричинені природни­ми властивостями майна, якщо доведе, що не знав і не повинен був знати про ці властивості.