Договір про створення аудіовізуального твору. Це оновлений договір у чинному законодавстві про авторське право. Скасована ст. 483 ЦК України передбачала авторське право на кінофільми, радіо- і телевізійні передач». У ст. 21 За­кону України Про авторське право і суміжні права" йдеться про окремий вид авторських договорів — договір про ство­рення аудіовізуального твору.

Аудіовізуальним твором є твір, який складається з набору пов'язаних між собою зображень, що створюють відчуття руху, з супроводжуючим звучанням або без нього, який можна бачити, а за наявності супроводжуючого звучання — чути.

До аудіовізуальних творів належать кінематографічні та інші твори, виражені засобами, аналогічними кінематогра­фії, — такі, як телевізійні способи фіксації зображень із супроводжуючим звучанням на магнітних плівках, платівках, дисках тощо. Отже об'єктом договору на створення аудіові­зуального твору можуть бути наведені твори.

Проте своєрідність об'єктів зазначеного договору полягає в тому, що аудіовізуальний твір становлять складові, які у свою чергу можуть бути окремими об'єктами авторських договорів. Основою аудіовізуального твору, як уже зазнача­лося, є літературний сценарій. Крім сценарію, аудіовізуальний твір складають діалоги, музичні твори, тексти пісень, послі­довність рухів тощо.

Багатоманітність складових аудіовізуального твору зумов­лює численність його створювачів — авторів. Тому однією із сторін можуть бути автори сценаріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для аудіовізуального твору, ре-жисери-постановники, художники-постановники, оператори тощо. Для створення окремих елементів аудіовізуального твору можуть залучатися й Інші фахівці та митці.

Особливість зазначеного договору полягає в тому, цю контрагентом у ньому можуть бути дві особи — організація, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продю­сер. Такими організаціями є кіностудія, телестудія та інші, що мають своїм родом занять створення аудіовізуальних творів. Це можуть бути організації будь-якої форми власності, але з правами юридичної особи.

Продюсер — особа, яка організує або організує і фінансує постановку аудіовізуального твору. Автори за своїм вибором можуть укладати авторські договори як з організацією, яка здійснить виробництво аудіовізуального твору, так і з продю­сером.

Авторські договори укладаються між організацією, що зобов'язується здійснити виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером і з кожним з авторів окремих творів, що становлять у цілому аудіовізуальний твір. Вони є авторами окремих видів творів, які спеціально створені для даного аудіовізуального твору і увійшли складовою частиною до всього аудіовізуального твору. При цьому не має значення, створено цей твір спеціально для аудіовізуального твору раніше чи в процесі роботи над ним, чи ці твори взагалі існували раніше (наприклад, музика, текст пісень тощо). Отже, автор раніше створеного твору, переробленого (або не пере­робленого), але включеного складовою частиною до аудіові­зуального твору також вважається співавтором аудіовізуаль­ного твору.

Укладення авторського договору на створення аудіові­зуального твору (або на передачу прав на раніше створені твори) тягне за собою передачу авторами цих творів (або іншими володільцями авторських прав на раніше створені твори) виробникові аудіовізуального твору виключних прав на використання аудіовізуального твору, якщо інше не перед­бачено авторським договором.

Проте автор музичного твору з текстом чи без тексту, створеного спеціально для аудіовізуального твору, як виняток із загального положення, зберігає право на одержання вина­городи за використання цього музичного твору при кожному його публічному виконанні або публічному сповіщенні, а також здачі внайми примірників аудіовізуального твору.

Це означає, що автори, які зробили внесок або зобов'яза­лися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передати майнові права організації, що здійснює виробниц­тво аудіовізуального твору, чи продюсеру, не мають права за­перечувати проти відтворення, розповсюдження, публічного сповіщення і виконання, передачі в ефір і по проводах для за­гального відома або проти будь-якого іншого публічного сповіщення твору, а також проти субтитрування і дублювання його тексту. Але ця норма не стосується музичних творів, включених до аудіовізуального твору.

Автори творів, які увійшли як складова частина до аудіо­візуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають ав­торське право кожний на свій твір і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому. Проте в договорі з організацією, що здійснює вироб­ництво аудіовізуального твору, чи з продюсером може бути передбачено інше.

Виробник аудіовізуального твору має право при кожному використанні цього твору зазначати своє ім'я чи найменуван­ня або вимагати такого зазначення.

Відповідальність сторін у договорі на створення аудіові­зуального твору за порушення умов договору настає за за­гальними правилами.

Договір про передачу (відступлення) авторського права. У ст. 27 Закону України "Про авторське право і суміжні права" йдеться про два договори. В п. 1 цієї статті йдеться про передачу автором чи його правонаступниками іншій особі майнових прав, а також про те, що автор чи його правона­ступники можуть укладати ліцензійні договори (видавати ліцензію). В наступній ст. 28 уже йдеться саме про ліцензійні договори. Зазначена стаття так і називається "Право на невиключнучи виключну ліцензію".

Отже, у названих статтях містяться норми щодо двох різних договорів — договір про передачу (відступлення) ав­торського права і договори про передачу твору для вико­ристання (ліцензійні договори). Чим відрізняються зазначені два договори — про це йтиметься нижче. А зараз варто звер­нути увагу на те, що вислів "передача (відступлення) авторсь­кого права" в літературі і законодавстві тлумачиться неодноз­начно. Як було показано вище, у Законі України "Про ав­торське право і суміжні права" йдеться про два різні договори. У Законі Російської Федерації "Про авторське право і суміжні права" ці два договори тлумачаться як один ліцензійний договір, який у свою чергу поділяється на два види — автор­ський договір про передачу виключних прав і авторський договір про передачу невиключних прав. Проте саме слово "ліцензійний" не згадується взагалі.

Таким чином, законодавець РФ замість усталених понять "виключна ліцензія" і "невикпючна ліцензія" запровадив нові поняття — "виключні права" і "невиключні права". Навряд чи можна визнати це вдалим прийомом, оскільки давно визнано, що саме авторське право є виключним правом і поділяти його тепер ще й на виключні І невиключні права немає будь-яких правових підстав. Це просто недоцільно, призводить до плутанини.

Видається, що законодавець України чіткіше розрізняє за­значені договори. Договір про передачу авторських прав іншій особі і договорів про передачу права на використання твору (ліцензійний договір) — це не один і той самий договір, вони різні.

Щоб переконатися в тому, що зазначені договори різні, на­ведемо повністю текст п. 1 ст. 27: "Майнові права можуть бути передані (відступлені) автором або іншою особою, що має ав­торське право, іншій особі. Автор або інша особа, що має ав­торське право (ліцензіар), можуть також видати ліцензію іншій особі (ліцензіату) на використання твору відповідно до такої ліцензії. Передача (відступлення) авторського права і видача ліцензії оформляється авторським договором". Наведений текст поза будь-яким сумнівом свідчить, що йдеться про різні договори.

Що являє собою договір про передачу (відступлення) авторського права. Безумовно, мова йде про передачу (від» ступлення) саме майнових прав. Про це прямо сказано в п. 1 ст. 27 цього закону. Питання постає про те, як слід розуміти передачу (відступлення) майнових прав автора. Про яке відступлення йдеться.

В загальновизнаному значенні поняття "відступлення" є не що інше як відмова ви чого-небудь. Таке тлумачення дає Г.Ф. Шершеневич. Він пише: "Як майнове право, авторське право підлягає відчуженню з боку автора. Перехід авторсько­го права здійснюється за законним спадкуванням, заповітом, договором" . Отже, мова йде саме про відчуження майнових прав автора. Інакше кажучи, автор має право продати свої майнові права, подарувати їх, обміняти на інші права тощо. Тільки в такому значенні слід розуміти вислів закону "переда­ча (відступлення) авторського права".

Договір про передачу (відступлення) авторського права — це консенсуальна угода, за якою автор чи його правона­ступники передають свої майнові права на твір іншій особі на невизначений строк. Цей договір може бути платним І безоп­латним. Безумовно, автор чи його правонаступники переда­ють увесь комплекс майнових прав без будь-яких застере­жень. Вони за певних умов повністю відмовляються від своїх майнових прав, передаючи їх у власність іншої особи.

Об'єктом цього договору є майнові права автора у повній своїй сукупності. Перелік майнових прав автора наведено у ст. 14 Закону України "Про авторське право і суміжні права" при цьому він не є вичерпним.

Стороною у договорі може бути сам автор або його право­наступник. До правонаступників належать спадкоємці та інші особи, до яких авторське право перейшло за законом чи до­говором. Такими особами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Контрагентом у такому договорі також може бути будь-яка фізична чи юридична особа. Майнові права автора—об'єкт цивільного обороту і, отже, щодо цього об'єкта можуть вчинятися будь-які цивільні правочини.

Цей договір безстроковий, але його чинність зберігається лише в межах чинності самого авторського права. Проте тут можуть виникнути нерозв'язані проблеми. Якщо володільцем майнових прав автора стала інша фізична чи юридична особа, то постає питання, який строк чинності зазначених прав. Відається, що цей строк має встановлюватися відпо­відно до закону, тобто його слід визначати по особі автора. Наприклад, автор продав свої майнові права іншій особі і після продажу прожив ще 20 років. Отже, у набувача май­нових прав автора вони зберігають чинність до смерті автора і 50 років після його смерті.

Відповідальність за порушення умов договору про переда­чу (відступлення) авторського права настає за загальними правилами про відповідальність за зобов'язаннями.

Зазначені дрговори ще не набули широкого застосування і такої практики поки що немає. Варто було б розробити зра­зок такого договору.

Авторський договір про видання твору своїм коштом. Останнім часом поширилися видання літературних творів за рахунок самого автора. Бувають ситуації, коли авторові вкрай необхідно видати твір якнайшвидше. Найбільше в цьому заінтересовані здобувачі наукових ступенів. Відповідно до встановлених вимог здобувач докторського ступеня може бути допущений до захисту докторської дисертації лише за на­явності монографії не менше 8—10 друкованих аркушів. Видавництва мало заінтересовані у виданні таких наукових праць, оскільки вони не приносять очікуваного прибутку. Тому автори таких монографій вдаються до укладення з видавництвами видавничого договору на видання монографії на свій рахунок.

Автори за таким договором зобов'язані внести до каси видавництва необхідну суму, яка б відшкодувала виробничі витрати. Цю суму визначає видавництво і погоджує її з авто­ром. Вноситься вона до видання твору. Суму може внести сам автор або інші особи, які заінтересовані у виданні твору або бажають посприяти автору з благочинною метою. Так, названу суму може внести навчальний чи науковий заклад, де працює автор, або інша особа, що має намір надати допо­могу авторові.

Видавництво бере на себе обов'язок видати замовлений і оплачений твір в обумовлений договором строк. У такому разі автор бере на себе зобов'язання розповсюдження твору. Виручені від реалізації твору суми є власністю автора, якщо інше не передбачено договором.

Як правило, договір про видання твору за рахунок автора укладається на видання наукових творів. Але чинне законо­давство не містить будь-яких перешкод для видання у такий спосіб будь-якого іншого твору — літературного, художнього тощо.

Зазначений договір має відповідати всім встановленим вимогам.

Відповідальність за порушення умов договору настає за за­гальними правилами.

Договори про використання об'єктів суміжних прав. Це зовсім новий вид договорів, які за соєю природою є також ав­торськими, оскільки йдеться про використання результатів творчої діяльності.

Відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" об'єктами суміжних прав є виконання твору, фонограми і програми мовлення. Безумовно, виконання твору може стати об'єктом використання лише за умови пев­ної фіксації, в тому числі трансляції та ретрансляції. Фоно­грами і програми мовлення — це вже об'єктивовані резуль­тати творчості, і тому вони також можуть бути об'єктами будь-якого використання.

Таким чином, об'єктами суміжних прав є виконання творів, фонограми та програми мовлення. Виконавці, вироб­ники фонограм та організації мовлення мають виключні права на зазначені об'єкти. їх використання іншими особами може  мати  місце лише  на  підставі  відповідного договору користувачів з володільцями суміжних прав. Отже, виникла нова група авторських договорів.

Об'єктами зазначених договорів є виконання твору, фонограма чи програма мовлення.

Суб'єктами договорів є виконавці, виробники фонограм та організації мовлення — володільці виключних суміжних прав, їх контрагентами у договорі можуть бути будь-які інші фізичні чи юридичні особи — користувачі зазначених об'єктів суміжних прав.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, диригенти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичних інструментах чи будь-яким іншим способом вико­нують твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються такою ж твор­чою діяльністю, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери. Виробники фонограм — фізичні чи юридичні особи, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі.

Організації мовлення — юридичні особи, постійне місце­знаходження яких у межах України.

Зміст договорів про використання об'єктів суміжних прав визначається умовами договорів. Так, виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідом­лення їх виконання, фіксацію на матеріальному носії раніше незафіксованого виконання та передачу в ефір і по проводах їх виконання. До виключних прав виконавців належать також права відтворювати, розповсюджувати способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння або спо­собом оренди чи прокату фонограм, на яких зафіксовано їх виконання, незалежно від першого продажу та іншої передачі у власність чи володіння.

Виробники фонограм мають виключне право дозволяти чи забороняти їх відтворення, розповсюдження примірників способом першого продажу, іншого відчуження, а також шля­хом здачі внайми, в оренду, прокат незалежно від першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм.

Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також за­бороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми.

Будь-яке використання об'єктів суміжних прав у будь-який вищенаведений спосіб має бути оформлене відповідним авторським договором володільця виключного права з користувачем.

Виключні права виконавців та виробників фонограм мо­жуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконання чи фонограми, розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання виконання чи фонограми та інші умови.

Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.

Розмір винагороди визначається угодою сторін.

Ліцензійні договори про використання творів. Як уже зазначалося, Закон України "Про авторське право і суміжні права" виділяє ліцензійні договори в окрему групу авторських договорів. Так, відповідно до цього закону авторові належить виключне право надавати іншій особі дозвіл на використання твору одним або всіма відомими способами на підставі невикпючної чи виключної ліцензії.

За ліцензійним договором, автор чи його правонаступник, що має виключне право на твір (ліцензіар), надає іншій сто­роні (ліцензіатові) дозвіл на право використання твору спосо­бом, обумовленим у договорі Власне кажучи, всі авторські договори на право використання твору, крім договорів на за­мовлення, є ліцензійними.

У ліцензійному договорі мають бути визначені права, що надаються за ліцензійним договором, межі та строки вико­ристання їх.

Ліцензійний договір, як правило, є оплатним.

За простою невиключною ліцензією ліцензіар передає ліцензіатові право на використання твору і при цьому збе­рігає за собою право на використання цього самого твору і видачі ліцензії на право використання його іншим особам.

Виключна ліцензія передбачає видачу дозволу на право використання твору автором чи його правонаступниками (ліцензіарами) іншій особі (ліцензіатові). При цьому ліцензіар зберігає за собою право на використання цього самого твору, але не має права видавати ліцензію на право використання його іншим особам.

Виключна ліцензія може бути обмежена територією, стро­ком або кількістю примірників твору. В такому разі ліцензіар має право видати ліцензію на використання твору іншим осо­бам за межами дії ліцензій.

Ліцензійний договір передбачає способи використання твору, тобто конкретні права, що передаються за таким дого­вором, строк дії договору та визначає територію його чин­ності; розмір винагороди і порядок її визначення за кожний спосіб використання твору, порядок і строки її виплати. У ліцензійний договір за бажанням сторін можуть бути включені й інші умови, що конкретизують ліцензійний договір.

Якщо в ліцензійному договорі не визначено спосіб вико­ристання твору (конкретні права, що передаються за догово­ром), договір вважається укладеним на такі способи використання твору, які можуть вважатися необхідними для досягнення наміру сторін, що були викладені при укладенні договору.

Може бути укладено ліцензійний договір, у якому не визна­чено строк його чинності. У такому разі договір може бути розірвано в односторонньому порядку після закінчення п'яти років від дати його укладення, але за умови, що користувач буде попереджений про це за шість місяців до розірвання до­говору.

Ліцензійний договір, який не містить умови про територію його чинності, діє на всій території України. Предметом ліцензійного договору можуть бути права на використання твору, якого на момент укладення договору ще немає.

Права, передані ліцензіаром ліцензіатові, можуть бути предметом субліцензії лише за згодою ліцензіара.

Умови ліцензійного договору не можуть обмежувати авто­ра у праві створювати в майбутньому твори на певну тему або в певному жанрі.

Ті умови цього договору, що суперечать чинному законо­давству про авторське право, є недійсними.

У договорі має бути визначено розмір винагороди за уго­дою сторін. Відмова автора чи його правонаступників від винагороди є недійсною.

Ліцензійний договір може укладатися на будь-який строк, але в межах чинності авторського права. Проте, за загальновизнаним правилом, автор чи його спадкоємці незалежно від наявності чи відсутності у ліцензійному договорі умови про строк його чинності мають право розірвати в односторон­ньому порядку ліцензійний договір після закінчення десяти років від дати укладення договору, але за умови, що ліцензіата буде повідомлено про це за шість місяців до розірвання договору. Таке право виникає у автора чи його спадкоємців кожні десять років. Ліцензійні договори можуть передбачати строки використання твору, порушення яких тягне за собою розірвання договору.

Договори про управління майновими правами авторів. Закон України "Про авторське право і суміжні права" перед­бачає можливість утворення спеціальних організацій для управління майновими правами авторів на колективній основі. Доцільність такої форми управління майновими пра­вами авторів не викликає найменшого сумніву. Такі органі­зації діють на основі і в межах повноважень, добровільно переданих їм авторами та іншими особами, які мають ав­торське право або суміжні права.

Повноваження на колективне управління майновими пра­вами передаються авторами та іншими особами, які мають авторське право і суміжні права, безпосередньо на основі письмових договорів.

Отже, об'єктом зазначених договорів є майнові права авторів та їх правонаступників. Це можуть бути майнові права у своїй повній сукупності або окремі майнові права.

Сторонами у цих договорах є, з одного боку, автори та їх правонаступники, з другого — організації, що їх створюють для управління майновими правами авторів та їх правона­ступників на колективній основі. Зазначені організації не мають права займатися комерційною діяльністю. На них не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним за­конодавством.

Зміст договорів про управління майновими правами авторів та їх правонаступників. На основі одержаних пов­новажень організації, що управляють майновими правами на колективній основі, мають певні права та обов'язки. Перед­усім вони надають ліцензії користувачам творів та об'єктів суміжних прав. Усі спірні питання, що виникають між авто­рами, їх правонаступниками та користувачами розглядають зазначені організації, що видали такі ліцензії.

Зміст повноважень, які передаються авторами та їх пра­вонаступниками організаціям, що управляють їх майновими правами, визначаються договорами.

Особи, які здійснюють використання творів, зобов'язані надавати точну інформацію:

про перелік і програми публічного використання творів, виконання, фонограм, програм мовлення;

звіти про одержані прибутки, належним чином завірені.

Таку інформацію користувачі творів зобов'язані надавати авторам та іншим особам, що мають авторське право і суміж­ні права, їх представникам, а також організаціям, які управ­ляють майновими правами на колективній основі.

Користувачі зобов'язані виплачувати авторові або його представникам винагороду в обумовлений договором строк і у визначеному розмірі.

Організації, що управляють майновими правами на колек­тивній основі, мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від користу­вачів. Після трьох років з моменту надходження на рахунок організації сум незапитаної винагороди ці суми можуть бути використані для чергових виплат або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах осіб, які мають автор­ське право і суміжні права.