§ 2. Зміст договорів про виконання науково-технічних робіт

Загальні положення. Проект ЦК України дає визначення договору на виконання науково-технічних робіт:

"За договором підряду на виконання науково-пошукових і дослідно-конструкторських робіт підрядчик зобов'язаний про­вести обумовлене завданням замовника дослідження, розро­бити зразок нового виробу та конструкторську документацію до нього, нову технологію виробництва або іншу виробничу новину, а замовник зобов'язаний прийняти виконану роботу та оплатити її".

Це визначення потребує певного аналізу і деякого уточ­нення. Як підкреслювалося вище, договори на виконання на­уково-технічних робіт хоч і є договорами підрядного типу, але внаслідок своїх специфічних особливостей істотно відріз­няються від підряду і становлять окремий самостійний тип договорів. Цей тип договорів у свою чергу складається з двох окремих договорів — договору на виконання науково-дослідних робіт і договору на виконання дослідно-конструк­торських і технологічних робіт. Для зручності обидва договори у цій главі названо науково-технічними договорами.

У визначенні у проекті ЦК вживаються вислови "науково-пошукові і дослідно-конструкторські роботи". Вище зазнача­лося, що вони не відображають справжнього смислу цих договорів. У спеціальній літературі усталився вислів "науко­во-дослідні роботи" — його краще й вживати. Але якщо в цьому вислові слово "дослідні" замінено на "пошукові", то не зрозуміло, чому у вислові "дослідно-конструкторські роботи" слово "дослідно" не замінено на слово "пошуково".

Одним словом, ці нововведення до усталених висловів не зовсім вдалі. Не точною є редакція наведеного визначення, яка може призвести до різного тлумачення поняття. У наве­деному визначенні дано перелік робіт, що 'їх має виконати виконавець, з якого випливає, що ніби виконавець зобов'я­заний виконати усі ці роботи. Але це не так. У договорі може бути обумовлено що виконавець має виконати весь комплекс названих робіт, але в ньому може бути передбачено виконан­ня лише якогось одного виду робіт, зокрема виконання науко­во-дослідних робіт. Цей наш висновок підтверджується п. 2 ст. 949 проекту ЦК: "Договір з підрядчиком може охоплювати як увесь цикл проведення досліджень, розроблення та виго­товлення виробничих новин, так і окремі види досліджень, розроблення, виготовлення новин".

Врахувавши ці зауваження, договору на виконання науко­во-технічних робіт можна було б дати таке визначення:

За договором на виконання науково-технічної роботи виконавець зобов'язаний виконати відповідно до технічного завдання замовника наукові дослідження або розробити зра­зок нового виробу (нової техніки) та конструкторську доку­ментацію до нього, або нову технологію виробництва, або іншу науково-технічну розробку і  передати  одержаний  результат замовникові, який зобов'язаний прийняти виконану роботу й оплатити її.

Як уже зазначалося, вислів "договори на виконання нау­ково-технічних робіт" об'єднує в собі два договори — договір на виконання науково-дослідних робіт і договори на виконан­ня дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Ці два договори близькі між собою. Обидва вони мають творчий характер.

Варто відзначити, що результатом науково-технічної діяль­ності є багатоманітна науково-технічна продукція, види якої зумовлюються численними потребами суспільного вироб­ництва. Багатоманітність цієї продукції, різні залежно від форм власності джерела фінансування зазначених робіт, різний правовий режим одержаних результатів та ряд інших факторів зумовлюють у свою чергу численність цивільно-пра­вових засобів, які регулюють ці суспільні відносини. Більшість з них можна звести до одного типу договорів — договори на виконання науково-технічних робіт, який складається з двох договорів, про що вже йшлося.

Вище зазначалося, що між цими двома договорами багато спільного, але є й істотні відмінності. Так, за договором на виконання науково-дослідних робіт, за загальним правилом, виконавець не може залучати до його виконання третіх осіб, якщо це не передбачено договором. У договорі на виконання дослідно-конструкторських і технологічних робіт виконавець має право, якщо інше не передбачено договором, залучати до їх виконання третіх осіб як субвиконавців (ст. 950 проекту ЦК).

У зазначених договорах настають різні правові наслідки в разі неможливості досягти передбаченого договором резуль­тату. В договорах на виконання науково-дослідних робіт у та­кому разі виконана частина робіт підлягає оплаті (п. 1 ст. 956 проекту ЦК). У договорах на виконання дослідно-конструк­торських і технологічних робіт за такої ситуації замовник зобов'язаний оплатити лише витрати виконавця, але не вико­нану частину роботи (п. 2 ст. 956).

Не збігаються у зазначених договорах їх предмети, про що йшлося раніше. Проте те спільне, що є між ними, дає підставу розглядати ці договори як однотипні.

Права та обов'язки виконавця робіт. Основним обов'яз­ком виконавця у договорах на виконання науково-технічних робіт є виконання науково-дослідних або дослідно-конструк­торських і технологічних робіт відповідно до погодженого сто­ронами технічного^Лавдання і передача одержаних результа­тів замовникові в обумовлений строк. У ст. 954 проекту ЦК України досить чітко визначено основні обов'язки виконавця. Так, виконавець зобов'язаний виконати роботу відповідно до погодженої із замовником програми (техніко-економічних показників) або тематики і передати замовникові результат в обумовлений договором строк. Якщо у процесі виконання роботи буде створено об'єкти промислової власності або використані ці об'єкти, права на які належать третім особам, виконавець зобов'язаний додержуватися вимог чинного за­конодавства.

У договорах про виконання науково-технічних робіт має передбачатися обов'язок виконавця утримуватися від публікації відомостей про одержані в процесі виконання робіт науково-технічні досягнення без згоди замовника. Водночас виконавець зобов'язаний негайно вжити необхідних заходів для правової охорони одержаних результатів, які можуть бути визнані об'єктами права промислової чи літературної влас­ності і підпадати під охорону законодавства про інтелектуаль­ну власність, а також повідомити про це замовника. Разом з тим у договорі має бути обов'язково передбачений правовий статус цих результатів — право інтелектуальної власності на зазначені результати має належати стороні, визначеній уго­дою сторін. Якщо договором передбачено, що право інтелек­туальної власності на ці результати належатиме виконавцеві, то він зобов'язаний видати замовникові ліцензію на право використання зазначених науково-технічних результатів.

Виконавець у процесі виконання договорів про науково-технічні роботи має суворо додержуватися виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності третіх осіб. Іншими сло­вами, виконавець не має право використовувати об'єкти права інтелектуальної власності, права на які належать іншим особам. Виконавець зобов'язаний забезпечити патентну чистоту своїх результатів, тобто щоб ці результати не порушу­вали патентних прав третіх осіб. Іноді необхідно здійснити навіть експертизу створеної виконавцем науково-технічної продукції' на патентну чистоту.

Проте часом складається ситуація, коли для досягнення більшої ефективності очікуваного результату виникає потре­ба використати запатентований об'єкт промислової влас­ності, право на який належить третій особі. В такому разі за­мовник повинен забезпечити право на використання цього об'єкта, уклавши ліцензійний договір з власником зазначено­го об'єкта.

Виконання науково-технічних робіт не завжди буває без­доганним. Воно може мати певні недоліки, недоробки тощо. У такому разі виконавець зобов'язаний своїми силами та своїм коштом усувати допущені з його вини недоліки як у самій розробці, так і у технічній документації, які можуть спричинити відступи від техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні замовника.

Але такий обов'язок виконавця виникає лише за умови, коли зазначені недоліки, прорахунки та інші помилки сталися саме з вини виконавця. Слід мати на увазі, що вина виконав­ця презюмується, тобто виконавець вважається винним, поки не доведене, що його вини немає. Тому якщо він (вико­навець) доведе, що недоліки в роботі зумовлені діями самого замовника, зокрема поданням неякісного технічного завдан­ня, його прорахунками або передачею неточної чи неповної інформації, необхідної для виконання робіт, то питання про усунення недоліків у роботі має розв'язуватися за погоджен­ням сторін.

Якщо виявиться, що неможливо досягти передбаченого до­говором результату через об'єктивні обставини, виконавець зобов'язаний негайно повідомити замовника про це і про недоцільність подальшого продовження роботи (ст. 954 про­екту ЦК). Із змісту цієї статті випливає, що виконавець пови­нен припинити роботи до одержання від замовника відпо­відних вказівок. Тому в договорі бажано зазначати конкрет­ний строк, необхідний для відповіді.

Законодавець у таких випадках має виходити з того, що виконавець, розв'язуючи поставлене перед ним науково-технічне завдання, повинен на повну силу використати свій творчий потенціал, наукову кваліфікацію та інші ділові якості, необхідні для успішного виконання договору. Виконавець зобов'язаний виконати взяті на себе обов'язки сумлінно, якісно і в обумовлений строк. Водночас він не може гарантувати одержання очікуваного результату. За таких умов договір вважається виконаним і тоді, коли буде теоретично чи експериментально доведено неможливість одержання передбаченого договором результату, тобто коли буде одер­жано негативний результат.

Права виконавця. Виконавець передусім має право вима­гати від замовника прийняти виконану роботу та оплатити її вартість (ст. 949 проекту ЦК). У договорах на виконання на­уково-дослідних робіт виконавець має право залучати до виконання третіх осіб тільки з дозволу замовника. Якщо в до­говорі це право не застережено, то виконавець зобов'язаний виконати роботи особисто. У договорах на виконання дослід­но-конструкторських і технологічних робіт навпаки, викона­вець має право залучати до виконання договору третіх осіб, але за умови, що в договорі це право йому не заборонено. Але якщо до виконання робіт залучаються треті особи, то за недоліки в роботі перед замовником несе відповідальність сам виконавець.

За загальним правилом, одержані у процесі виконання до­говору результати належать замовникові, в чому б ці резуль­тати не полягали (маються на увазі такі, що можуть бути визнані об'єктами права інтелектуальної власності). Але якщо договір не містить прямої заборони, то виконавець може використати результати для своїх потреб. Договір може також передбачати право виконавця реалізувати одержані результати третім особам. За згодою замовника виконавець має право патентувати результати робіт, які можуть бути визнані об'єктами інтелектуальної власності (ст. 953 проекту ЦК). Проте проект ЦК України залишає відкритим питання, на чиє ім'я має бути запатентований даний результат. Оскільки відповідно до п. 4 ст. 953 патентування проводиться за згодою замовника, то ясно, що на ім'я виконавця робіт, тобто безпо­середнього творця цього результату.

Права та обов'язки замовника. Стаття 955 проекту ЦК України містить основні обов'язки замовника. Передусім за­мовник повинен забезпечити виконавця роботи необхідною дійсною і повною інформацією. В першу чергу, це має бути вихідна інформація, якою замовник повинен забезпечити виконавця ще до початку роботи. Вона може стосуватися ха­рактеру виконуваних робіт, обсягу, умов використання тощо.

Але обов'язок замовника постачати виконавця необхідною інформацією на цьому не припиняється. Він зобов'язаний постачати виконавця робіт протягом усього часу виконання роботи. Це може бути будь-яка інформація, яка стала відома замовникові і яка має значення чи може вплинути на роботу виконавця. Кажуть, що той, хто володіє інформацією, той во­лодіє ситуацією. Отже, від поінформованості виконавця бага­то в чому залежить результат роботи. Тому в договорі на виконання науково-технічних робіт має бути чітко визначено обсяг, характер, строки і форми інформації, яку має надавати замовник. При цьому інформація має бути достовірною і до­статньо повною для виконання роботи. За достовірність інформації відповідає замовник.

Іншим важливим обов'язком замовника є підготовка технічного завдання, яке він має передати виконавцеві в обу­мовлений договором строк. Одночасно із виконавцем має бути погоджена програма (техніко-економічні показники), якій має відповідати очікуваний результат роботи. Якщо йдеться про виконання науково-дослідних робіт, то у завданні чітко визначається їх тематика.

Технічне завдання, як правило, розробляється і підписує­ться ще до укладення договору, воно має містити визначення основних параметрів очікуваних результатів. Погоджене з виконавцем роботи технічне завдання стає невід'ємною частиною договору на виконання роботи. Підготовка техніч­ного завдання може бути покладена і на виконавця. У такому разі його розглядає і схвалює замовник.

Безумовним обов'язком замовника є оплата роботи. Уже відзначалося, що оплата проводиться за обумовленою в до­говорі ціною.

Замовник зобов'язаний прийняти виконану роботу і оплати її вартість. Здача і прийняття роботи проводяться за спеціаль­но виробленою і погодженою сторонами процедурою. Вико­навець повідомляє замовника про виконані окремі етапи чи повністю роботу і подає замовникові акт здачі-приймання з доданням до нього інших передбачених договором додатків, зокрема звіту про виконану роботу, комплекту наукової, технічної, конструкторської, технологічної та іншої докумен­тації, протоколу комісії по прийняттю дослідних зразків нових виробів (нової техніки) і т.п.

Для прийняття виконаної роботи замовник формує спеціальну комісію або уповноважує на це спеціально виді­леного фахівця. Після прийняття виконаної роботи замовник розглядає подані йому звітні документи і за результатами розгляду цих документів підписує акт здачі-приймання або відхиляє його. В разі відмови прийняти закінчену роботу за­мовник повинен аргументовано мотивувати свою відмову. Сторони складають двосторонній акт з переліком недоліків, що підлягають усуненню, з визначенням конкретного строку.

Якщо виконана робота підлягає спеціальним випробуван­ням, то для цього також створюється спеціальна комісія, яка їх проводить. Випробовують дослідні зразки нових виробів, нової техніки, нові технології та інші виробничі засоби.

Якщо замовник з тих чи інших причин ухиляється від прийняття виконаної роботи без достатніх для цього підстав, настають наслідки, передбачені ст. 931 проекту ЦК України. У такому разі виконавець письмово повідомляє замовника про необхідність прийняти роботу і через два місяці після цього попередження має право продати результат виконаної роботи будь-якій третій особі, а одержаний виторг, з відраху­ванням усіх належних виконавцеві платежів, внести на депозит нотаріальної контори на ім'я замовника. Крім того, виконавець має право замість продажу зазначеного резуль­тату скористатися правом на його утримання або стягнути із замовника завдані збитки.

Прийняття виконаної роботи має завершитися її оплатою, яку здійснює замовник. Оплата роботи проводиться відпо­відно до погодженого кошторису плюс схвалені замовником інші непередбачені договором витрати. В оплату входять встановлені сторонами надбавки (знижки) за дострокове виконання робіт, поліпшення техніко-економічних показни­ків, проведення виконавцем варіантних дослідів та інших передбачених у договорі умов.

Як уже відзначалося, особливістю договорів на виконання науково-дослідних робіт є те, що ризик випадкової неможли­вості виконання несе замовник, а це значить, що він зобов'я­заний оплатити й ті роботи, виконання яких не дало очіку­ваного результату, але за умови, що неможливість виконання настала,не з вини виконавця, а за обставин, які від нього не залежали.

У договорах на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт у разі настання випадкової неможливості виконати зазначені роботи оплаті підлягають лише витрати виконавця.

Права замовника. Замовник передусім має право вима­гати передання йому виконаної роботи. Він також має право вимагати усунення недоліків роботи, які були допущені з вини виконавця. Якщо в договорі було передбачено визнання за замовником права інтелектуальної власності на результати виконаної роботи, якщо ці результати можуть стати її об'єктами, то замовник має право на них. Інакше кажучи, за­мовник має право вимагати виконання усіх обов'язків, які до­говором покладені на виконавця.

Сторони можуть визначати у договорі будь-які інші права та обов'язки, аби вони не суперечили чинному законодавст­ву. Так, у договорі можуть бути розподілені обов'язки сторін по забезпеченню виконання необхідними матеріалами, устат­куванням, зразками тощо. Замовник може взяти на себе обо­в'язок будь-яким чином сприяти успішному виконанню дого­вору, надавати додаткову інформацію, що стала відома замов­никові після укладення договору тощо. У свою чергу викона­вець може бути зобов'язаний надавати допомогу у впрова­дженні зразків нових виробів у виробництво, освоєнні нових технологій і матеріалів, нової техніки, надавати необхідне обслу­говування під час використання зазначених об'єктів і т.п.

Важливе питання, яке потребує чіткого визначення у дого­ворі, є правовий статус одержаного в процесі виконання до­говору результату, особливо коли таким результатом можуть стати об'єкти права інтелектуальної власності.

Слід мати на увазі, що коли об'єкт інтелектуальної влас­ності створює особа, яка перебуває у трудових відносинах з роботодавцем, питання розв'язується відповідно до законо­давства про інтелектуальну власність. Договори, які ми роз­глядаємо, породжують не трудові, а цивільно-правові відносини, тому загальні правила законодавства про інтелек­туальну власність до них застосовуватися не можуть. Отже, питання про те, кому належить право на об'єкт інтелектуаль­ної власності, створений у процесі виконання договору на на­уково-технічні роботи, залишається відкритим. Немає прямої відповщі на нього і у проекті ЦК України. Правда, п. 4 ст. 953 містить норму, за якою виконавець має право здійснювати патентування результатів робіт, одержаних за договорами на виконання науково-технічних робіт, лише за згодою за­мовника.

Проблема досить складна, оскільки має місце колізія між інтересами сторін. Виконавець має право претендувати на результати, оскільки він є творцем цих результатів. У замов­ника також є підстави для визнання за ним права на ці самі результати, оскільки вони створені за його завданням і на його кошти. Тому найкращий вихід із цієї ситуації— взаємний розподіл прав та обов'язків по використанню і розпоряджен­ню зазначеними результатами.

Відповідно до цієї ж статті проекту ЦК України замовник має право використовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, передбачених договором. Виконавець також має право використовувати ці результати для себе. За­значена стаття не розкриває, що означає "для себе". Більше того, у договорі може передбачатися право виконавця реалі­зовувати ці результати третім особам. Проте в усіх цих випад­ках не йдеться про результати робіт— об'єкти права інтелек­туальної власності.

Беручи до уваги наведене, найкраще було б у договорі передбачати правовий статус результатів робіт, які можуть бути визнані об'єктами права інтелектуальної власності, виходячи із збалансованих інтересів сторін договору.

Одним із важливих обов'язків сторін при використанні будь-яких результатів виконаних робіт є збереження їх конфі­денційності. Так, відповідно до ст. 952 проекту ЦК України сторони зобов'язані забезпечити конфіденційність відомос­тей щодо предмета договору, ходу його виконання та змісту одержаних результатів. Обсяг відомостей, що визнаються конфіденційними, визначається у договорі. У цьому ж дого­ворі можуть бути передбачені й інші умови конфіденційності про договір.

Відповідальність виконавця за порушення договору. Стаття 957 проекту ЦК України встановлює відповідальність виконавця, оскільки замовник несе відповідальність за пору­шення договору за загальними правилами. Виконавець від­повідає  перед  замовником  за  невиконання  та  неналежне виконання договору на науково-технічні роботи, якщо не до­ведено, що порушення договору сталося не з його вини.

З цієї норми випливає два важливі висновки. По-перше, виконавець несе відповідальність за порушення умов догово­ру тільки за наявності в цьому його вини. Це означає виняток із загального правила про те, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином при здійсненні підприємницької діяльності, несе відповідальність і за відсутності своєї вини (ст. 639 проекту ЦК).

По-друге, відповідальність виконавця за обсягом обмеже­на, якщо інше не передбачено договором, оскільки він зобо­в'язаний відшкодувати замовникові лише реальну шкоду, а не втрачену вигоду. Реальна шкода визначається вартістю ро­біт, у яких виявлено недоліки (ст. 957 п. 2). Більше того, у до­говорі може бути передбачено, що реальна шкода підлягає відшкодуванню лише в межах загальної вартості робіт за до­говором.