§ 4. Питання правового регулювання лізингу

Лізинг (від англійського lease — оренда), як одна з прогресивних форм забезпечення товаровиробників засобами виробництва, є порівняно новим видом зобов'я­зань для нашої господарської системи. Як різновид оренди, лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японія, країни Західної Європи) в період після другої світової війни.  Сьогодні  вони  стали  невід'ємною частиною економіки у більшості промислово розвинутих країн та ба­гатьох країнах, що розвиваються.

Однією з причин повільного запровадження лізингу в нашій державі є відсутність правових норм, покликаних регулювати ці суспільні відносини. Щоправда, у ст. З Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня 1991 р. зазна­чається, що банки можуть виконувати, зокрема, таку банків­ську операцію, як придбання за власні кошти засобів вироб­ництва для передачі їх в оренду (лізинг).

Деякі основні положення щодо регулювання лізингу є в нормах Цивільного кодексу України, що регулюють відносини майнового найму (статті 256—272) та у Законі України "Про оренду державного та комунального майна" від 14 березня 1995 р. Проте зазначені норми не враховують (отже і не вре­гульовують) особливостей проведення лізингових операцій у їх різновидах, вироблених господарською практикою економічно розвинутих держав.

Прогалини у правовому регулюванні лізингових операцій деякою мірою заповнив Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. (в редакції від 22 травня 1997 p.), в якому подано визначення понять "лізин­гова (орендна) операція", "оперативний лізинг (оренда)", "фінансовий лізинг (оренда)" та "зворотний лізинг (оренда)".

Під лізинговою операцією цей закон розуміє господарську операцію фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користуван­ня іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) під відсоток та на визначений строк.

Лізингові операції за цим законом здійснюються у вигляді оперативного лізингу, фінансового лізингу та зворотного лізингу.

Оперативний лізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає передачу орендареві права користування основними фондами на строк, цю не перевищує строку їх повної амортизації, з обов'язковим поверненням таких основних фондів їх власни­ку після закінчення строку дії лізингової угоди. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основ­них фондів орендодавця.

Оскільки при оперативному лізингу орендодавець не може амортизувати всі витрати за рахунок надходжень від одного орендаря, в літературі цей вид лізингу називається ще лізингом з неповною окупністю (ЛНО).

Фінансовий лізинг (лізинг з повною окупністю) — це госпо­дарська операція фізичної чи юридичної особи, що передба­чає придбання орендодавцем на замовлення орендаря основних фондів з подальшою їх передачею у користування орендареві на строк, що не перевищує строку повної амор­тизації таких основних фондів, з обов'язковою передачею права власності на такі основні фонди орендареві.

Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту, тому іноді він ще має назву інвестиційного лізингу. Витрати орен­додавця на купівлю об'єктів фінансового лізингу не включа­ються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів орендаря.

В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях бе­руть участь три суб'єкти:

•   виробник або  продавець устаткування,  який,  уклавши угоду   купівлі-продажу  або   поставки,   втрачає   право   вла­сності    (право    повного    господарського    відання)    на    це устаткування;

•   орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір купівлі-продажу   (поставки)   з   виробником   і   стає   власни­ком устаткування;

•   орендар, який отримує майно у володіння та користуван­ня і здійснює орендні платежі.

Це традиційна і найпоширеніша з точки зору техніки її про­ведення лізингова операція, яку повністю фінансує орендо­давець, і тому її називають прямою лізинговою операцією (прямим лізингом). Разом з тим у комерційній практиці вико­ристовується непрямий лізинг, коли до кола суб'єктів, що бе­руть участь у такій операції, залучається банк, що фінансує угоду. При цьому можуть застосовуватися дві схеми здій­снення непрямих лізингових операцій. За першою банк надає лізинговій компанії кредит на придбання устаткування під за­ставу цього устаткування, а лізингова компанія, здавши устаткування в оренду, сплачує банкові кредит і відсотки за користування ним за рахунок отриманої від орендаря оренд­ної плати. За другою схемою банк сам купує устаткування (стає його власником), за допомогою лізингової компанії здає його в оренду і отримує орендні платежі. Роль лізингової ком­панії зводиться до обслуговування цієї операції. При цьому можливе укладення договору про сумісну діяльність між бан­ком та лізинговою компанією.

Певний інтерес з точки зору перспектив застосування у господарській практиці України становить так званий зво­ротний лізинг (lease back) — господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансовій організації (лізинговій компанії) з одночасним зво­ротним отриманням цих основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.

Видом лізингу, здатним задовольнити як підприємства-орендарі, так і лізингові компанії, уявляється компенсаційний лізинг. При цьому лізингу орендар поставляє орендодавцеві частину продукції, що виробляється на орендованому устат­куванні. Заміна орендних платежів у грошовій формі розра­хунками виробленою продукцією особливо приваблива при міжнародному лізингу для товаровиробників, що не мають ва­лютних коштів для розрахунків з іноземним орендодавцем або для придбання обладнання у інофірми-виробника. Та й для орендодавців України іноді вигідніше отримувати орендну плату готовою продукцією (товарами). До речі, законодавст­во України про оренду таку форму розрахунку допускає.

Незалежно від виду лізингових операцій, кількості їх учасників, організаційно-технічних та інших ознак загальним для них є певний вид зобов'язань, що виникають при здій­сненні лізингових операцій. Як вже зазначалося, ці зобов'я­зання випливають з договору майнового найму, і саме вони мають бути кістяком правового інституту лізингу. Тому пра­вові норми, що регулюють відносини лізингу, і вміщено окремим параграфом до глави 57 "Найом (оренда)" проекту ЦК України.

Проте проблема правового регулювання лізингу з ураху­ванням його особливостей, розглянутих вище, навряд чи може бути вирішена шляхом застосування лише норм ЦК України. Реалізація запропонованих змін до законодавства є лише першим кроком до створення належної правової бази лізингу, який не можна зводити до звичайного договору май­нового найму (його різновиду).

Лізингові операції являють собою певний комплекс орга­нізаційних, фінансових та майнових відносин, що вимагають відповідного їм комплексного нормативного регулювання.

В зв'язку з цим у літературі пропонувалося прийняти закон "Про лізинг", який би здійснював таке регулювання і визначав загальні економічні, організаційні та правові засади прове­дення лізингових операцій громадянами та юридичними осо­бами на території України¹.

Такий Закон було прийнято 16 грудня 1997 р. В ньому лізинг визначається як підприємницька діяльність, спрямова­на на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк пізингоодержувачу майна, що є власніс­тю лізингодавця або набувається ним у власність за доручен­ням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного про­давця майна, за умови сплати лізингоодержувачем пері­одичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповід­но до законодавства, в тому числі продукція, вироблена дер­жавними підприємствами (машини, устаткування, транспор­тні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи комуніка­цій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

На відміну від податкового законодавства Закон України "Про лізинг" визначає його види залежно від строку та ступе­ня амортизації орендованого майна. Так, фінансовим лізингом є договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору. Сума відшкодування вартості об'єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна включати не менше 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укладення договору.

По закінченні строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізингоодержувачеві згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної на день укла­дення договору.

По закінченні строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає повер­ненню лізингодавцеві і може бути повторно переданий у ко­ристування іншому лізингоодержувачеві за договором лізингу.

Договір лізингу укладається у письмовій формі або як ба­гатостороння угода за участю лізингодавця, лізингоодержу­вача та продавця об'єкта лізингу, або як двостороння угода між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Закон дає широкий перелік істотних умов договору лізингу, до яких, зокрема, на­лежать:

•  найменування сторін;

•  об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки
його поставки;

•  строк, на який укладається договір лізингу;

•   розмір,   склад  та   графік  сплати  лізингових  платежів, умови їх перегляду;

• умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з зако­нодавством України;

• умови  повернення  об'єкта  лізингу  в  разі  банкрутства лізингоодержувача;

• умови страхування об'єкта лізингу;

• умови експлуатації та технічного обслуговування, модер­нізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його тех­нічного стану;

• умови реєстрації об'єкта лізингу;

• умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу по за­кінченні договору;

• умови дострокового розірвання договору лізингу;

• умови надання відомостей про фінансовий стан лізинго­одержувача;

• відповідальність сторін;

• дата і місце укладення договору.

Окремі  статті  Закону  присвячені  правам  та  обов'язкам сторін договору лізингу. Так, лізингодавець має право:

1)         здійснювати за власний рахунок контроль за умовами експлуатації та використанням об'єкта лізингу лізингоодержувачем згідно з умовами договору,  вимогами та  інструк­ціями продавця щодо експлуатації об'єкта лізингу;

2)         вимагати повернення майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач   не   сплатив   лізингові   платежі   протягом
встановлених строків;

3)         вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, відповідно до
умов договору.

Водночас лізингодавець зобов'язаний:

1)        передати належне йому на праві власності майно в ко­ристування лазингоодержувачеві або за дорученням лізинго­одержувача відповідно до його вибору та визначеної ним специфікації укласти договір купівлі-продажу майна з відпо­відним продавцем і передати майно в користування лізингоодержувачеві;

2)        не  втручатися  у вибір лізингоодержувачем  продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізингу;

3)        набуваючи  майно для лізингоодержувача,  повідомити продавця про те, що майно призначене для передачі в лізинг
конкретній особі;

4)        своєчасно та в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання   перед   лізингоодержувачем   щодо   утримання
об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) від­повідно до умов договору;

5)        прийняти об'єкт лізингу від лізингоодержувача по закін­ченні строку договору лізингу, якщо об'єкт не буде викуплено
лізингоодержувачем.

Лізингоодержувач має право:

1)         відмовитися від прийняття об'єкта лізингу, який не від­повідає умовам договору, затримати належні лізингодавцеві платежі до усунення ним виявленого порушення умов дого­вору за умови попереднього повідомлення лізингодавця;

2)         вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, зав­даних внаслідок його дій або бездіяльності при виконанні до­говору лізингу, відповідно до умов договору;

3)         пред'являти продавцеві об'єкта лізингу всі права та вимоги, що випливають із договору купівлі-продажу цього май­на, зокрема щодо його якості та комплектності, строків пере­дачі, гарантійних ремонтів тощо.

Лізингоодержувач зобов'язаний:

1)        прийняти та належним чином  користуватися об'єктом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими воно було передано, з ураху­ванням природного зносу та змін стану майна;

2)        своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору;

3)        у разі несплати лізингових платежів протягом двох чер­гових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу;

4)        у зазначені договором лізингу строки відповідно до його умов надавати лізингодавцеві відомості про технічний стан об'єкта лізингу та свій фінансовий стан, доступ до перевірки об'єкта лізингу та умов його експлуатації;

5)        у разі, якщо він не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та   не   продовжить  строк  його   використання   після припинення дії договору, повернути об'єкт лізингу лізингодав­цеві у стані, зазначеному в договорі.

Як зазначалося, лізингоодержувач за користування об'єк­том лізингу зобов'язаний вносити періодичні лізингові плате­жі, до складу яких включаються:

•  сума, яка відшкодовує при кожному платежі частину вар­тості об'єкта лізингу,  що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж;

•  сума, що сплачується лізингодавцеві як відсоток за залу­чений ним кредит для придбання майна за договором лізингу;

•  платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

•  відшкодування страхових платежів за договором страху­вання  об'єкта  лізингу,  якщо  об'єкт застрахований  лізингодавцем;

•  інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Якщо об'єктом лізингу є державне майно або договір пайо­вого лізингу передбачає залучення державних коштів чи для забезпечення   виконання   лізингового   договору   надаються державні   гаранти,   договір   лізингу   підлягає   обов'язковій реєстрації у встановленому порядку.