Форма договору довічного утримання. Зазначений договір має бути нотаріально посвідчений. Якщо ж предметом договору є нерухомість, то такий договір підлягає державній реєстрації. З цього випливає,  що право власності на відчужувану нерухомість переходить до набувача лише з мо­менту державної реєстрації договору. Недодержання форми договору довічного утримання тягне за собою його недійсність (ст. 47 ЦК). Визнання договору недійсним за не­додержання нотаріальної форми спричинює двосторонню реституцію.

Права та обов'язки сторін за договором. Як зазначало­ся, договір довічного утримання є одностороннім договором, в якому відчужувач набуває лише права і не несе ніяких обов'язків, а набувач набуває лише обов'язки і не має ніяких прав (за винятком розірвання договору через неможливість виконувати його умови). Отже, відчужувач має право вима­гати надання довічного утримання у вигляді грошових сум або матеріального забезпечення у натурі. Набувач майна зобо­в'язаний виконати вимогу відчужувача в межах, обумовле­них договором.

Виконання договору полягає у наданні всіх видів мате­ріального забезпечення у натурі відповідно до змісту догово­ру. Тому і вимагається, аби у договорі були досить чітко визначені види, обсяг, способи та форми довічного утриман­ня. Якщо, наприклад, у договорі визначена конкретна кімната для надання житла відчужувачу, то замінити цю кімнату на іншу можна лише за згодою останнього. Це правило стосує­ться усіх інших видів матеріального забезпечення у натурі.

Проте деякі види утримання чи матеріального забезпечення не можна чітко конкретизувати заздалегідь у договорі. Так, навряд чи можна наперед визначити зміст догляду чи необхідної допомоги, які будуть потрібні відчужувачеві у май­бутньому в процесі чинності договору. Проте їх загальний зміст та обсяг визначити у договорі варто.

За невиконання або неналежне виконання умов договору набувач майна несе відповідальність. Вона полягає в тому, що відчужувач має право відповідно до ст. 428 ЦК України вимагати розірвання договору, якщо набувач майна не виконує узятих на себе обов'язків. За проектом ЦК України право вимагати розірвання договору за наведеною підставою має не тільки відчужувач майна, а й особи, на користь яких укладено договір. У такому разі набуте набувачем за догово­ром довічного утримання майно підлягає поверненню відчу­жувачеві.   Витрати   набувача   майна   на   утримання   відчужувача до розірвання договору з цієї підстави, відшкоду­ванню не підлягають.

Договір довічного утримання може бути розірваний і на вимогу набувача майна (фізичної особи), якщо з незалежних від нього обставин його майновий стан змінився настільки, що він не може надавати відчужувачеві або зазначеній ним третій особі обумовлене забезпечення.

При розірванні договору довічного утримання як з першої, так і з другої підстав настають ті самі наслідки — майно повер­тається відчужувачеві, а витрати набувача на забезпечення відчужувача не відшкодовуються.

Договір довічного утримання припиняється також внаслі­док смерті осіб, які отримували утримання. Якщо право на одержання утримання мали кілька осіб, то в разі смерті однієї з них договір припиняється щодо особи, яка померла.

Смерть набувача майна за договором довічного утримання не припиняє договору. Відповідно до ст. 429 ЦК України у разі смерті набувача майна обов'язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких переходить відчуже­ний за договором довічного утримання будинок. За від­сутності у набувача майна спадкоємців або при відмові їх від договору довічного утримання будинок, що був відчужений з умовою довічного утримання, повертається відчужувачеві. Проект ЦК України зазначену статтю доповнив нормою про те, що якщо у такому разі відчужувач заявить вимогу про повернення майна, договір довічного утримання припиняє­ться. Іншими словами, в разі смерті набувача майна за дого­вором довічного утримання відчужувач цього майна має право вимагати припинення чинності договору, зокрема якщо спадкоємці набувача з тих чи інших причин не влашто­вують відчужувача.

При цьому у проекті ЦК України йдеться не лише про буди­нок або його частину, а й про інше майно, яке може бути пред­метом договору довічного утримання.

Оскільки відповідно до проекту ЦК України набувачем майна може бути і юридична особа, то постає питання, яка доля набутого юридичною особою майна після її ліквідації. За ст. 803 проекту ЦК, у разі ліквідації юридичної особи обов'яз­ки за договором довічного утримання переходять до право­наступників юридичної особи, яка уклала договір. У такому разі майно, що було раніше відчужене з умовою довічного утримання, підлягає поверненню відчужувачеві. Отже, обов'язки по утриманню відчужувача переходять до право­наступників юридичної особи, а відчужене майно має бути повернуте відчужувачеві.

На нашу думку, цю норму сформульовано невдало. Якщо її треба тлумачити так, як сформульовано, то у такому розв'я­занні цієї проблеми немає логіки. Обов'язки з утримання відчужувача майна переходять до правонаступників юридич­ної особи, а майно має бути повернуте відчужувачеві. В та­кому разі відпадає правова підстава для утримання відчужу­вача майна правонаступниками юридичної особи. Ця норма потребує певного уточнення.

Варто пам'ятати, що у разі смерті набувача майна за дого­вором довічного утримання відмовитися від договору може не тільки відчужувач, а й спадкоємці померлого набувача майна (ст. 429 ЦК). У такому разі майно повертається відчужувачеві. Ця норма збереглася і в проекті ЦК України (п. 2 ст. 802).

Відповідно до проекту ЦК України (п. З ст. 800) майно, передане набувачеві за договором довічного утримання за погодженням сторін може бути замінене рівноцінним за вар­тістю майном набувача із збереженням усіх обов'язків, як прийняв набувач за укладеним раніше договором.