§ 1. Організаційно-правові основи торговельної діяльності

Поняття торговельної діяльності та за­гальні умови її здійснення. Торговельна діяльність — це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян щодо здійснення купівлі та продажу товарів народного споживання з метою отримати прибуток.

Оскільки торговельна діяльність відповідно до ст. 1 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. є одним з видів підприємництва, вона характеризується також тим, що є систематичною, на власний ризик діяльністю.

Матеріальну основу торговельної діяльності становить власність. Власність як економічна категорія — це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.

Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, кошти, цінні папери тощо) для здійснення торговельної діяльності. Разом з тим власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава за­безпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і госпо­дарювання, соціальну спрямованість економіки.

Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприємництво" та п. З Порядку заняття торговельною діяльністю і правил тор­говельного обслуговування населення, затвердженого по­становою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 108, суб'єктами торговельної діяльності можуть бути:

•   громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності¹ або дієздатності ;

•   юридичні особи всіх форм власності, встановлених Зако­ном України "Про власність".

Не допускається заняття торговельною діяльністю грома­дян таких категорій: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади та управління, які покликані здійсню­вати контроль за діяльністю підприємств. Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.³ та ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. дер­жавним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися під­приємницькою (в тому числі торговельною) діяльністю безпо­середньо чи через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до скла­ду правління чи інших виконавчих органів підприємств, кре­дитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, цю здійснюють підприємницьку діяльність.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 р. заборо­нено безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування. Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди від акцій, а також доходи від інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї частки майна у статутному фонді господарського товариства тощо).

Посадовими особами, на яких поширюється дія зазначе­ного Декрету, вважаються працівники, діяльність яких пов'я­зана зі здійсненням державно-владних повноважень, вико­нанням організаційних, розпорядчих, адміністративних і гос­подарських функцій, прийняттям управлінських рішень. Збе­реження за цими особами лише права на отримання дивіден­дів (доходів) означає, що право на управління належним їм майном (це — друга складова корпоративного права) зазна­чені у Декреті посадові особи на період зайняття вказаних посад можуть передавати довіреним особам відповідно до чинного законодавства.

Згідно з ч.4 ст. 5 Закону України "Про аудиторську діяль­ність" від 22 квітня 1993 р.¹ також забороняється безпосе­редньо займатися торговельною, посередницькою та вироб­ничою діяльністю аудиторам, що не виключає їх права отри­мувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.

Особи, яким суд заборонив займатися торговельною діяль­ністю², не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення торговельної діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість³ за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочи­ни, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати у підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Суб'єкти торговельної діяльності мають право без обме­жень приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Однак свобода торго­вельної діяльності не означає, що її суб'єкти діють на власний розсуд, не дотримуючись ніяких норм. Державне регулюван­ня торговельної діяльності, в першу чергу, полягає в законо­давчому забезпеченні порядку заняття торговельною діяль­ністю, встановленні правил торговельного обслуговування населення.

Держава законодавчо забезпечує також свободу конку­ренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму у сфері торговельної діяльності.

Разом з тим втручання державних органів у торговельну діяльність господарюючих суб'єктів не допускається, якщо воно не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів контролю за діяльністю підприємців, що займаються торговельною діяльністю.

Державні органи і службові особи можуть давати підприєм­цям, що займаються торговельною діяльністю, вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавст­вом. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду чи арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним. Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, що призвели до пору­шення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здій­снення такими органами або їх службовими особами перед­бачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підля­гають відшкодуванню цими органами.

Спори про відшкодування збитків вирішує суд чи арбітраж­ний суд.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяль­ності. Господарюючі суб'єкти здійснюють торговельну діяль­ність після їх державної реєстрації як суб'єктів підприємниць­кої діяльності.

Заняття підприємницькою (в тому числі торговельною) діяльністю без державної реєстрації тягне за собою накла­дення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продук­ції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст. 164 Ко­дексу України про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії вчинено протягом року після накладення адміністративно­го стягнення за такі самі порушення, фізична особа, що винна у вчиненні їх, може бути притягнена до кримінальної відпо­відальності у вигляді штрафу до 200 мінімальних розмірів заробітної плати з позбавленням права займати певні посади або займатися торговельною діяльністю на строк до трьох років (ст. 148³ КК У країни).

Державна реєстрація суб'єктів торговельної діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 Закону України "Про під­приємництво" та Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постано­вою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998р. № 740.

Державна реєстрація суб'єктів торговельної діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або у районній, районній міст Києва і Севастополя дер­жавній адміністрації за їх місцезнаходженням (місцем проживання)¹.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяль­ності — юридичної особи власник (власники) або уповнова­жена ним (ними) особа (заявник) особисто подають до органу державної реєстрації:

а)  установчі документи:

рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єкта підприємницької діяльності. Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, протокол установчих зборів;

статут (якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної організаційної форми суб'єкта підприємництва);

б)  реєстраційну картку, яка є водночас заявою про дер­
жавну реєстрацію;

в)   документ,  що засвідчує внесення плати за державну
реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності;

г)  документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяль­ності у розмірі, передбаченому законодавчими актами;

д) рішення Антимонопольного комітету про згоду на ство­рення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів під­приємницької діяльності, якщо законодавчими актами України передбачена необхідність такої згоди.

У разі реєстрації приватного підприємства рішення влас­ника не подається.

Якщо власником (одним із власників) суб'єкта підприєм­ницької діяльності є юридична особа, додатково подається нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію цієї юридичної особи.

Якщо власником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності є фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на ус­тановчих документах потребує нотаріального засвідчення.

Установчі документи не повинні містити положень, що су­перечать законодавству. Відповідальність за відповідність за­конодавству установчих документів несе власник (власники) або уповноважені ним (ними) органи, які подають документи для реєстрації.

Громадянин, який має намір проводити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи (заявник), подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за встанов­леним зразком, яка водночас є заявою про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, і документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію, а також пред'являє документ, що посвідчує його особу.

За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої встановлений Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької Діяльності" від 25 травня 1998 р. № 740 і залежить від суб'єкта підприємництва, обраної організаційної форми та сфери під­приємницької діяльності.

Орган державної реєстрації не має права вимагати від заявника подання інших документів, не передбачених зако­нодавством або оформлених за іншими вимогами, ніж це визначено у Положенні про державну реєстрацію.

За наявності всіх документів, передбачених Положенням про державну реєстрацію, орган державної реєстрації протя­гом п'яти робочих днів з дати надходження цих документів зобов'язаний   провести  державну  реєстрацію  суб'єкта   підприємницької діяльності і видати заявникові свідоцтво про державну реєстрацію та один примірник установчих докумен­тів з відповідною відміткою органу державної реєстрації (для юридичної особи).

Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою для від­криття розрахункового, валютного та інших рахунків в уста­новах банків¹, виготовлення печаток і штампів.

Безпосередньо торговельну діяльність можуть здійснювати не лише суб'єкти підприємництва — юридичні особи, а й ство­рені ними філії, представництва, відділення та інші відокрем­лені підрозділи. За загальним правилом, вони не потребують державної реєстрації.

Виняток становлять представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які мають бути зареєстровані у порядку, встановленому Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженою наказом МЗЕЗторгу України від 18 січня 1996 р.

Суб'єкти підприємницької діяльності підлягають внесенню:

• юридичні особи та їх філії, представництва, відділення та інші   відокремлені   підрозділи   —   до   Єдиного   державного реєстру підприємств та організацій, що його ведуть органи державної статистики.  Порядок внесення визначається По­ложенням   про   Єдиний  державний   реєстр   підприємств  та організацій    України,    затвердженим    постановою    Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 118.

Орган державної статистики після внесення суб'єкта підприємницької діяльності до реєстру проставляє у свідоцтві про державну реєстрацію ідентифікаційний код і дату вклю­чення до реєстру;

• фізичні особи — до державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, що його ведуть   податкові   адміністрації.   Порядок   внесення   визна­чається Законом України "Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів" від 22 грудня 1994 р.

Суб'єкти торговельної діяльності з різних причин можуть з часом змінювати своє місцезнаходження (місце проживан­ня). У таких випадках суб'єкт підприємництва у 7-денний тер­мін з дня виникнення такої зміни зобов'язаний:

•  подати документ, що засвідчує нове місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності (договір купівлі-продажу, оренди тощо);

•  внести відповідні зміни до своєї реєстраційної картки;

•  подати свідоцтво про державну реєстрацію для внесення відповідних змін.

Невиконання цієї умови у зазначений термін є підставою для звернення органу державної реєстрації до суду чи арбітражного суду а позовом про скасування державної реєстрації.

Якщо зміна місцезнаходження (місця проживання) суб'єк­та підприємницької діяльності пов'язана із зміною адміністра­тивного району (міста), орган державної реєстрації, на обліку якого перебував суб'єкт підприємництва, у 10-денний термін надсилає реєстраційну картку та реєстраційну справу орга­нові державної реєстрації за новим місцезнаходженням (місцем проживання) цього суб'єкта.

Разом з тим суб'єкт підприємницької діяльності зобов'яза­ний у 30-денний термін з дня зміни місцезнаходження (місця проживання) звернутися до органу державної реєстрації за новим місцезнаходженням (місцем проживання), щоб стати на облік і подати свідоцтво для внесення до нього відповідних змін.

У разі втрати (знищення тощо) свідоцтва про державну реєстрацію власнику (власникам) або уповноваженій ним особі видається дублікат свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, для чого до органу дер­жавної реєстрації подають опубліковане в офіційній пресі ого­лошення про визнання недійсним втраченого свідоцтва про державну реєстрацію та документ, що засвідчує сплату збору за видачу дубліката свідоцтва про державну реєстрацію (за видачу дубліката сплачується 40 відсотків реєстраційного збору, а за державну реєстрацію змін до установчих документів — ЗО відсотків реєстраційного збору).

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємни­цької діяльності здійснюється з підстав, передбачених Поло­женням про державну реєстрацію (наприклад, за особистою заявою власника або уповноваженого ним органу, а також на підставі рішення суду чи арбітражного суду у разі визнання недійсними установчих документів, провадження діяльності, яка суперечить установчим документам чи законодавству).

Скасування державної реєстрації є підставою для прове­дення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяль­ності як юридичної особи.

Статусу юридичної особи суб'єкт підприємницької діяль­ності позбавляється після здійснення всіх заходів щодо ліквідації.

Ліцензування торговельної діяльності. Торгівля окреми­ми видами товарів відповідно до законів України "Про під­приємництво", "Про забезпечення санітарного та епідемічно­го благополуччя населення"¹ та інших законодавчих актів тривалий час здійснювалася на підставі спеціальних дозволів (ліцензій).

Відповідно до ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення заняття підприємницькою діяльністю без спеціального дозволу (ліцензії) тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, засобів виробництва і сировини чи без такої.

В разі, якщо ці дії вчинено протягом року після накладення адміністративного штрафу за такі самі порушення, винна особа може бути притягнена до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу до 200 мінімальних розмірів заробітної плати з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ст. 148³ КК України).

Порядок видачі ліцензій на заняття торговельною діяль­ністю, перелік документів, необхідних для одержання ліцензії, були встановлені Положенням про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності, затвердженим постано­вою Кабінету Міністрів України від 17 травня 1994р. № 316, та нормативними актами, прийнятими відповідно до цього Положення. Так, згідно з підпунктом 19 п. 1 зазначеного По­ложення (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1996р. № 975) ліцензії на право здійснення торго­вельної діяльності видавалися:

•    у сфері роздрібної торгівлі та громадського харчування щодо реалізації продовольчих і непродовольчих товарів (крім алкогольних напоїв та тютюнових виробів) — відділами з питань торгівлі та побутового обслуговування населення ра­йонних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами міських рад за місцем діяльності підприємця;

•    у  сфері  оптової торгівлі   продовольчими   (крім  спирту етилового, коньячного і плодового) і непродовольчими това­рами — Міністерством торгівлі, зовнішньоекономічних зв'яз­ків і захисту прав споживачів Автономної Республіки Крим, управліннями з питань торгівлі та побутового обслуговування населення  обласних,  управліннями  з  питань торгівлі  Київ­ської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Порядок видачі зазначених ліцензій визначений Інструк­цією про порядок видачі ліцензій на здійснення торговельної діяльності у сфері оптової, роздрібної торгівлі та громадського харчування щодо реалізації продовольчих та непродовольчих товарів, затвердженою наказом Ліцензійної палати при Мінекономіки України та МЗЕЗторгу України від 8 жовтня 1996р.№ЛП-34/652.

Відповідно до цієї Інструкції ліцензія видавалася на три роки окремо на кожний вид торговельної діяльності: оптову торгівлю продовольчими товарами; оптову торгівлю непродо­вольчими товарами; роздрібну торгівлю продовольчими това­рами; роздрібну торгівлю непродовольчими товарами; торго­вельну діяльність у сфері громадського харчування щодо реалізації продовольчих товарів.

Щоб одержати ліцензію на здійснення торговельної діяль­ності, суб'єкт підприємництва мав подати до органу, уповно­важеному видавати ліцензії, такі документи:

а) заяву на одержання ліцензії із зазначенням:

для юридичної особи — найменування, організаційно-пра­вової форми, місцезнаходження та даних про розрахункові рахунки у відповідних банках;

Для громадянина-підприємця — прізвища, імені, по бать­кові, паспортних даних (серія, номер, коли і ким виданий, місце проживання);

виду торговельної діяльності, на яку видається ліцензія;

переліку територіально відокремлених об'єктів, на яких здійснюватиметься заявлена діяльність;

б)   для юридичної особи — копії установчих документів, засвідчених нотаріусом, а також копію свідоцтва про держав­ну реєстрацію;

для громадянина-підприємця — копію документа, що під­тверджує статус підприємця;

в)   для  підприємця-громадянина — копію документа,  що засвідчує рівень освіти і кваліфікації, необхідний для здій­снення торговельної діяльності;

г)  копію правовстановлюючого документа (договір оренди, документ про право власності тощо) про наявність відповід­них торговельних приміщень для роздрібної торгівлі, склад­ських приміщень для оптової торгівлі (крім транзитних опера­цій) із зазначенням адреси, їхньої площі, підписану керівни­ком і головним бухгалтером юридичної особи орендодавця та скріплену його печаткою;

д)   копію  документа,   засвідченого   підписом   керівника   і  скріпленого   печаткою   податкової   адміністрації  за   місцем реєстрації юридичної особи чи громадянина-підприємця, про реєстрацію   електронних   контрольно-касових   апаратів,   які внесені до державного реєстру (для роздрібної торгівлі);

є) довідку державної податкової адміністрації про те, що заявник став на облік як платник податків.

Вимагати від заявника подання документів, не передба­чених Інструкцією, забороняється.

Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії приймає­ться у 15-денний термін від дня отримання і реєстрації заяви та всіх необхідних документів.

Письмове рішення про відмову у видачі ліцензії надсилає­ться суб'єктові підприємницької діяльності з обгрунтуванням причин відмови. Таке рішення може бути оскаржене до суду (громадянином-підприємцем) чи до арбітражного суду (юри­дичною особою) у порядку, встановленому відповідно Цивіль­ним процесуальним кодексом України чи Арбітражним про­цесуальним кодексом України.

Слід мати на увазі, що дія ліцензії на роздрібну торгівлю продовольчими І непродовольчими товарами, а також на тор­говельну діяльність у сфері громадського харчування щодо реалізації продовольчих товарів поширюється тільки на територію, підвідомчу органові, який видав ліцензію.

Якщо вид діяльності, що ліцензується, здійснюється на кількох територіально відокремлених об'єктах, у тому числі розташованих на залізничному, авіаційному, морському і річковому транспорті, суб'єкту підприємницької діяльності разом з ліцензією видаються копії на кожний об'єкт із зазна­ченням його місцезнаходження. Копії ліцензій видаються безплатно.

За видачу ліцензій на здійснення торговельної діяльності у сфері оптової, роздрібної торгівлі та громадського харчуван­ня щодо реалізації продовольчих і непродовольчих товарів відповідно встановлюється така плата:

•  з громадян-підприємців — у розмірі двох неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян;

•  з юридичних осіб — у розмірі 12 неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян.

Оформлену ліцензію видають особисто заявникові при пред'явленні ним документа, що засвідчує особу, або уповно­важеному на те представникові заявника при пред'явленні нотаріально засвідченого доручення на право отримання ліцензії.

Видану ліцензію суб'єкт торговельної діяльності подає до державної податкової адміністрації за місцем торгівлі для реєстрації, про що робиться відмітка на зворотному боці ліцензії, яка засвідчується печаткою.

Ліцензії не можна передати або продати іншим суб'єктам підприємницької діяльності. Після припинення суб'єктом гос­подарювання підприємницької діяльності видана ліцензія та її копії втрачають силу.

У разі порушення суб'єктом підприємницької діяльності умов і правил проведення відповідного виду торговельної діяльності Ліцензійна палата при Мінекономіки, МЗЕЗторг або орган, що видав ліцензію, може дати розпорядження про усунення порушень чи зупинити дію ліцензії на визначений термін або до усунення цих порушень.

У разі повторного або грубого порушення правил прове­дення торговельної діяльності, на яку видано ліцензію, ця ліцензія може бути анульована за рішенням Ліцензійної палати при Мінекономіки, МЗЕЗторгу або органу, що її видав.

Орган, уповноважений на ведення ліцензійної діяльності, у 3-денний строк після прийняття рішення про призупинення дії ліцензії або про її анулювання інформує про це у письмовій формі власника ліцензії та державну податкову адміністрацію за місцем торгівлі суб'єкта підприємницької діяльності.

Рішення про накладення на суб'єкта підприємницької діяльності стягнення може бути оскаржене в порядку, визна­ченому чинним законодавством.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 8 Закону України "Про підприємництво" (в редакції від 12 лютого 1998 р.) нині без ліцензії не можуть здійснюватися, зокрема, реалізація алко­гольних напоїв, спирту етилового, коньячного та плодового, а також тютюнових виробів. Торговельна діяльність, як вид підприємницької діяльності, підлягає патентуванню.

Патентування торговельної діяльності. Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р.¹ на території України запроваджено патентування діяльності у сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Дія цього закону не поширюється, зокрема, на роздрібну торговельну діяльність:

1)      підприємств і організацій системи Укоопспілки та торго­во-виробничих підприємств робітничого постачання;

2)      суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб, які:

•   сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією у межах ринків, створених за рішенням органів місцевого самоврядування;

•   сплачують податок на промисел у порядку, передбачено­му чинним законодавством.

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на промисел" від 17 березня 1993 p. № 24-93² плат­никами податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійсню­ють несистематичний, не більше як 4 рази протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей і товарів.

У разі, коли продаж товарів здійснюється протягом кален­дарного року більше як 4 рази, така діяльність вважається систематичною і зобов'язує громадян зареєструватися як суб'єктів підприємництва відповідно до чинного законо­давства.

Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначає­ться на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Ставка податку на промисел встановлює­ться в розмірі 10 відсотків зазначеної в декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох календарних днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи ка­лендарних днів ставка податку подвоюється.

Мінімальний термін дії одноразового патенту — три, макси­мальний — сім календарних днів.

На громадян, які здійснюють продаж товарів без придбан­ня одноразових патентів або з порушенням терміну їх дії чи продають товари, не зазначені у деклараціях, начальники державних податкових адміністрацій та їх заступники накла­дають адміністративні штрафи у розмірі від одного до 10 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністра­тивного стягнення, — від 10 до 20 неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян;

•  здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві,   на   присадибній,   дачній,   садовій   і   городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджіль­ництва;

•   сплачують  державне   мито   за   посвідчення   договорів відчуження власного майна в разі, якщо відчуження кожної окремої категорії товарів відбувається не частіше як один раз на календарний рік. Ставки державного мита за посвідчення договорів відчуження жилих будинків, квартир, дач, садових будинків,  гаражів та  іншого  нерухомого  майна, земельних Ділянок,  транспортних засобів,  інших самохідних машин  і механізмів встановлені Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993р. № 7-93¹;

3) суб'єктів підприємницької діяльності, створених громад­ськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно з чинним законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного вироб­ництва.

Не потребує патентування діяльність суб'єкта підприєм­ництва з реалізації продукції власного виробництва фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з таким суб'єктом підприємницької діяльності, через пункти роздріб­ної торгівлі, вбудовані у виробничі приміщення або приміщен­ня в адміністративних будинках такого суб'єкта.

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структур­ного (відокремленого) підрозділу займатися роздрібною та оптовою торгівлею, обміном готівкових валютних цінностей наданням послуг у сфері грального бізнесу.

Порядок придбання торгового патенту на здійснення роз­дрібної торгівлі загалом визначається нормами Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", а докладніше — Положенням про порядок реалі­зації, обліку торгових патентів і контролю за їх використан­ням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 1996 р. № 563.

Торговий патент придбавається:

по-перше, на здійснення операцій з роздрібної торгівлі — для кожного пункту роздрібного продажу товарів (магазину, кіоску, палатки, автомагазину, лотка тощо).

Роздрібна торгівля — це торгівля товарами та виконання при цьому супутніх робіт (послуг) за готівку, а також за інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки.

Пунктами роздрібного продажу товарів відповідно до вище­згаданого закону є:

•   магазини, які займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців;

•   кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торго­вельного залу для покупців;

•  автомагазини, розвозки та інші види пересувної торго­вельної мережі;

•  лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях, крім тих, що надаються в орен­ду суб'єктам підприємницької діяльності — фізичним особам та які перебувають на території ринків;

•  стаціонарні,   малогабаритні  та   пересувні   автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють роздрібну торгівлю нафтопродуктами;

по-друге, на здійснення операцій з торгівлі готівковими ва­лютними цінностями — для кожного пункту обміну іноземної валюти, за винятком операцій з торгівлі готівковими валют­ними цінностями, що їх здійснюють банківські установи у власних операційних залах.

Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самовряду­вання залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів. Вартість патенту за ка­лендарний місяць встановлюється в межах таких граничних рівнів:

•    на території м.  Києва, обласних центрів — від 60 до 320 грн.;

•    на території м. Севастополя, міст обласного підпоряд­кування (крім обласних центрів) і районних центрів — від ЗО до 130 грн.;

•    на території інших населенних пунктів — до  80  грн. Закон   України   "Про   патентування  деяких  видів   підприєм­ницької діяльності" дозволяє в окремих випадках безплатно видавати торговий патент, в якому обов'язково наводиться повний перелік товарів, передбачених для реалізації. Зокре­ма,   торговий   патент   видається   безплатно   суб'єктам   під­приємництва, які здійснюють операції з роздрібної торгівлі
виключно з використанням таких видів товарів національного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко та молочна продукція; продукти дитячого харчування; безал­когольні напої; яловичина та свинина, домашня птиця; риба; ягоди та фрукти; картопля та плодоовочева продукція тощо.

Підставою для придбання торгового патенту на право здійснення відповідного виду підприємницької діяльності є за­явка суб'єкта підприємницької діяльності за встановленою формою, яку він подає до державної податкової адміністрації, що контролює сплату податку та прибуток суб'єкта підприєм­ницької діяльності — юридичної особи (або структурного під­розділу цього суб'єкта).

Торговий патент видається суб'єктам підприємницької діяльності у триденний термін. Датою його придбання є дата, зазначена у торговому патенті.

Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців, а операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями — 36 календар­них місяців.

Законодавством встановлено певний порядок використан­ня торгового патенту. Так, торговий патент має бути роз­міщений:

•  на фронтальній вітрині магазину, а якщо такої немає — біля касового апарата;

•  на фронтальній вітрині кіоску, палатки та іншої малої архі­тектурної форми;

•  на табличці — для автомагазинів, розвозок та інших видів пересувної торговельної мережі, а також для лотків, прилав­ків та інших видів торгових точок, відкритих у відведених для торговельної дільності місцях;

•  у пунктах обміну іноземної валюти.

Торговий патент має бути відкритим і доступним для огляду.

За порушення вищевикладеного порядку використання торгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності спла­чують штраф у розмірі вартості торгового патенту за один ка­лендарний місяць.

За здійснення роздрібної, оптової торгівлі чи торгівлі готів­ковими валютними цінностями без одержання відповідних торгових патентів або за передачу торгового патенту іншому суб'єктові підприємницької діяльності чи іншому структурно­му (відокремленому) підрозділові суб'єкти підприємницької діяльності сплачують штраф у подвійному розмірі вартості торгового патенту за повний термін його дії.

До дня сплати зазначених штрафів та до придбання торго­вого патенту або оформлення безплатного торгового патенту діяльність відповідних суб'єктів підприємництва зупиняється. Штрафи підлягають сплаті порушником у п'ятиденний термін з дня вручення державною податковою адміністрацією по­станови про накладення штрафу.

Правила торговельного обслуговування населення. Суб'єкти підприємницької діяльності повинні знати та викону­вати вимоги Закону України "Про захист прав споживачів", Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговель­ного обслуговування населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 108, Правил продажу продовольчих товарів. Правил комісійної торгівлі не­продовольчими товарами. Правил роботи підприємств гро­мадського харчування, затверджених наказами МЗЕЗторгу від 28 грудня 1994 р. № 237, від 13 березня 1995 р. № 37, від З липня 1995 р. № 129, Правил продажу товарів тривалого ко­ристування у кредит, Правил торгівлі на ринках, Правил про­дажу непродовольчих товарів, Правил роботи дрібно­роздрібної торговельної мережі, затверджених наказами МЗЕЗторгу від 18 грудня 1995 р. № 169, від 12 березня 1996 р. № 157, від 27 травня 1996 р. № 294, від 8 липня 1996 р. № 369, а також інших нормативних документів, що регламентують торговельну діяльність.

Господарюючий суб'єкт самостійно вирішує питання за­безпечення торговельних приміщень торговельно-техноло­гічним обладнанням (холодильним, піднімально-транспорт­ним, ваговимірювальним, касовим тощо) відповідно до існую­чих нормативів.

На фасаді торговельного приміщення господарюючого суб'єкта має бути вивіска із зазначенням назви господарю­ючого суб'єкта та власника або уповноваженого ним органу. Біля входу до цього приміщення на видному місці розміщує­ться інформація про режим роботи.

У разі здійснення виїзної (виносної) торгівлі, а також прода­жу товарів з використанням інших нестаціонарних засобів на робочому місці продавця встановлюється табличка із зазна­ченням назви, місця розташування і номера телефону госпо­дарюючого суб'єкта, що організував торгівлю, а також прізвища, імені та по батькові продавця. На робочому місці громадянина-підприємця встановлюється табличка із зазна­ченням його адреси, номера свідоцтва про державну реєстрацію господарюючого суб'єкта та назви органу, що здійснив цю реєстрацію.

Режим роботи господарюючого суб'єкта встановлюється за погодженням з виконкомами місцевих рад народних депутатів.

У разі планового закриття торговельного приміщення (для проведення санітарних заходів, ремонту, технічного переоб­ладнання тощо) господарюючий суб'єкт повинен не пізніше як за 5 днів повідомити про це громадян, вмістивши поряд з інформацією про режим роботи оголошення про дату та період закриття.

Певні вимоги встановлені законодавством і щодо здій­снення торговельно-виробничої діяльності підприємств гро­мадського харчування. Таку діяльність зазначені підприєм­ства проводять відповідно до меню або переліку продукції, за­твердженого відповідно до типу, націночної категорії даного підприємства власником або керівником підприємства. Під­приємство зобов'язане забезпечити наявність страв, виро­бів, перелічених у меню, асортиментному переліку, протягом усього робочого дня або періоду, визначеного для їх реалізації (сніданок, обід, вечеря).

Виробляючи продукцію, підприємство громадського харчу­вання повинно додержуватися вимог, передбачених нор­мативними документами. Разом з тим воно має право роз­робляти і виробляти у встановленому порядку нові, фірмові страви та продукцію.

У разі відпуску неякісної або виготовленої з порушенням технології страви (виробу) підприємство зобов'язане замінити її або сплатити споживачеві її вартість.

Законодавством заборонено встановлювати мінімум вар­тості замовлення і пропонувати споживачеві обов'язковий асортимент продукції.

Підприємства громадського харчування зобов'язані за­безпечувати зберігання речей відвідувачів у гардеробі. За пропажу речей з гардероба підприємство несе відповідаль­ність згідно з чинним цивільним законодавством.