§ 1. Поняття та принципи виконання зобов'язання

Під виконанням зобов'язань розуміють здійснення кредитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання. Так, виконанням договірного зобов'язання купівлі-продажу слід розглядати одночасно передачу речі продавцем у власність покупця і прийняття цієї речі покупцем, а також виплату обумовленої договором суми (ціни речі) покупцем і прийняття цієї суми продавцем.

За своєю юридичною природою дії по виконанню зобов'я­зання є нічим іншим, як правочином, оскільки вони спрямо­вані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій по ви­конанню застосовуються ті самі правила, що регулюють вчинення правочинів.

Дії, які мають бути вчинені одним учасником зобов'язання на користь іншого, називаються предметом виконання. Якщо ці дії пов'язані з передачею певного майна, поняттям пред­мета виконання охоплюється і це конкретне майно. Особли­вості предмета виконання повністю залежать від особливос­тей конкретного зобов'язання, а відтак вони визначаються підставами виникнення зобов'язання (правочином, догово­ром, адміністративним актом, на яких засновані зобов'язан­ня) і тими нормами, що регламентують зобов'язання певного виду. Деякі загальні правила щодо предмета виконання у чин­ному ЦК України закріплені лише стосовно грошових зобов'я­зань (статті 167—170).

Зобов'язання виникають між їх учасниками з метою задо­волення певних потреб. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання цивільних зобов'язань, які набува­ють форми їхніх принципів. Для учасників зобов'язальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основ­ну мету зобов'язання. Але саме досягнення цієї мети пов'я­зується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим "якісним" показникам, які загалом можна об'єднати поняттям належного виконання.

Таким чином, принципи реального / належного виконання традиційно розглядалися як основні цивільно-правові засади виконання зобов'язання¹.

Однак єдиної думки щодо співвідношення цих принципів у літературі не склалося.

Так, одні автори вважали, що реальне виконання — скла­дова належного виконання. Належне виконання є поняттям більш загальним, а реальне виконання — одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання².

Іншу позицію з цього питання займав А.В. Венедиктов, який навпаки вважав, що належне виконання — це складова реального виконання. На його думку, реальне виконання договірних зобов'язань охоплює належне виконання всіх якісних та кількісних показників: не тільки своєчасну переда­чу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й пере­дачу її в обумовленому асортименті відповідно до затвердже­них стандартів та технічних умов, у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, не­гайне виправлення допущених недоліків або заміну недобро­якісної продукції³.

О.С. Йоффе взагалі надавав принципу реального вико­нання значення загального. Зверталася особлива увага на те, що на етапі нормального розвитку зобов'язання реальне виконання передбачає і належне виконання, а після пору­шення боржником зобов'язання — виконання у натурі¹.

Найбільш прийнятною в цьому питанні є позиція М.І. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконан­ня — це різноплощинні явища. У першому виявляється сут­ність виконання як вчинення певної дії, у другому — якісна характеристика дії (або утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зобов'язання, вирішуються два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об'єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реального виконання), а також яким чином ця дія вчинена (чи дотримана вимога належного виконання)².

З розвитком ринкових засад в економіці принцип реально­го виконання зобов'язання, який набував особливого зна­чення для господарських договорів, певною мірою втратив своє первісне значення. Це пов'язано з тим, що сплата кре­диторові збитків, які виникли через невиконання зобо­в'язання в натурі боржником, в умовах ринкової економіки може задовольнити інтерес у певному обсязі. За таких обста­вин проект ЦК України виходить з того, що в умовах ринкової економіки його роль поступово зменшуватиметься³.

В проекті ЦК України (ст. 550) загальні умови виконання зобов'язань формулюються так: зобов'язання має виконува­тися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших, правових актів, а за відсутністю таких— відпо­відно до вимог, що звичайно ставляться. Отже, зобов'язання має бути виконано не тільки в натурі, а й реально, тобто в та­кому вигляді, як це випливає з відповідної підстави виникнен­ня зобов'язання (договору, адміністративного акта), або від­повідно до вимог, що звичайно ставляться. При цьому спе­ціально підкреслено ще дві обставини, а саме: при виконанні зобов'язання можуть застосовуватися звичаї ділового оборо­ту; виконання зобов'язання має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Саме ці оціночні категорії набувають у сучасному цивільному праві особливого значення. Вони розглядаються як найважливіші критерії, за допомогою яких може визначатися принцип на­лежного виконання зобов'язання. Не припускається односто­роння відмова від виконання зобов'язання або його односто­роння зміна, за винятком випадків, передбачених угодою сторін або вказаних безпосередньо в законі.