§ 2. Права та обов’язки сторін за договором комерційної концесії

Оскільки договір комерційної концесії є взаємним, то правам од­нієї сторони кореспондують обов’язки іншої.

Коло прав і обов’язків сторін обумовлено метою розширення біз­несу правоволодільця шляхом включення користувача як ланки в ме­режі виробництва і збуту товарів правоволодільця (підприємницької діяльності правоволодільця).

Обов ’язки правоволодільця можна поділити на обов’язкові і факуль­тативні.

Перша група обов ’язків виплив з природи договору і без їх вико­нання користувач не зможе скористатися наданим за договором правом, а тому вони покладаються на правоволодільця в силу факту укладення договору комерційної концесії. Так, правоволоділець зобов’язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також поінформувати користувача та його працівників з питань, пов’язаних із здійсненням цих прав. Звичайно, щоб у подальшому уникнути суперечок стосовно належно­го виконання зобов’язань, конкретизація цього обов’язку повинна знайти місце в самому договорі. Зокрема, при укладенні договору, ви­ходячи з особливостей предмета, потрібно досить чітко зазначити обсяг і характер необхідної документації і інформації.

Друга група обов ’язків, передбачених законодавством, покладаєть­ся на правоволодільця, якщо вони не виключені умовами договору. Так, якщо інше не обумовлено сторонами, правоволоділець зобов’язаний: по-перше, забезпечити державну реєстрацію договору; по-друге, нада­вати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівни­ків; по-третє, контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виро­бляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі догово­ру комерційної концесії.

Обов’язки користувача, враховуючи наявність внутрішніх і зов­нішніх відносин, реалізуються у взаємовідносинах його не лише з правоволодільцем, а і з третіми особами. При цьому слід зазначити, що хоча обов’язки користувача законодавчо визначені (ст. 1121 ЦК), однак у кожній конкретній ситуації вони обумовлені характером та особливостями діяльності, що здійснюється останнім за договором комерційної концесії.

По-перше, користувач зобов’язаний використовувати торговельну марку й інші позначення правоволодільця визначеним у договорі спо­собом.

Можна виділити дві складові зазначеного обов’ язку. З одного боку, оскільки користувач є ланкою в мережі підприємницької діяльності правоволодільця, то він зобов’язаний використовувати засоби індиві­дуалізації правоволодільця при виробництві товарів, виконанні робіт чи наданні послуг, обумовлених у договорі. У випадку невиконання цієї умови взагалі втрачається сенс укладення договору комерційної концесії. Адже користувач сплачує винагороду за право використання торговельної марки чи комерційного позначення, що у свою чергу є однією зі складових елементів виробничого чи збутового бізнесу правоволодільця і своєрідною рекламою діяльності останнього.

З другого боку, користувач не повинен виходити за межі наданих прав, зокрема, використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця в передбаченими договором порядку і способами. Наприклад, користувач як самостійний суб’єкт може займатися не обумовленими в договорі комерційної концесії видами діяльності, од­нак, щоб не завдати шкоди діловій репутації правоволодільця, засоби індивідуалізації останнього він може використовувати лише стосовно зазначених у договорі товарів, робіт чи послуг.

По-друге, користувач повинен забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) згідно з умовами договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем.

Безумовно, цей обов’язок направлений на захист прав споживачів і ділової репутації правоволодільця. Споживач повинен бути впевнений у наявності відповідної якості товару, робіт чи послуг, що виготовля­ються, виконуються чи надаються з використанням засобів індивідуа­лізації правоволодільця. В іншому випадку неналежна якість резуль­татів діяльності користувача може негативно вплинути на ділову ре­путацію правоволодільця. Тому останній має право і за загальним правилом обов’язок контролювати якість результатів діяльності корис­тувача.

По-третє, користувач зобов’язаний дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповіднос­ті характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем. Зазначені інструкції та вказівки можуть бути дані як при укладенні договору, так і в процесі його виконання. Їх зміст у кожній конкретній ситуації обумовлений видом діяльності та специфікою наданих прав. Вони спрямовані на дотримання однаковості в діяльності правоволодільця і користувача, починаючи з оформлення приміщень і закінчуючи якістю товарів та послуг.

По-четверте, користувач повинен надавати покупцям (замовни­кам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволо- дільця. Цей обов’ язок реалізується у взаємовідносинах, з однієї сторо­ни, користувача з третіми особами і спрямований на захист прав спо­живачів, які вправі розраховувати на стандартний рівень якості і об­слуговування, а з другої сторони, користувача і правоволодільця, для якого важливо, щоб на всіх ланках його мережі був однаковий рівень обслуговування.

По-п’яте, користувач зобов’язаний інформувати покупців (замов­ників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії. Цей обов’язок ще раз підкреслює значення пра­ва на використання засобу індивідуалізації для відносин за договором комерційної концесії. Справа в тому, що користувач виступає в госпо­дарському обороті від свого імені, однак за обов’ язкової умови інфор­мування покупців про використання виключних прав правоволодільця. Таке інформування необхідне, щоб не вводити в оману споживача стосовно дійсного виробника, і має значення, зокрема, у випадку ви­явлення споживачем недоліків придбаних товарів, виконаних робіт чи наданих послуг.

По-шосте, користувач повинен не розголошувати секрети вироб­ництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну ін­формацію. Оскільки за договором може бути надано право на викорис­тання комерційного досвіду та комерційних таємниць, то в цій части­ні умова конфіденційності є обов’язковою і випливає із суті правовід­носин. Однак у договорі доречно конкретизувати, які саме відомості підпадають під режим секретності і які заходи з цією метою необхідно вжити.

По-сьоме, користувач зобов’язаний виплатити правоволодільцю винагороду. Як і ліцензійні платежі, винагорода за договором комер­ційної концесії може бути у вигляді фіксованих (паушальних), періо­дичних (роялті) чи змішаних (комбінованих) платежів. Досить часто на практиці спочатку сплачується фіксована сума, а потім періодичні платежі.

Особливі умови договору комерційної концесії передбачені ст. 1122 ЦК. Їх наявність обумовлена специфікою взаємовідносин правоволо- дільця і користувача. Той факт, що завдяки укладенню договору комер­ційної концесії створюється ланка в мережі бізнесу правоволодільця, зумовлює необхідність встановлювати певні (спеціальні) правила з метою не допустити невиправдане конкурування сторін і спричинен­ня цим збитків.

Ці обмеження можуть бути сформульовані у вигляді додаткових обов’язків сторін, передбачених договором.

Законодавчо наведені як приклад чотири особливих умови, перша з яких стосується правоволодільця, а інші — користувача.

По-перше, правоволоділець може бути зобов’язаний не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на за­кріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території. Фактично у цьому випадку вирішується питання, чи буде на обумовленій території інша ланка в мережі бізнесу правоволодільця, яка створюватиме певну конкурен­цію користувачеві. Якщо провести аналогію з видами ліцензій, то доречно зазначити, що при наявності такої умови в договорі комерцій­ної концесії мова йде про одиничну чи виключну ліцензію.

По-друге, на користувача може бути покладено обов’язок не кон­курувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чин­ність договору, щодо підприємницької діяльності, яку здійснює корис­тувач з використанням наданих правоволодільцем прав. Хоча користу­вач і є економічно самостійною особою, однак у випадку укладення договору комерційної концесії може бути обмежена його власна ді­яльність стосовно аналогічних товарів, робіт чи послуг, але вже без використання виключних прав правоволодільця.

Як приклад подібних відносин можна навести повне товариство, учасники якого не можуть вчиняти правочини, що є однорідними з тими, які становлять предмет діяльності товариства (ч. 3 ст. 119 ЦК).

По-третє, користувач може бути зобов’ язаний не одержувати ана­логічні права від конкурентів чи потенційних конкурентів правоволо- дільця. Оскільки з економічної точки зору користувач є ланкою в мере­жі правоволодільця, то таке обмеження є цілком закономірним.

По-четверте, договором може бути передбачено обов’ язок корис­тувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування примі­щень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), перед­бачених договором, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення. Це може бути обумовлено певним стилем ведення бізнесу правоволоділь- ця і направлено на забезпечення однаковості з метою зменшення кон­куренції.

Основна вимога при формулюванні вищезазначених особливих умов договору комерційної концесії — не суперечити антимонополь- ному законодавству^[4], оскільки в цьому разі вони можуть бути визнані недійсними.

Незважаючи на те, що законодавчо наведений лише приблизний перелік особливих умов договору комерційної концесії і сторони в силу свободи договору можуть передбачати й інші, однак є дві обмежуваль­ні умови, які у будь-якому випадку не породжують ніяких правових наслідків, оскільки є нікчемними.

По-перше, нікчемною є умова договору, відповідно до якої право- володілець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаче­ного договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни. Звичайно, для правоволодільця зазначене законодавче обмеження не є бажаним і доцільним, тому, враховуючи суть взаємовідносин за до­говором, сторони при здійсненні підприємницької діяльності можуть узгоджувати ціну, однак правоволоділець не зможе притягнути користу­вача до відповідальності за порушення цих умов договору стосовно ціни, оскільки законодавство України визнає таку умову нікчемною.

По-друге, нікчемною є умова договору, відповідно до якої корис­тувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати по­слуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцезнаходження (місце прожи­вання) на території, визначеній у договорі.

Безпідставність такого обмеження у договорі комерційної концесії пояснюється тим, що у зв’язку з реалізацією положень договору ко­мерційної концесії користувач з третіми особами найчастіше укладає договори роздрібної купівлі-продажу чи побутового підряду, які є пу­блічними. А оскільки згідно з чинним законодавством за публічним договором сторона — підприємець взяла на себе обов’ язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться, то в цій частині сторони не можуть його змінити.

Договір комерційної субконцесії — це договір, який укладає корис­тувач у випадках, передбачених договором комерційної концесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування на­даним йому правоволодільцем комплексом прав або частиною комп­лексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії.

Договір комерційної субконцесії повністю залежить від основного договору. Зокрема, визнання недійсним договору комерційної концесії має наслідком недійсність договору комерційної субконцесії.

До договору комерційної субконцесії застосовуються положення про договір комерційної концесії, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії. Фактично для субкористувача користувач має статус право- володільця, оскільки саме з ним укладається договір і саме він наділяє субкористувача певними правами. Користувач при укладенні договору комерційної субконцесії не може виходити за межі наданих йому прав.

Конструкція договору комерційної субконцесії має певні особливос­ті в порівнянні, наприклад, з конструкцією суборенди чи субпідряду.

По-перше, договір комерційної субконцесії укладається на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерцій­ної концесії, що пояснюється необхідністю контролю за діяльністю субкористувача.

По-друге, законодавством передбачені певні особливості стосовно відповідальності. Користувач та субкористувач відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно. Безпосередня відповідальність субкористувача перед правоволодільцем пояснюєть­ся метою — розширення мережі бізнесу правоволодільця.

Право користувача на укладення договору комерційної концесії на новий строк закріплено з метою захисту інтересів користувача, який протягом строку дії договору вкладав зусилля та кошти в розширення підприємницької діяльності та ділової репутації правоволодільця.

Суть зазначеного права полягає в тому, що користувач, який на­лежним чином виконував свої обов’язки, має право на укладення до­говору комерційної концесії на новий строк на тих самих умовах.

За загальним правилом добросовісний користувач не може бути позбавлений зазначеного переважного права. Це означає, що право- володілець не може відмовити користувачеві в продовженні своєрід­ного співробітництва. Слід звернути увагу, що це переважне право на укладення, а тому воно застосовується за наявності кількох претенден­тів на підписання договору, тобто суперництва з іншою особою. Якщо кілька осіб висловлюють бажання стати контрагентами за договором комерційної концесії, то правоволоділець зобов’язаний надати пере­вагу колишньому користувачеві і саме з ним укласти договір. Однак переважне право не діє, якщо правоволоділець згортає свою діяльність на цій території, у цьому випадку він не зв’язаний обов’язком понови­ти договір на новий строк.

ЦК чітко не зазначає випадки, однак робить застереження, що законом можуть бути встановлені умови, за яких правоволоділець може відмови­тися від укладення договору комерційної концесії на новий строк.