Печать
PDF

Глава 55 Договір банківського вкладу (депозиту)

Posted in Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

Глава 55 Договір банківського вкладу (депозиту)


§ 1. Поняття та загальна характеристика договору банківського вкладу (депозиту)

§ 2. Елементи та умови договору банківського вкладу (депозиту)

§ 3. Права та обов’язки сторін за договором банківського вкладу (депозиту)


 

§ 1. Поняття та загальна характеристика договору банківського вкладу (депозиту)


Одним із найважливіших напрямів діяльності банківської системи є залучення коштів фізичних та юридичних осіб з подальшим їх роз­міщенням від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Указані операції разом з відкриттям та веденням поточних рахунків юридичних та фізичних осіб, відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність[1]», належать до виключно банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Залучення фінансових активів[2] із зобов’язанням щодо наступного їх повернення, згідно зі ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», є фінансовою послугою[3]. Правовою формою за­лучення банками коштів є договір банківського вкладу (депозиту), якому присвячено § 3 гл. 71 ЦК.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачува­ти вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1068 ЦК).

Як синонім вкладу, як випливає з наведеного визначення, викорис­товується термін «депозит» (від лат. depositum — річ, віддана на схов). У сучасних умовах ніякого зберігання вкладу не відбувається[4]. Банк залучає вільні кошти від юридичних і фізичних осіб з метою перетво­рення їх у капітал для його подальшого використання у банківських операціях, зокрема для кредитування. Метою вкладника за цим дого­вором є не стільки зберігання самого вкладу, як одержання за вкладом доходу.

Договір банківського вкладу є реальним (ч. 2 ст. 640 ЦК). Він на­бирає чинності з моменту прийняття банком грошової суми (вкладу) (внесення суми вкладу до каси банку або зарахування її на банківський рахунок). Укладення договору банківського вкладу не є підставою ви­никнення будь-яких прав та обов’язків його сторін. І лише внесення вкладником вкладу породжує у нього право вимагати від банку по­вернення вкладу та сплати процентів на нього (доходу в іншій формі). У свою чергу, у банка є лише обов’язки з повернення суми вкладу та сплати процентів (доходу в іншій формі), що і визначає договір бан­ківського вкладу як односторонній (ч. 2 ст. 626 ЦК). Договір банків­ського вкладу завжди є відплатним. За надання банку права розпо­ряджатися внесеним вкладом він зобов’язується виплатити вкладни­кові винагороду у вигляді процентів або доходу в іншій формі.

У разі укладення договору банківського вкладу з фізичною особою він є публічним договором (ч. 2 ст. 1058 ЦК). При цьому банк не вправі надавати переваги одним вкладникам перед іншими щодо укла­дення договору, якщо інше не встановлено законом, та не має права відмовитися від укладення договору за наявності у нього для цього такої можливості. У разі, якщо відмова банку від укладення договору є необгрунтованою, він має відшкодувати збитки, завдані особі такою відмовою (ст. 633 ЦК). Особливості залучення банківських вкладів регулюються внутрішніми положеннями банків, розробленими відпо­відно до законодавства України. Для вкладників — фізичних осіб банк зобов’язаний встановлювати однакові типові умови договору банків­ського вкладу відповідного виду, крім випадків, передбачених законо­давством України. Положення про публічність договору банківського вкладу має застосування щодо договорів, які укладаються на однакових умовах. Залежно від виду вкладу, його суми, строку дії договору та інших умов процентні ставки можуть відрізнятися одна від одної (ди­ференціюватися). Банки мають встановлювати основні умови залучен­ня банківського вкладу відповідного виду, які мають бути оприлюдне­ні банком шляхом розміщення відповідної інформації в установі банку в загальнодоступному для клієнтів місці. Ця інформація може додат­ково розміщуватися банком у засобах масової інформації. До договору банківського вкладу, укладеного з юридичною особою, правила щодо його публічності не застосовуються.

Договір банківського вкладу, відповідно до чинного законодавства, є самостійним цивільно-правовим договором[5].

Прийнятий вклад обліковується банком на відповідному вкладному (депозитному) рахунку[6], відкритому вкладникові на підставі укладе­ного договору банківського вкладу. Це наближає за своєю правовою природою договір банківського вкладу до договору банківського ра­хунка. Тому до відносин банку та вкладника за рахунком, на який вне­сений вклад, застосовуються положення про договір банківського ра­хунка, якщо інше не встановлено гл. 71 ЦК або не випливає із суті договору банківського вкладу. Так, наприклад, проведення розрахун­кових операцій за вкладними рахунками юридичної особи (фізичної особи — підприємця), крім операцій, пов’язаних з реалізацією майно­вих прав на суму вкладу, відповідно до укладених договорів застави та законодавства України, а також видача коштів готівкою зі вкладно­го рахунка юридичної особи (фізичної особи — підприємця) заборо­няються. До вкладних рахунків також належать пенсійні депозитні рахунки, що відкриваються фізичним особам відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»[7] від 09.07.2003 р. для накопичення заощаджень на виплату пенсії. Порядок відкриття, використання і закриття вкладних рахунків урегульований Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національ­ній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління На­ціонального банку України від 12.11.2003 р. № 492[8].