§ 3. Спеціальні види зберігання

Положення ЦК забезпечують правове регулювання відносин у сфе­рі здійснення зберігання речей не тільки товарними складами, а й ін­шими спеціалізованими організаціями, а також визначають випадки обов’язкового забезпечення схоронності речей. Ці види зберігання є спеціальними і мають суттєві особливості.

Зберігання речей у ломбарді (ст. 967 ЦК). Відповідно до ст. 1 Закону України від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг»¹ ломбард є фінансовою установою, основним видом діяльності якої є видача фізичним особам відповідних грошових сум під заставу належного їм майна (заставні операції). Для гарантії виконання грошових зобов’язань фізичної осо­би перед ломбардом вона може передавати йому в заставу не тільки нерухомі, а й рухомі речі: ювелірні вироби, побутову техніку тощо. Такі речі переходять ломбарду в заклад (ч. 2 ст. 575 ЦК) і передаються йому (як заставодержателю) у володіння, тому для забезпечення їх схоронності приміщення ломбарду повинне бути відповідним чином обладнане. Це обумовлює можливість надання ломбардами додаткової послуги по зберіганню рухомих речей, які не є предметом заставних операцій. Договір зберігання таких речей укладається у письмовій формі, яка полягає у видачі іменної квитанції. В її змісті обов’язково вказуються прізвище, ім’я та по батькові поклажодавця, фіксуються індивідуальні ознаки речей, переданих на зберігання, визначається їх ціна, а також обумовлюється строк дії та інші умови договору. Додат­ковою гарантією забезпечення майнових інтересів поклажодавця є по­кладення на ломбард як зберігача обов’ язку по страхуванню переданих на зберігання речей (ч. 3 ст. 967 ЦК). Речі, передані на зберігання, по­винні бути застраховані ломбардом за власний рахунок, виходячи з повної суми їх оцінки, яка визначається за домовленістю сторін.

Ломбард зобов’язаний зберігати передані на зберігання речі про­тягом визначеного законодавством строку. Якщо поклажодавець не забрав річ із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання, вона підлягає продажу в порядку, встанов­леному законом (ч. 1 ст. 968 ЦК). Такі речі, як правило, підлягають реалізації через комісійні магазини, а витрати покриваються за рахунок поклажодавця. Законодавче закріплення такої можливості ломбарду пояснюється тим, що площа належних йому приміщень, яка значно менша порівняно з товарним складом, не дозволяє забезпечувати збе­рігання не витребуваних своєчасно речей протягом більш тривалих строків. Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання, а також відповідні витрати ломбарду. Залишок суми виторгу підлягає поверненню поклажодавцеві.

Зберігання цінностей у банку (ст. 969 ЦК). Право банків надава­ти послуги з відповідального зберігання цінностей та документів й надання в оренду сейфів для забезпечення їх схоронності й одночасно вільного доступу поклажодавця до них визначається положеннями ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»¹. У цьому випадку документи та цінності передаються банку на зберігання з ви­дачею поклажодавцю іменного документа. В останньому зазначають­ся прізвище, ім’я та по батькові поклажодавця, реквізити банку і умо­ви зберігання та повернення речей. Цей спеціальний вид зберігання може ґрунтуватись на двох окремих договорах. За договором зберіган­ня цінностей у банку останній приймає на зберігання документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цін­ності. Договір може укладатись як на певний, узгоджений сторонами строк, так і бути безстроковим. Як правило, такі речі зберігаються без визначення строку їх зберігання і підлягають поверненню на вимогу поклажодавця. Якщо предметом зберігання є цінні папери, банк за уповноваженням поклажодавця може вчиняти правочини з ними. Це, зокрема, можуть бути правочини по управлінню цінними паперами.

Вони полягають у відчуженні банком цінних паперів, переданих на зберігання і придбання інших, більш прибуткових і ринково привабли­вих, з постійним урахуванням і збереженням їх сукупної ринкової вартості. Можливість одночасного зберігання і здійснення правочинів стосовно цінних паперів обумовлена насамперед їх правовою приро­дою і статусом банку як фінансової установи, що може здійснювати операції з ними. Саме це дозволяє поєднувати забезпечення схорон­ності й управління цінними паперами.

За окремим договором банк може надати поклажодавцеві можли­вість зберігання цінностей або документів в індивідуальному банків­ському сейфі. У цьому разі він надає поклажодавцеві можливість ко­ристуватися ним (його частиною або спеціальним приміщенням). Умови такого договору також можуть бути різними. В одному випадку банк зобов’язується приймати цінності і документи, що становлять предмет зберігання, а також контролювати забезпечення їх схороннос­ті, поміщення в сейф і одержання поклажодавцем. В іншому випадку поклажодавцеві за договором може бути надане право особистого до­ступу до сейфа (його частини або спеціального приміщення), що пере­буває під охороною. За таким договором поклажодавець має право особисто розміщувати і вилучати цінності, які перебувають у банку на зберіганні. Для цього він отримує ключі від сейфа, а також відповідні документи або картки, які ідентифікують його і посвідчують право доступу до сейфа (або спеціального приміщення) та одержання з ньо­го цінностей. У цьому разі банк позбавлений можливості контролюва­ти вміст сейфа, але зобов’язаний унеможливити проникнення у при­міщення, де він знаходиться, осіб, які не мають права доступу до нього. Стаття 971 ЦК передбачає також можливість укладення догово­ру про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороня­ється банком. До відносин сторін, які виникають у зв’язку з укладенням такого договору, застосовуються положення про майновий найм (орен­ду) (гл. 58 ЦК).

Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту (ст. 972 ЦК). Для забезпечення можливості пасажирів звільнитися від необхідності пильнувати свою поклажу й одночасно бути впевненими в її схоронності в організаціях і на підприємствах транспорту організована робота камер схову. Розташовані на території організацій і підприємств транспорту камери схову зобов’язані прий­мати на зберігання речі, які належать не тільки пасажирам, а й іншим особам незалежно від наявності у них проїзних документів (ч. 1 ст. 972 ЦК).

Це характеризує договірні відносини у даному випадку як такі, що ґрунтуються на публічному договорі. Камери схову можуть бути зви­чайними, де прийом і видача речей здійснюються відповідальними за це працівниками, і автоматичними, якими можна користуватися без втручання останніх. На підтвердження прийняття речі на зберігання у звичайних камерах схову поклажодавцеві видається квитанція або номерний жетон. їх наявність в особи дає їй право вимагати видачі поклажі, здійснивши оплату часу її перебування на зберіганні. ЦК передбачає обов’язок зберігача відшкодувати поклажодавцеві збитки, завдані внаслідок втрати, нестачі або пошкодження речі, зданої до камери схову. Вони відшкодовуються протягом доби з моменту пред’явлення вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання. Правила зберігання речей у камерах схову на відповідному виді транспорту, видані відповідно до транспортних кодексів (статутів), визначають граничні строки збе­рігання таких речей. Ці строки можуть визначатися також за домовле­ністю сторін. Якщо пасажир або інша особа не забрали належну їм поклажу у встановлені строки, камери схову організацій і підприємств транспорту зобов’язані зберігати річ протягом трьох місяців. Після їх спливу річ може бути продана з відшкодуванням всіх поточних витрат, а залишок суми виторгу повертається поклажодавцю. ЦК визначає обов’язок забезпечити схоронність валіз (сумок), інших особистих речей пасажира (крім дорогоцінностей і грошей), які він перевозить у спеціально відведеному місці (ст. 974). У поїздах таким спеціально відведеним місцем є багажний вагон, у літаках — багажний відсік, в автобусах міжміського перевезення — багажне відділення.

Зберігання речей у гардеробі організації (ст. 973 ЦК). Гардероб організації — це приміщення, спеціально пристосоване для зберігання верхнього одягу і головних уборів її працівників та відвідувачів про­тягом робочого дня або на час відвідування. Особливості договірних відносин по зберіганню речей у цьому випадку полягають в тому, що їх предметом можуть бути тільки вказані речі, а зберігачем визнається організація, одне з приміщень якої виділене під гардероб. Одночасно з передачею речей у гардероб поклажодавцю видається номерний же­тон або інший знак (ч. 3 ст. 937 ЦК), що посвідчує його право у разі необхідності отримати речі. Як правило, зберігання речей у гардеробі здійснюється безоплатно. Незалежно від оплатності або безоплатнос­ті зберігання речей, що були передані поклажодавцем до гардероба, зберігач зобов’ язаний вжити всіх необхідних заходів для забезпечення їх схоронності. У випадку втрати жетона або іншого легітимаційного^[1] знака, що посвідчує виникнення відносин по зберіганню речей у гар­деробі, поклажодавець може претендувати на повернення належних йому речей. Однак, як правило, його вимога може бути задоволена по закінченні робочого дня за умови надання ним доказів приналежності речі саме йому. Такими доказами може бути надання працівнику гар­дероба інформації щодо індивідуальних ознак речі, які можуть бути відомі лише власнику. Якщо працівник гардероба відмовляється ви­дати речі власнику, який втратив номерний жетон або інший легітима- ційний знак, спір підлягає розгляду в судовому порядку.

Зберігання речей у готелі (ст. 975 ЦК). Готель як місце, призна­чене для тимчасового проживання осіб, відповідає за схоронність ре­чей, внесених ними до готелю. Річ вважається внесеною до готелю за умови, якщо вона передана його працівникам або знаходиться у від­веденому для особи приміщенні (ч. 1 ст. 975 ЦК). Готель зобов’язаний забезпечити схоронність особистих речей особи, яка проживає у ньому, і за загальним правилом не відповідає за втрату грошей, інших ціннос­тей (цінних паперів, коштовностей). Така відповідальність поклада­ється на готель лише у випадку, коли речі окремо передані йому на зберігання з детальним описом властивих їм індивідуальних особли­востей. Як правило, такі речі підлягають оцінці за домовленістю сторін. У разі втрати або пошкодження речей особа має негайно повідомити про це готель, а останній — вжити заходів до їх розшуку або відшко­дувати спричинені збитки. Якщо особа заявила про пропажу речей або їх пошкодження після закінчення строку проживання, готель відпові­дальності за це не несе. Розглянуті положення застосовуються до ви­падків зберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будин­ках відпочинку, пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у при­міщеннях яких особа тимчасово проживає (ч. 4 ст. 975 ЦК).

Зберігання речей, що є предметом спору (секвестр) (ст. 976 ЦК). У разі виникнення між особами спору про право на річ, до його розв’язання вона може бути передана на зберігання третій особі, яка зобов’язується повернути її особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням осіб, між якими виник спір. Підставою виникнення від­носин секвестру може бути договір або рішення суду. Домовленість про секвестр, за якою річ передається на зберігання третій особі за погодженням сторін спору, називається договірною. Якщо рішення про передачу речі на зберігання третій особі до моменту вирішення спору приймає суд, має місце судовий секвестр. Зберігачем може бути особа, призначена судом або визначена за домовленістю сторін, спір між якими розглядається. Річ, яка є предметом спору, передається на збе­рігання третій особі за її згодою, якщо інше не визначено законом. Оплату послуг за зберігання переданих за секвестром речей здійсню­ють сторони, між якими виник спір.

Зберігання автотранспортних засобів (ст. 977 ЦК). Спеціальним видом зберігання положення ЦК визначають забезпечення схороннос­ті автотранспортних засобів. У разі надання такої послуги суб’єктом підприємницької діяльності договір зберігання автотранспортних за­собів є публічним. Публічний характер, зокрема, має договір зберіган­ня автотранспортних засобів, який укладається у випадках їх розмі­щення у боксах, гаражах або на спеціальних автомобільних стоянках. За таким договором зберігач зобов’язується не допускати проникнен­ня в них сторонніх осіб і повинен видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця за умови здійснення останнім оплати наданої послуги. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання і виник­нення договірних відносин посвідчується квитанцією або номером чи жетоном.

Ці відносини не слід плутати з платним паркуванням автомобілів у місцях, визначених рішенням місцевих органів державної влади. Цими рішеннями муніципальна служба паркування уповноважена отримувати визначену плату за надання послуг з паркування автомо­білів на вулицях центральної частини міста, поряд з ринками, іншими місцями їх масового скупчення, але не несе відповідальності за їх схоронність.

Відносини за договором зберігання автотранспортних засобів ви­никають також між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та його членами, якщо інше не встановлено законом або статутом ко­оперативу. Зокрема, положення статуту гаражно-будівельного або га­ражного кооперативу можуть передбачати, що останній не несе відпо­відальності за схоронність автомобілів, які розміщені у належних його членам боксах.

Договір охорони (ст. 978 ЦК). Договір охорони є окремим спеці­альним видом надання послуг по забезпеченню недоторканності особи або майна. За цим договором охоронець зобов’язується забезпечити недоторканність особи або майна, які охороняються. До особливостей, що дозволяють розглядати цей договір як окремий різновид договорів про надання послуг, зокрема, слід віднести його предмет забезпечення 444 саме недоторканності особи або майна, а також покладення обов’язків за договором не тільки на охоронця, а й на його контрагента — особу, яка охороняється, або власника майна, яке є об’ єктом охорони. Володі­лець переданого під охорону майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої або майнової без­пеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

^[1] Від «легітимація» - посвідчення права, повноваження.

Питання для самоконтролю

1. Поняття і загальна характеристика договору зберігання. Специфіка оформлення договору зберігання.
2. Сторони договору зберігання.
3. Зміст договору зберігання.
4. Особливості зберігання на товарному складі.
5. Загальна характеристика спеціальних видів зберігання.