§ 7. Притримання

Притримання — це майнове забезпечення.

ЦК вперше назвав притримання одним із видів забезпечення виконання зобов’язань, що викликало спір з боку науковців, оскіль­ки на думку одних притримання є заходом оперативного впливу^[34], другі вважають його видом забезпечення виконання зобов’язань^[35], тре­ті — способом самозахисту^[36], а деякі — й мірою відповідальності^[37].

Правова природа притримання зумовлена тим, що кредитор, ви­конавши власний обов’ язок за договором і чекаючи виконання зустріч­ного обов’язку від боржника, має право притримати у себе річ, якою правомірно володіє на підставі укладеного між сторонами договору, до виконання боржником зобов’язання.

Щоб отримати річ, яку притримує кредитор, боржник повинен ви­конати дії, що становлять зміст зобов’язання. З цього приводу в літера­турі зазначається, що «якщо річ боржникові дійсно необхідна, він на­магатиметься виконати зобов’язання якнайшвидше, щоб отримати її^[38], а кредитор має право притримувати річ, доки відповідне зобов’ язання не буде виконано боржником (ч. 1 ст. 594 ЦК). Стимулюючий ефект при- тримання перебуває у прямому зв’язку з потребою боржника стосовно даної речі. При цьому суттєве значення має її майнова й немайнова цін­ність для боржника, потреба в ній у процесі виробництва тощо.

Відповідно до ч.1 ст. 594 ЦК кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’ язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’ язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання. Це — загальна норма, яка дозволяє стимулювати боржника до вико­нання простроченого ним зобов’язання. Крім того, ЦК містить спеці­альні норми, що надають кредитору право притримати річ, якою він правомірно володіє за договором певного виду. У спеціальних нормах законодавець не лише уточнює фігуру кредитора, але й вказує, для забезпечення якого саме обов’язку боржника кредитор має право ско­ристатися правом притримання. Так, згідно із ст. 856 ЦК, якщо за до­говором підряду замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв’язку з виконанням договору, підрядник має право притримати результат роботи, а також устатку­вання, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника. Відповідно до ч. 4 ст. 916 ЦК за договором пере­везення перевізник має право притримати переданий йому для пере­везення вантаж для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів. Частина 1 ст. 1019 ЦК встановлює, що за договором комісії комісіонер має право для забезпечення своїх вимог притримати річ, яка має бути передана комітентові.

Якщо ж притримання не забезпечило стимулюючого ефекту на боржника, вимоги кредитора задовольняються з вартості речі, яка притримується (ст. 597 ЦК) за правилами, передбаченими для заста­ви, що свідчить про наявність у кредитора двох правомочностей — права притримувати річ до моменту виконання боржником зобов’язання і права задовольнити свої вимоги за рахунок цієї речі в разі невиконан­ня зобов’язання.

Відповідно, на нашу думку, спір щодо юридичної природи права притримання необхідно вирішити на користь визнання його одним із видів забезпечення виконання зобов’язань, який і стимулює боржника до виконання свого обов’язку і захищає майнові інтереси кредитора шляхом звернення стягнення на притримувану річ, якщо зобов’язання все ж таки боржником виконане не буде.

Ретентором (кредитором, що притримує річ) і боржником можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі суб’єкти підпри­ємницької діяльності.

На відміну від інших засобів забезпечення виконання зобов’язань, для застосування котрих, як правило^[39], необхідна попередня домовле­ність сторін у вигляді укладення договору про певний вид забезпечен­ня, притримання — це законний вид забезпечення виконання зобов’язань. Законодавець надає можливість кредитору скористатися притриманням для забезпечення виконання зобов’язання боржником без попередньої домовленості сторін про це, застосувати притримання саме у зв’язку з порушенням (простроченням) зобов’ язання боржни­ком. Для виникнення права притримання не потрібно укладати договір стосовно права кредитора притримувати майно боржника, достатнім є наявність факту порушення зобов’язання. Але це не означає, що сторони позбавлені права досягнути згоди щодо притримання. Однак на практиці договір про притримання укладається дуже рідко^[40].

Для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність таких умов: по-перше, притримання можливе лише стосовно чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору. По-друге, така річ повинна перебувати у володінні кредитора. По-третє, кредитор має володіти річчю на за­конній підставі. По-четверте, кредитор вправі притримувати річ борж­ника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі.

Єдиною підставою виникнення права притримання є невиконан­ня боржником в строк зобов’язання:

1) щодо оплати речі;

2) щодо від­шкодування кредиторові пов’язаних з річчю витрат та інших збитків;

3)  щодо інших вимог кредитора.

Стосовно першої групи зобов’ язань можна констатувати, що при- тримання забезпечує виконання боржником грошових зобов’язань, пов’язаних з річчю, яка притримується кредитором. Забезпечення при- триманням зобов’ язань такого роду передбачене законодавцем як загальне правило, що підтверджується і положеннями закону щодо певних видів договірних зобов’язань, які виникають із договорів пере­везення (ст. 916 ЦК), комісії (ст. 1019 ЦК) та підряду (ст. 856 ЦК). До другої групи зобов’ язань законодавець відносить інші вимоги креди­тора, тобто вимоги, не пов’язані з оплатою речі, що притримується, відшкодуванням пов’язаних з нею витрат та інших збитків.

Мабуть «інші вимоги», на які вказує ч. 2 ст. 594 ЦК, можна розу­міти як такі, що виникають із договору, за яким кредитору була пере­дана річ, що утримується, але останні не мають грошового характеру. Проте, на нашу думку, такі випадки трапляються дуже рідко, якщо взагалі можуть мати місце. Вважаємо, що скоріше «інші вимоги» кре­дитора за ч. 2 ст. 594 ЦК — це ті вимоги, які виникають з інших до­говорів, укладених між тими ж сторонами, строк виконання яких вже настав. При цьому, на наш погляд, дані вимоги можуть мати як грошо­вий, так і негрошовий характер, оскільки законодавець не зазначає будь-яких обмежень щодо характеру цих «інших вимог». Таким чином, не бачимо перешкод для застосування кредитором притримання для забезпечення будь-яких своїх зобов’язань, що виникли з інших дого­ворів стосовно того ж самого боржника.

На нашу думку, притриманням речі інші вимоги кредитора не бу­дуть забезпечуватися лише у разі, якщо сторони встановлять заборону про це в договорі, за яким певна річ передається у володіння кредито­ру, або якщо інше не буде встановлено законом ( ч. 2 ст. 594 ЦК). До­мовленість сторін щодо заборони застосування права притримання кредитором може бути досягнута як під час укладення договору, пов’язаного з переданням речі, так і після його укладення. Головне, щоб така домовленість існувала на момент порушення зобов’язання, оскільки саме з фактом порушення зобов’язання боржником закон пов’ язує момент виникнення права притримання у кредитора як виду забезпечення виконання зобов’язання.

При забезпеченні притриманням інших вимог кредитора слід вра­ховувати, що право на притримання виникає у кредитора з моменту порушення боржником певного зобов’ язання, а майно останнього може як перебувати на цей момент у володінні кредитора, так і потрапити до нього пізніше. Наприклад, боржник не виконав зобов’язання за до­говором позики на момент укладення між тими ж сторонами договору зберігання речей боржника, або строк виконання боржником договору позики настав раніше припинення договору зберігання. Якщо ж строк виконання зобов’ язання боржником ще не настав, то мову про право притримання вести не можна — немає порушення зобов’язання як підстави виникнення права притримання. Наявність вищезазначених умов виникнення права притримання необхідна для його правомірнос­ті. Цілком поділяємо висловлену в літературі думку, що «притриман- ня — це правомірне непередання кредитором речі, що належить борж­никові, але воно є правомірним тільки за наявності відповідних умов. У протилежному випадку притримання перетворюється на незаконне володіння з усіма відповідними наслідками»^[41].

Реалізуючи право на притримання речі боржника, ретентор захищає своє порушене право самостійно, без звернення до юрисдикційних органів, що дає підстави віднести такі дії до способів самозахисту цивільних прав, під якими розуміється застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним за­садам суспільства (ст. 19 ЦК). Враховуючи, що способи самозахисту різноманітні і кожен з них має відповідати змісту порушеного права, характеру дій правопорушника, а також наслідкам, спричиненим цим порушенням (ч. 2 ст. 19 ЦК), і те, що спосіб самозахисту — це порядок здійснення протидії протиправним діям або бездіяльності правопоруш­ника, закріплений актами цивільного законодавства, положеннями договору або не визначений нормативно, який підлягає застосуванню особою відповідно до закріплених законодавством умов правомірнос­ті здійснення права на самозахист без звернення до відповідних юрис- дикційних органів, вважаємо, що таке забезпечення, як притримання (статті 594 — 597 ЦК) може виступати способом самозахисту, закрі­пленим положеннями актів цивільного законодавства, що відповідає порушенню, для припинення якого він може використовуватися. Дана думка знайшла підтримку і серед вітчизняних цивілістів^[42].

Але при цьому слід зазначити, що притримання як забезпечення передбачає звернення стягнення на притриману річ, якщо притриман- ня останньої не привело до виконання зобов’язання боржником. Задо­волення ж вимог кредитора здійснюється за правилами, встановлени­ми законом щодо предмета застави, і, потребуючи звернення кредито­ра до суду, безумовно виходить за межі самозахисту. Таким чином вести мову про притримання як спосіб самозахисту можна лише стосовно першого етапу реалізації кредитором свого права за даним забезпеченням, а саме — права на притримання речі.

Звернення стягнення на притримувану річ здійснюється відпо­відно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реє­страцію обтяжень»¹, який називає право притримання (як і заставу рухомого майна) забезпечувальними обтяженнями (ст. 21).

Законодавство не вимагає обов’язкової реєстрації права притри­мання. Однак оскільки майно, яке притримує кредитор, може бути обтяжене правами інших осіб, пріоритет права притримання встанов­люється з моменту його реєстрації. Якщо ж право притримання не було зареєстровано, воно не має пріоритету над зареєстрованими обтяжен­нями, але має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями (ст. 14 Закону), а обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне пра­во на звернення стягнення на предмет обтяження. Останнє означає, що у разі притримання кредитором майна, яке вже перебуває у заставі, він (за умови реєстрації свого права) матиме переважне право на звернен­ня стягнення на предмет обтяження перед заставодержателем зареє­строваної раніше застави. Таким чином, законодавець, встановлюючи пріоритет обтяжень, надає переваги притриманню порівняно з іншим речовим забезпеченням — заставою.

За рахунок предмета обтяження інтереси кредитора задоволь­няються у повному обсязі, що включає відшкодування збитків, стяг­нення неустойки, сплату процентів, витрати кредитора на утримання речі та витрати, пов’язані із пред’явленням позову та зверненням стяг­нення на предмет обтяження, та ін.

Кредитор, який притримує річ, зобов’язаний негайно повідо­мити про це боржника. Він не має права користуватися цією річчю, і до нього не переходить право власності на притримувану річ. Боржник, річ якого притримує кредитор, має право нею розпоряди­тися, відповідно повідомивши набувача про притримання речі і пра­ва кредитора.

У разі втрати, псування або пошкодження притримуваної речі кре­дитор несе відповідальність на загальних підставах.

Припиняється притримання як на загальних підставах припи­нення зобов’язань, так і в зв’язку з:

1) припиненням зобов’язання, забезпеченого притриманням;

2) зверненням стягнення на притриму­вану річ;

3) вибуттям речі з володіння ретентора.

^[1] Харитонов, Є. О. Цивільне право України [Текст] : підручник / Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, О. В. Старцев. - Вид. 2-ге, переробл. і допов. - К. : Істина, 2009. - С. 436.

^[2] Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 кн. Кн. 1 / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К. : Юрінком Інтер, 2002. - С. 663.

^[3] Кдоме, Е. Общая теория обязательств [Текст] / Е. Кдоме. - М., 1948. - С. 395; Гражданское и торговое право капиталистических государств [Текст] : учебник. - М., 1993. - С. 304-307.

^[4] Иоффе, О. С. Избранньїе трудьі [Текст] : в 4 т. Т. III. Обязательственное право / О. С. Иоффе. - СПб. : Юрид. центр Пресс, 2004. - С. 210.

^[5] Ермошкина, М. Ф. Задаток: понятие, правовая квалификация, отдельньїе видьі и сфера применения [Текст] / М. Ф. Ермошкина. - М. : Статут, 2008. - С. 88.

^[6] Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации [Текст]. Ч. 1 (по­статейний) / под ред. Н. Д. Егорова, А. П. Сергеева. - 3-е изд., перераб. и доп. - М. : ТК Велби: Проспект, 2005, - С. 724.

^[7] Гражданское право [Текст] : учебник : в 2 т. Т. II, полутом. 1 / отв. ред. Е. А.Суха- нов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Волтерс Клувер, 2004. - С. 62.

^[8] Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 т. Т. 2 / за заг. ред В. І. Борисо- вої, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - С. 552.

^[9] Див.: Хохлов, В. А. Обеспечение исполнения обязательств [Текст] / В. А. Хохлов.

-   Самара : Самар. гос. ^кон. акад., 1997. - С. 70; Брагинский, М. И. Договорное право [Текст]. Кн. 1: Общие положення / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. - Изд. 3-е, стер. - М. : Статут, 2001. - С. 576.

^[10] Див.: Новоселова, Л. А. О правових последствиях нарушения денежного обяза- тельства [Текст] / Л. А. Новоселова // Вест. Вьісш. Арбитр. Суда Рос. Федерации. - 1999. - № 7. - С. 36.

^[11] Див.: Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 т. Т. 1 / за заг. ред. В. І. Бори- сової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - С. 270.

^[12] Див.: Шершеневич, Г Ф. Курс гражданского права [Текст] / Г Ф. Шершеневич. - Тула : Автограф, 2001. - С. 385 ; Победоносцев, К. П. Курс гражданского права [Текст] / К. П. Победоносцев. - Изд. 4-е. Т. 3: Договори и обязательства. - СПб., 1896. - С. 296.

^[13] Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации [Текст]. Ч. I (постатейний) / под ред. Н. Д. Егорова, А. П. Сергеева. - 3-е изд., перераб. и доп. - М. : ТК Велби : Проспект, 2005. - С. 703.

^[14] Новоселова, Л. А. О правових последствиях нарушения денежного обязательства [Текст] /Л. А. Новоселова // Вест. Висш. Арбитр. Суда Рос. Федерации. - 1999. - № 7. - С. 37.

^[15] Павлодский, Е. Обеспечение исполнения обязательства поручительством [Текст] / Е. Павлодский // Закон. - 1995. - № 5. - С. 26.

^[16] Єдиний державний реєстр судових рішень України [Електронний ресурс]. - Ре­жим доступу: http:// www.reyestr.court.gov.ua.

^[17] Брагинский, М. И. Договорное право [Текст] / М. И. Брагинский, В. В. Витрян- ский : Кн. 1: Общие положення. - Изд. 3-е, стер. - М. : Статут, 2001. - С.

^[18] Про практику вирішення окремих спорів, пов’ язаних із забезпеченням виконан­ня зобов’язань : Огляд. лист Вищ. арбітр. суду України від 30.05.2001 р. № 01-8/637.-  П. 6 // Офіц. сайт Верхов. Ради України. Законодавство України. - Режим доступу: http.//zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi.

^[19] Так, Краматорський міський суд Донецької області своїм рішенням від 26 трав­ня 2008 р., встановивши, що за виконання відповідачем договірних зобов’язань за кредитним договором N та P виступили як майнові поручителі, стягнув з них солідар­но з відповідачем заборгованість за кредитним договором відповідно до положень ст. 554 ЦК (Єдиний державний реєстр судових рішень України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http:// www.reyestr.court.gov.ua) (Справа № 2-2893/2008).

^[20] Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспір- ному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів [Текст] : затв. постановою Каб. Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172. - п. 1 // Офіц. вісн. України. - 1999.-  № 26. - Ст. 1241.

^[21] Позов - вимога, заявлена відповідно до цивільно-процесуального законодавства (процесуальна вимога).

^[22] Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. банки та страхові компанії належать до фінансових установ. У той же час Закон України «Про страхування» (статті 6-7) до вичерпного переліку операцій, які страхові компанії вправі вчиняти, видачу гарантій не включив, не дозволивши, таким чином, страховим компаніям здійснювати такі операції.

^[23] Див.: Павлодский, Е. А. Обеспечение исполнения обязательств поручительством [Текст] / Е. А. Павлодский // Закон. - 1995. - № 5. - С. 25.

^[24] Ожегов, С. И. Словарь русского язьїка: 70 000 слов [Текст] / С. И. Ожегов ; под ред. Н. Ю. Шведовой. - 23-е изд. - М. : Рус. яз., - 1991. - С. 213.

^[25] Красавчиков, О. А. Юридические факть в советском гражданском праве [Текст] /О.    А. Красавчиков. - М. : Госюриздат, 1958. - С. 181.

^[26] Відом. Верхов. Ради України. - 1995. - № 47-52. - Ст. 349.

^[27] Там само. - 1992. - № 47. - Ст. 642.

^[28] Відом. Верхов. Ради України. - 1997. - № 46. - Ст. 292.

^[29] Державні комерційні підприємства та комунальні комерційні підприємства, які володіють, користуються та розпоряджаються майном на праві повного господарсько­го відання, можуть віддавати в заставу майнові об’єкти, що належать до основних фондів, лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого кожне з них входить (ч. 2 ст. 75, ч. 9 ст. 78 Господарського кодексу). У разі прийняття рішення про приватизацію майна державного комерційного підприємства або відкритого акціонер­ного товариства, створеного у процесі корпоратизації, застава їх майна може здійсню­ватися зі згоди відповідного органу приватизації в порядку, що затверджений наказом ФДМУ від 6 лютого 2001 р.

^[30] Індосамент вважається заставним, якщо містить певне застереження, як-от «ва­люта у забезпечення», «валюта в заставу» або інші рівні за змістом.

^[31] Див.: Вишневский, А. А. Вексельное право [Текст] : учеб. пособие / А. А. Виш- невский. - М. : Юрист. - 1996. - С. 104.

^[32] Відом. Верхов. Ради України. - 2004. - № 1. - Ст. 1.

^[33] Там само. - 2003. - № 38. - Ст. 312-313.

^[34] Див.: Грибанов, В. П. Осуществление и защита гражданских прав [Текст] / В. П. Грибанов. - М. : Статут, 2000. - С. 104-132.

^[35] Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] / за ред. розробників проекту ЦК України. - К. : Істина, 2004. - С. 417-418; Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 т. / за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої,В.    Л. Яроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - Т. 2. - С. 61; Сарбаш, С. В. Право удер­жання как способ обеспечения исполнения обязательств [Текст] / С. В. Сарбаш. - Изд. 2-е, испр. - М. : Статут, 2003. - С. 144.

^[36] Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар [Текст] / за ред. розробників проекту ЦК України. - К. : Істина, 2004. - С. 28; Гражданский кодекс Украиньї: Комментарий [Текст] / (с изм. и доп. по сост. на 01.09. 2003 г.). - Т. 1.- Харь- ков : ООО «Одиссей», 2003. - С. 56; Свердльж, Г. Способи самозащитьі гражданских прав и их классификация [Текст] / Г. Свердльж, Страунинг // Хоз-во и право. - 1999.-  № 2. - С.25.

^[37] Пустомолотов, И. И. Средства обеспечения обязательств как формьі гражданско- правовой ответственности [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. / И. И. Пустомолов; Кубан. гос. аграр. ун-т. - Краснодар, 2002.- С. 8.

^[38] Белов, В. А. Новьіе способи обеспечения исполнения банковских обязательств [Текст] В. А. Белов // Бизнес и банки. - 1997. - № 45 (367). - С. 2.

^[39] Крім договору підставою виникнення неустойки може виступати закон, а за­стави - закон та рішення суду.

^[40] Див.: Леонова, Г Б Применение права удержания в торговом обороте [Текст] / Г. Б. Леонова // Вест. Моск. ун-та. Сер. 11, Право. - 2002. - № 1. - С. 72.

^[41] Сербуль, О. Притримання: правомірне володіння або порушення зобов’язань за договором? [Текст] / О. Сербуль // Юрид. жур. - 2004. - № 5. - С. 90.

^[42] Цивільний кодекс України: Науково- практичний коментар [Текст] / за ред. розробників проекту ЦК України. - К. : Істина, 2004. - С. 28; Цивільне право України [Текст] : підручник : у 2 т. / за ред. В. І. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроць- кого. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - Т. 1. - С. 267.

Питання для самоконтролю

1. Поняття та загальна характеристика видів забезпечення ви­конання зобов’язань. Їх функції та сфера застосування.
2. Класифікація видів забезпечення виконання зобов’язань.
3. Поняття неустойки, її різновиди та предмет.
4. Поняття та забезпечувальна сутність завдатку. Відмежуван­ня завдатку від авансу.
5. Поняття поруки. Зміст обов’язку поручителя. Припинення поруки.
6. Поняття та загальна характеристика гарантії. Відмежування гарантії від поруки. Участь принципала (боржника) у ви­дачі гарантії гарантом бенефіціару (кредитору).
7. Застава як майновий вид забезпечення виконання зобов’ язання.
8. Види застави, їх особливості. Порядок звернення стягнення на предмет застави.
9. Поняття права притримання. Умови та підстави виникнення права притримання.
10. Задоволення вимог кредитора, який притримує річ у себе.