Глава 23 Спадкування за законом

§ 1. Поняття спадкування за законом і коло спадкоємців за законом

§ 2. Спадкування за правом представлення

§ 3. Розподіл спадщини між спадкоємцями

§ 1. Поняття спадкування за законом і коло спадкоємців за законом

Згідно із принципом свободи заповідання спадкування за законом має місце у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом всієї спадщини (ч. 2 ст. 1223 ЦК).

При спадкуванні за законом спадщина переходить до осіб, зазна­чених у законі. Законом також передбачений і порядок переходу майна померлої особи до цих осіб (ст. 1258 ЦК).

Таким чином, існують два загальних положення, які стосуються спадкування за законом: по-перше, коло спадкоємців за законом визна­чене законом вичерпним чином, і, по-друге, визначена черговість за­кликання спадкоємців за законом до спадкування.

У ЦК застосований підхід найширшого охоплення числа осіб, до яких могла б перейти спадщина у разі відсутності заповіту. Передба­чається п’ять черг спадкоємців за законом.

До першої черги спадкоємців віднесені такі особи:

-    діти, походження яких засвідчується у встановленому законом порядку (ст. 121 СК). Умови та порядок встановлення походження ді­тей визначені у гл. 12 СК. За загальним правилом після смерті матері діти у всіх випадках визнаються спадкоємцями за законом. Після смер­ті батька діти закликаються до спадкування тільки за наявності право­вого зв’язку між батьком і дитиною, зокрема:

а) коли дитина зачата і (або) народжена від батьків, що перебувають у зареєстрованому шлюбі (ст. 122 СК);

б) якщо походження дітей від даних батьків, які не перебували у зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної заяви батька та матері дитини в державний орган реєстрації актів цивільно­го стану (ст. 126 СК);

в) коли походження дитини встановлюється за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини (ст. 127 СК);

г) коли походження дитини від даного батька встановлено в судо­вому порядку (ст. 128 СК).

Діти, народжені у шлюбі, визнаному недійсним, мають такі ж самі спадкові права, що і діти, народжені у дійсному шлюбі. Спадкові пра­ва усиновлених та усиновлювачів прирівнюються до спадкових прав дітей та батьків. Це означає, що,

по-перше, усиновлені та усиновлю- вачі спадкують після смерті один одного;

по-друге, усиновлені та їх нащадки спадкують після родичів усиновлювача на таких же підставах, що і його нащадки;

по-третє, усиновлювачі і його родичі після смерті усиновленого та його нащадків спадкують на таких самих підставах, що і після нащадків усиновлювача (ст. 1260 ЦК).

У свою чергу, уси­новлені та їх нащадки не спадкують після смерті своїх кровних роди­чів, а кровні родичі усиновленого не спадкують після смерті усинов­леного та його нащадків.

У випадках, передбачених ч. 2 ст. 232 СК, відносини усиновленої дитини з одним із її батьків або із родичами померлого одного з батьків можуть бути збережені. У вказаних випадках усиновлена дитина та її кровні родичі, відповідно до яких у неї зберігаються особисті немай- нові і майнові права та обов’ язки, спадкують один після одного на загальних підставах.

Діти, усиновлені після смерті осіб, майно яких вони мали право спадкувати, не втрачають право ні на законну, ні на обов’язкову частку у спадщині, оскільки до відкриття спадщини правовідносини із спад­кодавцем, який є їх батьком чи матір’ю, не були припинені.

Пасинки чи падчерки не закликаються до спадкування за законом після смерті відчима або мачухи, за винятком випадків їх усиновлення або наявності факту утримання.

Другий з подружжя має право на спадкування, якщо перебував у зареєстрованому шлюбі з померлим(-ою) на момент відкриття спад­щини. Жінка визнається спадкоємицею після смерті чоловіка, а чоло­вік є спадкоємцем після смерті жінки незалежно від факту їх прожи­вання разом, або надання один одному матеріальної допомоги. Також не має значення характер особистих стосунків між ними.

Якщо на момент відкриття спадщини шлюб у встановленому за­коном порядку було розірвано, то колишня дружина права на спадку­вання майна колишнього чоловіка не має і навпаки. Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є не­дійсним або визнаний недійсним судом, за винятком випадків, перед­бачених ч. 4 ст. 1224 ЦК.

Батьки померлого. З урахуванням наведоного вище, спадкоємцями також вважаються усиновителі померлого.

Онуки та правнуки померлого одержати спадщину матимуть мож­ливість лише за умови відсутності (смерті) на момент відкриття спад­щини їх матері чи батька (відповідно діда або баби), які мали право на спадщину, але померли до її відкриття. Такий перехід права на спад­кування називається спадкуванням за правом представлення (доклад­ніше див. § 2 цієї глави).

До складу спадкоємців другої черги входять такі особи:

рідні брати та сестри спадкодавця закликаються до спадкування після його смерті незалежно від того, чи були вони повнорідними або неповнорідними. Достатньо, щоб вони були єдинокровними (такі, що мають спільного батька і різних матерів) або єдиноутробними (такі, що мають спільну матір і різних батьків). Брати та сестри більш від­далених ступенів спорідненості (починаючи із двоюрідних) до спад­кування за законом не закликаються. Зведені брати та сестри помер­лого також не вважаються спадкоємцями.

Дід та баба померлого як з боку матері, так і з боку батька помер­лого.

До третьої черги спадкоємців входять рідні дядько та тітка спад­кодавця.

До четвертої черги спадкоємців належать особи, які були членами сім ’ї спадкодавця протягом щонайменше останніх п’яти років його життя. Тобто їх коло формується за ознакою сімейних зв’язків.

Завершують перелік спадкоємців інші родичі спадкодавця до шос­того ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за кількістю народжень, що віддаляють родича від померлого. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа (ч. 1 ст. 1265 ЦК).

Окреме місце серед спадкоємців за законом займають утриманці спадкодавця, які належать до п ’ятої черги спадкоємців і являють со­бою осіб, які не були членами сім’ї спадкодавця, але не менше, як п’ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів до існування (ч. 2 ст. 1265 ЦК). Отже, для визнання особи утриманцем слід враховувати, що якщо йдеться про непрацездатну особу, то вона не може бути членом сім’ ї спадкодавця, строк надання їй допомоги спадкодавцем не повинен бути менше п’яти років до смерті останнього, допомога повинна надавати­ся не епізодично, а систематично та бути для цієї особи єдиним або основним джерелом засобів до існування.

При цьому не вимагається, щоб непрацездатний утриманець про­живав разом із спадкодавцем.

Крім загального правила щодо почергового закликання до спадку­вання, передбачена можливість зміни черговості одержання права на спадкування, яка може бути здійснена самими спадкоємцями або судом (ст. 1259 ЦК).

По-перше, черговість одержання права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованими спад­коємцями, який укладається після відкриття спадщини.

По-друге, за позовом особи, яку не включено до складу спадкоєм­ців за законом, суд може визнати за нею право на спадкування, якщо буде встановлено, що протягом тривалого часу вона опікувалася, на­давала матеріальну допомогу та інші види допомоги спадкодавцеві, який через хворобу чи каліцтво опинився у безпорадному стані.