Глава 14 Цивільно-правова відповідальність

§ 1. Поняття, ознаки та функції цивільно-правової відповідальності

§ 2. Види та форми цивільно-правової відповідальності

§ 3. Підстави та умови цивільно-правової відповідальності

§ 4. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності

 

§ 1. Поняття, ознаки та функції цивільно-правової відповідальності

Більшість норм цивільного права спрямована на позитивне регулю­вання особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників. Нормальний розвиток цивільних відносин характеризуєть­ся добросовісним здійсненням їх учасниками своїх суб’єктивних прав та виконанням цивільних обов’язків. Належна правомірна поведінка учасників цивільних правовідносин забезпечується засобами заохочен­ня та відповідальністю, що встановлюються договором або актами ци­вільного законодавства (ч. 3 ст. 14 ЦК). Отже, відповідальність є одним із засобів впливу на учасників цивільних правовідносин, який визна­чається межами дозволеної та необхідної їх поведінки^[1]. Таке місце цивільно-правової відповідальності обумовлюється, по-перше, пред­метом цивільного права та методом правового регулювання цивільних відносин. По-друге, наявністю інших засобів юрисдикційної форми за­хисту цивільних прав (ст. 16 ЦК), а також можливістю здійснення не- юрисдикційної форми захисту — самозахисту (ст. 19 ЦК).

У цивільному законодавстві відсутня норма-дефініція, яка б закріп­лювала легальне визначення поняття «цивільно-правова відповідаль­ність». Це пояснюється тим, що «цивільно-правова відповідальність» є абстрактною науковою категорією, на якій базуються різні конструк­ції та інститути цивільного права. Давня дискусія правників стосовно поняття цивільно-правової відповідальності триває й сьогодні. Наяв­ність у юридичній літературі великої кількості точок зору обумовлю­ється використанням терміна «відповідальність» у різних цілях, що випливає із сутності цієї правової категорії. Усі висловлені думки можна умовно поділити на декілька груп. С. С. Алексєєв вважає, що відповідальністю є неухильне, суворе, винятково ініціативне здійснен­ня своїх обов’язків. Така позитивна відповідальність встановлюється з моменту виникнення між особами цивільно-правових відносин та передбачає належне виконання ними своїх обов’язків^[2]. Є підстави вважати, що такий підхід призводить до ігнорування юридичної сут­ності цивільно-правової відповідальності та тягне ототожнення її із со­ціальною відповідальністю. У дійсності «позитивна відповідальність» є обов’язком належного виконання зобов’язання у цивільному праві. Відповідальність, — зазначав М. М. Агарков, — не може мати місця, якщо поведінка людини була бездоганною^[3].

Отже, цивільно-правова відповідальність як галузевий вид юри­дичної відповідальності має ретроспективний характер, оскільки ви­никає як наслідок цивільного правопорушення.

Існує погляд на відповідальність як на обов’язок надати звіт у сво­їх діях, що регулюється правом^[4]. Таке визначення відповідальності також страждає надмірною широтою, оскільки охоплює випадки обов’язкового звітування без правопорушення, зокрема, комісіонера (ст. 1022 ЦК). До того ж, цивільна відповідальність передбачає наяв­ність реальних, додаткових майнових обтяжень для правопорушника, що не охоплюється поняттям звіту за свої дії.

Деякі з правників відносять цивільно-правову відповідальність до охоронних правовідносин, що виникають із порушення обов’язку, вста­новленого законом або договором, та виражаються у формі невигідних для правопорушника наслідків^[5]. Однак цивільно-правова відповідаль­ність існує лише в межах, визначених цивільними правовідносинами.

Ознаки цивільно-правової відповідальності. Визначення поняття цивільно-правової відповідальності необхідно здійснювати через її характерні ознаки. Виходячи з того, що цивільно-правова відповідаль­ність є різновидом юридичної відповідальності, їй притаманні загаль­ні ознаки останньої, а саме: державний примус, суспільний осуд, не­гативні наслідки для правопорушника.

Оскільки цивільне право є правом приватним, державний вплив на цивільні відносини має бути зведений до необхідного мінімуму. Од­нією із таких виключних сфер державного регулювання є відповідаль­ність учасників цивільних правовідносин. Реалізація ними права на захист своїх суб’єктивних прав, як правило, пов’язана з державно- примусовим впливом на правопорушника. Відповідно застосування заходів цивільно-правової відповідальності завжди забезпечене дер­жавним примусом^[6], який полягає у реальному впливі на особу право­порушника і який здійснюється уповноваженими на це державними органами, насамперед судом. Державний примус полягає також у мож­ливості (забезпеченні) примусового застосування заходів впливу. До­бровільне відшкодування збитків, сплата неустойки або компенсація моральної шкоди, завданої діями правопорушника також розглядаєть­ся як цивільно-правова відповідальність, оскільки вона виникає не із судового рішення, а незалежно від нього за наявності певних умов. До того ж, добровільне усунення наслідків правопорушення не виключає застосування державного примусу.

Цивільна відповідальність спрямована не на покарання правопоруш­ника, а на відновлення (компенсацію) суб’єктивного цивільного права потерпілої особи. Осудження особи пов’язується, як правило, з її пси­хічним ставленням до правопорушення. У цивільному праві моральні якості відповідальної особи не мають юридичного значення. Отже, сус­пільний осуд протиправної поведінки учасника цивільних правовідносин виражається у констатації факту вчинення правопорушення.

Результатом застосування цивільно-правової відповідальності завж­ди є покладання на правопорушника негативних наслідків. Саме їх несприятливість, невигідність стимулюють учасників до належної по­ведінки. Специфічними ознаками цивільної відповідальності є її май­новий характер; додатковість обтяження; відповідальність юри­дично рівних суб’єктів один перед одним; компенсаційний (еквіва­лентний) характер.

Особливий характер мети, призначення та способів реалізації цивільно-правової відповідальності визначає ряд специфічних ознак, що виділяють її у самостійний вид відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність спрямована не безпосередньо на особистість правопорушника, а опосередковано, через його майно­ву сферу. Майновий характер відповідальності обумовлений насам­перед предметом цивільного права, оскільки нормами останнього ре­гулюються відносини, більшість з яких є майновими. Основною метою (функцією) відповідальності у цивільному праві є відновлення пору­шеного суб’єктивного права. Досягнення цієї мети можливе лише при застосуванні таких заходів відповідальності, які мають майновий (товарно-грошовий) характер. У разі порушення цивільного обов’язку до особи застосовуються засоби впливу, які спричиняють негативні наслідки в її майновій сфері. Відповідальність у цивільному праві по­лягає у відшкодуванні збитків, сплаті неустойки тощо. Навіть у ви­падках порушення особистих немайнових прав потерпілої особи ком­пенсація моральної (немайнової) шкоди здійснюється грошима.

Покладання на особу цивільно-правової відповідальності означає виникнення у неї обов’язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. Відповідальність проявляється у приєд­нанні до порушеного обов’язку додаткового обов’язку (у договірній відповідальності) або у встановленні нового обов’язку (у недоговірній відповідальності). До того ж ці обов’ язки не забезпечуються зустріч­ним наданням блага. Таким чином, правопорушник позбавляється майнового блага, не отримуючи замість нього еквівалента. Саме тому обов’язок виконати зобов’язання в натурі, навіть у разі відшкодування збитків та сплати неустойки (реальне виконання зобов’ язання), не роз­глядається як міра цивільно-правової відповідальності (ст. 622 ЦК). Такий обов’язок встановлений для боржника незалежно від порушен­ня прав кредитора.

Характерним для цивільно-правової відповідальності є те, що вона становить відповідальність одного учасника цивільних відносин перед іншим, тобто правопорушника (боржника) перед потерпілою особою (кредитором). Такий характер відповідальності обумовлений рівноправ­ним (юридично рівним) становищем суб’єктів цивільних правовідносин, а також взаємністю їх прав та обов’язків. Наприклад, у зобов’язальних правовідносинах невиконання обов’язку боржником тягне порушення права кредитора. Тривалий час у чинному ЦК були відсутні норми про конфіскаційні міри відповідальності із стягненням з порушника майна у дохід держави. Таке становище вважалося цілком логічним, виходя­чи зі специфіки цивільно-правової відповідальності. Однак з 1 січня 2011 р. набули чинності зміни до ст. 228 ЦК, якими встановлено такий наслідок недійсності правочину, укладеного з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, як стягнення в дохід держави одержаного або належного за правочином. За своєю природою це є публічно-правовою санкцією, але не мірою цивільно-правової відповідальності.

За загальним правилом, обсяг цивільно-правової відповідальності відповідає розміру завданої шкоди. Принцип еквівалентності роз­мірів відповідальності та шкоди обумовлюється компенсаційним ха­рактером цивільно-правової відповідальності (ст. 623 ЦК). Винятків із цього принципу небагато, зокрема, правило про сплату штрафної не­устойки за порушення зобов’язання (ст. 624 ЦК).

Таким чином, цивільно-правову відповідальність можна роз­глядати як застосування до правопорушника у випадку здійснення ним протиправних дій або бездіяльності передбачених договором чи за­коном заходів державного примусу у вигляді додаткових цивільно- правових обов’язків майнового характеру (санкцій).

Особливістю цивільно-правової відповідальності є ініціативний характер її застосування. Підставою її реалізації є виключно волеви­явлення учасників правовідносин, зокрема, добровільне здійснення правопорушником свого обов’ язку або вимоги потерпілого щодо при­мусового застосування заходів відповідальності.

Функції цивільно-правової відповідальності. Сутність та соці­альне призначення цивільно-правової відповідальності, як і будь-якого правового явища, розкриваються за допомогою її функцій, які станов­лять основні напрями впливу на поведінку учасників цивільних від­носин. Функції відповідальності в цивільному праві обумовлюються поняттям, ознаками, сутністю та призначенням цього інституту.

По-перше, оскільки цивільно-правова відповідальність є інститутом цивільного права, в ній реалізуються загальні функції цивільного права, а саме: регулятивна, охоронна, превентивна та компенсаційна.

По-друге, цивільно-правова відповідальність є галузевим різновидом юридичної відповідальності. Відповідно, в інституті цивільної відпо­відальності реалізуються також і загальні функції юридичної відпові­дальності. Однак особливості їх прояву в даному випадку обумовлю­ються метою застосування цивільно-правової відповідальності.

Усталеною є точка зору, що мета цивільно-правової відповідаль­ності полягає у відновленні порушених суб’єктивних цивільних прав^[7],а у разі неможливості такого відновлення — у компенсації (грошовій або майновій) негативних наслідків правопорушення. Специфічність цивільної відповідальності полягає саме у реалізації компенсаторно- відновлювальної функції. Вона, з одного боку, відображає основну мету застосування заходів цивільно-правової відповідальності, а з другого, — встановлює еквівалентність розміру заподіяної пра­вопорушенням шкоди та розміру відповідальності.

Цивільно-правовій відповідальності притаманна превентивна (попереджувальна) функція, оскільки закріплення у статтях 22 і 23 ЦК загальних форм відповідальності, які застосовуються до особи — порушника цивільного обов’ язку, певним чином сприяє попередженню правопорушень.

В інституті цивільно-правової відповідальності реалізується штрафна (каральна) функція, яка проявляється щодо особи право­порушника. У зв’язку з тим, що «покарання» за вчинення цивільного правопорушення покладається на майнову сферу правопорушника, для цивільно-правової відповідальності, на відміну від кримінальної, ця функція не є основною.

Реалізація виховної або стимулюючої функції залежить від умов настання цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, відновлення порушеного права або компенсація за­вданої шкоди є головним напрямом і функціональною особливістю цивільно-правової відповідальності. Усі інші функції є факультатив­ними.