Глава 88 ВИКОНАННЯ ЗАПОВІТУ

Стаття 1286. Право заповідача на призначення виконавця заповіту

1.  Заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцеві заповіту).

2. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено будь-кому з них.

3. Якщо заповіт складено на користь однієї особи, виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом.

Заповідач у своєму заповіті може призначити виконавця заповіту, який слідкуватиме за додержанням усіх викладених в документі положень. Він є тією особою, яка виступає своєрідним гарантом здійснення волі заповідача. На виконавця заповіту покладається виконання дій по охороні спадщини, управлінню нею.

Частина 1 ст. 1286 ЦК зазначає умови, яким повинен відповідати виконавець заповіту: 1) це має бути фізична або юридична особа; 2) вона має мати повну дієздатність (для фізичної особи) та правоздатність (для юридичної особи).

Повністю дієздатною вважається особа, яка розуміє значення своїх дій, здатна своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, здатна своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання, яка досягла 18 років або набула повної дієздатності відповідно до положень ст.ст. 31-32 ЦК.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення та реєстрації в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і припиняється з моменту її ліквідації або реорганізації та виключення із зазначеного реєстру (ст. 68 ЦК). Юридична особа має такі самі цивільні права та обов'язки як фізична особа, за винятком тих прав і обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.

Якщо в заповіті спадкодавець зазначає спадкоємцями двох осіб, то виконання заповідального розпорядження може бути покладено на одну із цих осіб на вибір спадкодавця.

Виконання заповіту може бути покладене на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Тобто у заповіті зазначається одна особа, а виконавцем призначається інша. Така особа може бути спадкоємцем за законом, а може бути взагалі сторонньою особою, що не є спадкоємцем спадкодавця. Таке положення встановлюється з метою, щоб захистити інтереси спадкоємця за заповітом, який може тривалий час не знати про відкриття спадщини (наприклад, знаходитися у відрядженні, проживати в іншій країні тощо), тому, призначається виконавець, який до появи спадкоємця виконує дії по охороні спадщини, управляє нею.

Стаття 1287. Призначення виконавця заповіту за ініціативою спадкоємців

1. Спадкоємці мають право пред'явити позов про усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача.

2.  Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовилася від виконання заповіту або була усунена від виконання заповіту, спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу.

3. Якщо спадкоємці не можуть досягти згоди щодо призначення виконавця заповіту, він на вимогу одного із них може бути призначений судом.

Стаття 1287 ЦК передбачає випадки, коли спадкоємці мають право змінити волю спадкодавця щодо призначення виконавця заповіту. Якщо виконавець нездатний забезпечити виконання волі спадкодавця з будь-яких причин, спадкоємцям надається право у судовому порядку усунути такого виконавця від виконання. Але в суді вони повинні довести неможливість виконання заповіту призначеним виконавцем.

Нездатність виконавця забезпечити виконання волі спадкодавця може бути викликана об'єктивними причинами, що позбавляють виконавця фактично здійснити волю заповідача. Наприклад, це тяжка хвороба особи, яка призначена заповідачем, втрата нею дієздатності, позбавлення волі за вироком суду, що позбавляють її можливості здійснювати певні дії щодо вжиття заходів для охорони спадщини, управління нею тощо.

Частина 2 коментованої статті встановлює випадки, коли спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу, що не входить до кола спадкоємців. Це може бути при наявності таких причин: 1) якщо спадкодавець не призначив виконавця заповіту; 2) якщо особа, яка була призначена спадкодавцем, відмовилася від виконання заповіту; 3) якщо особа, яка була призначена спадкодавцем, була усунена від виконання заповіту (наприклад, у випадку зловживання своїми повноваженнями, як виконавця заповіту).

Частина 3 коментованої статті уточнює положення ч. 2 ст. 1287 про те, що у разі, коли спадкоємці не можуть дійти згоди щодо того, хто буде виконувати волю спадкодавця, то на вимогу одного із спадкоємців, суд сам призначає виконавця заповіту. Особа, яку призначають або обирають виконавцем заповітом, не може бути зобов'язана до виконання, вона повинна погодитись виконувати покладені на неї повноваження.

Стаття 1288. Призначення виконавця заповіту нотаріусом

1. Виконавець заповіту може бути призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців.

У випадках, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту, або виконавець відмовився від виконання своїх повноважень, або його усунено від виконання заповіту за ініціативою спадкоємців, стаття 1288 ЦК встановлює, що в інтересах останніх право на призначення виконавця надається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Нотаріус вживає заходів щодо охорони спадкового майна до появи всіх спадкоємців. Тут може виникнути питання про виконавця заповіту, коли предметом заповіту стають речі, які не підлягають обов'язковій державній реєстрації. Наприклад, складено заповіт на картини, бібліотеку, ювелірні вироби тощо. Але видача свідоцтва про право на спадщину на осіб, зазначених в заповіті, можлива лише тоді, коли нотаріус проведе опис спадкового майна та буде вжито відповідні заходи щодо охорони такого майна. Для вчинення нотаріусом цих дій, є необхідним звернення зацікавлених осіб. За таких обставин важливу роль відіграє якраз виконавець заповіту, який контролює здійснення волі заповідача, забезпечує інтереси спадкоємців.

Призначаючи виконавця заповіту, нотаріус повинен керуватися положеннями статті 1286 ЦК, тобто виконавець призначається із кола осіб, які мають повну дієздатність.

Стаття 1289. Згода особи на призначення її виконавцем заповіту

1. Особа може бути призначена виконавцем заповіту лише з її згоди.

2.  Згода особи бути виконавцем заповіту може бути виражена на тексті самого заповіту або додана до нього.

3.  Особа може подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини згоду бути виконавцем заповіту після відкриття спадщини.

Особа призначається виконавцем заповіту з її згоди. Така згода витребується нотаріусом і може бути оформлена як самостійна заява, що прикладається до заповіту, або ж викладається на самому заповіті. Хоча в статті не робиться зауважень стосовно випадків, коли згода додається до заповіту, як окремий документ, однак, ст. 1449 ЦК дає поняття секретного заповіту. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Оскільки зміст такого заповіту невідомий навіть нотаріусу, то, природно, що згода виконавця не може знаходитися на заповіті, а може бути подана тільки додатковим документом.

Зазвичай, згода бути виконавцем заповіту подається за життя спадкодавця. Але ч. 3. коментованої статті розширює права виконавця. Така згода може бути подана до нотаріуса за місцем відкриття спадщини в письмовій формі після відкриття спадщини, тобто після смерті спадкодавця.

Стаття 1290. Повноваження виконавця заповіту

1.  Виконавець заповіту зобов'язаний:

1) вжити заходів щодо охорони спадкового майна;

2) вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;

3)  вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань;

4) управляти спадщиною;

5) забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті;

6) забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

2. Виконавець заповіту зобов'язаний забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом.

3. Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Коментар див. після ст. 1291.

Стаття 1291. Право виконавця заповіту на плату за виконання своїх повноважень

1. Заповідач має право визначити у заповіті те майно (в натурі або у грошах), яке виконавець заповіту має право одержати зі складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень.

2. Якщо розмір плати не визначений заповідачем, він може бути визначений за домовленістю виконавця заповіту та спадкоємців, а в разі спору — судом.

3.  Виконавець заповіту має право вимагати від спадкоємців відшкодування тих витрат, які були ним зроблені для охорони спадщини, управління нею та виконання заповіту.

1. Стаття 1290 ЦК встановлює обов'язки виконавця заповіту. Цей перелік є вичерпним, крім випадків, коли заповідач зазначає у заповіті певне коло обов'язків, які покладаються на виконавця, що виникають з часу відкриття спадщини. Права і обов'язки виконавця заповіту виникають з часу відкриття спадщини.

Насамперед, виконавець заповіту повинен вжити заходи до охорони спадкового майна. Такі заходи необхідні для з'ясування складу спадкового майна і збереження його до моменту явки всіх спадкоємців. Повноваження виконавця можуть полягати в встановленні місцезнаходження всього спадкового майна, вжитті заходів для охорони спадщини, а саме: в опису та передачі майна на схов певним особам або спадкоємцям до появи всіх спадкоємців з метою запобігання можливого псування, загибелі чи розкрадання майна. При цьому виконавець заповіту вживає заходів до охорони всієї спадщини, а не тільки того майна, яке зазначене у заповіті.

Виконавець заповіту зобов'язаний повідомити спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів про відкриття спадщини. З цією метою він приймає заходи до розшуку спадкоємців, виявлення кредиторів та дебіторів спадкодавця. Своєчасне повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів про відкриття спадщини має важливе значення для реалізації їх прав, оскільки законом встановлений шестимісячний строк для прийняття спадщини, пропуск якого без поважних причин тягне втрату права вимоги.

Виконавець заповіту повинен вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань (наприклад, витребувати майно, яке входить до складу спадщини, але знаходиться в інших осіб).

Часто до складу спадщини входить майно, яке потребує управління, або майно, для якого встановлено особливий порядок його зберігання. Це можуть бути: грошові суми та цінні папери; срібло й монетарні метали; цінні рукописи, що мають історичне або наукове значення; боєприпаси, зброя; харчові продукти тощо. Таке майно потребує належного догляду та управління. Повноваження виконавця заповіту по управлінню спадщиною полягають в передачі зазначеного майна на зберігання відповідним органам, утриманні, догляді, а також вчиненні інших дій для підтримання майна в належному стані до появи всіх спадкоємців.

Виконавець заповіту зобов'язаний видати кожному із спадкоємців ту частку спадщини, яка визначена в заповіті, а також видати частку спадщини особам, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

У тих випадках, коли на спадкоємців покладений заповідальний відказ — виконання будь-якого зобов'язання на користь одного або кількох осіб за рахунок спадщини, або обов'язок вчинити певні дії немайнового характеру (наприклад, надати іншій особі право довічного користування успадкованим будинком або його частиною, або виконати які-небудь дії, спрямовані на здійснення загальнокорисної мети тощо), то виконавець заповіту зобов'язаний забезпечити виконання спадкоємцями таких дій.

Нотаріус за місцем відкриття спадщини видає виконавцю заповіту відповідний документ, який підтверджує повноваження останнього. Після виконання, покладених на нього повноважень, виконавець заповіту повертає нотаріусу цей документ.

2. Стаття 1291 ЦК передбачає право виконавця заповіту вимагати плату за виконання своїх повноважень. Заповідач може одразу зазначити в заповіті, що певна сума чи частина майна переходить виконавцю заповіту, як плата за виконання ним своїх повноважень. Останній може отримати цю винагороду в натурі або у грошах зі складу спадщини. Якщо виконавець відмовився або був усунений від виконання своїх повноважень, то право на винагороду він втрачає.

Частина 2 ст. 1291 ЦК встановлює порядок отримання виконавцем винагороди, якщо її розмір не був визначений заповідачем. В цьому випадку спадкоємці та виконавець заповіту можуть домовитися стосовно розміру плати за виконання останнім своїх повноважень. Цю винагороду виконавець також може отримати в натурі або у грошах зі складу спадщини. Якщо між виконавцем заповіту та спадкоємцями не досягнуто згоди щодо розміру винагороди — такий спір має бути вирішено у судовому порядку.

В процесі виконання заповіту, виконавець може понести додаткові витрати, які можуть бути пов'язані з охороною спадкового майна, управлінням ним, а також інші витрати, пов'язані з виконанням заповіту. Тому незалежно від отриманої винагороди за виконання своїх повноважень, виконавець може вимагати відшкодування цих витрат, за відрахуванням одержаної вигоди від користування цим майном.

Стаття 1292. Контроль за виконанням заповіту

1.  Спадкоємці мають право контролювати дії виконавця заповіту.

2. Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена, контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, а також орган опіки та піклування.

3. За вимогою осіб, визначених частинами першою і другою цієї статті, виконавець заповіту повинен звітувати про дії, які були ним вчинені щодо виконання заповіту.

4.  Після виконання заповіту виконавець заповіту подає спадкоємцям або їхнім законним представникам звіт про виконання своїх повноважень.

Надаючи широкий обсяг повноважень виконавцю, ЦК, разом з тим, захищає інтереси спадкоємців. Зокрема, ст. 1292 ЦК надає право спадкоємцям контролювати дії виконавця заповіту, які повинні зводитись до неухильного виконання розпоряджень спадкодавця. Якщо виконавець заповіту хоче здійснити певні дії, які вважає доцільними для виконання своїх повноважень, але які виходять за межі розпорядження спадкодавця, то в цьому випадку слід узгодити ці дії зі спадкоємцями.

Частина 2 коментованої статті захищає права осіб, які мають обмежену дієздатність або є недієздатними. Такі особи не позбавляються права спадкування, але для них існує певний порядок реалізації своїх прав. Так, спадкоємцями можуть бути малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна дієздатність яких обмежена. З метою належної реалізації прав таких спадкоємців контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки або усиновлювачі, опікуни, піклувальники, а також орган опіки та піклування.

У випадку невиконання або неналежного виконання покладених на нього обов'язків, виконавець заповіту несе відповідальність перед спадкоємцями. Щоб встановити, чи сумлінно виконує свої повноваження виконавець заповіту, ч. З та ч. 4 ст. 1292 ЦК встановлює обов'язок останнього звітувати про дії, які було ним вчинено щодо виконання заповіту. Звіт може подаватися на вимогу спадкоємців, або осіб, зазначених у ч. 2 цієї статті у будь-який час здійснення виконавцем своїх повноважень. Остаточний звіт подається виконавцем заповіту після виконання всіх покладених на нього повноважень.

Стаття 1293. Право на оскарження дій виконавця заповіту

1.  Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають цьому Кодексу, іншим законам, порушують інтереси спадкоємців.

2. До вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту застосовується позовна давність в один рік.

У випадку, якщо дії виконавця заповіту здійснюються всупереч волі заповідача, порушуються права спадкоємців або їм завдається шкода, необхідні дії не виконуються або виконуються неналежно, дії виконавця виходять за межі повноважень, які надані йому законом, то в таких випадках законодавець надає право спадкоємцям або їх законним представникам, а також органам опіки та піклування оскаржити до суду дії виконавця заповіту.

Частина 2 ст. 1293 ЦК встановлює строк, протягом якого спадкоємці, їх законні представники або представники органів опіки та піклування можуть звернутися до суду про визнання неправомірними дій виконавця заповіту. Таким строк встановлюється в один рік. Перебіг строку починається з моменту, коли зацікавлена особа узнала про порушення своїх прав.

Стаття 1294. Строк чинності повноважень виконавця заповіту

1. Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті.

2.  Чинність повноважень виконавця заповіту припиняється нотаріусом за місцем відкриття спадщини за погодженням із спадкоємцями та відказоодержувачами.

3. Після припинення повноважень виконавець заповіту повинен повернути нотаріусові документ, який був йому виданий (частина третя статті 1290 цього Кодексу).

4. У разі неповернення виконавцем заповіту документа, який засвідчував його повноваження, спадкоємці мають право витребувати документ, а також вимагати відшкодування завданих їм збитків.

Повноваження виконавця заповіту можуть припинятися у таких випадках: 1) при виконанні заповіту; 2) у випадку визнання заповіту недійсним; 3) в разі смерті виконавця; 4) за рішенням суду; 5) за ініціативою зацікавлених осіб; 6) в разі відмови виконавця заповіту від виконання своїх повноважень. Як слідує із змісту Розділу 88 ЦК «Виконання заповіту», повноваження виконавця заповіту містяться в реалізації розпорядження заповідача, тому найбільш «повсякденним» випадком, слід все-таки вважати випадок, коли повноваження виконавця припиняються при виконанні заповіту, тобто повному здійсненні волі спадкодавця.

За погодженням спадкоємців та відказоодержувачів, нотаріус припиняє повноваження виконавця заповіту. Це відбувається за місцем відкриття спадщини. Вважається, що таке припинення можливе після надання виконавцем заповіту звіту про виконання повноважень та з'ясуванням думки спадкоємців та відказоодержувачів про здійснення волі заповідача.

У випадку припинення повноважень виконавець заповіту повинен повернути документ, який видавався нотаріусом для підтвердження його повноважень. В разі відмови особи повернути цей документ, спадкоємці мають право звернутися до суду про витребування документа, який засвідчував повноваження виконавця. Спадкоємці також мають право на відшкодування збитків, які можуть бути завдані такими діями виконавця.

Стаття 1295. Право виконавця заповіту на відмову від здійснення своїх повноважень

1. Виконавець заповіту, незалежно від того, ким його було призначено, має право відмовитися від здійснення своїх повноважень.

2. Виконавець заповіту зобов'язаний негайно повідомити спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії, про відмову від здійснення своїх повноважень.

3. Виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям.

4.  Виконавець заповіту відповідає перед спадкоємцями за збитки, що були їм завдані у зв'язку з невиконанням вимог, встановлених у частинах другій та третій цієї статті.

Частина 1 ст. 1295 ЦК встановлює право виконавця заповіту відмовитися від виконання, покладених на нього повноважень. Це може бути пов'язано з певними причинами (хвороба, відрядження тощо). Причому не грає ролі, хто призначав цю особу виконавцем, чи заповідач, чи нотаріус, чи його обирали самі спадкоємці.

Але поряд з правом відмови від виконання заповіту, ЦК встановлює обов'язок виконавця, згідно якому останній повинен негайно повідомити спадкоємців, а також інших зацікавлених осіб про відмову від здійснення своїх повноважень. Цей обов'язок захищає інтереси спадкоємців, бо поки відбудеться заміна виконавця заповіту, спадкове майно може бути залишене без догляду, що може призвести до майнових збитків або навіть до пропущення строків прийняття спадщини. Наприклад, виконавець заповіту відмовився від виконання на етапі, коли повідомляються чи викликаються спадкоємці, — результатом неявки спадкоємця стало пропущення для нього строку для прийняття спадщини.

Відмова виконавця заповіту повинна бути в письмовій формі, щоб уникнути непорозуміння висловленої волі, а також забезпечити відповідні докази.

Право виконавця заповіту на відмову від здіснення своїх повноважень фактично нічим не обмежено. Але ч. З коментованої статті встановлює випадок, який складає виключення. Виконавець заповіту не може відмовитися від виконання своїх повноважень, якщо це пов'язано із вчиненням невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. Після виконання таких невідкладних дій виконавець вправі відмовитися від здійснення подальших повноважень.

Частина 4 ст. 1295 ЦК встановлює санкції за порушення виконавцем заповіту умов ч. 2 та ч. З цієї ж статті. Так, якщо виконавець заповіту не повідомив спадкоємців та зацікавлених осіб про відмову від здійснення своїх повноважень, або не вчинив невідкладні дії, які спричинили збитки спадкоємцям, то він повинен відшкодувати всі збитки, що були завдані ним останнім.