Глава 67 СТРАХУВАННЯ

Стаття 979. Договір страхування

1. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Суспільні відносини щодо страхування регулюються ЦК України, Законом України «Про страхування». Окремі норми щодо страхування містяться в ряду інших нормативних актів. При виникненні питань при застосуванні норм ЦК і Закону «Про страхування» слід керуватися нормами ЦК в силу пріоритету, закріпленого в ч. 2 ст. 4 ЦК.

Однак ЦК не містить спеціальних норм — визначень основних страхових понять. У цьому випадку слід звертатися до норм Закону України «Про страхування», де такі норми є (наприклад, визначення страхового ризику, страхового випадку, страхової виплати — ст.ст. 8-9 Закону).

Договір страхування укладається в письмовій формі та є угодою між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання сплатити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, у разі настання страхового випадку. У свою чергу страхувальник несе обов'язок щодо сплати страхових платежів у визначені строки та виконання інших умов договору.

Договір страхування є двостороннім. У разі укладення договору відповідні права та обов'язки виникають як у страхувальника, який повинен повідомити відомості про об'єкт страхування, сплачувати страхові внески (якщо страхова премія не була сплачена повністю вже при укладенні договору), повідомити страховика про настання страхового випадку тощо, так і у страховика, який повинен сплатити страхову виплату та ін.

Цей договір є сплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову премію, а страховик — несе ризик настання страхового випадку, а при наявності останнього здійснює страхову виплату.

Договір страхування, як правило, є реальним. Він набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором.

Стаття 980. Предмет договору страхування

1. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2)  володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Договори страхування поділяються на види залежно від предмета страхування, тобто інтересів, які підлягають захисту.

Згідно зі ст. 980 ЦК, за договором особистого страхування страховик зобов'язаний сплатити одноразово або сплачувати періодично обумовлену договором страхову суму у випадку заподіяння шкоди життю або здоров'ю страхувальника або застрахованої особи, досягнення ним визначеного віку або настання в його житті іншого передбаченого договором випадку. Договір особистого страхування віднесено до публічних договорів (див. ст. 633 ЦК та коментар до неї). Особливостями договору особистого страхування є: специфічні особисті інтереси, а саме інтерес в отриманні виплати при смерті або пошкодженні здоров'я, при досягненні зазначеного віку або настанні зазначених випадків. Усі ці інтереси невід'ємно пов'язані з особистістю застрахованої особи. Договір особистого страхування вважається укладеним на користь застрахованої особи (в тому числі самого страхувальника), якщо в договорі не названа як вигодоодержувач інша особа; виплата страхової суми здійснюється у формі страхового забезпечення, яке не прив'язане до будь-яких об'єктивних критеріїв, а визначається сторонами в договорі за їх бажанням. Страхова виплата може здійснюватися частками протягом тривалого часу, забезпечуючи застраховану особу (вигодоодержувача). Тому виплата й отримала назву страхового забезпечення. Лише договір особистого страхування може мати накопичувальний характер, а саме переслідувати мету не тільки компенсувати шкоду, завдану особистості, а й забезпечити визначений прибуток (відсоток) на вкладений капітал (страхову премію).

Відповідно договори особистого страхування можна поділити на ризикові та накопичувальні (ощадні). Ризикові договори передбачають страхову виплату тільки при настанні страхового випадку. Більш ризикованим видом особистого страхування є страхування від нещасних випадків. У накопичувальних договорах виплата здійснюється завжди, оскільки один з вказаних ризиків обов'язково обернеться в страховий ризик. Найбільш поширений приклад накопичувального договору особистого страхування — страхування життя. Воно передбачає періодичну сплату внесків, а при дожитті до закінчення строку договору — сплату обумовленої суми, що перевищуює суму внесків. При цьому страхова виплата здійснюється й тоді, коли смерть настає до закінчення строку договору.

Договори державного обов'язкового особистого страхування, порядок їх укладення й умови визначаються Кабінетом Міністрів України окремими нормативними актами (наприклад, Порядок та умови державного обов'язкового особистого страхування працівників митних органів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р.).

За договором майнового страхування одна сторона (страховик) зобов'язується за обумовлену договором плату (страхову премію) при настанні передбаченої в договорі події (страхового випадку) відшкодувати іншій стороні (страхувальнику) чи іншій особі, на користь якої укладений договір (вигодонабувачу), заподіяні внаслідок цієї події збитки в застрахованому майні або збитки, пов'язані з іншими майновими інтересами страхувальника (виплатити страхове відшкодування) у межах визначеної договором суми (страхової суми).

Майнове страхування є найбільш складним видом страхування. Особливостями договору майнового страхування є: наявність у страхувальника або вигодонабувача особливого майнового інтересу в укладенні договору; майнове страхування має мету — компенсацію понесених збитків, а не отримання додаткового прибутку. Відповідно розмір страхового відшкодування не може перевищувати дійсного розміру понесених збитків. Страхувальник (вигодонабувач) не може отримувати з договору майнового страхування будь-який прибуток, що перевищує суму понесених ним збитків.

Страхова сума не може перевищувати дійсної вартості застрахованого майна, яка складає його ринкову вартість. При цьому в разі виникнення спорів щодо страхової вартості майна, вказаного в договорі страхування, вона не може бути оскаржена за винятком випадку, коли страхувальник не скористався до укладення договору своїм правом на оцінку страхового ризику, був навмисно введений в оману відносно цієї вартості.

У випадку, коли страхова сума, вказана в договорі страхування майна, перевищує страхову вартість, договір вважається нікчемним у цій частині. В іншій частині договір страхування зберігає силу.

Страховик має право вимагати визнання договору недійсним та на відшкодування збитків у разі, якщо при укладенні договору він був уведений в оману страхувальником стосовно вартості майна.

У разі одночасного страхування різних ризиків розмір загальної страхової суми за всіма договорами може перевищувати страхову вартість.

У випадку переходу прав на застраховане майно до іншої особи договір залишається в силі. За договором страхування ризику відповідальності за зобов'язанням, що виникло внаслідок заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб, страхується ризик відповідальності самого страхувальника. Наприклад, указом Президента України від 15 січня 1994 р. було запроваджено обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на випадок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, їх майну та майну юридичних осіб. Кабінетом Міністрів України 28 вересня 1996 р. затверджено «Положення про порядок і умови обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів».

Договори страхування поділяються також на договори добровільного та обов'язкового страхування. У першому випадку його укладення залежить від волевиявлення сторін, у другому, — обов'язок його укладення випливає з вказівки закону.

Стаття 981. Форма договору страхування

1. Договір страхування укладається в письмовій формі.

Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

2.  У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

Для всіх видів договору страхування обов'язкова письмова форма укладення. Ст. 981 ЦК передбачає два способи укладання договору страхування: шляхом складання одного документа, що підписується сторонами, і шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката), який фактично засвідчує факт укладання договору.

Страхові поліси і свідчення, як правило, містять усі умови договору, включаючи стандартні правила страхування, спеціальні умови для даного договору, доповнення і виключення зі стандартних правил; у них можуть міститися індивідуальні, окремо погоджені зі страхувальником умови.

Страховий поліс видається страхувальнику на підставі його письмової чи усної заяви. Усної заяви досить, коли умови страхового забезпечення не потребують докладної інформації про застрахованого, а страхувальнику відомі обставини, що мають істотне значення для визначення ймовірності настання страхового випадку. Таким способом укладаються короткострокові договори страхування від нещасних випадків, договори страхування дачних будівель та ін. Положення статті не позбавляють страховика права вимагати від страхувальника письмової заяви.

Існують два види полісів: разовий і генеральний. Разовий поліс застосовується при оформленні простих операцій зі страхування (з одним предметом). Генеральний поліс поширюється на кілька однорідних операцій страхування майна стосовно групи предметів).

Страхування за генеральним полісом провадиться при дотриманні деяких правил: предметом страхування має бути майно; це майно повинне складатися з партій; умови страхування для однорідного майна повинні бути подібними; договір має бути укладений на певний строк.

У силу різних обставин страхувальник може укласти договір страхування на окремі партії майна, попередньо уклавши договір по генеральному полісу.

Страхові сертифікати більш прості, у них містяться лише істотні умови договору, а в іншому вони відсилають до стандартних правил страхування.

У разі необхідності доповнення договору страхування або зміни деяких його умов, такі зміни оформляються аддендумом (доповненням), що є невід'ємною частиною договору.

Недотримання письмової форми договору страхування тягне його недійсність з моменту укладення, і такий договір не породжує прав і обов'язків: кожна зі сторін зобов'язана повернути іншій стороні все отримане за такою угодою.

Стаття 982. Істотні умови договору страхування

1. Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Договори страхування оформлюються відповідно до чинних правил страхування і повинні містити такі реквізити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми за договором страхування майна; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; Інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Однією з істотних умов договору страхування є предмет договору. Предметом договору виступають майнові інтереси, які не суперечать законодавству. Другою істотною умовою є страховий випадок. Це подія, передбачена договором страхування або законодавством, в разі настання якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Суттєвими умовами договору страхування є також страхова сума і страхова виплата. Страхова сума — грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов договору страхування зобов'язаний здійснити виплату в разі настання страхового випадку. Страхова виплата — грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. За договором страхування життя страхові виплати здійснюються в розмірі страхової суми або її частини та (або) у вигляді регулярних, послідовних виплат обумовлених у договорі страхування сум (ануїтету). Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю сторін під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхова сума може бути встановлена по окремому страховому випадку, групі страхових випадків, договору страхування у цілому. Страхове відшкодування — грошова сума, яка виплачується страховиком за договорами майнового страхування і страхування відповідальності. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Усі інші збитки підлягають відшкодуванню, якщо це передбачено договором страхування.

Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком математично на підставі відповідної статистики настання страхових випадків з урахуванням вимог чинного законодавства. Наприклад, Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. «Про граничні розміри страхових тарифів з добровільного страхування майна громадян» були затверджені граничні розміри страхових тарифів з добровільного страхування майна громадян — від знищення і пошкодження будівель внаслідок стихійного лиха та загибелі тварин внаслідок хвороби, нещасних випадків і стихійного лиха, що додаються.

ЦК не передбачаються конкретні вимоги щодо строків сплати страхових платежів, але законодавство зобов'язує страхувальника вносити страхові внески своєчасно. Несплата страхувальником страхових платежів в строки, встановлені договором, є підставою для припинення дії договору страхування згідно ст. 997 ЦК. В той же час страховик може в односторонньому порядку зменшити розмір страхової суми та страхових виплат у випадку прострочення платежів або сплати платежів в неналежному розмірі, відповідно правилам та договорам страхування.

Строк дії договору страхування встановлюється за згодою сторін. Моментом набрання чинності договору страхування вважається момент оплати першого внеску страхувальником, якщо інший момент не передбачений договором. Договір страхування поширюється на страхові випадки, що відбулися після набрання ним чинності, якщо тільки в ньому не передбачено інший строк набрання чинності страхування.

Підставою припинення договору страхування є закінчення строку його дії або при його достроковому припиненні. Стаття 997 ЦК встановлює порядок та випадки припинення договору.

Крім встановлених в ст. 982 ЦК істотних умов договором можуть також бути передбачені й інші умови, визначені актами цивільного законодавства. За змістом статті договір страхування повинний визнаватися неукладеним, якщо сторонами не погоджене хоча б одна з зазначених умов. Варто розрізняти недосягнення сторонами угоди по істотних умовах договору страхування і відсутність у договорі істотних умов. У разі недосягнення страхувальником і страховиком угоди щодо зазначених умов правочин визнається неукладеним. Відсутність в договорі страхування однієї з істотних умов не повинна служити підставою для визнання договору недійсним, якщо жодна зі сторін на це не посилається.

Стаття 983. Момент набрання чинності договором страхування

1. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 983 ЦК встановлює єдине для всіх договорів страхування правило, відповідно до якого початком їхньої дії вважається момент сплати першого страхового платежу. За погодженням сторін ними може бути обрано й інший термін вступу договору в силу. Він може набирати чинності і в момент підписання договору, якщо сторони дійшли згоди до цього.

Стаття 984. Сторони у договорі страхування

1.  Страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю встановлюються законом.

2. Страхувальником може бути фізична або юридична особа.

Сторонами договору страхування є страховик і страхувальник. Страховиком виступає юридична особа, яка має відповідну ліцензію на здійснення страхування певного виду. Згідно з ліцензійними умовами провадження страхової діяльності, затв. наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Міністерства фінансів України 16 липня 2001 р., як страховики можуть виступати тільки юридичні особи у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, з наявністю у страховика не менше трьох учасників. Страховиками також можуть бути державні організації, які створені і діють відповідно до Закону України «Про страхування» (далі в главі, що коментується — Закон). Предметом безпосередньої діяльності страховика можуть бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Страхова організація не має права займатися виробничою, торговельно-посередницькою і банківською діяльністю. Страхові організації можуть займатися іншими видами діяльності крім вищезгаданих. Закон також не забороняє страховим організаціям бути засновниками й учасниками (пайовиками) інших, як комерційних, так і некомерційних, організацій.

Юридичні особи, які не відповідають вимогам Закону та прийнятих відповідно до нього нормативних актів, не можуть займатися страховою діяльністю. Крім того, підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до статутних документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності. Страховики, віднесені до комерційних організацій, страхують чужі ризики, а отримані ними премії завжди включають «прибуткову частину», яка служить основою для отримання прибутку.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. На стороні, окрім нього самого, можуть одночасно виступати треті особи — вигодонабувачі, тобто особи, чий інтерес або в чиїх інтересах укладається договір страхування.

 

Стаття 985. Укладення договору страхування на користь третьої особи

1. Страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

2. Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування.

3. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Статтею 985 ЦК передбачено можливість укладення договору страхування в інтересах третіх осіб (застрахованих осіб), але лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. Застрахована особа — це фізична особа, життя або здоров'я якої застраховані за договором особистого страхування або страхування відповідальності. Застрахована особа завжди має страховий інтерес і тому цією особою можуть виступати як страхувальник, так і вигодонабувач.

Вигодонабувач — це особа, на користь якої страхувальником укладений договір страхування. Вигодонабувач набуває права та обов'язки по договору страхування лише при наявності його згоди на це.

Укладення договору страхування на користь вигодонабувача не звільняє страхувальника від виконання обов'язків за цим договором, якщо договором не передбачене інше, або обов'язки страхувальника виконані особою, на користь якої укладений договір.

Законодавством також встановлено можливість заміни вигодонабувача за договором страхування. У цьому випадку згоди страховика на це не потрібно в силу того, що призначення вигодонабувача за договором страхування не є істотною умовою. Однак така заміна і в особистому, і в майновому страхуванні потребує письмового повідомлення страховика про перехід прав до відповідної особи, а в особистому, крім цього, необхідно дістати письмову згоду застрахованої особи, якщо при укладенні договору вигодонабувачем також за згодою застрахованого була призначена інша особа. При недотриманні цих правил страховик виконує зобов'язання первісному вигодонабувачу, що визнається належним виконанням.

Терміни повідомлення страховика про перехід прав від вигодонабувача до іншої особи законодавством не встановлено. Тому не буде порушенням, якщо страховик був повідомлений про заміну вигодонабувача в момент пред'явлення йому претензії по страховому випадку. Звідси, якщо новий вигодонабувач пред'явить страховий поліс з написом про переведення прав і підписом страхувальника, це буде належним повідомленням страховика про заміну вигодонабувача. Наприклад, за договором морського страхування у випадку відчуження вантажу договір зберігає силу, а на набувача вантажу переходять усі права й обов'язки страхувальника (ст. 248 Кодексу торговельного мореплавства України).

Заміна вигодонабувача не допускається після здійснення ним дій, спрямованих на виконання обов'язків за договором, чи після пред'явлення претензії страховику. Такими діями вигодонабувач визнає себе учасником страхових правовідносин і, фактично, виражає свою волю на участь у договорі.

Законами, якими передбачені особливості укладення договору страхування на користь третіх осіб можуть бути, наприклад, закони України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням та похованням», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвело до втрати працездатності» та ін.

Стаття 986. Співстрахування

1. За згодою страхувальника предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками (співстрахування) з визначенням прав та обов'язків кожного із страховиків.

2.  За погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки.

Неодмінною умовою співстрахування є його здійснення у відношенні того самого об'єкта на випадок настання тієї самої події (страхового

випадку). Співстрахування — спосіб поділу ризику між двома чи більш страховиками шляхом віднесення на кожного з них заздалегідь обумовленої частки можливих збитків і належної страхової премії. Якщо об'єкт застрахований по декількох договорах, то має місце подвійне страхування, якщо ж він застрахований від різних ризиків, то має місце звичайне страхування в порядку.

Співстрахування допускається по договорах як майнового, так і особистого страхування. Коли страхувальник сумнівається у фінансовій стійкості одного страховика, то з метою більш надійного забезпечення ризику він може розподілити його між декількома страховиками. Таке волевиявлення повинне бути відображене в договорі, відповідно з чим страховик зобов'язаний передати обумовлену частку ризику одному чи декільком співстраховикам. Страхувальник вправі вказати співстраховиків і частку участі кожного з них у ризику.

Стаття 987. Договір перестрахування

1.  За договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

2. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

Законодавством встановлено можливість та порядок страхування ризиків страхової діяльності, який зветься перестрахуванням. З метою забезпечення фінансової стійкості страхової діяльності законом передбачено передачу всіх чи частини прийнятих на страхування ризиків одним страховиком іншому чи декільком іншим. Така передача ризиків здійснюється за договором перестрахування, який встановлює умови і спосіб передачі ризиків, частку участі інших страховиків у сукупному ризику, розмір належної кожному страхової премії.

У залежності від способу передачі ризиків договори перестрахування поділяються на факультативні (необов'язкові) і облігаторні (обов'язкові). Відповідно за факультативним договором оригінальний страховик (перестрахувальник) має право передати застраховані ним ризики іншому страховику, а інший страховик в свою чергу має право прийняти чи відмовитися від прийняття запропонованих ризиків.

За облігаторним договором відповідні страховики зобов'язані передавати та приймати обумовлені частки ризиків, встановлених договорами. Різновидом є факультативне — облігаторні договори, згідно з якими один страховик самостійно вирішує питання про передачу ризиків, в той час як інший страховик зобов'язаний приймати запропоновані частки ризиків в обов'язковому порядку.

Перший страховик у силу договору перестрахування стає в положення страхувальника і є носієм відповідних прав і обов'язків. Страховик (перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору зі страхувальником.

Відмінністю договору перестрахування від договору співстрахування (див. коментар до ст. 986 ЦК) є те, що перший страховик не зобов'язаний сповіщати страхувальника про укладені ним договори перестрахування. За таким договором перестрахувальник і пере-страховик зобов'язані тільки один перед одним; останній не несе ніякої відповідальності перед першим страхувальником, оскільки той не є ні стороною в договорі перестрахування, ні вигодонабувачем за цим договором. Відповідальною особою перед першим страхувальником залишається страховик за основним договором.

Стаття 988. Обов'язки страховика

1. Страховик зобов'язаний:

1)  ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2)  протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також відшкодування шкоди.

Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків, інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

6)  не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом.

2. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страховика.

Стаття, що коментується, передбачає перелік необхідних обов'язків страховика за договором, а саме:

1)  страховик повинен представити страхувальникові необхідну інформацію про умови та правила страхування, оскільки вони відрізняються в залежності від виду  та об'єктів страхування. Законодавством України передбачені такі правила страхування: «Порядок та правила проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї», «Правила страхування вантажів», «Правила добровільного страхування транспортних засобів», «Порядок та умови державного обов'язкового страхування життя і здоров'я суддів» та ін.

Страховик повинен повідомити страхувальнику відомі йому обставини, що мають суттєве значення для визначення вірогідності настання страхового випадку та розміру можливих збитків від його настання. Суттєвими визнаються обставини, обумовлені страховиком в стандартній формі договору страхування (страхового полісу) або в його письмовому запиті;

2) необхідними документами для своєчасного здійснення страхової виплати є страховий акт, який складається після подання заяви страхувальника. Страховик фіксує факт настання страхового випадку в складеному ним страховому акті. Страховик має право самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку. З цієї мети він може запитувати відомості, пов'язані зі страховим випадком, у правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, закладів і організацій, володіючих інформацією про обставини страхового випадку. Для складання страхового акта в залежності від предмета страхування можуть знадобитися довідки органів внутрішніх справ, акт про нещасний випадок, довідки медичних закладів про строк тимчасової непрацездатності, довідки спеціалізованих закладів про встановлення інвалідності у випадку її виникнення, копії свідоцтва про смерть та ін.

Страховиком може бути прийнято рішення про відмову в страховій виплаті. Це рішення повинно бути письмово оформлено та повідомлено страхувальнику. Це рішення має містити мотивоване обґрунтування підстав відмови в страховій виплаті;

3) строк, в який повинна бути здійснена страхова виплата, обумовлюється за згодою сторін в договорі, оскільки законодавством не встановлені терміни з цього приводу. Умови та порядок здійснення страхової виплати передбачені ст. 990 ЦК;

4)  незалежно від результатів прийнятих по зменшенню збитків мір витрати страхувальника підлягають відшкодуванню страховиком, але за умови, що такі витрати були необхідні чи зроблені на основі вказівок страховика. При цьому у випадку виникнення спорів тягар доведення, що зроблені витрати не були необхідні, лежить на страховику. Але все це має місце, коли така умова передбачена договором страхування;

5)  переукладення договору за заявою страхувальника у зазначених випадках є безумовним обов'язком страховика, оскільки це прямо передбачено статтею, що коментується, і не має будь-яких альтернативних умов;

6) страховик зобов'язаний зберігати таємницю страхування. Страховик не вправі розголошувати отримані ним відомості про страхувальника, застраховану особу та вигодонабувача, стан їх здоров'я, а також про майнове положення. За порушення таємниці страхування страховик в залежності від роду порушених прав і характеру порушення несе відповідальність згідно законодавства.

Перелік обов'язків, передбачених статтею, не є вичерпним, і сторони за згодою можуть встановлювати й інші обов'язки.

Стаття 989. Обов'язки страхувальника

1. Страхувальник зобов'язаний:

1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором;

2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується.

Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним;

4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

5)  повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

2.  Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки страхувальника.

Згідно зі статтею 989 ЦК певні обов'язки має і страхувальник. Страховими платежами за договором страхування є страхові внески та страхові премії. Порядок і терміни оплати страхової премії встановлюються за згодою сторін. Страхові премії — грошові суми, з яких формуються відповідні фонди та з яких виплачується страхове відшкодування.

Страхові тарифи — це ставка внеску з одиниці страхової суми чи об'єкта страхування. Тарифи по обов'язковому страхуванню встановлюються відповідно до законів та підзаконних актів. Так, наприклад, Закон України «Про розміри внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 р., Закон України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22 лютого 2001 р., «Інструкція про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття» затверджена наказом Мінпраці та соціальної політики України від 18 грудня 2000 р. та ін.

Страхувальники згідно з укладеними договорами страхування мають право вносити платежі тільки в грошовій одиниці України.

При укладенні договору сторони можуть передбачити наслідки несплати в зазначений термін страхової премії, внесеної у розстрочку, а саме: 1) договір вважається розірваним з моменту прострочення; 2) сторона, що прострочила, зобов'язана сплатити штрафні санкції, а договір залишається в силі.

Страхувальник (вигодонабувач) несе обов'язок щодо повідомлення обставин, що тягнуть збільшення страхового ризику. У разі ненадан-ня такої інформації страховик вправі вимагати розірвання договору страхування та відшкодування збитків, вчинених розірванням договору.

Пункт 4 ч.І. ст.989 ЦК встановлює обов'язок страхувальника за договором майнового страхування вжити заходів для зменшення можливих збитків у випадку настання страхового випадку. Ця норма носить імперативний характер, і вказаний обов'язок настає безумовно, незалежно від того, передбачена вона договором чи ні. Вживання недостатніх заходів по рятуванню чи збереженню майна може тягнути за собою відповідне зменшення виплати страхового відшкодування, якщо страховик доведе, що страхувальник діяв без належної дбайливості і це вплинуло на збільшення збитків. Слід зазначити, що вимога щодо вживання зазначених заходів правомірна у разі, якщо страхувальник мав при даних обставинах можливість вчинити певні дії щодо рятування майна. Страховик має право давати страхувальнику вказівки про міри, які він повинний прийняти, щоб зменшити збитки, врятувати чи зберегти майно. Прийняття цих мір обов'язково для страхувальника, якщо вони доступні в конкретній ситуації. Страхувальник вправі приймати і додаткові заходи, якщо це не суперечить вказівкам страховика.

Правила, що стосуються обов'язків страхувальника, рівною мірою застосовуються й у відношенні вигодонабувача за страховим полісом, якщо за договором страхування майна він наділений правами страхувальника.

Страхувальник (вигодонабувач) несе обов'язок негайно, до заяви претензії, повідомити контрагента про настання страхового випадку. Своєчасна інформація про страховий випадок, який потягнув великі збитки, дає страховику підстави в терміновому порядку зажадати відшкодування по каналах перестрахування, т.зв. касових збитків. Це позначає, що основна частина відшкодування, що приєднується від перестрахувальників, оплачується ними негайно, причому до представлення оригінальним страховиком документів по збитку.

Страхувальник повинен повідомити страховика про настання страхового випадку у визначені в договорі строки та засобом, указаним в договорі страхування. Така інформація може бути передана і представнику страховика. Для цього страховик вказує в полісі свого представника чи приводить список своїх агентів.

Разом з тим невиконання страхувальником обов'язку вчасно повідомити про страховий випадок не є безумовною підставою для відмовлення у виплаті страхового відшкодування. На страховику лежить обов'язок доказування, яким чином несвоєчасне повідомлення про страховий випадок позбавило його можливості уникнути чи зменшити збитки, яким чином це відбилося на інших майнових правах страховика. У разі, якщо страховик не доведе цих обставин, страхувальник (вигодонабувач) вправі вимагати по суду виплати страхового відшкодування. Таке ж право мається в цих осіб, якщо вони мають відомості, що страховик будь-яким іншим способом вчасно довідався про настання страхового випадку.

Перелік обов'язків, наведений в статті, не є вичерпним, тому при укладенні договору сторони можуть встановити й інші обов'язки страхувальника.

 

Стаття 990. Умови та порядок здійснення страхової виплати

1.  Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

2.  Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Для здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку страхувальник має подати страховику відповідну заяву, що є його

обов'язком згідно зі ст. 989 ЦК. Другим необхідним документом виступає страховий акт, який складається після повідомлення про настання страхового випадку.

Страховик складає страховий акт після подання заяви страхувальника, де фіксує факт настання страхового випадку. Страховик має право самостійно з'ясовувати причини та обставини страхового випадку, тобто з'ясувати, чи не з вини страхувальника настав страховий випадок, чи вжив страхувальник необхідних заходів щодо запобігання збиткам або їх зменшенню, чи в належний строк страхувальник повідомив про настання страхового випадку, чи відповідає розмір виплати дійсно завданим збиткам та ін.

Розмір страхової суми визначається сторонами, але вона не повинна перевищувати дійсну вартість майна. Якщо в страхувальника є документи (рахунки, специфікації й ін.), в яких зазначена вартість майна, то ці документи беруться за основу визначення його дійсної вартості. Дійсна вартість майна повинна визначатися за місцем його перебування в день укладення договору. У договорах особистого страхування сторони вільні у визначенні страхової суми, що у значній мірі залежить від суб'єктивної оцінки страхувальника. При узгодженні сторонами розміру страхової суми за договором страхування відповідальності враховуються специфіка, характер і обсяг діяльності страхувальника, характер того збитку, який може бути заподіяний, максимально можлива сума збитку, а також законодавство про договірну і позадоговірну відповідальність. Страхова виплата здійснюється в тій валюті, що передбачена договором страхування, якщо інше не передбачено законодавством України. Страхова виплата може сплачуватись одноразово або періодично на протязі зазначеного відрізку часу.

 

Стаття 991. Відмова від здійснення страхової виплати

1. Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3)  подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6)  наявності інших підстав, встановлених законом.

2. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

3.  Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Стаття 991 ЦК містить положення щодо безумовних підстав для відмови страховика від сплати страхової виплати страхувальнику.

Частина 1 статті, що коментується, передбачає наявність вини страхувальника в настанні страхового випадку. Це є загальною підставою відповідальності за порушення зобов'язань. У разі, якщо страхувальник, вигодонабувач чи застрахована особа вчинять навмисні дії, що привели до настання страхового випадку, страховик може відмовитись від сплати страхової виплати.

Груба необережність страхувальника, вигодонабувача чи застрахованої особи є підставою для відмови страховика від обов'язку виплатити страхове відшкодування або зменшити його розмір лише у випадках, прямо зазначених у законі. Так, наприклад, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності» передбачено, якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я настало не тільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більш як на 50 відсотків.

Зовсім інша ситуація виникає при укладенні договору страхування цивільної відповідальності за заподіяння шкоди життю чи здоров'ю громадян. У цьому випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату навіть тоді, коли шкода заподіяна самим страхувальником чи застрахованою особою навмисно або по грубій необережності. Якщо ж договором страхування цивільної відповідальності не охоплюються збитки від заподіяння шкоди чи життя здоров'ю громадян, то страховик звільняється від виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку.

Положення статті 991 ЦК носять імперативний характер. Тому, якщо договором особистого страхування зі страхового покриття виключений ризик смерті застрахованої особи внаслідок самогубства, це не є підставою для відмовлення у виплаті страхового відшкодування в силу даної норми.

У разі вчинення страхувальником, або особою, на користь якої укладено договір страхування умисного злочину, що призвів до страхового випадку, страховик також відмовляє у виплаті страхової премії. За своєю суттю договір страхування передбачає, що страхувальник не знає і не може знати, настане страховий випадок чи ні, але не виключає можливості його настання при незалежних від нього підставах.

Пункт 3 передбачає відмову у здійсненні виплати у разі подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку. Відмова є правомірною, оскільки страхувальник на момент укладення договору або настання страхового випадку знав про невідворотне здійснення тих чи інших обставин, але скористався цим з корисною метою.

Пункт 4 передбачає можливість страховика відмовитись від сплати страхової виплати, якщо особа, з вини якої заподіяно шкоди страхувальникові, відшкодувала збитки в розмірах дійсної вартості майна. Страховик відмовляє у сплаті страхової виплати, оскільки здійснивши її, він буде позбавлений права, передбаченого ст. 993 ЦК.

Пункт 5 передбачає, що оскільки своєчасне повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку є прямим обов'язком страхувальника, а визначення страховиком обставин, характеру та розміру збитків — правом страховика, то саме тому порушивши ці вимоги, страхувальник порушує не тільки обов'язки, передбачені кодексом, а й договором. Таким чином, це є порушення умов договору страхування, за яке страхувальник несе відповідальність, яка виявляється у відмові в здійсненні страхової виплати.

Страховик вправі відмовитись від сплати страхових платежів і в інших випадках, передбачених законодавством. Так, наприклад, у відповідності зі ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне Соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», відмова Фонду соціального страхування від нещасних випадків у разі, якщо нещасний випадок згідно законодавству визнаний не пов'язаним із виробництвом. Договором страхування також можуть бути передбачені інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

Рішення страховика про відмову в страховій виплаті повинно бути письмово оформлене та повідомлено страхувальнику. Це рішення повинне містити мотивоване обґрунтування

підстав відмови в страховій виплаті. Рішення страховика може бути оскаржено в суді. Якщо відмова є безпідставною, страховик несе відповідальність у вигляді сплати пені за прострочення страхової виплати.

Стаття 992. Відповідальність страховика

1. У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Стаття 992 ЦК передбачає майнову відповідальність страховика за несплату або прострочку виплати (в тому числі й при відсутності відмови в страховій виплаті) у вигляді сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або ЦК, Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 р.

 

Стаття 993. Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки

1. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Положення статті 993 ЦК передбачає право страховика вимагати стягнення збитків з особи, винної у заподіянні шкоди страхувальникові. У даному випадку існує основне зобов'язання між страхувальником або вигодонабувачем, з одного боку, і особою, відповідальною за збитки, — з іншого. Однак тут відбувається зміна осіб у зобов'язанні шляхом переходу прав кредитора до іншої особі на підставі закону (ст. 993 ЦК): страховик заміняє собою страхувальника в його вимогах до особи, відповідальної за збитки.

Перехід прав страхувальника до страховика після виплати страхового відшкодування здійснюється на підставі договору, за яким страхувальник передає свої права страховику і приймає на себе зобов'язання сприяти останньому в здійсненні його суброгаційних прав. Страхувальник передає свої права на добровільній основі. При цьому права вимоги передаються в тім же обсязі, в якому вони могли б бути здійснені самим страхувальником.

Право вимоги переходить до страховика в межах виплаченої суми страхового відшкодування. Це означає, що страховик не може вимагати з відповідальної особи більше, ніж він оплатив за договором страхування. Таким чином, виплата відповідальною за збиток особою суми, рівної страховому відшкодуванню, погашає право вимоги страховика. Але це не позбавляє страхувальника права жадати від відповідальної за збитки особи суму, що перевищує розмір виплаченого страхового відшкодування, якщо дійсні збитки більше суми страхового відшкодування.

Страховику мають бути передані всі документи та докази щодо події. Страхувальник (вигодонабувач) повинен повідомити йому також всі відомості, необхідні для здійснення страховиком можливості права вимоги. Відповідно особа, відповідальна за збитки, може пред'являти страховику будь-які вимоги та заперечення, що він міг би мати проти самого страхувальника.

 

Стаття 994. Зміна страхувальника — фізичної особи у договорі страхування

1. У разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права та обов'язки переходять до осіб, які одержали це майно у спадщину.

В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до третіх осіб лише за згодою страховика, якщо інше не встановлено договором страхування.

2. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, його права та обов'язки можуть перейти до цієї особи або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов'язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи.

У статті, що коментується, містяться положення щодо переходу прав на застраховане майно від страхувальника до іншої особи по договору страхування. При цьому дія договору не припиняється, і до цієї особи, у силу переходу прав на майно, переходять права й обов'язки і за договором страхування. При переході прав на застраховане майно новий власник зобов'язаний сповістити про це страховику, оскільки зазначений перехід прав може вплинути на ступінь імовірності настання страхового випадку.

Заміна особи страхувальника повинна розглядатися як зміна істотних умов договору, оскільки вона може вагомо вплинути на ймовірність настання страхового випадку через інший характер життєдіяльності іншої особи.

Перехід прав на майно може статися внаслідок смерті страхувальника. Страховик або будь-хто із спадкоємців має право ініціювати переукладення договору страхування.

Частина 2 статті 994 ЦК передбачає можливість переходу прав і обов'язків страхувальника, який уклав угоду на користь третьої особи, до цієї особи або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов'язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи. Але якщо особа, на користь якої був укладений договір страхування, не виявить бажання прийняти права та обов'язки за цим договором, то він втрачає чинність.

Стаття 995. Наслідки припинення юридичної особи — страхувальника

1. Якщо юридична особа — страхувальник припиняється і встановлюються її правонаступники, права та обов'язки страхувальника переходять до правонаступників.

Стаття 995 ЦК передбачає положення, згідно з яким після припинення юридичної особи її права та обов'язки переходять до правонаступника. У цьому випадку застосовуються загальні норми про правонаступництво, а саме статті 104 та 107 ЦК.

 

Стаття 996. Наслідки визнання страхувальника — фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності

1.  Права та обов'язки страхувальника — фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, здійснюються її опікуном з моменту визнання особи недієздатною.

Договір страхування відповідальності фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, припиняється з моменту визнання особи недієздатною.

2. Страхувальник — фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена судом, здійснює свої права та обов'язки страхувальника лише за згодою піклувальника.

Наслідки обмеження дієздатності особи або визнання її недієздатною передбачені ст.ст. 223, 224 та 226 ЦК. У випадках, коли страхувальник — фізична особа визнається недієздатною та вчиняє певні дії за договором страхування, такий договір може бути визнаний нікчемним.

Стаття 997. Припинення договору страхування

1. Договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та законом.

2. Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором.

Страхувальник або страховик може відмовитися від договору страхування в інших випадках, встановлених договором.

3. Страхувальник або страховик зобов'язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не пізніш як за тридцять днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором.

Страховик не має права відмовитися від договору особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не допускає порушення договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

4.  Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страховиком страхових виплат.

Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням умов договору страховиком, страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

5.  Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

Якщо відмова страховика від договору обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страхових виплат.

Наслідки відмови від договору страхування життя встановлюються законом.

6. Якщо страхувальник або страховик відмовився від договору страхування, договір припиняється.

Згідно зі статтею 997 ЦК дія договору страхування припиняється за згодою сторін, а також у разі: закінчення терміну дії, виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі, несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни. Договір може бути достроково припинений у випадку, коли перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика; ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерті страхувальника — громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 994, 995 і 996 ЦК; ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно зі статтею, що коментується, своєчасне внесення страхових платежів є головним обов'язком страхувальника. У відповідності зі ст. 983 ЦК договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу. Таким чином, несплата платежів є безумовною підставою для припинення договору або для того, щоб вважати його таким, що не набрав чинності.

Сторонами договору може бути передбачено дострокове припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника або страховика.

Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.

Договір страхування також може бути припинений достроково за вимогою страхувальника. У залежності від того, чи передбачена ця можливість договором, настають різні юридичні наслідки в частині повернення страхової премії. Страхова премія підлягає поверненню тільки в тому випадку, якщо це передбачено договором.

У разі припинення договору страхування життя страховиком може сплачуватись викупна сума.

Стаття 998, Недійсність договору страхування

1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, встановлених цим Кодексом.

Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо:

1) його укладено після настання страхового випадку;

2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

2. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом.

Стаття 998 ЦК передбачає особливі випадки визнання договору страхування недійсним. Крім вказаних випадків договір страхування може бути визнаний недійсним й у загальному порядку, передбаченому ст. 215 ЦК.

Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до положень про недійсність правочинів, а саме: ст.ст. 215—218 ЦК.

Стаття 999. Обов'язкове страхування

1. Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).

2. До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Договір страхування може бути укладений в силу закону. У цьому випадку цей договір відноситься до договору обов'язкового страхування. Так, на страхувальника законом може бути покладено обов'язок страхувати життя, здоров'я чи майно або відповідальність перед іншими особами за свій рахунок або за рахунок зацікавленої особи.

Обов'язкове страхування здійснюється за рахунок страхувальника, крім обов'язкового страхування пасажирів, що у передбачених законом випадках може здійснюватися за їхній рахунок.

У випадку, коли особі, на користь якої за законом повинен бути укладений договір обов'язкового страхування, відомо, що страхування не здійснене, вона вправі в судовому порядку вимагати його здійснення особою, на яку покладено обов'язок страхування.

У разі, коли законодавством передбачається обов'язкове страхування, укладення договору є обов'язковим для страхувальника.

В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування: медичне страхування; особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків; особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); страхування спортсменів вищих категорій; страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини; особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; авіаційне страхування цивільної авіації; страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам; страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; страхування засобів водного транспорту; страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності; страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвело до втрати працездатності, та ін.

Окрім положень ЦК, відносини щодо обов'язкового страхування регулюються рядом інших нормативних актів. Наприклад, закони України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням та похованням», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвело до втрати працездатності», «Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті», затв. Постановою KM України, «Положення про порядок та умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», затв. Постановою Кабінету Міністрів України та ін.