Глава 50 ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
Глава 50 ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
Стаття 598. Підстави припинення зобов'язання
1. Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
2. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Стаття, що коментується, як і інші норми гл. 50 ЦК, поширюється на усі види зобов'язань, незалежно від підстав їхнього виникнення, тобто норми цієї глави є загальними стосовно зобов'язань з договорів, унаслідок заподіяння шкоди та ін. позадоговірних зобов'язань. Слід зазначити, що додаткові підстави для припинення зобов'язань містяться в главах про окремі види зобов'язань, у тому числі договорів. Ці ж питання регулюються і за межами ЦК — іншими законами й правовими актами.
Припинення -- остання стадія існування зобов'язання, із завершенням якої первісний юридичний зв'язок між сторонами, виражений у конкретному зобов'язанні, утрачається. Це поняття яке охоплює, як випадки, коли припинення здійснюється за волею сторін (наприклад, за домовленістю сторін — ст. 604 ЦК), так і підстави, які не залежать від волі сторін (припинення зобов'язання смертю фізичної особи — ст. 608 ЦК). Припинення зобов'язання не виключає того, що в прямому зв'язку з ним між сторонами виникає нове зобов'язання, ціль якого за загальним правилом — усунути виниклий дисбаланс у взаєминах сторін (див. Главу 83 ЦК).
Стаття, що коментується, розрізняє два види припинення зобов'язань: повне і часткове. Перше може мати місце при будь-якому зобов'язанні, у той час як часткове — лише в окремих випадках. Наприклад, у договорі постачання передбачена доставка товарів на склад покупця транспортом постачальника. Тим самим у наявності два зобов'язання постачальника: по-перше, передати, по-друге, доставити. Якщо сторони прийдуть до згоди, згідно якої умова про доставку буде замінено передачею товару безпосередньо на складі постачальника («самовивозом»), з первісного зобов'язання збережеться тільки це зобов'язання. Частина 2 статті, що коментується, передбачає можливість припинення зобов'язань на вимогу однієї із сторін. Однак необхідною умовою для цього є визначеність в законі підстав для однобічного припинення зобов'язання. Згідно зі ст. 615 ЦК у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом (наприклад, п. 4 ч.І ст. 708 ЦК — у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми). Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється. Право сторін стосовно до припинення повністю або частково договірних зобов'язань виражається в принципі «воля договорів» (див. ст. 627 ЦК і коментар до неї), що не виключає можливості встановлення в законі заборони припиняти визначені зобов'язання за згодою сторін. Отже, ця заборона відноситься і до його часткового припинення (наприклад, у відношенні припинення виплати відсотків).
Стаття, що коментується, містить відкритий перелік підстав припинення зобов'язання. Зокрема, такі додаткові підстави виділяються в главах, присвячених окремим видам договорів. Наприклад, ст. 1008 ЦК передбачене припинення договору доручення, крім іншого, у випадку, визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім. Крім того, і сторонам надана можливість у момент укладення договору доповнити зазначений перелік підстав для однобічного розірвання. Частина друга статті, що коментується, охоплює дві ситуації припинення договору з волі однієї зі сторін. При першій воля сторони має потребу в санкції з боку суду. Друга ситуація зв'язана з визнанням за стороною права відмовитися від виконання зобов'язання і тим самим самостійно припинити зобов'язання. Розходження між зазначеними ситуаціями виявляються, крім іншого, у визначенні часу, з якого зобов'язання визнається припиненим: з моменту винесення рішення — при першій ситуації і з моменту, коли контрагенту стало відомо про відмовлення сторони від виконання, — при другій.
Стаття 599. Припинення зобов'язання виконанням
1. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття, що коментується, визначає, що під виконанням зобов'язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання. Сутність належного виконання розкривається ст. 526 ЦК (див. коментар до вказ. статті). За своїм характером це поняття включає належних кредитора і боржника, належні час, предмет, місце і спосіб виконання. Виконання зобов'язання є «ідеальною» підставою його припинення. Власне кажучи, зобов'язання для того і встановлюються (як договором, так і законом), щоб бути згодом виконаними. Причому закон встановлює, що припинення зобов'язання спричиняє не будь-яке, а лише належне його виконання. Тому зі статті, що коментується випливає, що неналежне виконання не припиняє зобов'язання. У цих випадках воно або доповнюється зобов'язанням відшкодувати збитки і (чи) сплатити неустойку та ін. зобов'язаннями, які виникають внаслідок порушення зобов'язання (див. Главу 51 ЦК). Зобов'язання виникають між їх учасниками з метою задоволення певних потреб. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання цивільних зобов'язань, які набувають форми їхніх принципів. Для учасників зобов'язальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основну мету зобов'язання. Але саме досягнення цієї мети пов'язується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим «якісним» показникам, які загалом можна об'єднати поняттям належного виконання. Загальні правила щодо предмета виконання, міста, способу виконання у ЦК закріплені в главі 48 ЦК. Особливість статті, що коментується полягає в тому, що вона застосовна рівною мірою до виконання обов'язків не тільки боржника, але і кредиторських обов'язків.
Стаття 600. Припинення зобов'язання переданням відступного
1. Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.
Стаття, що коментується, уперше вводить такий спосіб припинення зобов'язань, як відступне. Зміст відступного полягає у наділенні боржника за згодою кредитора можливістю, зберігаючи зобов'язання, замінити первісний предмет виконання іншим. Відступне — це передача замість виконання зобов'язання певного майна, сплата певної суми грошей тощо. Зазначеній можливості протистоїть обов'язок кредитора прийняти відступне, маючи на увазі, що відхилення від прийняття виконання означає прострочення кредитора і відповідно обумовлює настання зазначених в ст. 613 ЦК (див. коментар до неї) наслідків. Угода про відступний, як правило, укладається вже в ході виконання зобов'язання, у тому числі і після закінчення зазначеного в зобов'язанні терміну. Перелік умов, що міститься в статті відступного, зразковий (мова йдеться про розмір, строки й порядок передання відступного). Відсутність якого-небудь з них не обумовлює визнання правочину неукладеним, якщо тільки про розмір, термін і порядок надання відступного можна зробити висновок з тексту первісного зобов'язання. Відступне не слід змішувати з новацією. Відступне припускає повне припинення юридичного зв'язку між сторонами. Тим часом при новації (див. ст. 604 ЦК і коментар до неї) відбувається заміна первісного зобов'язання, що припинило свою дію.
Стаття 601. Припинення зобов'язання зарахуванням
1. Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Стаття, що коментується, визначає зарахування як спосіб припинення зобов'язання, якому в даний час надається особливе значення: широке його використання служить одним з засобів скорочення необхідної для обороту грошової маси, ліквідації неплатежів за передані товари, виконані роботи і зроблені послуги. Особливість зарахування полягає в тому, що воно може припинити одразу два зустрічних зобов'язання — за умови рівності розміру вимог. Якщо ж зустрічні вимоги нерівні, то може мати місце часткове зарахування: більше за розміром зобов'язання продовжує існувати у частині, що перевищує менше. Зарахування можливе при наявності таких умов:
1) зустрічність вимог. Це означає, що сторони одночасно беруть участь у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні;
2) однорідність вимог (гроші, однорідні речі). При цьому слід мати на увазі, що сторони з метою проведення зарахування своєю угодою не можуть змінювати предмет вимог (наприклад, оцінити речі в грошах). Така штучна «однорідність» не має правового значення, і зарахування неможливе. Однорідність повинна виявлятися й у природі зобов'язань;
3) «дозрілість» вимог. Необхідно, щоб строк виконання зобов'язань або вже настав, або був визначений моментом запитання, або, щоб термін не був вказаний взагалі, тобто, виконання можна було вимагати в будь-який момент;
4) ясність вимог. Припускається, що між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання і т.д. Якщо одна сторона звернулася із заявою про зарахування, а інша сторона зобов'язання протиставить цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, то в такому випадку суперечка підлягає судовому розгляду і зарахування можливе лише за рішенням суду (господарського суду).
Спеціальне правило щодо зарахування при поступці вимог міститься в ст. 603 ЦК. Можливість заліку за заявою однієї зі сторін разом з тим означає неприпустимість заперечування зарахування за мотивом незгоди іншої сторони. Принципова схема зарахування зустрічних вимог припускає існування двох зобов'язань, що збігаються по складу сторін. Однак немає перешкод до одночасного заліку декількох зобов'язань кожної зі сторін, а також до заліку одночасно по зобов'язаннях трьох і більш учасників. Прикладом останнього може служити можливість пред'явлення до заліку вимог боржника до фактора, заснованих на його договорі з клієнтом (див. ст. 1085 ЦК та коментар до неї).
Стаття 602. Недопустимість зарахування зустрічних вимог
1. Не допускається зарахування зустрічних вимог:
1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;
2) про стягнення аліментів;
3) щодо довічного утримання (догляду);
4) у разі спливу позовної давності;
5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Стаття, що коментується, встановлює обмеження щодо можливості зарахування вимог, оскільки через специфіку зобов'язань в випадках встановлених ЦК, іншими законами зарахування не допускається. При цьому, зарахування по таких вимогах як таке не може бути здійснено не за заявою однієї Із сторін, не за їх згодою.
Стаття 603. Зарахування у разі заміни кредитора
1. У разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора.
2. У разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, — на момент його виконання.
Стаття, що коментується, передбачає, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок обставин, передбачених ст. 512 ЦК. Однією з таких підстав є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (поступка права вимоги). Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, --на момент його виконання. Ув'язування дозрівання боргу з моментом повідомлення розуміються в тому, що саме він породжує наступні дії боржника (пред'явлення відповідної вимоги до заліку). Стаття, що коментується, заснована на визнанні таким, що мало місце відступлення права вимоги старого кредитора новому. При цьому заява про залік боржника означає одночасно, що тим самим кредитором була виконана вимога ч. 2 ст. 516 ЦК (див. коментар до неї).
Стаття 604. Припинення зобов'язання за домовленістю сторін
1. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
2. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
3. Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.
4. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Стаття, що коментується, визначає, що домовленість сторін також може служити підставою припинення зобов'язання. Теорія і практика розрізнюють три види підстав такого типу. Це новація, звільнення від боргу і відступне.
Новація — це угода сторін про те, що первісне зобов'язання припиняється, а між його учасниками виникає нове зобов'язальне правовідношення. Як правило, воно відрізняється від попереднього своїм змістом (характером прав і обов'язків, їх об'ємом, порядком виконання тощо). Так, наприклад, ст. 1053 ЦК передбачає можливість за домовленістю сторін трансформування боргу, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, в позикове зобов'язанням. Для того, щоб новація відбулася, сторони повинні обумовити в своїй угоді припинення зобов'язання, що раніше діяло і заміну його новим зобов'язанням. Оскільки нове зобов'язання скасовує старе, то новація припиняє всі додаткові зобов'язання, що забезпечують виконання колишнього зобов'язання, якщо сторони не обумовили, що ті продовжують свою дію. Однак якщо має місце не новація, а проста зміна якоїсь умови договору (наприклад, подовження терміну його дії), то додаткові зобов'язання свою дію зберігають. Основна особливість новації, що дозволяє відрізнити її від відступлення права вимоги і переведення боргу, полягає в тому, що при ній відбувається заміна зобов'язання: місце зобов'язання, що припинив своє існування, займає нове. Неодмінна вимога до новації — збереження суб'єктного складу зобов'язання (у первісному і знову виниклому зобов'язанні виступають той же кредитор і той же боржник). Для здійснення новації необхідно, щоб і первісне, і нове зобов'язання були дійсними. Якщо в силу яких-небудь зазначених у законі основ первісне зобов'язання повинне вважатися недійсним, то таким же буде і нове. Якщо недійсним є тільки нове зобов'язання, новація визнається такою, що не здійснилася, і відповідна сторона залишається зв'язаною первісним зобов'язанням. Новація може торкнутися різних елементів зобов'язання, включаючи саму його модель. На стороні, що посилається на новацію, лежить обов'язок у випадку суперечки довести угоду з цього приводу з іншою стороною зобов'язання. Стаття, що коментується, передбачає заборону новації, внаслідок чого правочин про новацію в зазначених випадках повинне бути визнано недійсним. Це пов'язано з особливими обставинами, які характеризують вимогу кредитора в такому зобов'язанні.
Стаття 605. Припинення зобов'язання прощенням боргу
1. Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Стаття, що коментується, передбачає нову для цивільного права підставу виникнення зобов'язання — прощення боргу, яке відрізняється тим, що не припускає зустрічного задоволення; у противному випадку могла б йти мова тільки про новацію. Звільнення від боргу виражається у формі звільнення кредитором боржника від майнового обов'язку. Оскільки звільнення від боргу є різновидом припинення зобов'язання угодою сторін, то можливе воно тільки зі згоди кредитора. Боржник має право заперечувати проти зняття з нього боргу, але тільки доти, доки не настав строк виконання зобов'язання. Якщо строк виконання зобов'язання настав, то боржник або має виконати зобов'язання, або зобов'язаний прийняти звільнення від боргу. Прощення боргу одним з контрагентів не звільняє його від виконання зустрічного обов'язку (так, прощення боргу у виді сплати квартирної плати не звільняє наймодавця від проведення в силу договору капітального ремонту). Прикладом неприпустимості прощення боргу в зв'язку з порушенням прав третіх осіб, про яке мова йдеться в статті, що коментується, може служити здійснення його при майбутньому визнанні кредитора неспроможним (банкрутом). Відповідні положення, покликані уникнути прощення боргу, містяться, зокрема, у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Стаття 606. Припинення зобов'язання поєднанням боржника і кредитора в одній особі
1. Зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
На практиці збіг боржника з кредитором в одній особі може відбуватися на різних підставах. Найбільш розповсюджений випадок такого збігу має місце при універсальному правонаступництві. Стосовно до юридичних осіб мається на увазі їхня реорганізація у формі злиття (обоє раніше існували як юридичні особи до реорганізації були різними сторонами в тому самому зобов'язанні) або приєднання (збережене і приєднане юридичні особи виступали відповідно боржником і кредитором того самого зобов'язання). Аналогічна ситуація можлива і стосовно до громадян, коли кредитор і боржник в зобов'язанні виступали як майбутній спадкоємець і спадкодавець.
Стаття 607. Припинення зобов'язання неможливістю його виконання
1. Зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Стаття, що коментується, передбачає, що неможливість виконання, тобто здійснення дій, що складають зміст зобов'язань, може бути як фактичною, так і юридичною. Неможливість виконати зобов'язання в натурі може бути в силу різних обставин фактичного характеру, зокрема загибелі індивідуально-визначеної речі, що складає предмет зобов'язання. Неможливість виконання припиняє зобов'язання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає (наприклад, вина кредитора — ст. 616 ЦК). Якщо ж неможливість виконання виникла внаслідок порушення боржником зобов'язання, то воно не припиняється, а трансформується в додаткові обов'язки (відшкодувати заподіяні збитки, сплатити штраф тощо). Неможливість виконання розрізняється за часом її виникнення: вона може бути первісної, тобто існувала в момент, коли зобов'язання повинне було виникнути, і наступної, що наступила вже в період дії зобов'язання. Стаття, що коментується, має на увазі тільки наступну неможливість виконання, оскільки при первісній зобов'язання взагалі визнається не виниклим. При відсутності своєї вини кредитор вправі вимагати повернення виконаного за договором. Таке рішення відповідає положенням Глави 83 ЦК, тому що боржник у зазначеному випадку виявляється в положенні особи, яка безпідставно збагатилася. Дія статті, що коментується, не поширюється на грошові зобов'язання, оскільки до них незастосовне поняття неможливості виконання в натурі.
Стаття 608. Припинення зобов'язання смертю фізичної особи
1. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
2. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора.
Стаття, що коментується, виходить з необхідності застосування однакового принципу у випадку смерті як кредитора, так і боржника. В основі зазначеної статті лежить принцип неможливості передачі особистих немайнових прав і інших нематеріальних благ (див. ст. 201, 269 ЦК і коментар до них) через те, що особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Дія загального правила, закріпленого в статті, у ряді випадків обмежується спеціальними нормами. Наприклад, стосовно до смерті фізичної особи — наймача закон передбачає, що договір найму припиняється, якщо інше не встановлено договором (див. ст. 781 ЦК та коментар до неї).
Стаття 609. Припинення зобов'язання ліквідацією юридичної особи
1. Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Згідно з частиною першою ст. 104 ЦК юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. На відміну від попередньої ситуації, передбаченою ст. 608 ЦК, де можливо правонаступництво по певних видах зобов'язань, таке припинення є загальним правилом. Ліквідація юридичної особи (боржника або кредитора) за загальним правилом служить підставою припинення зобов'язання. Виняток складають випадки, прямо передбачені законом (наприклад, вимоги потерпілих про відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю, в порядку правонаступництва переходять до вищестоящої організації або до організації, вказаної в рішенні про ліквідацію юридичної особи).