Печать
PDF

Загальні зауваження до Книги п'ятої

Posted in Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

Загальні зауваження до Книги п'ятої

Учасники цивільного обороту, як фізичні так і юридичні особи, постійно вчиняють юридичне значимі дії, як-то купівля-продаж, майновий найм, виконання певної роботи тощо. Вони координують свою поведінку у підприємницькій, виробничій та інших сферах людського життя за допомогою договору, який в ринковім господарстві стає не тільки основним фактором економічних відносин, але і набуває значення універсального регулятора. Розширення сфери дії договорів обумовлене глибокими перетвореннями відносин власності, відміною всеохоплюючого планового розподілу, відмовою від системи адміністративних приписів щодо формування умов договору. У нашій країні до недавнього часу основна маса договорів, які зв'язували між собою головних учасників тодішнього економічного обороту — державні, а також кооперативні й інші громадські організації, укладалася у виконання чи для виконання планових актів, тому довгий час висувався постулат про переважно обліковий, умовний характер договору в економіці. Воля контрагентів у таких договорах складалася під прямим чи непрямим впливом завдань від державних органів. Тим самим договір утрачав свою основну ознаку: він лише з великою часткою умовності міг вважатися результатом досягнутої контрагентами згоди. Становлення України як самостійної і незалежної держави супроводжується інтенсивним розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських зв'язків, концентрацією промисловості та торгівлі. Це обумовило необхідність розроблення нової моделі врегулювання економічних відносин та збагачення юридичного інструментарію для їх оформлення. Система інститутів договірного права, що була закріплена Цивільним кодексом Української РСР (далі -ЦК 1963 р.) вже не забезпечувала повноти й цілісності договірного регулювання майнових відносин. Цивільний кодекс України (далі -ЦК) зберіг наступність у розвитку договірного права, вдосконалив існуючі й закріпив нові його інститути, спрямовані на розвиток ринкових відносин.

У ЦК 1963 р. норми про договори були розташовані в різних розділах і главах. В Цивільному кодексі України загальні положення про договори виділено із загальних положень про зобов'язання в розділ 2 книги 5 «Зобов'язальне право» (глави 52-53). ЦК України на відміну від ЦК 1963 р. закріплює визначення договору — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК). Окремо ЦК України закріплює принцип свободи договору (ст. 627 ЦК).

Вперше ЦК вводить поняття публічного договору (ст. 633), договору про приєднання (ст. 635), договору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК).

Хоча в ЦК України включено багато нових договорів, які не були предметом правового регулювання ЦК 1963 р. (наприклад, рента, факторинг, комерційна концесія та інш.), він не містить вичерпного переліку всіх видів договорів. У цьому і немає потреби. Учасникам цивільних відносин надається можливість укладати й такі договори, в яких містяться елементи різних договірних видів (змішані договори — ч.2 ст. 628 ЦК України).

Аналізуючи зміст п'ятої книги, можна дійти до висновку, що в правовій регламентації відбувається певна універсалізація правил про товарний обіг. Дія глави 54 ЦК «Купівля-продаж» розпочинається із загальних положень, які поширюються й на договори роздрібної купівлі-продажу (який, до речі, вперше закріплений на рівні кодексу), постачання, контрактації, міни (бартеру), постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, якщо інше не передбачено договором, законом або не випливає з характеру взаємовідносин сторін. Крім того, до договорів, що передбачають перехід майна від однієї особи у власність іншої, належать договори дарування і довічного утримання. Видом договору дарування є пожертва (ст. 729 ЦК), який також вперше закріплений на рівні кодексу. Особливе місце відведено договору ренти, який є новим для ЦК України, хоч його елементи і зустрічаються в інших договорах, зокрема в договорах довічного утримання, особистого страхування тощо. Майно відчужується під виплату ренти у власність платника ренти за плату або безоплатно. В першому випадку до відносин сторін з передачі майна та його оплати застосовуються правила купівлі-продажу, а в другому — правила договору дарування, оскільки інше не встановлено цим Кодексом і не суперечить договору ренти (ч. 2 ст. 734 ЦК України).

У ЦК України розширено інструментарій регулювання відносин, пов'язаних з передачею майна у тимчасове користування. Крім загальних положень про майновий найом, у ньому в окремих параграфах закріплено норми, що стосуються прокату, лізингу, оренди транспортних засобів, земельних ділянок, будинків та інших капітальних споруд. Окремі глави присвячуються договору найму житла, яким підвищується роль договору як цивільно-правового засобу регулювання відносин з найму жилого приміщення та договору позички, до якого застосовуються положення про найм (гл. 60 ЦК).

Велику групу цивільно-правових договорів становлять договори про виконання робіт. Це договори підрядного типу. На відміну від ЦК 1963 р., ЦК України не передбачається самостійне регулювання договору підряду на капітальне будівництво, оскільки усі підрядні договори мають єдиний уніфікований режим правового регулювання. У ЦК України передбачені загальні положення про договори підряду, що стосуються й договорів побутового підряду, будівельного підряду, на виконання проектних та пошукових робіт та договорів на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологічних робіт, які вперше на рівні закону дістають своє закріплення та виділені в окрему главу 62.

ЦК України містить загальні положення щодо договорів про надання послуг, які відокремлені в окрему главу 63. Договори, що опосередковують відносини з надання послуг (перевезення, транспортне експедирування, доручення, комісія, зберігання тощо) також містять багато новел. Наприклад, глава 66 ЦК України, в якій викладено загальні положення про зберігання, особливості зберігання товарів на товарних складах та правила про спеціальні заходи зберігання (речей у ломбарді, цінностей у банку, речей у камерах схову транспортних організацій, у готелях та гардеробах організацій тощо.)

В аспекті ринкових відносин важливу роль відіграє інститут страхування, що закріплений главою 67 ЦК. Хоча в рамках ЦК не можливо здійснити остаточне врегулювання страхових відносин, однак закріплення загальних принципових положень дозволить впорядкувати страхову діяльність, що здійснюється на території України. Чимало нових і важливих положень, спрямованих на унормування кредитно-розрахункових відносин, містить глава 71 нового ЦК «Позика. Кредит. Банківський вклад». Тут сформульовані визначення договору позики, кредитного договору, зокрема щодо надання комерційного кредиту, договорів банківського вкладу (депозиту). Глави 72-74 присвячені договору банківського рахунку, факторингу, а також загальним положенням про розрахунки та їх форми (платіжне доручення, інкасо, чеки). Цим самим на законодавчий рівень підносяться універсально-правові за своєю природою відносини, що були предметом переважно підзаконного регулювання.

Розпорядженню майновими правами інтелектуальної власності присвячена окрема глава, в якій особливу увагу приділено ліцензійному договору (ст.ст. 1109-1111 ЦК). Закріплений інститут комерційної концесії, який отримав поширення в зв'язку з розвитком підприємництва.

Зміни в законодавчому регулюванні існують і в недоговірних зобов'язаннях, яким присвячений підрозділ 2 книги 5 ЦК, в якому вперше закріплено право на захист інтересів особи, якій створена загроза життю, здоров'ю, її майну, або майну юридичної особи (Глава 81 ЦК). Окремий захист отримала особа, що здійснила дії без доручення (Глава 79 ЦК), або яка рятувала здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи (Глава 80 ЦК). Інститут публічної обіцянки винагороди отримав сучасне забарвлення з врахуванням вимог сьогодення (Глава 78 ЦК).

Таким чином, книга 5 Цивільного кодексу ще раз підтверджує, що ЦК в цілому є кодексом громадянського суспільства, кодексом приватного права, який забезпечує визнання рівності учасників майнових та немайнових відносин, їх вільного волевиявлення та майнової самостійності.