Глава 28 ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЖИТЛО PDF Печать
Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

Глава 28 ПРАВО ВЛАСНОСТІ НА ЖИТЛО

Стаття 379. Поняття житла

1. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Стаття 47 Конституції України закріплює право кожного громадянина на житло. На державу покладено обов'язок створити умови, за яких кожний громадянин мав би змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. (ст. 13) визнає житло об'єктом права приватної власності, але визначення поняття житла в цивільному праві вперше закріплено у цій статті. Слід зазначити, що поняття житла в цивільному та житловому праві дещо розрізняються. Під житлом в житловому праві розуміють не тільки житлові (в т.ч. багатоквартирні) будинки та дачі, призначені для постійного проживання, але й відокремлені квартири та інші ізольовані приміщення (наприклад, окремі ізольовані кімнати в квартирах), гуртожитки, будинки-інтернати, спеціальні будинки для громадян похилого віку й інвалідів та ін., яких зареєстровано в державних органах у такій якості. В цивільному праві під житлом, перш за все, розуміють об'єкт права власності та інших речових прав, що має особливий правовий режим. Житло є нерухомістю та, окрім цього, має суворо цільове призначення, що обумовлено зростаючою нестачею житла та його особливою соціальною значністю. Житло, за цією статтею, є поєднуючим поняттям, яке включає в себе житловий будинок, квартиру, садибу, котедж, дачу, які розраховані на тривалий строк служби та призначені для проживання. Не можуть вважатися житлом окремі виробничі приміщення, вагончики, підвали, сараї, гаражі, збірно-розбірні, пересувні, контейнерні та інші підсобні споруди, а також приміщення, призначені для тимчасового (готель, лікарня) або недобровільного (в'язниця) перебування особи.

Придатність житла для проживання визначається згідно Постанові Ради Міністрів СРСР від 26 квітня 1984 р. № 189 «Про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним та технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання». На підставі вказаної Постанови обстеження стану жилих будинків провадиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості не менше одного разу на п'ять років.

Право власності на житло у громадянина може виникнути з наступних підстав: приватизація будинку (квартири), який входить до складу державного житлового фонду (відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 8 жовтня 1992 р.), отримання житла на підставі цивільно-правових угод (купівля-продаж, дарування та ін.), в порядку спадкування, в порядку новостворення (див. коментар до ст. 333 ЦК), за набувальною давністю (див. коментар до ст. 346 ЦК).

З метою створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин 19 червня 1992 р. було прийнято Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду». Приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв). Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю та продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі осіб, що потребують поліпшення житлових умов. Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Таким чином, право власності у громадянина на приватизовану квартиру (будинок) виникає з моменту реєстрації свідоцтва про право власності в органах приватизації.

Сьогодні Україна намагається забезпечити молодим громадянам рівне з іншими громадянами право на житло, сприяти молодіжному житловому будівництву, створенню молодіжних житлових комплексів тощо. У зв'язку з цим було розроблено й прийнято ряд законів та підзаконних актів, які регулюють можливість отримання молодими чоловіками та жінками або сім'ями довгострокових кредитів для побудови житла. Серед цих актів провідне місце займають наступні: Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» 5 лютого 1993 р. (в редакції Закону 2001 р.), Постанова КМУ від 28 жовтня 1996 р. № 1300 «Про вдосконалення шляхів розвитку молодіжного житлового будівництва», Постанова КМУ від 29 травня 2001 р. № 584 «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла» та ін.

Стаття 380. Житловий будинок як об'єкт права власності

1. Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Одним з об'єктів права приватної власності громадян є житлові будинки (ст.13 Закону України «Про власність»). Цей Закон встановлює основні положення про право приватної власності громадян на жилий будинок (ст.8).

Житловий будинок — одноквартирний будинок, призначений для постійного проживання в ньому осіб, який має обладнані житлові кімнати та допоміжні приміщення. Житловим будинком капітального типу є будівля строком служби від ЗО до 150 років (згідно Єдиного класифікатора житлових будинків). Допоміжні приміщення — це приміщення житлового будинку, призначені для забезпечення експлуатації будинку чи побутового і культурного обслуговування за місцем проживання. Від таких будинків слід розрізняти житлові будинки квартирного типу, які поділяються на малоповерхові (1-4 поверхи) та багатоповерхові (5 поверхів та вище). Багатоповерхові житлові будинки є багатоквартирними. Разом з тим багатоквартирними є малоповерхові будинки блокового типу — так звана килимова забудова. Основну типологічну структуру будинків квартирного типу складають секційні, галерейні, блокові житлові будинки та гуртожитки. Основними відрізняючими елементами житлових будинків квартирного типу є секції, поверхи (надземні, цокольні, підвальні, технічні, мансардні), сходово-ліфтові вузли, квартири (групи квартир).

У ЦК УРСР 1963 р. містилося положення щодо обмеження кількості житлових будинків та розміру житлового будинку, які були у власності окремих громадян. Згідно п. З ст. 13 Закону України «Про власність», склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, а також діяльність власника може бути відповідно обмеженою чи припиненою лише у випадках і порядку, встановлених законом.

Однак для виникнення права власності на житловий будинок необхідно, щоб будинок було збудовано на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці, було затверджено відповідний проект, було отримано відповідний дозвіл та будинок було прийнято до експлуатації. Згідно ст. 40 ЗК громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель. Право власності на житловий будинок виникає з моменту прийняття його до експлуатації та реєстрації у виконкомі місцевої ради. Державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна (житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами; квартири багатоквартирних будинків) здійснюють комунальні підприємства — бюро технічної інвентаризації згідно з Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 р. № 7/5.

Стаття 381. Садиба як об'єкт права власності

1. Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

2.  У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поняття садиби є новою категорією для цивільного права. Житловий будинок садибного типу складається із житлових та допоміжних (не житлових) приміщень. Характерними допоміжними приміщеннями будинку є: передпокій, кухня, коридор, веранда, вбиральня, комора, приміщення для автономної системи опалення, пральня тощо. На присадибних земельних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються господарські будівлі (сараї (хліви), літні кухні, гаражі, майстерні, вбиральні тощо) та споруди (колодязі, вигрібні ями, навіси, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо). Прибудовою до житлового будинку є частина будинку, розташована поза контуром її капітальних зовнішніх стін і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну. Прибудови мають внутрішнє сполучення з основними частинами будинків. До них відносяться: прибудовані житлові кімнати та допоміжні приміщення (тамбури, веранди, кухні, комори, ванні кімнати, вбиральні тощо). Слід зазначити, що підземні гаражі, вбудовані у житлові будинки, відносяться до об'єктів соціально-побутового призначення. Багаторічні насадження на присадибних земельних ділянках мають вегетативний цикл більш ніж два роки.

Характерною рисою садиби є її призначення — ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (п. 6 ст. 118 ЗК).

Треба відмітити, що розміщення садибної забудови у містах повинно бути переважно на вільних територіях, на ділянках реконструйованої забудови в межах міської зони, а також на резервних територіях приміських зон (пп. 4.4 Наказу МОЗ України «Про затвердження державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів» № 173 від 19 червня 1996 року).

Для виникнення права власності на садибу необхідно, щоб її було збудовано на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці, було затверджено відповідний проект, було отримано відповідний дозвіл та садибу було прийнято до експлуатації. При вчиненні вказаних дій слід керуватись ЗК та іншими підзаконними нормативними актами (наприклад, Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики № 273 від 5.12.2000 р. «Про затвердження Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт»).

Якщо громадянин бажає отримати земельну ділянку в процесі приватизації земель державної або комунальної власності для розміщення на ній садиби, то він має право безоплатно отримати таку ділянку у наступних розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 гектара, в селищах — не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (п. г) ч. І ст. 121 ЗК).

Власник садиби має право розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, тобто він має право продавати, дарувати, міняти та здійснювати інші правочини з садибою. Поняття садиби включає в себе сукупність всіх об'єктів, розташованих на земельній ділянці, тому при відчуженні жилого будинку всі вони переходять до нового власника разом з будинком, якщо при укладенні договору про відчуження не було обумовлено їх знесення або перенос попереднім власником. При вилученні земельної ділянки, на якій знаходиться житловий, дачний (садовий) будинок, гараж, інші будівлі, що належать особі, право приватної власності на них припиняється, якщо вилучення землі проведено відповідно до законодавства і вирішено питання про надання власнику відповідної компенсації та відшкодування завданих цим збитків.

Стаття 382. Квартира як об'єкт права власності

1.  Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

2. Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Квартира — це конструктивно відокремлена функціональна частина дво - або багатоквартирного житлового будинку, яка призначена та за санітарно-технічними нормами придатна для постійного в ній проживання.

Громадяни мають право на приватизацію квартир державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативів, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України. Передача квартир у власність громадянам регулюється Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 р., Положенням Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» від 15 вересня 1992 р. № 56 та ін. Член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу. Квартири, які належать громадянам на праві приватної власності, становлять приватний житловий фонд.

Частиною другою цієї статті передбачено режим спільної сумісної власності власників квартир дво - або багатоквартирного будинку на приміщення загального користування (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання (водо - та газомережі), споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир (підземні гаражі, сараї, майстерні, навіси, огорожі, ворота, замощення та ін.). Такий режим означає, що співвласники володіють і користуються цим майном спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Співвласники зазначеного майна несуть солідарну відповідальність за своїми обов'язками щодо ощадливого та сумлінного використання вказаних об'єктів.

Стаття 383. Права власника житлового будинку, квартири

1.  Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

2.  Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, — за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

До членів сім'ї власника належать його/її дружина/чоловік, їх діти (в тому числі усиновлені) та батьки (усиновителі). Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Члени сім'ї власника, які проживають разом з ним, користуються нарівні з власником усіма правами і несуть усі обов'язки щодо утримання квартири (будинку).

Власник вправі вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину/чоловіка, дітей, батьків, а також інших осіб (братів, сестер інших родичів). Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї власника, набувають рівного з іншими членами сім'ї права проживання у квартирі (будинку). На відміну від житлового законодавства, де на вселення будь-яких осіб до наймача та членів його сім'ї треба мати згоду всіх повнолітніх членів сім'ї наймача (ст. 65 ЖК України), у ЦК такої згоди не вимагається. Законодавець виходить з права власника на свій розсуд розпоряджатися належним йому майном. Тобто, якщо у власника є декілька квартир (будинків), то на проживання в одній з них будь-яких родичів чи інших осіб письмова згода членів сім'ї власника не потрібна. Подібної згоди не треба отримувати й в разі, коли у власника є лише одна квартира (будинок) і він дає згоду на проживання в ній інших осіб, крім своєї сім'ї.

Власник житла повинен використовувати належне йому майно (квартиру, будинок) за цільовим призначенням, тобто для проживання, забезпечувати його схоронність, утримувати у належному санітарному та технічному стані, утримуватись від руйнування або псування, підвищувати благоустрій житла, вживаючи заходів щодо запобігання аварій квартирного обладнання. Власник не має права використовувати його для будь-якого промислового виробництва (наприклад, перебудування квартири у майстерню, лабораторію, цех та ін. забороняється) або на шкоду інтересам суспільства.

Власник квартири має право здійснювати за свій рахунок її поточний та капітальний ремонт. Під поточним розуміється комплекс ремонтно-будівельних робіт з метою відновлення її конструкцій та систем інженерного обладнання, а також підтримання експлуатаційних якостей, не пов'язаних зі зміною основних техніко-економічних показників. Капітальний ремонт квартири — це комплекс ремонтно-будівельних робіт, пов'язаних з відновленням або покращенням експлуатаційних показників, із заміною або відновленням несучих або огороджувальних конструкцій та інженерного обладнання без зміни будівельних габаритів об'єкта та його техніко-економічних показників. Ремонт та інші зміни власник має право проводити, якщо вони не призведуть до порушень або обмежень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог та правил

експлуатації будинку. Саме для цього чинним законодавством передбачено, що для здійснення переобладнання або перепланування квартири власник має отримати дозвіл у виконкомі місцевої ради. Метою здійснення ремонту або інших змін у квартирі (житловому будинку) має бути підвищення благоустрою житла.

 

Стаття 384. Права житлово-будівельного (житлового) кооперативу та їх членів на квартиру в будинку кооперативу

1.  Будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю.

2. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу — і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її.

3.  У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Одним з напрямів прискорення вирішення житлової проблеми в Україні є розширення кооперативного житлового будівництва, забезпечення суворого додержання законодавства, що регулює діяльність житлово-будівельних кооперативів (ЖБК). ЖБК є некомерційною організацією, метою якої є задоволення потреб його членів у житлі. У ЖБК можуть об'єднуватись громадяни для будівництва нового будинку, придбання нових або капітально відремонтованих будинків чи потребуючих капітального ремонту та реконструкції, здійснення ремонту за власні кошти та ін.

Порядок виникнення та повноваження ЖБК регулюються ЖК, Постановою Ради Міністрів УРСР «Про затвердження Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу» № 186 від ЗО квітня 1985 р., Постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради «Про затвердження Правил обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу» № 228 від 5 червня 1985 р., Постановою КМУ «Про дальший розвиток житлово-будівельної (житлової) кооперації» № 593 від 20 жовтня 1992 р. та іншими нормативними актами в частині, що не суперечить ЦК та чинному законодавству. Кооперативи діють на підставі статутів, прийнятих відповідно до Примірного статуту ЖБК загальними зборами громадян, які вступають до нього, і зареєстрованого в установленому порядку. З дня реєстрації кооператив набуває прав юридичної особи, кооператив має печатку зі своїм найменуванням.

Спорудження житлових будинків ЖБК здійснюється за типовими проектами, а також за індивідуальними проектами. Після спорудження або придбання житлового будинку (будинків) ЖБК повинен їх зареєструвати у бюро технічної інвентаризації. З моменту реєстрації ЖБК набуває права власності на вказаний будинок (будинки). Житлово-будівельні (житлові) кооперативи здійснюють експлуатацію і ремонт належних їм будинків за рахунок власних коштів. Громадяни приймаються до членів ЖБК після досягнення ними 18-річного віку. В житлово-будівельні кооперативи, які організуються при підприємствах, установах та організаціях приймаються працівники цих підприємств, установ та організацій, які перебувають на обліку бажаючих вступити до кооперативу. Кількість членів ЖБК повинно відповідати кількості квартир у житловому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. Вступні внески вносяться членами ЖБК, які вступили до кооперативу до здачі будинку (будинків) в експлуатацію. Розмір вступного внеску визначається загальними зборами членів кооперативу. З моменту вступу до ЖБК члену кооперативу надається в безстрокове користування окрема квартира. Ця квартира має бути благоустроєною відповідно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним та технічним нормам.

До того моменту, поки член ЖБК не вніс повністю свій пай за квартиру, він не може розпоряджатися нею без згоди кооперативу, тобто здійснювати будь-які цивільно-правові угоди, закладати та ін. Він має право за згодою кооперативу провести обмін своєї квартири, здавати в найом частину жилого приміщення (в разі тимчасового виїзду — все приміщення), дозволити тимчасове проживання у квартирі інших осіб та здійснювати інші правочини щодо займаної квартири. Всі інші дії, пов'язані з правами володіння та користуванням квартирою, член ЖБК має право здійснювати без отримання відповідної згоди кооперативу (наприклад, вселити членів своєї сім'ї у займане ним житло, проводити поточний ремонт займаної квартири тощо).

Кожному члену ЖБК надається у відповідності з розмірами паю та кількістю членів сім'ї окрема квартира. Згідно із ст.15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, а згідно частини З цієї статті — який викупив квартиру, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд: продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності і вчиняти відносно неї інші угоди, що не заборонені законом. Виходячи з цього, особа, якій відчужена членом ЖБК квартира, має переважне право на вступ до цього кооперативу.

Якщо квартира, пай за яку був повністю сплачений членом ЖБК, що помер до 1 липня 1990 р., не була заселена кооперативом, право на неї визнається за спадкоємцем, який не проживав із спадкодавцем. Переважне право на одержання квартири, що звільнилася у будинку житлово-будівельного (житлового) кооперативу, за яку кредит сплачено не повністю, надається членам даного кооперативу, які потребують поліпшення житлових умов. Слід зазначити, що право власності на куплену квартиру у будинку ЖБК виникає у покупця на загальних підставах згідно положень ЦК.

Стаття 385. Об'єднання власників житлових будинків, квартир

1. Власники квартир для забезпечення експлуатації багатоквартирного житлового будинку, користування квартирами та спільним майном житлового будинку можуть створювати об'єднання власників квартир (житла).

Таке об'єднання може бути створено також власниками житлових будинків.

2. Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.

Об'єднання власників квартир багатоквартирного будинку створюється для забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання. Об'єднання може бути створене в будинку будь-якої форми власності з числа тих, хто приватизував або придбав квартиру, а також власника будинку або його уповноваженої особи, власників жилих приміщень, а також власників нежилих приміщень. Порядок створення та компетенція об'єднання та його членів регулюються Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 р., Постановою КМУ «Про затвердження Положення про порядок організації та діяльності об'єднань, що створюються власниками для управління, утримання і використання майна житлових будинків, яке перебуває у загальному користуванні» від 31 липня 1995 р. № 588, Положенням «Про порядок державної реєстрації об'єднань (товариств) співвласників багатоквартирних будинків», затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, Фонду державного майна України від 5 квітня 1996 р. № 28/389, Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, Фонду державного майна України від 5 квітня 1996 р. № 28/389 «Про затвердження типового статуту об'єднання (товариства) співвласників багатоквартирного будинку» та ін. Слід зазначити, що власники квартир, частин квартир і нежилих приміщень будинку є співвласниками на праві спільної часткової власності, допоміжних приміщень будинку, його конструктивних елементів і технічного обладнання. Частка власності кожного власника квартири (квартир) чи нежилого приміщення у спільній частковій власності визначається відношенням загальної площі квартири (квартир) чи нежилих приміщень, які перебувають у його власності, до загальної площі всіх квартир і нежилих приміщень будинку. Об'єднання співвласників є юридичною особою, яка створюється відповідно до закону, має печатку із своїм найменуванням та інші необхідні реквізити, а також рахунки в установах банку. Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між членами об'єднання. Об'єднання відповідає за своїми зобов'язаннями коштами і майном об'єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов'язки, виступає позивачем та відповідачем у суді. Власники житлових будинків також мають право створювати такі об'єднання, які у своїй роботі повинні керуватись вказаними нормативними актами.

Об'єднання співвласників діє на підставі статуту. Статут об'єднання складається відповідно до Типового статуту, який затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань містобудування та житлової політики. В статуті об'єднання повинні міститися такі дані: назва та місцезнаходження об'єднання, мета його діяльності, майно, яке перебуває у власності кожного з членів об'єднання та майно, яке перебуває у спільній частковій власності членів, права та обов'язки членів та власне самого об'єднання, забезпечення утримання будинку та прибудинкової території (згідно Наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України «Про затвердження Порядку визначення нормативних витрат житлово-експлуатаційних організацій, пов'язаних з утриманням будинків і прибудинкових територій» № 214 від 03.09.99) тощо. Власники квартир, жилих і нежилих приміщень, а також власники житлових будинків зобов'язані виконувати вимоги статуту свого об'єднання.