Загальні зауваження до Книги третьої
Загальні зауваження до Книги третьої
Суттєвих змін у новому Цивільному кодексі України зазнало регулювання речових правовідносин. Мова йде не лише про зміну системи та структуру побудови підгалузі речового права, про введення нових інститутів, присвячених окремим видам прав на чужі речі тощо, а, у першу чергу, про зміну концепції речових прав у новому законодавстві. Безумовно, не можна не відзначити, що структура побудови Книги третьої була більш логічною та такою, що відповідає узгодженій концепції, у тому варіанті проекту Цивільного кодексу України, який був внесений на розгляд Верховної Ради України у 1996 році. Останній був більш революційний за обраною концепцією, але, що є головним, цілком відповідав цій єдиній концепції. Зазначений варіант досить суттєво відрізнявся від тієї концепції, яка сформувалась на момент розгляду проекту Цивільного кодексу України у Верховній Раді України та юридичній науці. Тому в остаточному варіанті за своєю структурою Книга третя відповідає проміжному варіанту між новою концепцією проекту ЦК 1996 року та Основами цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік 1991 р. Переходячи до питання про структуру Книги третьої, слід відзначити, що вона побудована за принципом протиставлення інституту права власності і всіх інших речових прав, хоч цю лінію дотримано не досить послідовно. Це відтворено у назві Книги третьої, яка набула найменування «Право власності та інші речові права», змінивши собою, як здається, більш лаконічну, але нетрадиційну назву — «Речове право». Позиція протиставлення праву власності всіх інших речових прав призвела до того, що Розділ другий Книги третьої набув назви «Права на чуже майно», до складу якого було включено, як здається, цілком неприродно інститут володіння. До негативних втрат Книги третьої ЦК варто віднести відмову в остаточному, схваленому Верховною Радою України, варіанті від виокремлення загальних положень про речові права. Останні є вищим ступенем кодифікації законодавства і полягають у створенні найбільш абстрактних за змістом норм, що мають стосуватися всіх положень підгалузі речового права. Це позбавило Книгу третю ЦК, певною мірою, цілісності та єдності обраної концепції Книги третьої в цілому.
За структурою Книга третя поділяється на норми, присвячені інституту права власності, норми, присвячені правам на чужі речі та володінню, які увійшли до складу Розділу другого Книги третьої — «Права на чуже майно».
Право власності відповідно до обраної концепції розглядається як основне речове право і створює основний інститут Книги третьої. У Книзі третій досить повною мірою була реалізована концепція регулювання відносин власності, закладена в Конституції України. Так, законодавець взагалі не застосовує такої категорії як форма власності. Це не в останню чергу спричинило обрання у якості керівного не принципу забезпечення рівності форм власності, а забезпечення рівності різних суб'єктів права власності. Таким чином, у ЦК не міститься правило про поділ права власності на окремі види, але як і в Конституції України у якості окремих різновидів права власності розглядаються право власності Українського народу, право приватної власності, право державної власності та право комунальної власності.
Знайшло остаточного вирішення питання про коло суб'єктів права приватної власності: ними визнані як фізичні, так і всі юридичні особи. Слідом за Конституцією України у ЦК не набуло свого визначення питання про природу права власності Автономної Республіки Крим (право на набуття майна закріплюється у ст. 138 Конституції України): право власності АРК не віднесено ані до державної власності, ані до комунальної власності. І з одного боку, це є природнім, тому що ця республіка не є державною, а з іншого, є автономним утворенням у складі України, що має особливий статус зі специфічним колом повноважень та особливою правосуб'єктністю, закріпленою за Автономною Республікою Крим у ст. 168 ЦК. Таким чином, у ЦК було досить повною мірою реалізовано принцип виокремлення окремих різновидів права власності на підставі виокремлення окремих суб'єктів права власності.
Новелами для сучасного українського цивільного права є такі права на чужі речі, як сервітут, емфітевзис та суперфіцій. Вони повинні відіграти позитивну роль у зв'язку з розширенням приватноправових підстав набуття користування земельною ділянкою. Таким чином, не меншого значення ніж право власності мають набути права на чужі речі, оскільки у сучасному світі право власності не може існувати як необмежені нічим правом, тобто не може існувати без, у першу чергу, приватноправових обмежень цього права шляхом встановлення певних обмежень у реалізації тих або інших повноважень власника. Говорячи про права на чужі речі, слід зазначити, що для їх належного вводу у цивільний обіг та реалізації відповідних положень Розділу другого Книги третьої, необхідним є прийняття відповідних законодавчих актів, які б повною мірою перетворили ці норми на чинні та дієві, тобто створили дієвий механізм реалізації цих прав.