Глава 20 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Глава 20 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Стаття 269. Поняття та види особистого немайнового права
1. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.
2. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту.
3. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.
Коментар див. після ст. 270.
Стаття 270. Види особистих немайнових прав
1. Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
2. Цим Кодексом та іншими законами можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи.
3. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншими законами, не є вичерпним.
ЦК не містить нормативного визначення особистих немайнових прав, а лише вказує на їх загальні ознаки. Зокрема, відповідно до змісту ст. 269, особисті немайнові права мають такі ознаки:
а) дані права належать кожній фізичній особі. Це означає, що вони належать всім і кожному незалежно від обсягу його правоздатності та дієздатності. При цьому усі фізичні особи урівнюються у можливості реалізації та охорони цих прав. Однак, як показує аналіз норм ЦК, котрі врегульовують конкретні види особистих немайнових прав, то далеко не всі права можна визначити такими, що належать усім та кожному. Так, наприклад, право на опіку та піклування, будучи особистим немайновим правом, належить виключно малолітнім, неповнолітнім, недієздатним та особам, які обмежені в дієздатності (ст. 292 ЦК);
б) дані права належать фізичній особі від народження або за законом. Це означає, що підставою їх виникнення є або факт народження, або юридичний факт (подія або дія), який передбачений в законі. Безумовно, що переважна більшість особистих немайнових прав виникає у фізичної особи з моменту народження, наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканність тощо. При цьому, враховуючи те, що згідно зі ст. 270 ЦК перелік особистих немайнових прав є не вичерпним, то факт належності особі даних прав з моменту народження припускається. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати у фізичних осіб також з іншого моменту, що передбачений в законі, наприклад, право на донорство має лише особа з моменту досягнення повноліття, а право на зміну імені має особа, що досягла 16 років тощо;
в) дані права не мають економічного змісту. Це означає, що стосовно особистих немайнових прав, на відміну, наприклад, від майнових, фактично неможливо визначити їх вартість у грошовому еквіваленті;
г) дані права тісно пов'язані з фізичною особою. Це означає, що вони не можуть бути відчужені (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від фізичної особи носія цих прав та/або передані іншим особам. Окрім того, на відміну від майнового права, від якого особа згідно з ч. З ст. 12 ЦК може відмовитись, щодо особистого немайнового права така відмова не допустима, тобто особа може не реалізовувати особисте немайнове право, але відмовитись від нього вона не має права. Особлива увага звертається законодавцем на неможливість позбавлення особи цих прав з боку інших осіб. Здебільшого це стосується органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюючи публічну владу, найбільш часто можуть втручатись у сферу особистих немайнових прав людини;
д) дане право належить особі довічно. Це означає, що воно належить фізичній особі з моменту народження, або іншого моменту, що прямо передбачений законом і аж до моменту смерті.
Слід також зазначити, що для того, щоб кваліфікувати якесь цивільне право як особисте немайнове, необхідна сукупність усіх зазначених вище ознак. Наявність лише однієї з них ще не свідчить про те, що це право має природу особистого немайнового. Так, наприклад, аліментні права також наділені тісним зв'язком з особою-носієм, виникають на підставі, що передбачені законом, однак відсутність інших загальнообов'язкових ознак не дає нам підстав віднести їх до особистих немайнових прав.
Ст. 270 ЦК закріплює орієнтовний перелік особистих немайнових прав. Насамперед, до переліку включені особисті немайнові права, які передбачені в Конституції України, зокрема:
право на життя (ст. 27 Конституції України), право на охорону здоров'я (ст. 49 Конституції України), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції України), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України), право на недоторканність особистого і сімейного життя (ст. 32 Конституції України), право на повагу до гідності та честі (ст. 28 Конституції України), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), право на недоторканність житла (ст. ЗО Конституції України), право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування (ст. 33 Конституції України), право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 Конституції України). Однак даний перелік не є вичерпним, тому він може бути доповнений, як у самій Конституції України, так і нормами ЦК та інших актів цивільного законодавства.
Зрозуміло, що передбачити повний перелік особистих немайнових прав фізичної особи в законодавчих актах є справою нереальною. Тому ЦК встановлює можливість поширювального тлумачення норм ЦК щодо особистих немайнових прав фізичної особи, незважаючи на те, чи закріплені вони в законі, чи ні. При цьому, за основу має братись те, чи відповідає дане особисте немайнове право вимогам, які висуваються щодо даного виду цивільних прав, що передбачено у ст. 269 ЦК. Таким чином, Цивільний кодекс фактично відмовляється від теорії октройованих («дарованих») прав, які надані особі доброю волею держави чи законодавця, і визнає їхній природний характер.
Певна проблема виникає також стосовно визначення правової природи особистих немайнових прав фізичної особи. Дехто вважає, що, оскільки особисті немайнові права передбачені Конституцією України, то вони носять конституційно-правову природу. Однак, Конституція України закріплює тільки загальні засади правового регулювання суспільних відносин, а вже більш детальний розвиток вони віднаходять в галузевому законодавстві, зокрема, в цивільному. Саме тому, природа даних прав повинна визначатися з урахуванням того законодавства, яким безпосередньо регулюються та охороняються відповідні суспільні відносини. Адже ніхто не буде заперечувати цивільно-правову природу права власності тільки внаслідок того, що загальні засади права власності передбачені в ст. 41 Конституції України.
Для зручності правозастосування зазначені особисті немайнові права класифікують залежно від їх цільового призначення на:
а) особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21 ЦК);
б) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (глава 22 ЦК).
Більш детально див. коментар до глави 21 та глави 22 ЦК.
Стаття 271. Зміст особистого немайнового права
1. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
Зміст будь-якого цивільного права складає сукупність повноважень (правомочностей), котрі має носій цього права (див. коментар до ст. 12 ЦК). До повноважень, які складають загальний зміст особистих немайнових прав ЦК відносять можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого особистого (приватного) життя.
Однак з огляду на те, що загальні повноваження, які складають зміст будь-якого суб'єктивного права можуть бути згруповані за трьома напрямками: а) повноваження на власні дії, тобто можливість здійснювати носію даного права певні передбачені законом активні діяння, що спрямовані на реалізацію свого права; б) повноваження вимагати певних дій з боку інших осіб, тобто можливість задля реалізації свого права вимагати певної поведінки від інших осіб; в) повноваження вимагати захисту свого порушеного права, тобто можливість застосувати передбачені законом засоби впливу на особу, яка порушила, створила загрозу порушення, оспорює чи не визнає відповідне право, — слід зауважити, що стосовно особистих немайнових прав ЦК не виділяє конкретних загальних активних повноважень. Це кваліфіковане умовчання законодавця є цілком виправданим, оскільки з огляду на неоднорідність даної категорії прав неможливо сформулювати повноваження, які б носили універсальний характер для всіх без винятку особистих немайнових прав. І тому ЦК обмежився лише загальною вказівкою, більш детально конкретизуючи її щодо кожного конкретного права окремо. Аналізуючи зміст особистих немайнових прав, слід також зауважити, що фізична особа не просто має повноваження визначати власну поведінку в сфері свого приватного життя, а вчиняти це вона може вільно та на власний розсуд. Це означає, що при визначенні своєї поведінки фізична особа користується тільки доброю волею та власними інтересами. І тому у випадку, коли поведінка зумовлюється іншими мотиваційними чинниками, наприклад, насильством, погрозою, обманом, або ж буде вчинятись не на власний розсуд фізичної особи, наприклад, під впливом наркотичного, алкогольного чи іншого сп'яніння, то така поведінка може бути визнана неправомірною та такою, що не складає зміст особистого немайнового права.
Стаття 272. Здійснення особистих немайнових прав
1. Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.
2. Фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав.
Коментар див. після ст. 273.
Стаття 273. Забезпечення здійснення особистих немайнових прав
1. Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень забезпечують здійснення фізичною особою особистих немайнових прав.
2. Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені.
3. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.
1. Здійснення особистих немайнових прав фізичної особи підпорядковується загальним правилам стосовно здійснення цивільних прав, встановленим ст; 12 ЦК (див. коментар до ст. 12 ЦК). Крім того, важливим є те, що здійснення особистих немайнових прав -- це одна із стадій їх реалізації, під час якої фізична особа, вчиняючи юридичне значимі діяння (дії або бездіяльності) безпосередньо або через інших осіб трансформує об'єктивно існуюче право, у вигляді норми права, в право суб'єктивне, у вигляді створених для себе прав та обов'язків. Так, наприклад, для реалізації права на зміну імені (ст. 295 ЦК) фізична особа повинна досягнути віку 16 років та подати заяву про зміну свого імені до органів реєстрації актів громадянського стану.
З огляду на те, що особисті немайнові права фізичних осіб тісно пов'язані з особою носія, то і здійснюватися вони повинні фізичною особою самостійно. Це означає, що особа повинна сама вчиняти юридичне значимі дії, які спрямовані на реалізацію відповідних особистих немайнових прав.
Однак в окремих випадках, фізична особа внаслідок тих чи інших обставин, які переважно пов'язані з недостатнім життєвим досвідом чи станом здоров'я, не здатна самостійно реалізовувати особисті немайнові права. І тому ЦК передбачає спеціальні випадки, коли можливе здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб іншими особами. Так, зокрема, визначається, що в інтересах:
а) малолітніх осіб особисті немайнові права можуть здійснюватись їх батьками (усиновителями) та опікунами;
б) неповнолітніх осіб — їх батьками (усиновителями) та піклувальниками;
в) осіб, які визнані судом недієздатними — їх опікунами;
г) повнолітніх осіб, які за віком чи станом здоров'я не можуть здійснювати свої особисті немайнові права, і не визнані при цьому недієздатними — їх піклувальниками.
При цьому не слід ототожнювати можливість реалізації особистих немайнових прав іншими особами з їх передачею іншим особам. Насамперед, передача особистих немайнових прав фізичних осіб заборонена внаслідок того, що особисті немайнові права тісно пов'язані з осо-бою-носієм. А по-друге, реалізуючи особисте немайнове право шляхом вчинення юридичне значимих діянь, зазначені особи створюють відповідні права та обов'язки не для себе, а для фізичних осіб-носіїв цих прав.
В ідеальному варіанті будь-яке здійснення особистих немайнових прав фізичних осіб повинно проходити безперешкодно, своєчасно та в повному обсязі. Принаймні відповідні гарантії повинні надаватись особі з боку держави та територіальних громад, які діють в особі відповідних органів. І саме через те суттєвою гарантією безперешкодного здійснення фізичною особою особистих немайнових прав безпосередньо чи через інших осіб є право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею (ними) особистих немайнових прав. Більш детально забезпечення здійснення особистих немайнових прав фізичної особи передбачено у ст. 273 ЦК.
2. З огляду на те, що згідно з ч.2 ст. З Конституції України головним обов'язком держави Україна є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, то і в розвиток цього положення ЦК зобов'язує органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень, якими вони наділені у відповідності до Конституції України та інших законів, забезпечувати здійснення фізичною особою своїх особистих немайнових прав. При цьому дане забезпечення повинно проходити не лише шляхом заборон щодо порушення цими органами тих чи інших особистих немайнових прав фізичних осіб, але й шляхом покладення на них обов'язку здійснювати відповідні діяння, які спрямовані на допомогу фізичним особам в здійсненні та захисті цих прав.
При цьому, окрім покладених на дані органи повноважень, повинні бути передбачені спеціальні процедура чи правила, які впорядковують забезпечення здійснення фізичною особою її особистих немайнових прав. Так, наприклад, для забезпечення здійснення особою права на охорону здоров'я (ст. 283 ЦК) мало встановлення повноваження тих чи інших державних та інших органів, для цього Основами законодавства про охорону здоров'я, Законом України «Про психіатричну допомогу» та іншими законодавчими актами в цій сфері встановлюється процедура, якою забезпечується здійснення фізичною особою права на охорону здоров'я.
Але в основі запровадження будь-якої процедури повинен лежати принцип повноти та своєчасності забезпечення здійснення права. В іншому випадку така процедура повинна бути визнана незаконною і скасована у передбаченому законом порядку.
Однак забезпечення здійснення особистих немайнових прав тільки з боку органів державної влади, влади АРК та місцевого самоврядування було б недостатньою гарантією. Адже особа вступає в суспільні відносини не тільки з органами публічної влади, а й з іншими учасниками суспільних відносин. І саме ці учасники суспільних відносин, які не наділені публічно-владними повноваженнями, також можуть своїми діями перешкоджати своєчасному та повному здійсненню фізичною особою своїх особистих немайнових прав. А для усунення таких негативних наслідків їх діяльності ЦК вводить правило, згідно якого юридичні особи, їх працівники зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. Наприклад, начальник відділу кадрів не має права без згоди фізичної особи поширювати будь-яку інформацію, яка стосується її особистого життя та міститься у особовому листку, або ж працівник бухгалтерії, яка отримала листок тимчасової непрацездатності, не має права самовільно розповсюджувати відомості про стан здоров'я фізичної особи, її хворобу та способи її лікування тощо. Аналогічний правовий режим заборони поширюється також і на окремих фізичних осіб, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи. До цих осіб можуть відноситись фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які самі забезпечують себе роботою, наприклад, адвокати, люди творчих професій тощо.
Однак для повноти забезпечення здійснення фізичними особами особистих немайнових прав ЦК вводить загальне правило, згідно якого діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права інших фізичних осіб, незалежно від того, чи пов'язані вони певними взаємними правами та обов'язками один щодо одного, чи ні. Цим самим фактично узаконюється загальна заборона здійснювати діяльність, якою можуть бути порушені особисті немайнові права, внаслідок чого вона припускається неправомірною.
Стаття 274. Обмеження особистих немайнових прав
1. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею.
2. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених цим Кодексом та іншими законами, можливе лише у випадках, передбачених ними.
Незважаючи на пріоритетність особистих немайнових прав порівняно з іншими цивільними правами, на їх невідчужуваність від особи носія та неможливість відмови від них чи позбавлення їх з боку інших осіб, ЦК передбачає можливість обмеження особистих немайнових прав фізичної особи за обсягом та змістом. Тобто, дані права не можуть бути визнані абсолютними, тобто такими, що здійснюються фізичними особами незалежно від будь-яких обставин.
Коментована стаття не передбачає конкретних: обставин, за яких особисті немайнові права можуть бути обмежені. Натомість встановліоється правило, за яким зазначається ієрархічність обмеження особистих немайнових прав. Так, зокрема, якщо особисте немайнове право встановлюється в Конституції України, то і обмежено воно може бути виключно Конституцією України (ст. 64 Конституції України), а не в ЦК чи іншими законами. Так, наприклад, окремі особисті немайнові права, що передбачені Конституцією України, наприклад, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України), право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції України) тощо можуть обмежуватись в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч.2 ст. 64 Конституції України). При цьому, якщо особисте немайнове право передбачене в Конституції України і після цього відтворене в ЦК чи іншому законі, то його обмеження все одно можливе тільки у випадках, якщо це передбачено в Конституції України.
Натомість, якщо особисте немайнове право встановлюється в ЦК чи в законах, то обмежене воно може бути відповідно тільки ними. Так, зокрема, право на індивідуальність (ст. 300 ЦК) може бути обмежене у випадках, якщо його реалізація заборонена законом чи суперечить моральним засадам суспільства. При цьому слід розрізняти загальні межі реалізації особистих немайнових прав (див. коментар до ст. 13 ЦК) і спеціальні межі, які характерні лише окремим особистим немайновим правам, наприклад, право на інформацію про стан здоров'я фізичної особи може бути обмежене, коли інформація про хворобу фізичної особи може погіршити стан її здоров'я, або погіршити стан здоров'я її батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, зашкодити процесові лікування (ч. З ст. 285 ЦК).
Ще одне питання стосується того, що оскільки перелік особистих немайнових прав є не вичерпним (ч. З ст. 270 ЦК), то яким чином можна обмежити особисті немайнові права фізичних осіб, які не передбачені ані в Конституції України, ані в ЦК або інших законах. У цьому випадку слід застосовувати загальні положення про обмеження цивільних прав (див. коментар до ст. 13 ЦК).
Стаття 275. Захист особистого немайнового права
1. Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
2. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Необхідність встановлення засад захисту особистого немайнового права зумовлена тим, що фізична особа може зазнати певних перешкод при реалізації особистих немайнових прав, які можуть виражатись у вчиненні протиправних посягань з боку інших осіб. В цьому випадку фізична особа, на особисте немайнове право якої здійснено таке протиправне посягання, наділена правом захисту.
Право на захист особистих немайнових прав — це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання, виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:
а) вимагати непорушення цих прав;
б) вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;
в) вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.
ЦК наділяє особу можливістю застосувати для захисту свого особистого немайнового права від протиправного посягання з боку інших осіб:
а) загальні способи захисту, перелік та способи застосування яких встановлені главою З ЦК;
б) спеціальні способи захисту, які встановлюють конкретно для певної категорії прав, в цілому та для конкретного права зокрема.
Аналіз загальних способів захисту цивільних прав більш детально викладений в коментарі до глави З ЦК. Однак і тут слід зауважити, що попри назви загальні способи захисту цивільних прав, що вказує на нібито їх універсальність щодо всіх категорій прав, не всіх їх можна застосувати щодо захисту особистих немайнових прав, а лише з врахуванням специфіки відповідного права, способу його порушення та наслідків, що спричинило це порушення. Так, наприклад, у випадку порушення права на таємницю особистого життя (ст.301 ЦК) навряд чи можливим буде застосування такого загального способу захисту, як відновлення становища, що існувало до порушення (п.4 ч.2 ст.16 ЦК). Що стосується спеціальних способів захисту, то вони поділяються також на дві підгрупи:
а) ті, що можуть застосовуватися до всіх особистих немайнових прав (відновлення порушеного особистого немайнового права (ст.276 ЦК), спростування недостовірної інформації (ст.277 ЦК) та заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст.278 ЦК));
б) ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого немайнового права. До даної категорії способів захисту слід відносити, наприклад, можливість вимагати виправлення імені у випадку його порушення (ч. З ст.294 ЦК).
При цьому, особа має право застосувати, як один з передбачених способів захисту, так і сукупність декількох способів захисту, незалежно від того, чи відносяться вони до загальних, чи до спеціальних. Головне, щоб застосування цього способу (способів) захисту відповідало змісту особистого немайнового права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення, а також забезпечувало ефективність даного захисту.
3. Строки позовної давності до вимог про захист особистих немайнових прав не застосовуються, окрім випадків, що прямо передбачені законом, наприклад, до вимог про спростування інформації, яка поширена в засобах масової інформації (п.2 ч.2 ст.258 ЦК).
Стаття 276. Поновлення порушеного особистого немайнового права
1. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.
2. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.
Найважливішим із спеціальних способів захисту, яким можуть бути захищені майже всі особисті немайнові права, є їх поновлення у випадку порушення. Що стосується цього способу захисту, то слід зауважити, що він може бути застосований за наявності сукупності таких умов:
а) порушення особистого немайнового права, а це означає, що у випадку загрози порушення, оспорення чи невизнання цей спосіб захисту застосований бути не може;
б) порушення цих прав відбувається з боку органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, від імені яких виступають відповідні посадові чи службові особи, а також з боку фізичних або юридичних осіб;
в) порушення цього права відбувається внаслідок таких юридичних фактів:
- рішенням, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування;
- дією або бездіяльністю фізичної або юридичної особи.
Сутність даного способу захисту полягає в тому, що вказані особи, рішеннями, діями чи бездіяльністю яких порушене особисте немайнове право фізичних осіб повинні самостійно та добровільно вчинити необхідні дії для негайного відновлення зазначеного особистого немайнового права. Застосуванню даного способу може передувати добра воля цих органів та осіб або ж вимога фізичних осіб, особисте немайнове право яких порушене. Так, наприклад, коли орган державного управління видав розпорядчий акт, яким порушив право фізичної особи на свободу пересування (див. коментар до ст. 313 ЦК), то він повинен або за власною ініціативою або за зверненням фізичної особи скасувати цей акт та вжити інших можливих заходів щодо негайного відновлення порушеного особистого немайнового права.
Однак, як свідчить практика, добровільне негайне поновлення особистих немайнових прав фізичних осіб зустрічається вкрай рідко. Саме тому у випадку, коли відповідні органи чи особи, які порушили особисті немайнові прав не вчиняють дії, необхідні для негайного поновлення порушеного права фізичної особи, то остання має право звернутись до суду з вимогою постановити рішення щодо поновлення її порушеного права. Окрім даного поновлення свого особистого немайнового права, фізична особа наділяється правом вимагати відшкодування моральної шкоди, яка завдана порушенням цього права.
Слід зауважити, що цей спеціальний спосіб захисту є придатним для захисту переважної більшості особистих немайнових прав. Однак окремі немайнові права неможливо захистити за допомогою зазначеного способу. Так, наприклад, у випадку вбивства особи, чим порушується її право на життя (ст.281 ЦК), застосування цього способу захисту особистих немайнових прав неможливе.
Стаття 277. Спростування недостовірної інформації
1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
3. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною.
4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування.
5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.
6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Ст. 277 ЦК регламентує два доволі поширених способи захисту особистих немайнових прав: 1) право на спростування неправдивої інформації; 2) право на відповідь.
1. Під правом на спростування мається на увазі право вимагати від особи, яка порушила особисте немайнове право фізичних осіб шляхом поширення недостовірної інформації, визнання цієї інформації неправдивою у формі, яка є ідентичною чи адекватною до форми поширення неправдивої інформації.
2. Право на відповідь є правом на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права.
Принципова відмінність між відповіддю та спростуванням полягає в тому, що:
а) відповідь передбачає внесення пояснення щодо поширених відомостей, тоді, як спростування зводиться до визнання попередньо поширених відомостей неправдивими;
б) відповідь здійснюється особою, стосовно якої були поширені відомості, або членами її сім'ї, тоді як спростування —- особою, яка поширила ці неправдиві відомості.
Правом на спростування та правом на відповідь наділені фізичні особи, стосовно яких поширені неправдива інформація, що порушує їх особисті немайнові права. Однак фізична особа має також право вимагати спростування неправдивої інформації і у випадку, коли вона поширена стосовно членів її сім'ї. При цьому поширення неправдивої інформації стосовно членів сім'ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи, а не членів її сім'ї. Так, наприклад, коли поширюється недостовірна інформація про те, що фізична особа походить від іншого батька, то вона має право вимагати спростування цієї інформації не тому, що вона порушує право на повагу до честі та гідності батька, а тому, що нею опосередковано порушується право саме даної фізичної особи на сім'ю та на ім'я. А вже батько цієї особи має право вимагати спростування тому, що ця інформація порушує його право на повагу до честі та гідності самостійно, оскільки особа має право здійснювати особисті немайнові права, в тому числі і право на захист цих прав самостійно, окрім випадків, що передбачені в законі (ст. 272 ЦК).
Коли неправдива інформація порушує особисті немайнові права померлих осіб, то правом на спростування та правом на відповідь наділяються члени її сім'ї, близькі родичі та інші заінтересовані особи.
Підставою виникнення права на спростування та права на відповідь є правопорушення. Але виникає таке право за наявності сукупності таких умов:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома третьої особи будь-яким способом, за умови здатності сприйняття останньою її змісту. При цьому не має значення форма поширення інформації (вербальна, письмова, за допомогою міміки, жестів, конклюдентних дій, творів мистецтва тощо), основне, щоб ця інформація була сприйнята іншими (третіми) особами. І тому не вважається поширенням інформації повідомлення її особі, якої вона стосується;
б) інформації про особу, тобто з якої можна було б точно встановити, що вона стосується конкретної особи, чи, принаймні, ця особа включається до вузького кола осіб, яких ця інформація стосується (наприклад, інформація про те, що у певній невеликій крамниці обраховують покупців порушує особисті немайнові права всіх її продавців). При цьому слід зауважити, що для ідентифікації особи не обов'язково вказувати на її прізвище, ім'я та по батькові, номер і серію паспорта, місце проживання та інші ідентифікуючі дані. Для того, щоб інформація стосувалась конкретної особи, потрібно вказати лише певні ознаки, які достатні для точного виокремлення цієї особи серед інших. Наприклад, вказівка на те, що фельдшер певного села бере хабарі, ідентифікує набагато точніше, аніж вказівка на те, що громадянин Іванов Іван Іванович з Москви вчинив розбійний напад;
в) інформації неправдивої, тобто такої, що не відповідає дійсності чи викладена неправдиво. Це означає, що правдива інформація, навіть у випадку, коли вона порушує особисті немайнові права фізичних осіб, не може бути спростована ними. В цьому випадку можна застосувати інші способи захисту, наприклад, відшкодування майнової та/або немайнової шкоди, але не спростування. Окрім цього, ЦК вводить презумпцію добропорядності, а це означає, що будь-яку негативну інформацію, яка поширена про особу, слід вважати неправдивою, якщо тільки той, хто її поширив, не доведе протилежного;
г) інформації, яка порушує особисті немайнові права, тобто дана інформація повинна або завдавати шкоди відповідним особистим немайновим благам, або якимось іншим чином перешкоджати особі у повному та своєчасному здійсненні свого особистого немайнового права, наприклад, створювати загрозу для його порушення, оспорювати його чи не визнавати взагалі.
Ще однією особливістю даного правопорушення є те, що у випадку спростування поширеної неправдивої інформації, яка порушує особисті немайнові права фізичних осіб, вина особи поширювача не враховується.
Спростування повинна здійснювати особа, яка поширила недостовірну інформацію. Саме це і відрізняє даний спосіб захисту особистих немайнових прав від права на відповідь, яка вчиняється особою, стосовно якої була поширена інформація, або ж іншими заінтересованими особами.
У випадку, коли неправдива інформація, що порушує особисті немайнові права фізичних осіб була поширена декількома особами, то ці особи повинні спростувати її солідарне (наприклад, автор інформації та засіб масової інформації, який зробив відповідну публікацію).
Якщо неправдива інформація була поширена посадовими або службовими особами при виконанні ними своїх посадових (службових) обов'язків, то обов'язок спростувати поширену інформацію покладається на юридичну особу, в якій вона працює.
Спростування здійснюється, зазвичай, у такий самий спосіб, у який була поширена неправдива інформація. У випадках, коли спростування неможливо чи недоцільно провести в такий самий спосіб, то воно повинно проходити в адекватній (максимально наближеній) формі, з урахуванням того, що спростування повинно бути ефективне, тобто охопити максимальну кількість реципієнтів, що сприйняли попереднє поширення інформації. Так, наприклад, коли недостовірна інформація, яка порушує особисті немайнові права фізичних осіб була поширена на загальних зборах акціонерного товариства, яке припинило свою діяльність, то альтернативним способом можна визнати поштове повідомлення колишніх акціонерів про спростування даної інформації за рахунок поширювача.
Окремий порядок спростування недостовірної інформації передбачений для випадків, коли ця інформація набула поширення через документ, який прийняла (видала) юридична особа. У даному випадку документ, який містить в собі таку недостовірну інформацію, що порочить особисті немайнові права фізичних осіб, має бути відкликаний.
Коли ж особисті немайнові права порушено внаслідок поширення недостовірної інформації в засобах масової інформації, то порядок спростування цієї інформації визначається спеціальним законом. Так, наприклад, коли неправдива інформація була поширена в друкованих засобах масової інформації, то її спростування повинно відбуватись у відповідності до Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», де в ст.37 передбачено, що спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Щодо обсягу спростування, то воно не може більше, ніж удвічі, перевищувати обсяг спростовуваного фрагменту опублікованого повідомлення або матеріалу. При цьому забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту. Що стосується спростування неправдивої інформації, яка поширена іншими ЗМІ, то в спеціальних законах або не прописана процедура спростування (наприклад, Закони України «Про телебачення та радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про видавничу справу» тощо), або такі спеціальні закони відсутні взагалі (наприклад, у випадку поширення інформації в комп'ютерній мережі Internet). Саме тому в кожному з цих випадків слід користуватися загальними положеннями про спростування, тобто, що воно повинно проводитись у тому ж ЗМІ. Однак у випадку, коли спростування в тому ж засобі масової інформації є неможливим
внаслідок припинення його діяльності, то воно повинно бути оприлюдненим в іншому засобі масової інформації за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
Строк позовної давності з вимогою спростувати неправдиву інформацію, що поміщена у засобах масової інформації, встановлюється в один рік з моменту поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості (п.2 ч.2 ст.258 ЦК).
Окрім спростування та відповіді ст. 277 ЦК містить згадку про ще один спосіб захисту особистих немайнових прав — визнання інформації такою, що не відповідає дійсності. Мета застосування цього способу ідентична до мети спростування і полягає в тому, щоб повідомити реципієнтів про те, що попередньо поширена інформація є недостовірною. Однак спростування поширеної недостовірної інформації поширювачем є неможливим, оскільки особа, яка поширила інформацію, невідома. Це можливо, наприклад, у випадку, коли інформація поширена анонімно чи під псевдонімом. І тому для відновлення порушеного особистого права фізична особа повинна звернутись до суду з вимогою визнавати цю інформацію недостовірною. Процедурне реалізація цього способу захисту можлива шляхом подання фізичною особою, право якої порушено, заяви до суду про встановлення факту неправдивості цієї інформації в порядку окремого провадження для встановлення фактів, що мають юридичну силу. Застосування цього способу можливо також і у випадках, коли фізична особа, яка поширила недостовірну інформацію, померла, а юридична особа, яка повинна спростувати цю інформацію, ліквідована.
Окрім передбачених в законі способів суди інколи на практиці намагаються застосовувати і інші способи захисту особистих немайнових прав фізичних осіб, які непередбачені в законі. Одним з таких способів є примусове вибачення перед потерпілим за поширення недостовірної інформації. Однак застосування такого способу захисту не тільки не переслідує основну мету спростування — повідомлення про недостовірність поширеної інформації, але й глибоко суперечить конституційному праву на свободу своїх поглядів та переконань.
Стаття 278. Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права
1. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення порушення цього права.
2. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, — вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.
Досить поширеним засобом захисту особистих немайнових прав фізичної особи є заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права. Сутність застосування даного способу зводиться до того, що у випадку порушення особистого немайнового права особа має права вимагати припинити поширення інформації, якою здійснюється це порушення.
Відмінність заборони поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права, від спростування недостовірної інформації полягає не лише в меті застосування цих способів, але й в тому, що заборона поширення інформації може бути застосована і у випадку поширення інформації, незалежно від того, чи вона є недостовірною, чи абсолютно правдивою. Основним для застосування даного способу захисту є те, що ця інформація порушує особисті немайнові права фізичних осіб, і тому він може бути застосований навіть у випадку дифамації (поширення правдивої інформації, яка порочить честь та гідність фізичної особи, наприклад, про те, що особа хвора на СНІД).
Цей засіб захисту орієнтований лише на застосування до масових поширень інформації, якою порушуються особисті немайнові права. До таких масових поширень ЦК відносить публікації в газетах, книгах, розміщення цієї інформації в кінофільмах, телепередачах тощо.
Враховуючи стадійність у поширені інформації, ЦК виділяє два підвиди даного способу захисту з різними правовими наслідками його застосування:
а) у випадку, коли особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до випуску у світ, то вважається, що ця інформація зазнала поширення в межах осіб, які ведуть ці підготовчі роботи. І тому, зважаючи на невелику зону поширення інформації, суд може заборонити випуск зазначених друкованих видань чи кінопродукції та телевізійної продукції у світ до усунення порушення особистого немайнового прав. Так, наприклад, коли в передачі поширені відомості, які розкривають таємницю особистого життя, то фізична особа, особисте немайнове право якої порушене, дізнавшись про це, має право вимагати демонтувати запис цієї передачі перед випуском її в ефір. Однак слід зауважити, що не завжди застосування цього способу захисту може бути невигідним в майновому плані порушнику цього права. В окремих випадках ЦК встановлює також і покладення певних негативних наслідків на особу, особисті немайнові права якої порушуються. Так,
наприклад, коли фізична особа знялась за власною згодою на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, то вона може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, в якій це стосується її особистого життя тільки за умови покриття всіх витрат, пов'язаних з демонтажем виставки чи запису (див. коментар до ст. 307 ЦК);
б) у випадку, коли особисте немайнове право фізичної особи порушене у газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у світ, то вважається, що ця інформація набула широкого поширення, яке доволі важко піддається контролю. І тому в цьому випадку суд може вдатися до двох способів захисту. Так за умови, що поширення вказаної продукції в світ є незначним, і переважна більшість її контрольована, наприклад, коли випустили тираж книги, і в продаж пішла тільки незначна частина накладу, то в цьому випадку суд має право заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення. Але бувають випадки, коли усунення цього порушення фактично неможливо, то в цьому випадку суд може постановити рішення, за яким зобов'язати вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.
Однак, як правило, у випадку, коли зазначені носії інформації виходять у світ, то вже доволі важко відстежувати їх переміщення, а особливо це стосується газет, які реалізуються в роздріб, кінофільмів, телепередач, інформації, яка поширюється через комп'ютерну мережу Internet;. Тому доцільно застосовувати цей спосіб захисту у сукупності з іншими, наприклад, спростуванням, відшкодуванням майнової та/ або моральної шкоди тощо.
Стаття 279. Правові наслідки невиконання рішення суду про захист особистого немайнового права
1. Якщо особа, яку суд зобов'язав вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права, ухиляється від виконання судового рішення, на неї може бути накладено штраф відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
2. Сплата штрафу не звільняє особу від обов'язку виконати рішення суду.
У випадку порушення особистого немайнового права фізична особа може звернутися до суду з вимогою застосувати до порушника способи захисту, які передбачені чинним законодавством. На підставі цього звернення та за результатами проведеного розгляду справи суд постановляє рішення, згідно з яким зобов'язує особу-порушника вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права. Дане судове рішення ухвалюється іменем України та є обов'язковим для виконання на всій території України (ч.5 ст. 124 Конституції України).
Після винесення рішення суду відкривається виконавче провадження по виконавчому документу, згідно з яким особа, яка порушила особисте немайнове право фізичної особи зобов'язується вчинити певні дії або утриматись від вчинення цих дій з метою усунути порушення цього права. Після цього державний виконавець у порядку, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження», визначає для боржника строк добровільного виконання рішення.
У випадку, коли боржник не виконав без поважних причин цих вимог, державний виконавець накладає на боржника додатковий обтяжливий обов'язок у вигляді застосування до боржника штрафних санкцій чи інших заходів, передбачених Цивільним процесуальним кодексом.
Розмір штрафу за невиконання без поважних причин рішення суду про вчинення дій, які покликані усунути порушення особистого немайнового права складає:
а) на фізичну особу — від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
б) на посадових осіб — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
в) на боржника — юридичну особу — від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст.87 Закону України «Про виконавче провадження»).
Після накладення штрафу державний виконавець призначає новий строк для виконання. Якщо після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а з боржника стягується двократний розмір витрат на проведення виконавчих дій (ст.76 Закону України «Про виконавче провадження»).
Однак, навіть сплативши штраф чи виконавши інші процесуальні санкції, особа-боржник не звільняється від обов'язку вчинити відповідні дії для усунення порушення особистого немайнового права. Це пов'язано, насамперед, з тим, що правова природа цих санкцій різна. Так, якщо вчинення дій, що спрямовані на усунення порушення особистого немайнового права носять характер цивільно-правових санкцій і спрямовані на відновлення порушеного права потерпілого, то штрафи та інші санкції, що пов'язані з невиконанням попередньо зазначених дій, є цивільно-процесуальними засобами впливу на боржника і спрямовані на забезпечення порядку в сфері провадження цивільного судочинства. І тому вчинення останніх не досягає основної мети, яка закладена у рішенні суду, а саме усунути порушення особистого немайнового права та відновити усі витрати, що пов'язані з ним для потерпілого.
Стаття 280. Право фізичної особи, особисте немайнове право якої порушено, на відшкодування шкоди
1. Якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
1. Застосування до особи, яка порушила особисті немайнові права фізичної особи спеціальних способів захисту не завжди може ефективно, своєчасно та в повній мірі відновити порушене право. Доволі часто порушення особистих немайнових прав тягне за собою також і завдання фізичній особі майнової та (або) моральної шкоди. І тому в цьому випадку фізична особа, право якої порушене, може вимагати від порушника відшкодування завданої їй майнової та (або) моральної шкоди.
2. Відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, яка завдана внаслідок порушення особистих немайнових прав відшкодовується на загальних підставах та в порядку, що передбачені відповідно:
а) для майнової шкоди — в ст.ст. 22, 1166 ЦК України.
б) для моральної шкоди — в ст.ст. 23, 1167, 1168 ЦК України.
1. Строки позовної давності для відшкодування майнової та (або) моральної шкоди, що завдана внаслідок порушення її особистого немайнового права не застосовуються, якщо інше не передбачено в законі (п.1 ч. І ст.268 ЦК України).