Стаття 243. Комерційне представництво

1. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

2. Комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом.

3. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.

4. Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом.

Комерційне представництво ґрунтується на нормах (за деякими винятками), встановлених для представництва й є видом добровільного представництва з особливим суб'єктним складом і сферою застосування. Особливістю суб'єктного складу відносин комерційного представництва є те, що комерційними представниками можуть бути юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які засновані в встановленому законом порядку та фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності. До особливостей також здійснення комерційного представництва необхідно віднести предмет, системний характер дій комерційного представника тощо. Крім того, що комерційний представник має право одночасно представляти різні сторони в угоді, якщо на це є їхня згода або якщо така можливість передбачена законом. У будь-якому випадку інтереси осіб, що представляються, мають пріоритет стосовно інтересів самого комерційного представника. Комерційний представник зобов'язаний виконувати дане йому доручення з дбайливістю звичайного підприємця. Не допускається здійснення угод комерційним представником від імені особи, яку він представляє, щодо себе особисто.

Комерційний представник може: 1) приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені юридичні дії від імені і за рахунок особи, що представляється; 2) приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені юридичні дії від свого імені, але за рахунок особи, що представляється; 3) приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені фактичні дії (наприклад, сприяння в пошуку нових контрагентів і проведенні переговорів з метою укладення з ними контрактів, які, однак, укладаються безпосередньо між особою, яку представляють, і третьою особою). Зокрема комерційним представництвом є брокерська діяльність професійних учасників ринку цінних паперів.

Договір на комерційне представництво припускається сплатним. Особа, яка представляється, зобов'язана сплатити представнику винагороду за вчинені дії, крім випадків, коли в самому договорі є вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і одночасно договором не встановлений розмір винагороди і порядок його сплати, особа що представляється, оплачує за комерційне представництво суму, що при порівнянних обставинах звичайно стягується за послуги аналогічного характеру (див. коментар до ст. 632 ЦК). Окрім того, представник має право на відшкодування витрат, понесених ним при виконанні доручення. Якщо правочин укладений від імені кількох підприємців одночасно, витрати поділяються в рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Підставою комерційного представництва може бути цивільно-правовий або трудовий договір. Зокрема, це можуть бути договори доручення, комісії, агентські, брокерські угоди. Однак ч. 2 ст. 237 ЦК передбачає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому угод. Тому можна зробити висновок про те, що комерційне представництво здійснюється, як правило, на підставі договору доручення (див. коментар до гл. 66 ЦК). Цей договір має визначати обсяг наданих комерційному представнику повноважень та порядок їх реалізації. Повноваження комерційного представника також можуть бути підтверджені довіреністю.

Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом (наприклад, ст. 1004, 1008, 1009 та ін. ЦК.

Стаття 244. Представництво за довіреністю

1. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

2.  Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

3.  Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреність це письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третіми особами.

Залежно від обсягу повноважень, що надаються повіреному особою, котру він представляє, виокремлюють два види довіреності:

1)  загальна (генеральна) довіреність, яка уповноважує представника на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного характеру;

2)  спеціальна (у тому числі разова) довіреність, яка підтверджує повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу. Якщо той, кого представляють, уповноважує на здійснення якого-небудь одного правочину або юридичної дії, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде називатися разовою довіреністю. Така довіреність видається, наприклад, юристам для захисту інтересів організацій у суді тощо.

Довіреність призначається для третіх осіб, які з її тексту узнають, якими повноваженнями наділений представник. Для самого повіреного довіреність ніяких самостійних прав на майно, яке отримане для здійснення угоди, не породжує.

Видача довіреності є одностороннім правочином, і порядок її посвідчення підпорядковуються правилам ЦК, що стосуються правочинів взагалі. Основні правила видачі довіреності викладено у Законі України «Про нотаріат». Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, і правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Довіреність здійснюється тільки в письмовій формі. Вона є іменним документом, а тому в ній обов'язково повинно бути вказано, хто і кому видав довіреність. При цьому потрібно зазначити, що конкретно необхідної форми довіреності як документа немає, головне, щоб були письмово виражені повноваження особи, якій видається довіреність, а як саме це буде виглядати, вирішального значення не має (наприклад, як довіреність може бути використаний лист, в якому одна особа наділяє іншу особу повноваженнями на здійснення угоди від його імені і в його інтересах).

Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. У цьому випадку такий акт має бути оформлений належним чином (підписаний керівником, завірений печаткою юридичної особи тощо).

Із визначення довіреності як письмового документа, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, випливає низка вимог до довіреності. По-перше, вона може бути вчинена лише у письмовій формі. По-друге, як кожен документ, вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єкти, місце, дату видачі тощо. По-третє, у довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представникові тим, кого представляють.

Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі. Таке становище випливає з того, що довіреність, як документ, що підтверджує повноваження представника, адресована тим особам, з ким можливе укладення правочинів від імені особи, яка видала довіреність. Оскільки йдеться про врахування саме їхніх інтересів, то й право на ознайомлення з довіреністю існує, передусім, у них.

Стаття 245. Форма довіреності

1.  Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

2. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених частиною четвертою цієї статті.

3. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем.

Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

Довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі.

Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

4. Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо) може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

Коментар див. після ст. 246.

Стаття 246. Довіреність юридичної особи

1. Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

1. Згідно ст. 245 ЦК форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Звідси, ніби, випливає, що довіреність на укладення правочинів, які можуть бути вчинені усно, також може бути надана в усній формі. Однак ця норма має тлумачитися у сукупності з положенням ч. З ст. 244 ЦК, яка встановлює, що довіреність — це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі.

Отже, довіреність завжди має письмову форму. Вона може бути простою письмовою або нотаріально посвідченою. Нотаріальне посвідчення довіреності потрібне, зокрема, на здійснення правочинів, нотаріальна форма для яких обов'язкова (наприклад, правочини купівлі або продажу жилих будинків); при видачі довіреності при передоручені тощо. Довіреність нотаріусами посвідчується у порядку, встановленому Законом України «Про нотаріат» та іншими законодавчими актами.

Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків передоручення одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), коли довіреність може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

Частина 3 ст. 245 ЦК передбачає спеціальні випадки, коли довіреність, посвідчена спеціально уповноваженими на це органами, прирівнюється до нотаріально засвідчених. Аналогічний перелік осіб, що мають право засвідчувати довіреність, закріплений у ст. 40 Закону України »Про нотаріат». Порядок посвідчення цього виду документа регулюється Порядком посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально засвідчених, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. Зокрема, до нотаріально посвідченої довіреності прирівнюються:

— довіреності військовослужбовців та інших осіб, що перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних установах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних установ;

— довіреності військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-учбових закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб і органів, що здійснюють нотаріальні дії, також довіреності робітників і службовців, членів їх сімей та членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;

— довіреності осіб, що знаходяться у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Довіреність, укладена у простій письмовій формі, як і та, що засвідчена не тим органом або посадовою особою, на які покладено здійснення таких функцій, не може вважатися виданою з дотриманням встановленого законом порядку, а отже, має бути визнана недійсною.

Довіреність на одержання заробітної плати та інших платежів, пов'язаних з трудовими відносинами, на отримання винагороди авторів і винахідників, пенсій, допомог і стипендій, грошей з установ ощадних банків, а також на отримання кореспонденції, у тому числі грошової і посилочної, може бути посвідчена організацією, в якій довіритель працює або вчиться, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, а також адміністрацією стаціонарної лікувально-профілактичної установи, у якій він знаходиться на лікуванні.

2. Довіреності, які видаються юридичними особами, крім тих, що видаються в порядку передоручення (ч. 2 ст. 245 ЦК), не потребують нотаріальної форми. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом її керівника і завіряється печаткою цієї організації.

Довіреність на отримання або видачу грошей або інших майнових цінностей крім керівників має бути підписана також головним бухгалтером підприємства (ст. 246 ЦК).

Стаття 247. Строк довіреності

1.  Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

2. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана.

3. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Строк дії довіреності, який встановлюється у ній, не може перевищувати трьох років. Якщо термін дії у довіреності не вказаний, вона зберігає силу аж до її припинення (див. коментар до ст. 248 ЦК). Але коментована стаття спеціально обмежує строк дії довіреності, виданої в порядку передоручення, вказуючи, що вона не може діяти довше, ніж основна довіреність, на підставі якої видана довіреність про передоручення.

У кожній довіреності обов'язково має бути вказана дата її видачі. Недотримання цієї вимоги закону спричиняє за собою недійсність довіреності, як документа, що підтверджує повноваження представника. Тобто вона не має правового значення ні для сторін відносин добровільного представництва, ні для третьої особи.

Стаття 248. Припинення представництва за довіреністю

1. Представництво за довіреністю припиняється у разі:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

2. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.

3. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

Коментар див. після ст. 250.

Стаття 249. Скасування довіреності

1.  Особа, яка видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

2.  Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

3. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.

4.  Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час.

Коментар див. після ст. 250.

Стаття 250. Відмова представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю

1. Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

2. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

3.  Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

4.  Представник відповідає перед особою, яка видала довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог, встановлених частинами другою та третьою цієї статті.

Загальними підставами припинення довіреності є:

- закінчення її терміну, а стосовно до разової довіреності — здійсненням дій представником, на які він уповноважений;

- скасуванням її особою, яку представляють, або відмови від неї представника (ст. 249). Таке обопільне право на одностороннє припинення довіреності пов'язане з довірчим характером такої угоди;

- припинення юридичної особи, що є представником або особою, яку представляють;

-  смерть фізичної особи, що є представником або особою, яку представляють;

-  визнання фізичної особи, що є представником або особою, яку представляють, недієздатною;

-  визнання фізичної особи, що є представником або особою, яку представляють, обмежено дієздатною;

-  визнання фізичної особи, що є представником або особою, яку представляють, безвісно відсутнім тощо.

-  передоручення (оскільки передоручення засновується на раніше виданій довіреності, то з припиненням дії останньої втрачає силу і передоручення).

Припинення довіреності є припиненням повноважень представника. У зв'язку з цим у особи, яку представляють, і його правонаступників виникає низка обов'язків. Особа, що видала довіреність і згодом скасувала її, зобов'язана сповістити про скасування особу, якій довіреність видано, а також відомих йому третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Подібні дії повинні здійснити правонаступники (спадкоємці вмерлого громадянина і правонаступники реорганізованої юридичної особи) у випадку:

а) припинення довіреності внаслідок припинення юридичної особи, від імені якої видана довіреність;

б) смерті громадянина, що видав довіреність, визнання його недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім.

Після припинення довіреності особа, якій вона була видана, зобов'язана повернути довіреність особі, яку представляє. Вона має це зробити «негайно», тобто у мінімально короткий строк, як тільки у неї з'явиться можливість.

Особливим випадком припинення довіреності є її скасування особою, яку представляють  (ст. 249). Таке обопільне право на одностороннє припинення довіреності пов'язане з довірчим характером такої угоди. Тому довіреність може бути в будь-який час скасована особою, що видала її, а особа, якій була видана довіреність, може в будь-який час відмовитися від неї. Відмова від цього права є нікчемною, за винятком випадків, коли довіреність видана як безвідклична на певний час (ч. 4 ст. 249).

Скасування довіреності має юридичне значення для представника і третіх осіб лише в тому випадку, якщо вони були сповіщені про це. Скасування довіреності тягне припинення повноважень представника. У зв'язку з цим у особи, яку представляють, і його правонаступників виникає низка обов'язків. Особа, що видала довіреність і згодом скасувала її, зобов'язана сповістити про скасування особу, якій довіреність видано, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність.

Права і обов'язки стосовно третьої особи, що виникли внаслідок дій представника або його заступника до того, як вони дізналися або повинні були дізнатися про припинення довіреності, зберігають силу для особи, що видала довіреність і його правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа виявилася несумлінною, знала або повинна була знати до здійснення або в момент здійснення угоди з представником, що дія довіреності припинилася.

Частина 4 ст. 249 ЦК передбачає, законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час. Це положення є винятком із загального правила, встановленого ч. 1 цієї ж статті, про нікчемність відмови довірителя від свого права на скасування довіреності. Застосовуватися воно має до тих випадків, коли впевненість представника та третьої особи у стабільності повноважень, передбачених у довіреності, може бути визначальною для встановлення та існування відповідних правовідносин. Слід зазначити, що, хоча у ч. 4 ст. 249 говориться про можливість встановлення у законі «права особи видавати безвідкличні довіреності на певний час», але, очевидно, в цьому випадку, швидше, має йтися не про «право» особи, а про обмеження права останньої на скасування довіреності протягом певного часу, що ґрунтується на його Попередній згоді на таке обмеження.