Глава 5 ФІЗИЧНА ОСОБА-ПІДПРИЄМЕЦЬ PDF Печать
Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

Глава 5  ФІЗИЧНА ОСОБА-ПІДПРИЄМЕЦЬ

 

Стаття 50. Право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності

1. Право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюється Конституцією України та законом.

2. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

3.  Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Коментар див. після ст. 51.

 

Стаття 51. Застосування до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб

1. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом, або не випливає із суті відносин.

1. Ст. 42 Конституції України передбачає право кожної людини займатися підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України). Ч. 2 ст. 42 Конституції України передбачає, що підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади й органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Ст. 50 ЦК установлює, що право на здійснення не забороненої законом підприємницької

діяльності має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, крім того право на здійснення підприємницької діяльності має також неповнолітня фізична особа відповідно до ч. З ст. 35 ЦК. У цьому випадку неповнолітня особа здобуває повну цивільну дієздатність (див. коментар до ст. 35 ЦК).

Як випливає зі змісту ст. 35 ЦК, підприємництвом може займатися особа, що досягла 16 років, якщо мається відповідна згода батьків (усиновлювачів). Така особа здобуває повну цивільну дієздатність з моменту її державної реєстрації як підприємця. Необхідною умовою для здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація особи як підприємця. В цей час вона проводиться у виконкомах міської ради чи в районних міст Києва і Севастополя державної адміністрації за місцем діяльності чи проживання особи, якщо інше не передбачене законодавством України. Реєстрація фізичної особи як підприємця проводиться органами юстиції. Відмова в державній реєстрації, а також затримка з її проведенням можуть бути оскаржені в суді. Свідчення про реєстрацію має бути видане протягом п'яти робочих днів. Окремі види підприємницької діяльності підлягають ліцензуванню. Згідно зі ст. 1 Закону України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» органом ліцензування є орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, чи спеціально уповноважений орган рад для ліцензування визначених видів господарської діяльності. Згідно із ст. 9 зазначеного Закону підлягають ліцензуванню 60 видів господарської діяльності. У випадку, якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

2. Підприємницькою діяльністю можуть займатися не тільки фізичні особи, а й комерційні юридичні особи.

У зв'язку з цим до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються правила, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з закону або із суті правовідносин.

 

 

Стаття 52. Цивільно-правова відповідальність фізичної особи-підприємця

1. Фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

2. Фізична особа-підприємець, яка перебуває в шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою в праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Ст. 52 ЦК встановлює, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з його діяльністю, усім своїм майном, за винятком майна, на яке відповідно до закону не можна звернути стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває в шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з його діяльністю усім своїм особистим майном і часткою в праві спільної сумісної власності подружжя, яка буде належати їй при розділі цього майна

 

Стаття 53. Банкрутство фізичної особи-підприємця

1. Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом.

Однією з ознак підприємництва є те, що підприємництво — це самостійна, систематична, на власний ризик ініціативна господарська діяльність. Унаслідок цього підприємець несе ризик за зобов'язаннями, які пов'язані з його підприємницькою діяльністю. Він може залишитись без коштів, необхідних для виконання своїх зобов'язань перед кредиторами, у тому числі сплати обов'язкових платежів. У цьому випадку згідно зі ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції від ЗО червня 1999 р. і ст. 53 ЦК він може бути визнаний банкрутом. Під банкрутством розуміється визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити вимоги кредитів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб'єктом банкрутства (банкрутом) є боржник, нездатність якого виконати свої грошові зобов'язання, встановлено господарським судом (ч. ч. З і 4 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Справи про визнання особи банкрутом підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходження боржника (п. 1 ст. 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Згідно з ч. 2 ст. 1 цього Закону має бути встановлено, що боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, нездатний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання сплати обов'язкових платежів протягом 3-х місяців після настання терміну їхньої сплати. Заява про порушення справи про банкрутство фізичної особи-підприємця може бути подана в господарський суд фізичною особою-підприємцем, чи його кредиторами, за винятком кредиторів, вимога яких виникли внаслідок заподіяння шкоди життю або здоров'ю громадян, кредиторів, що вимагають стягнення аліментів, а також інші вимоги особистого характеру. Ці кредитори можуть заявити про свої вимоги, коли вже виникла справа про банкрутство, у процесі його розгляду (п. 2 ст. 47 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). Після завершення розрахунків із кредиторами фізична особа-підприємець звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів, заявлених після визнання підприємця банкрутом, за винятком вимог про відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, вимог про стягнення аліментів, а також інших вимог особистого характеру, що не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання фізичної особи-підприємця банкрутом або були погашені чи частково не заявлені після визнання особи банкрутом (п. 2 ст. 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

 

Стаття 54. Управління майном, що використовується в підприємницькій діяльності, органом опіки і піклування

1. Якщо фізична особа-підприємець, визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена, або якщо власником майна, яке використовувалося в підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна.

Орган опіки та піклування укладає з управителем договір про управління цим майном.

2. При здійсненні повноважень щодо управління майном управитель діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна.

3. У договорі про управління майном встановлюються права та обов'язки управителя.

Орган опіки та піклування здійснює контроль за діяльністю управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і піклувальника.

4.  Договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на підставі яких він був укладений.

Ст. 54 ЦК передбачає встановлення управління майном, що використовується в підприємницький діяльності. Установлення управління майном відбувається, якщо особу, що займалася підприємництвом, визнано безвісно відсутньою, недієздатною, обмежено дієздатною, або якщо майно, що використовувалося в підприємницької діяльності, перейшло до неповнолітньої (малолітньої) особи. У цих випадках органи опіки і піклування можуть призначити управителя майна, що належить зазначеним особам. З управителем майна органи опіки і піклування

укладають договір про управління цим майном. У договорі про управління майном повинні бути зазначені права й обов'язки управителя. При здійсненні повноважень з управління майном управитель діє від свого імені, але в інтересах осіб, які є власниками цього майна. Органи опіки і піклування контролюють діяльність управителя майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікунів і піклувальників. Договір про управління майном припиняється, якщо відпали обставини, на основі яких це управління було встановлено.