Глава 30. Страхові зобов'язання

30.1. Загальні положення
30.2. Договір страхування
30.3. Обов'язки сторін за договором страхування
30.4. Підстави звільнення страховика від виплати страхової суми чи відшкодування

 

30.1. Загальні положення

30.1.1. Поняття страхування

Страхування — це сукупність заходів щодо створення спеціального грошового фонду за рахунок внесків його учасників, із коштів якого страхова організація відшкодовує клієнту понесені ним збитки, а також сплачує інші грошові суми у разі настання певних обставин, передбачених законом чи договором. Страхування — один із найдавніших винаходів людства. З первинними формами страхування ми зустрічаємося ще в законах вавілонського царя Хаммурапі, які передбачали можливість укладення договору між учасниками торгового каравану на випадок розбійницького нападу чи іншого нещастя. За домовленістю збитки розподілялися між всіма купцями. За чумацькими звичаями, якщо у чумака крали вола, то збитки відшкодовувало товариство. З розвитком капіталістичних відносин страхування, яке спочатку мало своєрідний товариський або братський характер, набуває комерційного вигляду і перетворюється на товар. Наприкінці XVII ст. в Англії з'являються перші в сучасному розумінні страхові товариства. Суть страхування полягає в тому, що спеціальна організація приймає на себе ризик настання шкідливих випадковостей, бере на себе зобов'язання компенсувати збитки потерпілим, поновити їх майнове становище.
Відносини із страхування регламентуються Законом України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.) та відповідними підзаконними нормативними актами. Водночас якщо відносини, які виникають між страховою компанією та клієнтом, мають майновий характер і регулюються нормами цивільного права, то норми адміністративного права визначають систему органів, які здійснюють нагляд за страховою діяльністю. Порядок страхового забезпечення, застосування санкцій регламентують норми фінансового права. Невипадково страхування вважається міжгалузевим правовим інститутом.
Підстави виникнення страхових зобов'язань можуть бути різними. Тому за правовою природою страхування поділяється на обов'язкове та добровільне.
Обов'язкове страхування грунтується на засадах імперативності як для страхової компанії, так і для клієнта, воно виникає на підставі закону, незалежно від волі учасників та їх фінансових можливостей. Законодавець визначає коло об'єктів, які підлягають страхуванню, події, на випадок настання яких проводиться страхування, права та обов'язки сторін, розмір суми, яка виплачується, та ін. Важливою рисою обов'язкового страхування є те, що воно діє незалежно від сплати страхових платежів та без обмеження строку, тобто поки існує об'єкт страхування.
Підставою іншої форми страхування — добровільної — є укладений між сторонами договір.
Страхові правовідносини є різновидом цивільно-правових відносин з властивими їм елементами — суб'єктами, об'єктом та змістом. З огляду певну особливість страхові правовідносини охоплюють і специфічні поняття: страховик, страхувальник, застрахований, вигодонабувач.

30.1.2. Суб'єкти страхових правовідносин

Страховик — це особа, яка бере на себе ризик загибелі майна, ушкодження здоров'я чи смерті застрахованого і зобов'язана у разі настання певної події виплатити визначену законом чи договором суму страхувальнику чи іншій визначеній ним особі. Страховиками виступають спеціально утворені установи (у формі повних, командитних, акціонерних, товариств чи товариств з додатковою відповідальністю), які отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності.
Страхувальник — це особа, яка страхує себе, своє майно чи третіх осіб або їх майно від настання певної події.
Крім цих обов'язкових суб'єктів, участь у страхових правовідносинах можуть брати й інші особи. Так, поняття страхувальник і застрахований, як правило, збігаються в одній особі, оскільки застрахований — це особа, в житті якої можуть статися події, що стануть підставою для сплати страхової суми. Але за таким видом страхування, як особисте, в правовідносинах можуть брати участь не лише сам застрахований, а й вигодонабувач, тобто особа, яку страхувальник призначив для одержання страхової суми на випадок своєї смерті.

30.1.3. Види страхування

За об'єктами страхування розрізняють:
- особисте страхування, коли об'єктами страхування виступають майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;
- майнове страхування, коли об'єктами страхування виступають майнові інтереси, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном;
- страхування відповідальності, коли об'єктом страхування виступають майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним майнової шкоди особі або її майну.
Конкретні види страхування визначаються на підставі встановлених страховиком правил (умов) страхування, на які видається відповідна ліцензія.
Це може бути страхування життя від нещасних випадків, медичне страхування, страхування транспорту, вантажів, домашнього майна, фінансових ризиків, відповідальності тощо.

30.1.4. Страховий випадок. Страховий ризик

Відносини страхування становлять специфічний вид правовідносин, які складаються із досить великої кількості конструкцій. Тому вивчення спеціальної страхової термінології є необхідною умовою для належного засвоєння цього інституту.
Страховий ризик — це ймовірність настання певної події, у зв'язку з якою проводиться страхування, тобто це ті небезпеки, які загрожують об'єкту страхування і на випадок настання яких сторони укладають договір.
Із наведеного визначення випливають дві істотні ознаки страхового ризику. Страховий ризик не повинен бути:
- неминучим;
- невідворотним.
Ймовірність означає насамперед можливість настання передбаченої договором події. Якщо настання тієї чи іншої події абсолютно виключено, то відповідно ризику не існує, і в цьому випадку й укладення договору не повинно мати місце. Якщо ж передбачена договором подія має неминуче відбутися незалежно від бажання сторін, скажімо, щорічний льодохід, то і в цьому випадку укладання договору страхування суперечитиме його правовій природі.
В доктрині страхового права основною ознакою страхового ризику є його правомірність. Так, в ст. 4 Закону "Про страхування" прямо заборонено страхування майнових інтересів, що суперечать законодавству України.
Більш дохідливо це положення сформульовано в ст. 928 ЦК Російської Федерації, яка забороняє страхування не лише "протиправних інтересів", а й "страхування збитків від участі в іграх, лотереях та парі", а також "витрат, до яких особа може бути примушена з метою звільнення заручників". Вважаємо, не можна страхуватися від небезпек, які чекають порушника закону, наприклад, перевізник бажає уникнути конфіскації контрабанди на митниці, спортсмен, який вживає допінг — накладення штрафу та дискваліфікації.Це положення випливає із загальних засад цивільного законодавства, задекларованих в ст. 13 ЦК. Здійснення прав, наданих громадянину, повинно бути в межах закону. Тобто особиста свобода на обрання змісту договору обмежується публічними інтересами суспільства.
Страхові ризики є різнорідними за своїм складом, оскільки в основу класифікації можуть бути покладені різні підстави.
Залежно від джерела небезпеки ризики умовно можна поділити на:
- природні, тобто походження яких характеризується цілковитою незалежністю від волі людини;
- антропогенні, тобто пов'язані із вольовими діями і вчинками людей.
Так, найхарактерніші ризики в майновому страхуванні пов'язані із:
- стихійним лихом, так звані катастрофічні ризики (повінь, повідь, землетрус тощо);
- подіями техногенного характеру, так звані техногенні ризики (пожежі, аварії тощо);
- забрудненням навколишнього середовища внаслідок виробничої діяльності людини, так звані екологічні ризики;
- змінами державної політики або політичні ризики (дії іноземних держав, зміна податкового, бюджетного, страхового законодавства);
- протиправними діями третіх осіб (крадіжки, розбій, грабіж, умисне чи з необережності знищення майна, шахрайство, тощо);
- правомірними діями третіх осіб, коли шкода майну заподіюється у зв'язку з виконанням службових чи громадських обов'язків (дії пожежників, працівників органів внутрішніх справ, заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності, при рятуванні чужого життя чи майна тощо).
Ступінь страхового ризику, як правило, визначається на підставі статистичних досліджень. Саме від ступеня страхового ризику залежить обґрунтованість фінансової основи страхування. Ступінь ризику визначає розмір страхових платежів, а також інші істотні умови договору страхування.
У випадках, коли йдеться про особисте страхування, факторами ризику традиційно є:
- вік застрахованого;
- стан здоров'я;
- професія.
Тому невипадково при страхуванні життя всіх осіб, які бажають застрахувати своє життя, поділяють на три категорії за професійними ознаками: а) службовці; б) робітники; в) особи небезпечних професій (пожежники, монтажники, шахтарі, водолази, акробати на трапеціях, працівники ОВС та ін.).
Різний ступінь страхового ризику нівелюється розміром страхових внесків, які сплачують застраховані. Якщо страхувальник надав страховику заздалегідь неправдиві відомості стосовно обставин, які впливають на ступінь страхового ризику (наприклад, замість хворого застрахованого медичний огляд пройшов його брат-близнюк), такі дії розглядатимуть як істотне порушення обов'язків за договором і вони стануть підставою для відмови у виплаті страхової суми.
Ступінь страхового ризику істотно впливає на розмір страхових платежів. Так, під час проведення московським заводом "Карат" щорічної виставки ювелірних виробів у Москві експонати були застраховані від вогню, зловмисних дій третіх осіб та крадіжки зі зломом страховою компанією "Россия". Розмір страхових платежів при страхуванні експонатів аналогічних виставок зазвичай становить 1 % від розміру страхової суми. Але в даному випадку страхова премія була визначена в розмірі 0,25% страхової суми. В умовах серйозної конкуренції страхова компанія запропонувала такий надзвичайно низький тариф, зваживши на те, що протягом багатьох років у практиці виставки не було не лише крадіжок, а й спроби крадіжки.
Під час другої світової війни на морських страховиків наводив жах німецький лінкор "Бісмарк", який торпедував не тільки кораблі своїх противників, а й судна нейтральних країн. Розмір страхової премії досяг небачених величин — 25% страхової суми після того, як "Бісмарк" затопив англійський лінійний корабель "Хуг". Але коли в травні 1941 р. під час чергових торгів було отримане повідомлення, що цей морський монстр потоплений британською королівською ескадрою, розмір страхових внесків одразу зменшився в 2,5 рази.
Після перших повідомлень про те, що лайнер "Титаник" зіткнувся із айсбергом, ставки перестрахувальних премій на вантажі, які ним перевозилися, піднялися до 60%, але після оптимістичних повідомлень почали знижуватися до 50%, потім до 45%, 30%, і, нарешті, до 25%, поки не була нарешті отримана інформація, що корабель затонув.
Ризик, характерний для певних видів страхування (пасажирів, морських суден, будівель, великої рогатої худоби тощо), враховується у відповідних правилах страхування, в яких нерідко перелічуються події, які не визнаються страховими випадками, і відповідно, ризики, пов'язані із ними, не визнаються ризиками страховими.
Страхова оцінка — це фактична вартість майна, яке підлягає страхуванню.
Страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату в разі настання страхового випадку.
Страхове відшкодування — це грошова сума, яка фактично виплачується при настанні страхового випадку. Розмір страхового відшкодування не може перевищувати страхової суми.
Співстрахування має місце, коли об'єкт страхування за одним договором за згодою страхувальника страхується кількома страховиками.
Перестрахування — страхування одним страховиком ризику виконання частини своїх зобов'язань перед клієнтом у іншого страховика.
Страхова суброгація — перехід до страховика, який сплатив страхове відшкодування клієнту, права вимоги до особи, яка відповідає за заподіяну шкоду.
Страхова франшиза — частина збитків, що не відшкодовується страховиком відповідно до закону чи договору страхування. Тобто страховик звільняється від обов'язку відшкодовувати незначні за розміром збитки.