1. Що являє собою договір дарування?

За договором дарування одна сторона (дарувальник) пере­дає або зобов'язується передати у майбутньому іншій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарувальник - це той, хто дарує, а обдаровуваний - той, кому дарують.

Зауважимо, що подарувати майно іншим особам може ви­ключно власник цього майна! Отже, дарувальник повинен бути власником майна, що дарується.

Договір дарування направлений на безповоротне припинення права власності у дарувальника і виникнення права власності у обдаровуваної особи, при цьому обдаровуваний набуває право на майно, якого раніше у нього не було.

Договір дарування - це узгоджена воля обох сторін, яка являє собою не тільки акт розпорядження майном власника (даруваль- ника), але й акт прийняття дарунку обдаровуваним. При цьому обов’язково необхідна як воля дарувальника, так і згода обдарову­ваного, який має право відмовитися від прийняття дарунку в силу певних причин.

Якщо відсутня згода особи, яка приймає майно, і його воля не виражена ні в якій формі, то такий договір не можна визнати укладеним.

Отже, ніхто не може щось подарувати іншій особі без її згоди.

Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна (подарунку) обдаровуваному або передачі його у майбут­ньому. Він укладається і виконується у момент передачі речі. Об­даровуваний має право вимагати передачі дарунка, а дарувальник зобов'язаний його передати.

Характерною ознакою дарування є його безоплатність. Тобто за договором дарування відсутній зустрічний еквівалент у вигляді майна або грошових коштів. Будь-які причини, мотиви даруваль- ника (глибока вдячність до обдаровуваного або інші особисті по­чуття) не мають значення.

Увага! Якщо в договорі встановлено обов'язок обдаровуваного вчинити дії майнового або немайнового характеру на користь дарувальника, то таку угоду не можна тлумачити як дарування.

Договір дарування завжди є безоплатним, тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій май­нового чи немайнового характеру.

Отже, ми з’ясували, що договір дарування за наявності зустрічного задоволення вважатиметься недійсним. Проте існу­ють певні випадки, які не можна вважати порушенням ознаки без­оплатності договору дарування, а саме:

1)   символічне зустрічне задоволення як данини у традиції — на­приклад, платню у вигляді дрібних монет за дарування до­машніх тварин;

2)   виконання обов'язку обдаровуваною особою з метою використання подарунка для певної, обумовленої мети, тоб­то пожертва. Зустрічне задоволення тут відсутнє, оскільки виконання обов'язку з використанням пожертви стосується третіх осіб;

3)   покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь тре­тьої особи. Такий обов'язок полягає у вчиненні певної дії або утриманні від її вчинення, а саме: передати грошову суму чи інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо. Такий обов'язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними інтересами, а певне майнове задоволення надаєть­ся третій особі, права якої обмежують (обтяжують) право власності обдаровуваного. Безпосереднє зустрічне задово­лення дарувальник не отримує;

4)    покладення на обдаровувану особу обов'язку на користь да- рувальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою пра­во проживання у подарованому будинку. Обдаровуваний у цьому випадку зобов'язаний надати можливість здійснення такого права дарувальником. Дарувальник залишає за со­бою частину повноважень власника і не передає право влас­ності в повному обсязі. Дарувальник у разі виконання дого­вору не отримує зустрічного задоволення — чогось нового, а залишає те, що йому належало.

За ознакою безоплатності ґрунтуються й інші якості договору дарування, але вони є лише похідними від основної ознаки, а саме:

-        безстроковість;

-        безповоротність переходу прав;

-        збільшення майна обдаровуваного;

-        зменшення майна дарувальника тощо.

Договір дарування є односторонньо зобов’язувальним. З його укладанням у сторін, як правило, не виникають взаємні або одно­сторонні обов’язки. Щодо прав, то їх набуває лише обдаровува­ний у вигляді повноважень власника стосовно прийнятого майна. Це означає, що дарування вважається здійсненим (тобто договір укладений) за наявності волевиявлення обдарованої особи, ви­словленого у будь-якій формі. Як правило, воно виявляється у від­повідній поведінці, зумовленій певними подіями або обставинами.