2. Як визначити заробіток (дохід), втрачений внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, якщо Ви працювали за трудовим договором?

При визначенні розміру заробітку (доходу), який Вами втра­чений внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, важливу роль відіграє той факт, чи знаходитесь Ви у трудових відносинах. Так, якщо каліцтво або ушкодження здоров’я було завдано людині, яка працювала за трудовим дого- вором^[1], то розмір втраченого заробітку (доходу), що підлягає від­шкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працез­датності.

Професійною працездатністю законодавством визначається здатність особи до виконання певної роботи, що потребує певної кваліфікації. Так, наприклад, у випадку, коли піаніст втратив паль­ця, то вважається, що він втратив свою професійну працездатність на 100 %.

Відсоток втрати професійної працездатності особи встанов­люється медико-соціальною експертизою і на підставі цього особа визнається інвалідом І, ІІ, ІІІ груп.

Загальною працездатністю вважається здатність особи до виконання будь-якої некваліфікованої роботи взагалі, яка не по­требує спеціальних знань та навичок. Відсоток втрати загальної працездатності особи встановлюється також медико-судовою екс­пертизою. Тобто на розмір втраченого заробітку (доходу) вплива­ють: середній місячний заробіток потерпілого; ступінь втрати про­фесійної або загальної працездатності.

Розглянемо правила обчислення середньомісячного заробіт­ку.

Для обчислення середньомісячного заробітку необхідно поді­лити сукупний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров’я або втраті працездатності внаслідок каліцтва, ушкодження здо­ров’я на, відповідно, 12 або 3.

При цьому необхідно наголосити, що пріоритетність у виборі найкращого співвідношення надається потерпілому. Законодав­ством гарантується, що вказане співвідношення, яке і становитиме середньомісячний заробіток, не повинно бути меншим п’ятикрат­ного розміру мінімальної заробітної плати.

Для того, щоб дізнатися про діючий на даний момент розмір мінімальної заробітної плати необхідно звернутися до положень Бюджетного кодексу України (пп. 11 п. 3 ст. 33) та Закону про дер­жавний бюджет на відповідний рік.

Зокрема, у поточному році Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” розмір мінімальної заробітної плати встановлено з 1 січня 2006 року - 350 гривень на місяць, з 1 липня 2006 року - 375 гривень, з 1 грудня 2006 року - 400 гривень.

Ще одним фактором, який впливає на розмір втраченого заробітку, є ступінь втрати професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. При цьому слід мати на увазі, що втрата працездатності може бути тимчасова або стійка (тривала).

Розглянемо детальніше випадки тимчасової та стійкої втрати працездатності, умови та порядок їх відшкодування.

Тимчасова втрата працездатності повинна посвідчуватись листком тимчасової непрацездатності (лікарняним листком), який видається відповідним лікувальним закладом.

Допомога по тимчасовій непрацездатності надається у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).

Так, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких роз­мірах:

60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахова­ним особам, які мають страховий стаж до п’яти років;

80 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахова­ним особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;

100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахо­ваним особам, які мають страховий стаж понад вісім років;

100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) також під­лягає виплаті застрахованим особам, віднесеним до 1 - 4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; од­ному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Зако­ну України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального за­хисту”, особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України “Про жертви нацистських переслі­дувань”.

Однак законодавством передбачено випадки, коли допомога по тимчасовій непрацездатності не надається. Зокрема,

1)  у разі одержання застрахованою особою травм або її захво­рювання при вчиненні нею злочину;

2)   у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з ме­тою ухилення від роботи чи інших обов’язків або симуляції хворо­би;

3)  у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюван­ням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотич­ного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних з таким сп’янінням.

Стійка (тривала) втрата працездатності встановлюється ме- дико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров’я (далі - МСЕК).

Необхідно мати на увазі, що ступінь втрати професійної пра­цездатності особи встановлюється на підставі проведеної цими органами медико-соціальної експертизи. І лише у випадках, коли втрати професійної працездатності немає, тоді відповідні комісії встановлюють ступінь втрати загальної працездатності. Напри­клад, коли коректор друкованого видання втратив ногу, то ступінь втрати ним професійної працездатності практично нульовий, і тому слід визначати ступінь втрати загальної працездатності, який в цьому випадку заподіяння каліцтва буде досить високим.

Ступінь втрати працездатності встановлюється у відсотках на підставі висновку МСЕК.

Розглянемо приклад практичного визначення втраченого за­робітку.

Так, для загального обрахування розміру втраченого заробіт­ку (доходу) громадянина визначається його середньомісячний за­робіток та співвідноситься зі ступенем втрати професійної, а у ви­падку її відсутності - загальної працездатності.

Наприклад, коли за трудовим договором особа отримувала впродовж останніх трьох місяців відповідно 720, 750 та 780 гри­вень і після цього їй було завдано каліцтво, що спричинило втрату професійної працездатності на 75 %, то обрахування розміру втра­ченого нею заробітку буде проводитись наступним чином:

(720 + 750 + 780) : 3 х 75 % = 562 грн. 50 коп. щомісяця.

Однак визначена втрата заробітку не є сталою величиною. Вона в залежності від різних факторів може змінюватись як в сто­рону зменшення, так і в сторону збільшення.

Слід мати на увазі! Якщо середньомісячний заробіток обчис­люється за 12 місяців, у заробіток включаються всі виплати, про­ведені в цей період, у тому числі і допомога по тимчасовій непра­цездатності.

У разі, коли за Вашим бажанням береться заробіток за 3 ка­лендарні місяці, в загальний заробіток за 3 місяці включаються та­кож річні винагороди (за підсумками роботи за рік, премії та інші виплати, які не завжди можуть бути розраховані на час проведен­ня розрахунку) за минулий рік в частині, пропорційній періоду, який прийнято до розрахунку, тобто V4 частина річних виплат.

У випадку, коли Ви на момент завдання шкоди не працювали, Ваш середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, за Вашим бажанням, виходячи з заробітку до звільнення або звичайного роз­міру заробітної плати працівника Вашої кваліфікації у цій місце­вості.

Пам’ятайте! Окрім можливості визначити та відшкодувати ре­альний втрачений дохід, законодавством також передбачено мож­ливість вимагати відшкодування і того заробітку, який Ви могли б отримувати в майбутньому. Так, якщо заробіток (дохід) потерпіло­го до його каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я змінився, що поліпшило його матеріальне становище (підвищення заробітної плати за посадою, переведення на вищеоплачувану роботу, при­йняття на роботу після закінчення освіти), при визначенні серед­ньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заробіток (до­хід), який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.

Ще одним видом видатків, які повинні бути відшкодовані по­терпілому внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я, є його додаткові витрати, які викликані необхідністю допомоги та догляду.

Для відшкодування додаткових витрат необхідно, щоб потре­ба в них була обґрунтованою та доведеною, а також коли потер­пілий реально потребує відповідних видів допомоги та догляду і не вправі претендувати на їх безкоштовне отримання. Саме тому законодавством передбачається орієнтовний перелік додаткових витрат, як-то на посилене харчування, санаторно-курортне ліку­вання, придбання ліків, сторонній догляд. Однак цей перелік не є вичерпним і в разі, коли є обґрунтованою необхідність в додат­кових потребах, вони також повинні бути відшкодовані. До таких витрат можуть належати також витрати, пов’язані з придбанням спеціальних транспортних засобів, підготовкою, перепідготовкою до іншої професії тощо.

Майте на увазі, що відшкодуванню можуть підлягати навіть і додаткові витрати, які зможуть реально виникнути в майбутньо­му, наприклад, винайдення нового методу лікування. Однак слід наголосити, що в будь-якому випадку така необхідність повинна бути підтверджена відповідною лікарською експертизою (МСЕК) або судом.

Якщо повернутись до питання, яке стосується відшкодування заробітку, то до нього включаються всі види оплати праці за тру­довим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом^[2], з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахова­них до вирахування податку, крім виплат одноразового характеру, не передбачених діючою системою оплати праці: одноразові ви­плати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога тощо.

Якщо у Вас у зв’язку з ушкодженням здоров’я є потреба у до­даткових витратах на медичну та соціальну допомогу, що підтвер­джується із зазначенням їх тривалості висновком МСЕК, вони компенсуються Фондом соціального страхування. Додаткові ви­трати потерпілих (потреба в них та їх тривалість мають підтвер­джуватися висновком судово-медичної експертизи), на яких за­значене правило не поширюється, тобто якщо вони не відносяться до застрахованих осіб, підлягають стягненню з особи, відповідаль­ної за шкоду.

Судовою практикою передбачається, що у тих випадках, коли комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров’я мало місце не лише з вини роботодавця, а й унаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охо­рону праці, розмір одноразової допомоги як страхової виплати за рішенням цієї комісії зменшується, але не більше ніж на 50 %.

В інших випадках одноразову допомогу може бути зменшено із зазначених підстав судом. У разі виникнення спору суд вирішує це питання з урахуванням встановлених обставин, але при змен­шенні з цих підстав розміру одноразової допомоги не може вийти за зазначені межі.

У тих випадках, коли Ви на одному підприємстві (в установі, організації) мали кілька виробничих травм з втратою працездат­ності, розмір відшкодування визначається за загальним процентом втрати професійної працездатності. Середньомісячний заробіток при цьому за вашим бажанням визначається за відповідні періо­ди (за Вашим вибором), що передували втраті працездатності від будь-якої з цих травм.

Якщо Ви одержали травми на різних підприємствах, розмір відшкодування визначається для кожного підприємства окремо, виходячи з проценту втрати професійної працездатності, встанов­леного МСЕК для кожного випадку, і середньомісячного заробіт­ку за відповідні періоди, що передували втраті працездатності на кожному підприємстві.

Розглянемо ще один вид зобов’язань: пов’язаних з відшкоду­ванням шкоди, завданої життю фізичної особи, тобто завдання смерті потерпілому.

 

---

[1]

Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, орга­нізації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язу­ється виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, ко­лективним договором і угодою сторін.

^[2] Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регуляр­ної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.