ГЛАВА 76 КОМЕРЦІЙНА КОНЦЕСІЯ

 

Стаття 1115. Договір комерційної концесії

1. За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) про­дажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Відносини, пов'язані з наданням права користування комплексом прав, регулю­ються цим Кодексом та іншим законом.

1. У ст. 1115 ЦК наводиться визначення договору комерційної концесії, в якому містяться вказівки на назви сторін (такими є правоволоділець та користувач), а та­кож в загальному вигляді зазначається предмет договору (таким є комплекс прав, що належать правоволодільцеві) і його мета — виготовлення та (або) продаж певного виду товару та (або) надання послуг. Слід мати на увазі, що, незважаючи на на­явність у Цивільному кодексі спеціальної глави (63), що присвячена послугам, все ж у Цивільному кодексі це поняття залишається недостатньо визначеним. Тому в ст. 1115 ЦК вказано на товари і послуги, які користувач вправі виробляти (надавати) з використанням комплексу прав, наданих правоволодільцем,  а в ст. 1120 —   1123 ЦК йдеться уже не тільки про товари та послуги, а й про роботц. Отже, користувач
вправі використовувати права, надані йому за договором комерційної концесії, як при виготовленні товарів, наданні послуг, так і при виконанні робіт в межах, визначених договором. Мається на увазі, що ця мета без договору з правоволодільцем користувачем не може бути досягнута, бо правоволодільцеві належать певні права, без отримання яких виготовлення та продаж певного товару та (або) виконання робіт, надання по­слуг юридично є неможливим.

2. Інститут комерційної концесії є окремим інститутом підгалузі зобов'язального права. Він не може визнаватись частиною інституту концесії, який регулюється Законом «Про концесії» [110]. Концесія — це надання особі права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацією) об'єкта у сфері комунального господарства, транспортної інфраструктури, зв'язку тощо (ст. 1, 3 названого Закону). Комерційна концесія близька до економіко-правового явища, яке в розвинених економіках назвали франчайзингом (дозвіл великої та відомої компанії на виробництво товарів, виконання робіт та надання послуг під торговельною маркою цієї компанії). Із ст. 1121 ЦК також
випливає, що за договором комерційної концесії надається право використання перш за все торговельної марки.

3. В абзаці другому ст. 1115 ЦК формулюється спеціальне правило про види ак­тів, якими регулюються відносини щодо комерційної концесії. Загальні ж правила стосовно цього спеціального правила формулюються в ст. 4 ЦК. Оскільки в абзаці другому ст. 1115 ЦК не зазначається на те, що відносини щодо комерційної концесії регулюються «лише» Цивільним кодексом і законом, із цього абзацу не випливає за­борона застосовувати до правовідносин щодо комерційної концесії інші нормативно-правові акти.

Отже, абзац другий ст. 1115 ЦК не виключає дії ст. 4 ЦК, а тому до правовідносин щодо комерційної концесії можуть застосовуватись будь-які акти цивільного законо­давства, на які зазначається у ст. 4 ЦК, за умови, що відповідні державні органи мали повноваження на їх затвердження.

 

Стаття 1116. Предмет договору комерційної концесії

1. Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів пра­ва інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

2. Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

1. У ч. 1 ст. 1116 ЦК наводиться більш розгорнена характеристика предмета договору комерційної концесії. Ним є «право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації». Стосовно «права» слід уточнити, що відповідно до ст. 1115 ЦК за договором комерційної концесії надається право користування «комплексом... прав». Це повністю не виключає надання права користування окремим правом. Але ж окреме право на винахід, корисну модель тощо може надаватись за ліцензійним договором.

2. Для розуміння сутності договору комерційної концесії важливо враховувати, що із комплексу належних правоволодільцеві прав, які надаються користувачеві, на перше місце поставлене право на торговельну марку.

3. Прямо зазначається на можливість встановлення в договорі «території викорис­тання щодо певної сфери цивільного обігу». Взяте в лапки формулювання з трудом піддається тлумаченню. Але все ж таки можна зрозуміти, що в договорі визначається територія та види правочинів, які можуть вчинятись на цій території та предметом яких є товари (послуги), при виготовленні (наданні) яких використані права, перед­бачені договором комерційної концесії.

 

Стаття 1117. Сторони в договорі комерційної концесії

1. Сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

1. Із ст. 1117 ЦК не можна робити висновок про те, що вона обмежує коло суб'єктів, які можуть укладати договори комерційної концесії. Таке обмеження випливало б із ст. 1117 ЦК, якби в ній зазначалось на те, що «тільки» названі тут особи можуть бути сторонами договору комерційної концесії.

Але слова «тільки» (чи «лише») в ст. 1117 ЦК немає. Отже, інші суб'єкти цивільного права також можуть бути сторонами договору комерційної концесії. Інша справа, що фізич­ні особи, що не є підприємцями, не можуть фактично виконувати роль сторони договору комерційної концесії, а юридичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, не можуть укладати такі договори в силу законодавства або установчих документів.

 

Стаття 1118. Форма договору комерційної концесії та його державна реєстрація

1. Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі. У разі недодер­жання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним.

2. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця.

3. Якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація догово­ру комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.

4. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір комерційної концесії лише з моменту його державної реєстрації.

1. Письмова форма для договорів комерційної концесії є обов'язковою. Порушення цієї вимоги тягне нікчемність договору. Договори комерційної концесії підлягають державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. Оскільки за сучасних умов правоволодільцями, що укладають договори з українськими користувачами, переважно є іноземні юридичні особи, встановлюється, що в таких випадках договори комерційної концесії підлягають державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію користувача.

2. На договори комерційної концесії не поширюється загальне правило ч. 1 ст. 210 ЦК про те, що правочини, які підлягають державній реєстрації, вважаються вчине­ними з моменту їх державної реєстрації. Державна реєстрація договорів комерційної концесії — це зовсім інша правова конструкція, що передбачена ст. 210 ЦК. Із зазна­чення на право сторін договору комерційної концесії посилатися у відносинах з третіми особами на цей договір лише з моменту його державної реєстрації, слід зробити такий висновок, що до державної реєстрації цей договір є дійсним (укладеним) стосовно відносин його сторін. У відносинах між собою сторони договору комерційної концесії можуть посилатись на цей договір до його державної реєстрації.

3. Порядок державної реєстрації договору комерційної концесії на цей час не вста­новлено.  Немає будь-яких підстав поширювати на договори комерційної концесії чинність Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів [327], оскільки цим актом встановлюється порядок реєстрації правочинів державним підприємством «Ін­формаційний центр» Міністерства юстиції України, а державну реєстрацію договорів
комерційної концесії здійснюють органи, визначені в ч. 2, 3 ст. 1118 ЦК.

 

Стаття 1119. Договір комерційної субконцесії

1. У випадках, передбачених договором комерційної концесії, користувач може укласти договір комерційної субконцесії, за яким він надає іншій особі (субкористувачу) право користування наданим йому правоволодільцем комплексом прав або
частиною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визна­чених договором комерційної концесії.

2. До договору комерційної субконцесії застосовуються положення про договір комерційної концесії, встановлені цим Кодексом або іншим законом, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії.

3. Користувач та субкористувач відповідають перед правоволодільцем за завдану йому шкоду солідарно.

4. Визнання недійсним договору комерційної концесії має наслідком недійсність договору комерційної субконцесії.

1. Хоч у ч. 1 ст. 1115 ЦК і зазначається те, що за договором комерційної концесії право користування комплексом прав користувачеві надається «відповідно до вимог» Цивільного кодексу, все ж межі прав користувача на використання предмета договору комерційної концесії визначаються цим договором. Вихід за ці межі є правопору­шенням, яке тягне відповідальність користувача. У таких випадках можливе також розірвання договору, якщо є підстави, передбачені ст. 651 ЦК. Тому укладення корис­тувачем договору комерційної субконцесії можливе тільки за наявності згоди право­во лодільця та на умовах, погоджених з правоволодільцем. Такі згода та погодження можуть бути передбачені договором комерційної концесії або надані окремо. Згода і погодження є односторонніми правочинами, які відповідно до ст. 208 ЦК мають вчинятись в письмовій формі.

2. Визнання договору комерційної концесії недійсним веде до втрати користува­чем права на укладення договору комерційної субконцесії, хоча б такий договір було укладено до визнання договору комерційної концесії недійсним, за наявності згоди правоволодільця та за умов, погоджених з правоволодільцем.

3. Використання в ч. З ст. 1119 ЦК терміну «шкода» (а не терміну «збитки») ви­кликане якраз можливістю покладення обов'язку відшкодування шкоди на користувача за договором комерційної субконцесії, тобто на особу, яка в зобов'язальних правовід­носинах з правоволодільцем не перебуває. Частина 3 ст. 1119 ЦК не визначає, яка ж шкода підлягає відшкодуванню користувачем і субкористувачем солідарно. Такою є шкода, заподіяна укладенням, зміною та виконанням договору комерційної субконцесії. Якщо користувач не в зв'язку з цим порушив права правово лодільця, що випливають із договору комерційної концесії, він відшкодовує збитки, завдані правоволодільцеві,
особисто. Субкористувач також особисто відповідає за шкоду, якої він завдав правоволодільцю, якщо ця шкода не пов'язана з укладенням, зміною та виконанням договору комерційної субконцесії.

 

Стаття 1120. Обов'язки правоволодільця

1. Правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та
його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав.

2. Правоволоділець зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором комер­ційної концесії:

1) забезпечити державну реєстрацію договору;

2) надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, вклю­чаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;

3) контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.

1. Права та обов'язки сторін договору комерційної концесії визначаються дого­вором. До змісту договору комерційної концесії відповідно до ст. 1120 ЦК з ураху­ванням ст. 628 ЦК включаються обов'язки сторін, передбачені ст. 1120,  1121  ЦК, а також права, що прямо випливають із цих статей та кореспондують встановленим ними обов'язкам.

2. Із контексту ст. 1120 ЦК випливає, що правила ч. 1 цієї статті мають імператив­ний характер: обов'язки правоволодільця у цій статті поділені на дві групи, стосовно однієї із яких зазначається на можливість відступлення в договорі комерційної конце­сії від її вимог (ч. 2 ст. 1120 ЦК). Отже, від положень цієї статті, що встановлюють обов'язки іншої групи (ч. 1 ст. 1120 ЦК), відступати в договорі не можна.

3. Правоволоділець несе обов'язок надати користувачеві технічну та комерційну документацію, необхідну для користування комплексом прав, передбачених договором комерційної концесії, а також надати необхідну інформацію.

4. Обов'язок правоволодільця контролювати якість товарів (робіт, послуг), що ви­робляються, є цивільно-правовим. Проте встановлення договором умови про звільнення правоволодільця від цього обов'язку не є підставою для звільнення його від відпо­відальності згідно із ст. 1123 ЦК.

 

Стаття 1121. Обов'язки користувача

1. З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється корис­тувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний:

1) використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця ви­значеним у договорі способом;

2) забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються)
правоволодільцем;

3) дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забез­печення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволод і льцем;

4) надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б роз­раховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у пра­воволодільця;

5) інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за до­говором комерційної концесії;

6) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця,  іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.

1. Обов'язок користувача використовувати торговельну марку та інші позначен­ня правоволодільця визначеним договором способом слід поширити (за аналогією) і на інші права на об'єкти інтелектуальної власності, на комерційний досвід і ділову репутацію, надані відповідно до договору комерційної концесії. Підставою для за­стосування аналогії в цьому випадку єст. 1115 і 1116 ЦК, що визначають предмет
комерційної концесії, та ст. 629 ЦК, яка визнає договір обов'язковим для виконання сторонами.

2. Пункт 2 ч. 1 ст. 1121 ЦК, згідно з яким на користувача покладається обов'язок забезпечення відповідної якості товарів, робіт, послуг, є підставою для наступного пред'явлення правоволодільцем вимог до користувача у разі, якщо правоволоділець з вини користувача був притягнений до відповідальності згідно зі ст. 1123 ЦК.