Стаття 1111. Типовий ліцензійний договір

1. Уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові лі­цензійні договори.

2. Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права ін­телектуальної власності, що погіршують його становище порівняно з становищем,
передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом.

1. Частина 4 ст. 33 Закону «Про авторське право і суміжні права» [133] надає відповідним відомствам і творчим спілкам право розробляти примірні авторські до­говори (зразки авторських договорів). У ст. 1111 ЦК йдеться про типові ліцензійні договори. їх юридичне значення визначається в ч. 2 ст. 1111 ЦК. При укладенні конкретного ліцензійного договору сторони мають брати за основу типовий ліцензій­ний договір. їм надається право встановлювати в договорі умови, які не передбачені типовим ліцензійним договором. Допускається також, щоб сторони відступили не тіль­ки від типового ліцензійного договору, а і від закону в бік покращення становища творця об'єкта права інтелектуальної власності (а не будь-якого ліцензіара). У разі відступлення в ліцензійному договорі від закону або типового ліцензійного договору в бік погіршення становища творця об'єкта інтелектуальної власності відповідні умо­ви є нікчемними, а відносини сторін у відповідній частині регулюються законом або типовим ліцензійним договором.

2. Правова конструкція, яку законодавець використовує в ч. 2 ст. 1111 ЦК, може бути позначена як одностороння диспозитивність. Ця правова конструкція викорис­товується також в ч. 2 ст. 787 ЦК (стосовно прокату). На цей час типові ліцензійні договори, про які йдеться в ст. 1111 ЦК, не затверджувались.

Стаття 1112. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності

1. За договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець — письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог
другої сторони (замовника) та в установлений строк.

2. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником. 3. Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, пере­ходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.

4. Умови договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об'єктів, є нікчемними.

1. У ч. 1 ст. 1112 ЦК спочатку чітко зазначається на те, що тут йдеться про договір щодо створення за замовленням і щодо використання об'єкта права інтелектуальної власності. Оскільки є перелік цих об'єктів (хоч і не вичерпний) (ст. 420 ЦК), зрозумі­ло, про що тут йдеться. Але далі тут в дужках зазначається на те, що творцем об'єкта права інтелектуальної власності визнається письменник, художник тощо. Зазвичай у таких випадках слід робити висновок про те, що інші особи, об'єкти, явища можуть бути віднесені до такого переліку, якщо вони можуть бути поставлені поряд з названи­ми. З письменником, художником поряд можуть бути поставлені творці інших об'єктів авторського права. Творці об'єктів промислової власності до цього ряду не належать. Проте у даному випадку перевагу при тлумаченні положення законодавчого акта на­лежить надати прямому зазначенню на можливість укладення договору про створення об'єкта (будь-якого) права інтелектуальної власності, а не тільки об'єкта авторського права. Отже, такі договори можуть укладатись щодо створення будь-якого об'єкта інтелектуальної власності. Інша справа, що стосовно більшості об'єктів промислової власності можливе укладення з творцем договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт. Розмежування між цими двома договорами з урахуванням принципу диспозитивності переважно залежить від сторін договору (вони мають право визначити договір так чи інакше або прямо зазначити на статті Цивільного кодексу, які підлягають застосуванню до відносин, що виникають на підставі даного договору). Якщо договором ці питання чітко не вирішені, цей договір слід кваліфікувати як змішаний (ч. 2 ст. 628 ЦК). У частині, в якій договір перед­бачає проведення науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, він має визнаватись договором, що підпадає під ст. 892 — 900 ЦК. У частині, в якій договір прямо передбачає обов'язок виконавця (творця) створити об'єкт права інтелектуальної власності, має укладатись договір про створення на замовлення і ви­користання об'єкта права інтелектуальної власності, хоч би відповідно до договору виконувалась робота, яка за змістом є науково-дослідною, дослідно-конструкторською або технологічною.

2. Вимога включати в договори про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності умови про способи та умови використання цього об'єкта замовником є актуальною з огляду на те, що Цивільний кодекс (ст. 429) та спеціальні закони (ст. 9 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моде­лі» [118]; ст. 8 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» [59]; ст. 7 Закону «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» [90]) вирішують тільки питання, які стосуються створення об'єкта права інтелектуальної власності при ви­конанні трудових обов'язків.

Стаття 1113. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності

1. За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної влас­ності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених до­говором умовах.

2. Укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше.

3. Умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної влас­ності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченим цим Кодексом та іншим законом, а також
обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними.

1. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності — це договір про їх відчуження. Проте можливе укладення і договору про передання цих прав на певний строк, оскільки навіть виключна ліцензія не передбачає передання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності без обмежень. Суть договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності якраз і полягає в необмеженому праві набувача цих прав на їх використання.

2. Частина 2 ст. 1113 ЦК передбачає сингулярне правонаступництво в частині прав та обов'язків, які виникли на підставі ліцензійного договору, при переданні майнових прав інтелектуальної власності. Питання про те, чи можна ч. 2 ст. 1113 ЦК засто­совувати за аналогією до прав та обов'язків, що виникли на підставі ліцензії на ви­користання об'єкта інтелектуальної власності, має вирішуватись в наступний спосіб.
У принципі, законодавець свою волю в букві ч. 2 ст. 1113 ЦК висловив чітко. Але слід враховувати, що різниця між ліцензією та ліцензійним договором як підставами правовідносин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності є суто формальною, а деякою мірою законодавцем взагалі ігнорується (ліцензія, хоч і має визначатись відповідно до ст. 1108 ЦК як односторонній правочин, все ж відне­сена в ч. 1 ст. 1107 ЦК до категорії договорів). Тому ч. 2 ст. 1113 ЦК за аналогією слід застосовувати і до правовідносин, що виникають на підставі ліцензії.

3. Стосовно договорів про передання виключних прав інтелектуальної власності, як і стосовно ліцензійних договорів, законодавець формулює принцип односторонньої диспозитивності: сторони договору вправі відступати від букви закону лише в бік по­кращення становища творця об'єкта права інтелектуальної власності. Умови договорів, якими погіршується становище творця порівняно з Цивільним кодексом і законом, є нікчемними.

Стаття 1114. Державна реєстрація договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності

1. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112 та 1113 цього Кодексу, не підлягають обов'язковій державній реєстрації, їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата у по­рядку, встановленому законом.

Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за лі­цензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелек­туальної власності, зокрема на право ліцензіата на звернення до суду за захистом свого права.

2. Факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відпо­відно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

1. Загальні стосовно реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності правила сформульовані в ч. 1 ст. 1114 ЦК. Ліцензії на ви­користання об'єктів інтелектуальної власності та договори, визначені статтями 1109, 1112, 1113 ЦК, не підлягають державній реєстрації, але така реєстрація є можливою на вимогу однієї із сторін договору. Спеціально підкреслюється, що відсутність дер­
жавної реєстрації не позбавляє ліцензіата можливості захищати своє право (яке ви­никає на підставі договору чи ліцензії).

2. Але стосовно виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відпо­відно до Цивільного кодексу чи іншого закону є чинними після їх державної реє­страції, встановлено інше правило. Державній реєстрації підлягає «факт передання» таких прав. Нагадаємо, що чинне законодавство передбачає державну реєстрацію правочинів (ст. 210 ЦК), договорів (ч. З ст. 640 ЦЮ, прав на нерухомість (ст. 182
ЦК) і навіть майна (ч. 2 ст. 1299 ЦК). Стаття 1114 ЦК вводить в нормативний обіг поняття державної реєстрації «фактів передання» деяких майнових прав інтелекту­альної власності. Правда, в заголовку ст. 1114 ЦК йдеться про державну реєстрацію договорів. Але ж у цьому виданні уже формулювалось положення про переважне застосування правил, сформульованих в тексті статті, перед правилом, що випливає
із її заголовку.

Отже, державна реєстрація договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, як така реєстрація розуміється в ст. 210 ЦК і ч. З ст. 640 ЦК, не здійснюється.

3.  Чинність ч. 2 ст. 1114 ЦК поширюється на договори про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин, породи тварин, геогра­фічне позначення, оскільки ці права є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації (ч. 1 ст. 465; ч. 1 ст. 475; ч. 1 ст. 488; ст. 504 ЦК).